Постанова 4814 № 524/2062/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 524/2062/22 Номер провадження 22-ц/814/1352/24Головуючий у 1-й інстанції Андрієць Д.Д. Доповідач ап. інст. Панченко О. О. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 травня 2024 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Панченка О.О., суддів: Абрамова П.С. Одринської Т.В. при секретарі Філоненко О.В., за участю представника ОСОБА_1 - адвоката Шулік Олени Йосипівни розглянувши у відкритому судовому засіданні, у залі суду в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Шулік Олени Йосипівни на рішення Автозаводського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 19 жовтня 2023 року ухвалене у складі головуючого судді Андрієць Д.Д. повний текст судового рішення складено 30.10. 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання свідоцтв про право на спадщину за законом недійсними, скасування рішень про державну реєстрацію права власності В С Т А Н О В И В : Зміст позовних вимог У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання свідоцтв про право на спадщину за законом недійсними, скасування рішень про державну реєстрацію права власності. Позов мотивовано тим, що вона є співвласником будинку АДРЕСА_1 . Іншим співвласником будинку була ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадкоємцями померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 є ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , правонаступником (спадкоємцем) якого є ОСОБА_3 . ОСОБА_1 стало відомо про те, що свідоцтво про право на спадщину було видано в тому числі на об`єкти, які були збудовані особисто позивачем та без дозвільних документів, а тому вказані об`єкти не входять до складу спадщини. Крім того, на даний час вона позбавлена можливості оформити право власності на вказані об`єкти через включення їх до спадкової маси. У відповіді на відзив вказала, що про порушення свого права вона дізналась лише після 27.09.2021, коли ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право на спадщину. Вважає, що скасування свідоцтв не позбавить відповідачів права, оскільки вони мають право на отримання нових свідоцтв без включення до складу спадщини невведеної в експлуатацію прибудови. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Автозаводського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 19 жовтня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання свідоцтв про право на спадщину за законом недійсними, скасування рішень про державну реєстрацію права власності відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції зазначив, що наявні в справі докази підтверджують те, що саме позивач отримувала дозвіл на будівництво двоповерхової житлової прибудови розміром 8,0х5,0, гаражу-сараю розміром 2,50х7,30 і те, що прибудова літ А1, площею 51,4 кв.м. збудована саме на підставі вказаного дозволу. Разом із тим, суд враховував положення ст. 119 ЦК УРСР (яка була чинною на момент отримання позивачем дозволу на будівництво) відповідно до якої коли учасник спільної часткової власності на жилий будинок збільшить в ньому за свій рахунок корисну площу будинку шляхом прибудови, надбудови або перебудови, проведеної за згодою решти учасників і в установленому порядку, частки учасників у спільній власності на будинок і порядок користування приміщеннями в ньому підлягають відповідній зміні. Проте, доказів які б підтверджували те, що позивач зареєструвала право власності на прибудову, як на особисту річ, суду надано не було. За таких обставин, за змістом ст. 119 ЦК УРСР проведені зміни шляхом здійснення прибудови пов`язувались із зміною часток співвласників і не свідчать про виникнення у одного із співвласників права власності на прибудову, як на окремий об`єкт нерухомого майна. Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги Не погодившись із таким вирішенням спору, представник ОСОБА_1 - адвокат Шулік Олена Йосипівнаподала апеляційну скаргу. Вважає оскаржуване рішення необгрунтованим та безпідставним, таким, що ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з недоведеними обставинами, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а також з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Апеляційна скарга мотивована тим, що згідно ст. 1218 Цивільного кодексу України, яка, підлягала застосуванню до спірних правовідносин, але безпідставно не була застосована судом першої інстанції, до складу спадщини входять усі права та обов?язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Тобто, до спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належать спадкодавцеві на час відкриття спадщини. У листі Міністерства юстиції України від 21.02.2005 року № 19-32/319 "Щодо порядку оформлення документів у разі смерті власника нерухомого майна" визначено, що у разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності на яке не була проведена і правовстановлювальний документ відсутній, питання визначення належності цього майна попередньому власнику та наступного його власника (спадкоємця) повинно вирішуватися у судовому порядку. Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19 - до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об?єкт цивільного обороту не виникає, у такому випалку особа с власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 березня 2023 року у справі № 127/28862/11 вказано, що здійснення особою самочинного будівництва відповідно до ч.2 ст. 376 ЦК України не породжує в неї права власності на таке майно, відтак виключає це майно із цивільного обороту. Як зазначено в постанові від 28.04.2022 р. Верховного Суду від 28.04.2022 р. у справі № 359/9695/17, право власності на самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди, інше майно не набувають як особи, які здійснили це будівництво, так і їхні спадкоємці. Права спадкоємців щодо самочинно збудованого майна визначаються судом відповідно до положень ст. 376 та ст. 1218 ЦК, за змістом яких у разі здійснення спадкодавцем самочинного будівництва до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва. Як зазначив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у листі № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» - у разі якщо будівництво відбулося на відведеній для цього земельній ділянці на законних підставах, але після закінчення будівництва житловий будинок не було здано в експлуатацію, до спадкоємців переходить право забудовників на оформлення зазначеного жилого будинку та господарських будівель і споруд у встановленому законом порядку, а сам житловий будинок слід вважати до здачі його в експлуатацію незавершеним будівництвом. Також у вказаному листі Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ визнав правильною практику судів щодо визнання за спадкоємцем прав забудовника, як таких, що входять до складу спадщини. Згідно з роз?ясненнями п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», якщо будівництво здійснювалося згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов?язки, як забудовника, входять до складу спадщини. Визнання права власності в порядку спадкування на недобудований будинок відповідно до чинного законодавства України неможливе. В абз. 3 п. 27 вказаної постанови зазначено, що відповідно до статті 1301 ЦК свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв?язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо. Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв?язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо. З урахуванням наведенного, оскільки спадкодавець за спірними свідоцтвами про право на спадщину ( ОСОБА_5 ) дозволу на будівництво спірної прибудови не отримувала, її будівництво не здійснювала та правовстановлюючих документів на таку прибудову не мала, то відповідно до складу спадкового майна після її смерті не може входити ні спірна прибудова, ні права забудовника. Проте, судом першої інстанції вищенаведені доводи позивача не враховані та мотиви їх відхилення в оскаржуваному судовому рішенні не наведені. В свою чергу, обгрунтовуючи відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції врахував положення ст. 119 ЦК УРСР (яка була чинною на момент отримання позивачем дозволу на будівництво), відповідно до якої коли учасник спільної часткової власності на жилий будинок збільшить в ньому за свій рахунок корисну площу будинку шляхом прибудови, надбудови або перебудови, проведеної за згодою решти учасників і в установленому порядку, частки учасників у спільній власності на будинок і порядок користування приміщеннями в ньому підлягають відповідній зміні. За наведених обставин суд першої інстанції вважав, що проведені зміни шляхом здійснення прибудови пов?язувались із зміною часток співвласників і не свідчать про виникнення у одного із співвласників права власності на прибудову, як на окремий об?єкт нерухомого майна. Наведений висновок суду першої інстанції апелянт вважає необгрунтованим та помилковим, з огляду на уточнення ідеальних часток співвласників та узгодженість порядку користування спірним домоволодінням між позивачем та її матір?ю - ОСОБА_5 (спадкодавцем по спірним свідоцтвам про право на спадщину) після отримання позивачем дозволу на здійснення прибудови. Так, рішенням виконавчого комітету Автозаводської районної ради міста Кременчука Полтавської області № 575 від 09 жовтня 1997 року ОСОБА_1 надано дозвіл на будівництво двоповерхової житлової прибудови, гаражу-сараю на садибі по АДРЕСА_1 . З метою здійснення прибудови саме до належної ОСОБА_1 частини будинку 29 червня 1998 року між ОСОБА_1 та її матір?ю ОСОБА_5 укладено договір конкретного користування житловим будинком з господарчими будівлями та уточнення ідеальних часток, яким сторони визначили наступний порядок користування житловим будинком з господарчими будівлями: а) в користування ОСОБА_1 відходить: кімната 1-7 пл. 16.6кв.м., кімната 1-5 пл. 7.5 кв.м., кімната 1-6 пл. 8.6 кв.м., колодязь літ «К», частина огорожі № 1, що складає 2/5 (дві п?ятих) ідеальних часток житлового будинку з господарчими будівлями. б) в користування ОСОБА_5 відходить: сіни І пл. 7.7. кв.м., передня 1-1 пл. 7.2 кв.м., кухня 1-2 пл. 6.8 кв.м., столова 1-4 пл. 7.4 кв.м., кімната 1-8 пл. 11.4 кв.м., сарай літ. «Б» з погрібом, туалет літ «Г», бруківка літ «І», огорожа № 2, № 3, частина огорожі № 1, що складає 3/5 (три п?ятих) ідеальних часток житлового будинку з господарчими будівлями. Як передбачено ч. 4 ст. 358 Цивільного кодексу України, якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов?язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності наце майно. При цьому, матеріали справи містять копію наданого позивачем паспорту на житловий будинок з господарчими будівлями по АДРЕСА_1 , з якого вбачається, що прибудова літ. «Al», «al» здійснена саме до кімнат, що перебувають у користуванні ОСОБА_1 на підставі Договору конкретного користування житловим будинком з господарчими будівлями та уточнення ідеальних часток від 29 червня 1998 року. Наведені обставини свідчать про погодження ОСОБА_5 (за життя) здійснення ОСОБА_1 прибудови до належної їй (Позивачу) частини будинку та, відповідно, збільшення частки ОСОБА_1 у праві спільної часткової власності після завершення будівництва у визначеному законодавством порядку. Аналогічний висновок висловлено Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16 серпня 2023 року у справі № 303/8696/21 у подібній справі, а саме зазначено наступне: «При відмові у задоволенні позовної вимоги про визнання права власності суди послалися на те, що суду не надано доказів на підтвердження того, що добудова проводилася за згоди іншого співвласника ОСОБА 2, а отже немає підстав вважати, що частки учасників у спільній власності на будинок і порядок користування приміщеннями в ньому підлягають відповідній зміні; суди не надали оцінки доводам позивачки про те, що рішенням Мукачівського районного народного суду від 19 січня 1979 року (а.с. 12) було встановлено порядок користування спірним будинком між ОСОБА 2 та ОСОБА_4, і відповідне збільшення загальної площі будинку відбулося за рахунок проведеної добудови чоловіка позивачки ОСОБА_4 саме до частини, яка виділена йому у власність згідно рішення суду від 19 січня 1979 року, що не потребувало згоди власника іншої частини домоволодіння; За таких обставин суди зробили передчасний висновок про відмову у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_ 2 про визнання права власності». МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Відповідно до частини 1 статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши представника ОСОБА_1 - адвоката Шулік Олени Йосипівни, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, приходить до наступного висновку. Встановлені обставини справи Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі договору дарування частини житлового будинку від 08.09.1997 ОСОБА_7 подарував, а дочка ОСОБА_1 прийняла в дар 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 . 09.10.1997 виконавчий комітет Автозаводської районної ради міста Кременчука Полтавської області прийняв рішення, яким ОСОБА_1 надано дозвіл на виконання будівництва двоповерхової житлової прибудови розміром 8,0х5,0, гаражу-сараю, розміром 2,50х7,30 в строк до 09.10.1999 на садибі по АДРЕСА_1 . Відповідно до умов договору дарування від 20.06.1998 ОСОБА_5 подарувала, а ОСОБА_1 прийняла в дар 1/10 реально не виділену частку житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 . 29.06.1998 приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Веселовський А.Г. посвідчив договір, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 . 28.11.2007 державний нотаріус Першої кременчуцької державної нотаріальної контори Бухарова С.К. видала ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом на 3/5 частини спадкового майна. Садкове майно на яке видане свідоцтво складається з 3/5 частин житлового будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_1 , що в цілому складається із житлового будинку літ А, А1,а,аг,аг1, житловою площею 78,1 кв.м., загальною площею 124,6 кв.м., літньої кухні-сарая літ. Б,Бп, вбиралень літ. Г, Д, сарая літ. Л, колодязів літ. К, К1, огорожі №1,

2. Самовільно збільшена житлова прибудова літ. А1 по довжині 0,9 кв.м., по ширині на 2,53 кв.м., яка не здана в експлуатацію, площею 51,4 кв.м.. На 1/5 частину спадкового майна 28.11.2007 видано свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_6 04.03.2009 державний нотаріус Першої кременчуцької державної нотаріальної контори Бухарова С.К. видала ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/5 частину спадкового майна. Садкове майно на яке видане свідоцтво складається з 3/5 частин житлового будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_1 , що в цілому складається із житлового будинку літ. А, А1, а, аг, аг1, житловою площею 78,1 кв.м., загальною площею 124,6 кв.м., літньої кухні-сарая літ. Б, Бп, вбиралень літ. Г, Д, сарая літ. Л, колодязів літ. К, К1, огорожі №1,

2. Самовільно збудована прибудова літ А1, площею 51,4 кв.м.. Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 місцевий суд виходив з того, що положеннями ст. 119 ЦК УРСР (яка була чинною на момент отримання позивачем дозволу на будівництво) визначено, що коли учасник спільної часткової власності на жилий будинок збільшить в ньому за свій рахунок корисну площу будинку шляхом прибудови, надбудови або перебудови, проведеної за згодою решти учасників і в установленому порядку, то частки учасників у спільній власності на будинок і порядок користування приміщеннями в ньому підлягають відповідній зміні. Проте, доказів які б підтверджували те, що позивач зареєструвала право власності на прибудову, як на особисту річ, не надано. За таких обставин, за змістом ст. 119 ЦК УРСР проведені зміни шляхом здійснення прибудови пов`язувались із зміною часток співвласників і не свідчить про виникнення у одного із співвласників права власності на прибудову, як на окремий об`єкт нерухомого майна. Колегія суддів вважає такий висновок місцевого суду вірним з наступних підстав. Застосування норм права, що регулюють спірні правовідносини Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша, третя статті 13 ЦПК України). Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з частиною 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до частини 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Положеннями статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). У процесуальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18). Порядок визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину врегульовано статтею 1301 ЦК України, згідно з якою свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом. У пункті 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачою свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо. Свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним лише за рішенням суду. Положеннями Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України Інструкції, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/5 (далі Порядок), визначено нотаріальний порядок оформлення права на спадщину. Зокрема, п. 1 глави 13 Порядку передбачена можливість вчинення нотаріусом нотаріальної дії з її відповідністю законодавству України, наявністю документів, необхідних для її вчинення. Глава 10 Порядку №296/5 регламентує порядок видачі свідоцтв про право на спадщину. Як зазначено у ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняли кілька спадкоємців, то свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Водночас відсутність такого свідоцтва не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Як роз`яснено у постанові Верховного Суду від 15.10.2019 року № 916/780/18 свідоцтво про право власності на нерухоме майно лише посвідчує наявність відповідного права і не породжує, не змінює і не припиняє права та обов`язки, тобто не є правочином. Однак свідоцтво видається на підтвердження існування права, яке виникло внаслідок певного правочину, і такий посвідчуваний документ є чинним, якщо є дійсною правова підстава його видачі. Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не враховано та не надано оцінки доводам про те, що до складу спадкової маси в оскаржуваних свідоцтвах про право на спадщину безпідставно включено майно, яке не являється об`єктом цивільного обороту та на яке у спадкодавця відсутні правовстановлюючі документи колегія суддів зазначає, що матеріалами справи підтверджується, те, що саме позивач отримувала дозвіл на будівництво двоповерхової житлової прибудови розміром 8,0х5,0, гаражу-сараю, розміром 2,50х7,30, прибудова літ. А1, площею 51,4 кв.м. збудована саме на підставі вказаного дозволу. Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що відповідно до ст.. 119 ЦК Української РСР, чинного на час здійснення ОСОБА_1 будівництва житлової прибудови літ. «А1», літ. «а1», сараю літ. «Л» та вбиральні літ. «Д», коли учасник спільної часткової власності на жилий будинок збільшить в ньому за свій рахунок корисну площу будинку шляхом прибудови, надбудови або перебудови , проведеної за згодою решти учасників і в установленому порядку, частки учасників у спільній власності на будинок і порядок користування приміщеннями в ньому підлягають відповідній зміні. Правовим наслідком здійснення ОСОБА_1 визначених поліпшень житлового будинку з господарськими будівлями є не набуття нею права особистої приватної власності на вказані об`єкти будівництва, а зміна шляхом відповідного збільшення розміру її частки в праві спільної власності на житловий будинок з господарськими будівлями. Зазначення у виданому на ім`я ОСОБА_3 свідоцтві про право на спадщину за законом в описі складових житлового будинку з господарськими спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , житлової прибудови літ. «А-1» не є порушенням прав і законних інтересів ОСОБА_1 оскільки оспорюване свідоцтво, і запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містять примітки, у зв`язку з чим вказана прибудова потребує введення її в експлуатацію у встановленому законом порядку. Доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_8 зареєструвала право власності на прибудову, як на особисту річ, матеріали справи не містять. Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, до яких суд дійшов шляхом повного та всебічного з`ясування обставин справи. Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Враховуючи вищевикладене, підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає. Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення - без змін. Щодо судових витрат За приписами частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, судові витрати апелянта, пов`язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, компенсації не підлягають. Керуючись ст.ст. 367, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 382 ЦПК України, суд - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шулік Олени Йосипівни залишити без задоволення. Рішення Автозаводського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 19 жовтня 2023 року- залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 02 травня 2023 року. Головуючий О.О. Панченко Судді П.С. Абрамов Т.В. Одринська