Постанова Запорізький апеляційний суд № 334/1537/24

Дата документу 23.04.2024 Справа № 334/1537/24 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 334/1537/24 Головуючий у І інстанції: Коломаренко К.А. Провадження № 22-ц/807/850/24 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 квітня 2024 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого: Полякова О.З., суддів: Крилової О.В., Кухаря С.В., секретар: Бєлова А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника адвоката Струць Тетяни Ігорівни на ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26 лютого 2024 року у справі за заявою ОСОБА_1 в особі представника адвоката Струць Тетяни Ігорівни, заінтересована особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, про встановлення факту належності правовстановлюючих документів,- В С Т А Н О В И Л А: У лютому 2024 року ОСОБА_1 в особі представника адвоката Струць Т.І. звернулась до суду з заявою про встановлення факту належності правовстановлюючих документів; заінтересована особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області. В обґрунтування позову зазначала, що у зв`язку з досягненням пенсійного віку, ОСОБА_2 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області з метою своєчасного призначення їй пенсії та надала необхідні документи, в тому числі, трудову книжку та диплом про освіту. Однак за результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не враховано періоди роботи за записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 06.09.1982, оскільки ім`я на титульному аркуші « ОСОБА_3 » не відповідає російській частині паспорта заявниці « ОСОБА_3 ». У дипломі про освіту допущена ідентична помилка у написанні імені в російській частині, та відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком. Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 в особі представника адвоката Струць Т.І. просила суд: встановити факт належності ОСОБА_1 правовстановлюючого документа Трудової книжки серії НОМЕР_1 від 06.09.1982; встановити факт належності ОСОБА_1 правовстановлюючого документа Диплома № 010922, виданого 23.07.1982 Уманським кооперативним технічним училищем. Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26 лютого 2024 рокувідмовлено у відкритті провадження за заявою. Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою, ОСОБА_1 в особі представника адвоката Струць Т.І.подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26 лютого 2024 рокускасувати, справу повернути до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої дійшов помилкового висновку про те, що між ОСОБА_1 та Пенсійним Фондом України виник спір, пов`язаний з призначенням пенсії за віком та зарахуванням до трудового стажу часу навчання, який належить до адміністративної юрисдикції у межах справи про оскарження рішення (дій/бездіяльності) Пенсійного Фонду України, адже заявниця не просить встановити факт трудового стажу. Вона просить про встановлення факту належності саме їй трудової книжки ти диплома у зв`язку з відмінностями у написанні однієї літери в імені, що вирішується в окремому провадженні в порядку цивільного судочинства. Відзивів у справі не надходило. У судове засідання учасники справи не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені відповідно до вимог чинного законодавства (а.с. 63-65), клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили. Згідно з частиною другою статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності осіб, які не з`явились. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з огляду на таке. Відповідно до п. 6 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно зі ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, між сторонами виник спір у сфері публічних правовідносин, пов`язаний зі здійсненням суб`єктами владних повноважень управлінських функцій, а отже, підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства. Проте колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом. Суд повинен забезпечити особі реальний, а не формальний доступ до правосуддя, що гарантовано ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованою законом України N 475/97-ВР від 17.07.97 р., в контексті забезпечення права особи на ефективний засіб юридичного захисту передбаченого ст. 13 даної Конвенції. Ця Конвенція підлягає застосуванню національними судами відповідно до правил ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та передбаченого ст. 8 Конституції України принципу верховенства права. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Ключовими принципами цієї статті є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд. Так, у справі Delcourt v. Belgium, Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення. У справі Bellet у. France Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Елементом права на справедливий судовий розгляд є право на доступ до суду. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що це право не є абсолютним і може підлягати обмеженням. Такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу до суду потребує регулювання з боку держави. Для такого регулювання держави-учасниці Конвенції мають певну свободу розсуду, але застосовані ними обмеження не повинні звужувати чи применшувати можливості доступу до суду в такий спосіб або настільки, що нівелюється сама сутність цього права (див. mutatis mutandis рішення від 12 липня 2001 року у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адамс ІІ проти Німеччини" (Prince Hans-Adam II Of Liechtenstein v. Germany), заява № 42527/98, § 44). Перевіривши доводи апеляційної скарги та законність оскаржуваної ухвали, колегія суддів виходить з того, що характерною ознакою категорії справ окремого провадження є відсутність спору про право і метою яких є встановлення юридичного факту або стану. При цьому, в порядку окремого провадження може вирішуватися спір про факт, але не спір про право цивільне. Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Відповідно до п. 6 ч. 1 статті 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті. Частиною першою статті 316 ЦПК України визначено, що заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання. Статтею 19 ЦПК України визначені справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів. У частині першій цієї статті встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. У частині сьомій вказаної статті регламентовано, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. Аналіз наведених норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства. Отже, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року судом встановленим законом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема, про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті, є суд цивільної юрисдикції на підставі статті 19 ЦПК України та пункту 6 частини першої статті 315 ЦПК України. Також неефективним є підхід до визначення юрисдикції спорів у судовому порядку про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в залежності від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов`язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб`єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, бо призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви. Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Предметна юрисдикція це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах установленої компетенції. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Зі змісту заяви ОСОБА_1 про встановлення факту належності правовстановлюючих документів вбачається, що заявниці належить паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , в частині, що написана російською мовою, ім`я заявниці записано як « ОСОБА_3 », однак у трудовій книжці серії НОМЕР_3 від 06.09.1982, та у дипломі про освіту № НОМЕР_4 , який видано 23.07.1982 Уманським кооперативним технічним училищем, ім`я заявниці в частині, записаній російською мовою зазначено « ОСОБА_3 ». Факт неправильного імені заявниці перешкоджає їй отримати пенсію. Відповідно до п. 26 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637(далі Порядок № 637), якщо ім`я, по батькові та прізвище, які зазначені в документі, що підтверджує стаж роботи, не збігаються з ім`ям, по батькові або прізвищем особи за паспортом громадянина України або свідоцтвом про народження, факт приналежності цього документа цій особі може бути встановлено в судовому порядку. Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 198/623/18. З огляду на вищевикладене, оскільки заявниця просить встановити не факт трудового стажу, а факт належності саме їй трудової книжки та диплома у зв`язку з відмінностями у написанні однієї літери в імені, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у відкритті провадження у справі з тих підстав, що справа не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно зі статтею 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в особі представника адвоката Струць Т.І. заслуговують на увагу, адже суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про неможливість розгляду справи в порядку цивільного судочинства, отже, ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26 лютого 2024 року про відмову у відкритті провадження слід скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 374, 379, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника адвоката Струць Тетяни Ігорівни задовольнити. Ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26 лютого 2024 року про відмову у відкритті провадження у цій справі скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 03 травня 2024 року. Головуючий: Судді: