Постанова 4813 № 522/3289/20

Номер провадження: 22-ц/813/1876/24 Справа № 522/3289/20 Головуючий у першій інстанції Абухін Р.Д. Доповідач Лозко Ю. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16.04.2024 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Лозко Ю.П., суддів: Кострицького В.В., Назарової М.В., за участю секретаря судового засідання Пересипка Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 червня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Державний нотаріус Приморської державної нотаріальної контори Оліянчук Світнала Степанівна про визнання не дійсним заповіту, встановив: У лютому 2020 року ОСОБА_1 , звернулась до суду із вказаним вище позовом, який згодом уточнила, просила визнати недійсним заповіт ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_2 , посвідчений 19 липня 2016 року в Першій Одеській державній нотаріальній конторі, номер у спадковому реєстрі 59245874, посилаючись на те, що вона є спадкоємицею померлого за заповітом, складеним ним 06 жовтня 1995 року і за законом в порядку ч.1 ст. 1266 ЦК України за правом представлення, оскільки її мати ОСОБА_4 , донька ОСОБА_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті дідуся приватним нотаріусом Янковською Ольгою Сергіївною 29 жовтня 2019 року було відкрито спадкову справу № 28/2019 за заявою ОСОБА_2 , як спадкоємиці за вказаним заповітом, який оспорює позивачка однак остання вважає, що її дідусь не міг за станом свого здоров`я залишити цей заповіт у 2016 році тобто інший заповіт і тим більше на не рідну йому людину, не розказавши про це позивачці. При цьому, родичі та друзі сім`ї позивачки не знають осіб, яких запросив на посвідчення цього заповіту дідусь, а саме ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 та свідків ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . А 17 серпня 2019 року на дні народження ОСОБА_3 в присутності його дружини ОСОБА_8 (онукою якої є відповідачка) та інших говорив позивачці, що спадщина після його смерті відійде позивачці і її правнукам. ОСОБА_8 не заперечувала проти слів ОСОБА_3 . Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 08 червня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Голєва С.В., звернулася з апеляційною скаргою, у якій посилаючись на неправильну оцінку судом доказів у справі, просила скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 червня 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Скаржниця зазначає, що не відповідає матеріалам справи висновок суду про те, що відповідь банку Південний не спростовує неспроможності спадкодавця самостійно підписувати будь-які документи у 2016 році, а зокрема, і заповіту. Також на думку скаржниці, не зазначення у заповіті чіткої причини неможливості ОСОБА_3 самостійно підписати заповіт свідчить про відсутність волевиявлення останнього на його вчинення, водночас стороною відповідачки, не було надано суду жодного доказу на підтвердження волевиявлення ОСОБА_3 на складання заповіту 19 липня 2016 року. 11 квітня 2024 року через систему Електрони суд ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Друганова В.А., звернулась до суду із заявою про розгляд справи без участі сторони відповідачки, у якій просила суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. У судове засідання не з`явилася третя особа, про дату, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином, що відповідно до вимог ч. 2ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника скаржниці за доводами апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Оскаржуване судове рішення вказаним вимогам відповідає. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не доведено суду підстав позову, оскільки не надано належних та допустимих доказів, на підтвердження обставин якими обґрунтовується позов, зокрема, щодо відсутності у спадкодавця хвороби очей, що зумовила підписання заповіту від його імені іншою особою. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке. Відповідно до ст.ст. 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Частиною 1 ст. 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Відповідно до ст. 1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Законодавець визначив пріоритет спадкування за заповітом над спадкуванням за законом, зазначивши у ч. 2 ст. 1223 ЦК України, що спадкування за законом має місце лише у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також неохоплення заповітом всієї спадщини. Згідно ст. 1234 ЦК України, право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Статтею 1247 ЦК України визначені загальні вимоги до форми заповіту, відповідно до яких заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до ч. 4 ст. 207 цього Кодексу. Згідно ч. 4 ст. 207 ЦК України якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє. Підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє. Відповідно до ч. 2 ст. 1248 ЦК України, нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (ст. 1253 цього Кодексу). Аналогічні за змістом положення містить і пунктах 5,6 глави 9 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок). Відповідно до ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним; за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини; у разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах. Крім того, відповідно до положень ст. 202 ЦК України заповіт є правочином і до нього застосовуються загальні положення та вимоги, визначені ст.ст. 203-236 ЦК України, у том числі і підстави недійсності правочинів. У відповідності з ч. 3 ст. 203 ЦК волевиявлення особи, яка вчиняє правочин, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Статтею 1257 ЦК визначено підстави нікчемності заповіту та визнання його недійсним, які не виключають застосування загальних норм § 2 глави 16 ЦК відповідно до встановлених судом обставин, якщо вони узгоджуються з правовими підставами та наслідками нікчемності або недійсності заповіту, зазначеними у ст. 1257 ЦК. На підставі ст. 215 ЦК визнання такого заповіту недійсним судом не вимагається. Як убачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_5 помер ОСОБА_3 . Позивачка ОСОБА_1 є онукою ОСОБА_3 , при цьому мати позивачки ОСОБА_4 , донька ОСОБА_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . 19 липня 2016 року в Першій одеській державній нотаріальній конторі Сірковим В.І. складено Заповіт, яким останній заповів ОСОБА_2 належну йому частку квартири АДРЕСА_1 . Вказаний заповіт зачитано вголос свідками гр. ОСОБА_6 та гр. ОСОБА_7 і відповідає дійсним намірам заповідача. У зв`язку з хворобою очей заповідача, він власноруч розписатись не може, на його особисте прохання та в його та нотаріуса і свідків присутності текст цього заповіту на двох примірниках підписано гр. ОСОБА_5 (а.с. 92). Після смерті ОСОБА_3 приватним нотаріусом Янковською Ольгою Сергіївною 29 жовтня 2019 року відкрито спадкову справу № 28/2019 за заявою ОСОБА_2 , як спадкоємиці за заповітом. Доводи скаржниці щодо хибності посилань суду першої інстанції на обставини про неспроможність ОСОБА_3 самостійно підписувати будь-які документи у 2016 році та ненадання відповідачкою доказів підтвердження волевиявлення ОСОБА_3 при укладеного оспорюваного заповіту апеляційний суд відхиляє та зауважує про таке. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до чч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача. Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16-ц. З огляду на вказане вище та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України, слід зробити висновок, що саме позивачка посилаючись на відсутність волевиявлення ОСОБА_3 на складання опорюваного заповіту, мала довести суду ці обставини належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, відповідно до вимог ст.ст. 77-80 ЦПК України. Водночас відповіді акціонерного банку Південний та Одеської філії АТ Укрпошта, у розумінні ст.ст. 77-80 ЦПК України, не є доказами напідтвердження обставин, якими позивачка обґрунтовує заявлені вимоги. Так, з відповіді банку убачається, що у спадкодавця у період з 2016 по 2019 року було виявлено три банківських рахунка, а договори із Банком ОСОБА_3 укладав особисто. Водночас, встановити дати укладення відповідних договорів та спосіб їх підписання (особисто чи за його дорученням іншою особою) з наданої відповіді встановити не можливо (а.с.71). Не містить інформації про предмет доказування і відповідь АТ Укрпошта, оскільки у такій оператор поштового зв`язку інформує про необхідність надання додаткових відомостей для отримання запитуваної інформації, а не надає таку (а.с.130-131). Також, зважаючи на посвідчення опорюваного позивачкою заповіту нотаріально та його реєстрацію у спадковому реєстрі, суд виходить з принципів доброчесності посадових осіб нотаріусів, які за законом належним чином перевіряють особу, що звернулась за вчиненням нотаріальної дії, її дієздатність, волевиявлення та дійсні наміри, особу громадянина, який підписався за фізичну особу, яка внаслідок фізичної вади або хвороби не може власноручно підписати правочин (пункти 1, 6 Глави 3, пункт 1 Глави 4, Глава 6 Порядку). Відхиляє колегія суддів, як не доведені жодними доказами та такі, що не впливають на обґрунтованість висновку суду першої інстанціі, і посилання скаржниці на вчинення відповідачкою дій, направлених на затягування розгляду справи. Щодо посилань скаржниці на вчинення відповідачкою перепон для допиту свідків за заявою позивачки, колегія суддів звертає увагу, що саме представник останньої адвокат Голєва С.В. у судовому засіданні суду першої інстанції 08 червня 2023 року не заперечувала проти продовження розгляду справи та просила розглядати її без допиту свідків (а.с.190). Колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бюрг та інші проти Франції" (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гору проти Греції" №2) [ВП], § 41" (Gorou v. Greece no.2). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04). Доводи апеляційної скарги зводяться до обґрунтування позову, та незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, також фактично зводяться до переоцінки доказів наданої судом першої інстанції без посилення на обставини, які не були враховані під час вирішення цієї справи. Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів вважає вірним та обґрунтованим висновок суду про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з підстав, наведених в оскаржуваному рішенні. Порушень судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено. Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення судом справи. За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, з мотивів наведених у скарзі. У відповідності ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 червня 2023 року залишити без змін. Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту. Повний текст постанови складено 22 квітня 2024 року. Головуючий Ю.П. Лозко Судді: В.В. Кострицький М.В. Назарова