Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 560/17050/23

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/17050/23 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Драновський Я.В. Суддя-доповідач - Біла Л.М. 06 травня 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Білої Л.М. суддів: Матохнюка Д.Б. Гонтарука В. М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : Позивач звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійною фонду України в Дніпропетровській області від 08.09.2023 №221350005028 про відмову у призначенні пенсії за віком; - зобов`язати Головне управління Пенсійною фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страховою стажу періоди роботи зазначенні в трудовій книжці № НОМЕР_1 від 09 серпня 1986 року та архівних довідках №П-859, №П-886 від 22.10.2019 та призначити пенсію за віком з 01.09.2023. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2023 року позов задоволено частково. Суд визнав протиправним рішення Головного управління Пенсійною фонду України в Дніпропетровській області від 08.09.2023 №221350005028 про відмову у призначені пенсії та зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період навчання з 01.09.1980 по 07.08.1982, період роботи з 01.10.1982 по 31.12.1998 та період догляду за дитиною ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ). Також, суд першої інстанції зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.09.2023 та прийняти належне, у відповідності до чинного законодавства України, рішення з урахуванням встановлених судом обставин. В задоволенні решти позовних вимог судом першої інстанції відмовлено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням в частині задоволених вимог, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Обгрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач відзначає про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з`ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення. У відповідності до вимог ст. 311 КАС України, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, судова колегія встановила наступне. 01.09.2023 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV до якої додала, окрім іншого, трудову книжку від 09.08.1986 серії НОМЕР_2 та архівну довідку Староконстянтинівського районного трудового архіву №П-859 від 22.10.2019. За принципом екстериторіальності розгляд заяви позивача здійснено Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №221350005028 від 08.09.2023 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком згідно із заявою від 01.09.2023 у зв`язку з відсутністю необхідного стажу роботи, передбаченого ст. 26 Закону № 1058-IV, про що повідомлено пенсійний орган від 14.09.2023. В оскаржуваному рішенні зазначено, що за наданими документами загальний стаж позивача склав 23 роки 1 місяць 22 дні. Пенсійним органом не враховано стаж позивача, відзначений в уточнюючій довідці П-859 від 22.10.2019, через виявлені помилки у зазначенні по батькові позивача. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та враховує наступне. Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Загальні умови, порядок нарахування та розмір пенсій визначаються, зокрема, Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV. Відповідно до ст. 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом (до 01.01.2004). Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до 01.01.2004, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше. Згідно з ст. ст. 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв, навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі. Основним документом, що підтверджує стаж роботи, згідно із статтею 62 Закону № 1788-XII, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. Пунктом 20 Порядку № 637 передбачено, що у випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств або організацій. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. Трудовий стаж встановлюється на підставі уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників у разі відсутності відповідних записів у трудовій книжці. Таким чином, лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі №291/99/17 (адміністративне провадження № К/9901/24469/18). Так, відповідно до записів трудової книжки колгоспника № НОМЕР_1 , належність якої позивачу встановлена рішенням суду, позивач, зокрема, у період з 1982 року по 1998 рік працювала у колгоспі "Шевченка", КСП ім. "Крупської", СГК "Мартинівський" с.Мартинівка Старокостянтинівського району. Пенсійним органом в оскаржуваному рішенні про відмову в призначенні пенсії не зазначено про наявність будь-яких сумнівів щодо правильності чи точності внесених до трудової книжки позивача записів щодо її роботи у колгоспі. При цьому, суд першої інстанції вірно визнав безпідставними доводи відповідача про те, що спірний період роботи позивача у колгоспі не підлягає зарахуванню до її страхового стажу, оскільки не зазначені номер та дата документа, на підставі якого внесені відомості про трудову участь. В даному випадку, огляд наявної копії трудової книжки колгоспника № НОМЕР_1 в повному обсязі спростовує доводи апелянта, оскільки, як достеменно встановлено судом першої інстанції, з її змісту чітко вбачається період роботи позивача та наявність відомостей про трудову участь позивача за спірний період, а саме встановлений мінімум людиноднів, кількість відпрацьованих людиноднів. Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а (адміністративне провадження № К/9901/17572/18). Щодо тверджень пенсійного органу, стосовного того, що в наданих архівних довідках №П-859 та №П-886 від 22.10.2019, по батькові позивача скорочено " ОСОБА_3 ", то судова колегія зазначає, що неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії. Варто наголосити, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. Правова позиція щодо того, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 по справі № 677/277/17. Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а та від 04.09.2018 у справі № 423/1881/17 вказав, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Відтак, враховуючи, що у трудовій книжці позивача наявні записи щодо періодів її навчання з 01.09.1980 по 07.08.1982 та роботи у колгоспі з 01.10.1982 по 31.12.1998, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для зарахування періоду навчання позивача, періоду догляду позивачем за дитиною - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та періоду роботи в колгоспі до її стажу і скасування оскаржуваного рішення пенсійного органу щодо відмови в призначені пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Водночас, судова колегія вважає також доцільним обраний судом першої інстанції спосіб поновлення прав позивача шляхом зобов`язання пенсійний орган повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком, за результатами розгляду якої було прийнято оскаржене рішення про відмову у призначенні пенсії, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні. В даному випадку, суд першої інстанції врахував правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 07 березня 2018 року у справі №233/2084/17, відповідно до якої вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду, з чим погоджується і судова колегія. Відтак, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції. В контексті викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. При цьому, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, судова колегія враховує, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2023 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Біла Л.М. Судді Матохнюк Д.Б. Гонтарук В. М.