Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 600/1182/23-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 600/1182/23-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лелюк О.П. Суддя-доповідач - Смілянець Е. С. 02 травня 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Смілянця Е. С. суддів: Драчук Т. О. Полотнянка Ю.П. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : в березні 2023 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся в суд з позовом до військової частини НОМЕР_1 (відповідача), в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби; - стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби. Чернівецький окружний адміністративний суд рішенням від 19.12.2023 позов задовольнив. Судове рішення мотивоване тим, що оскільки відповідач не провів з позивачем при звільненні з військової служби 20 вересня 2021 року остаточний розрахунок і такий було проведено лише на виконання рішення суду у справі №600/7099/21-а від 03 жовтня 2022 року у сумі 64555,43 грн 13 лютого 2023 року, що визнавалось сторонами цієї справи, то, на переконання суду, позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити. Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що суд першої інстанції помилково застосовує норми Кодексу законів про працю України, адже такі на військовослужбовців вони не поширюються. Вважає, що законодавство у сфері військового обов`язку та військової служби не містить інституту стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у силу норм імперативного характеру, що регулюють сферу вказаних правовідносин. Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу відповідно до ст. 304 КАС України. Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Виходячи з приписів ст.ст. 311, 263 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , з якої був звільнений з 20 вересня 2021 року у зв`язку із закінченням строку контракту наказом від 20 вересня 2021 року №189. При звільненні позивача з військової служби з ним не було повністю проведено розрахунок належного йому грошового забезпечення. Згідно інформації із системи «Діловодство спеціалізованого суду», ОСОБА_1 звертався до суду з позовом, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 25 травня 2016 року по 28 вересня 2016 рік та з 12 грудня 2016 року по 28 лютого 2018 (включно) року в повному обсязі; - визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не врахування січня 2008 року, як місяця за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) в період з 25 травня 2016 року по 28 вересня 2016 рік та з 12 грудня 2016 року по 28 лютого 2018 року; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 25 травня 2016 року по 28 вересня 2016 рік та з 12 грудня 2016 року по 28 лютого 2018 року, із застосуванням січня 2008 року, як місяця за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця). Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2022 року (справа №600/7099/21-а), адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, - задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 25 травня 2016 року по 28 вересня 2016 рік та з 12 грудня 2016 року по 28 лютого 2018 (включно) року в повному обсязі. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не врахування січня 2008 року, як місяця за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) в період з 25 травня 2016 року по 28 вересня 2016 рік та з 12 грудня 2016 року по 28 лютого 2018 року. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 25 травня 2016 року по 28 вересня 2016 рік та з 12 грудня 2016 року по 28 лютого 2018 року, із застосуванням січня 2008 року, як місяця за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця). Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2022 року апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишено без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2022 року - без змін. Відповідно до виписки за картковим рахунком клієнта за період 13.02.2023, ОСОБА_1 13 лютого 2023 року виплачено індексацію грошового забезпечення в розмірі 64555,43 грн. Також слід зазначити, що судом апеляційної інстанції витребовувались у відповідача відомості про всі належні позивачу виплати на момент звільнення з військової служби з зазначенням дати здійснення відповідного остаточного розрахунку, в тому числі на виконання рішень судів, що набрали законної сили із зазначенням дати та суми здійснення відповідного розрахунку по кожній виплаті. Натомість, зазначені відомості до суду апеляційної інстанції не надано. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів насамперед враховує висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23. Оскільки ні відповідач, ні позивач не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині розміру середнього заробітку, суд апеляційної інстанції в цій частині рішення суду не переглядає. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в частині не поширення норм статей 116 та 117 КЗпП України на відповідача через те різні поняття грошового забезпечення (для військовослужбовців) та заробітної плати (для працівників), колегія суддів зазначає наступне. Так, відповідно до статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Абзацом першим частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. У рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює порядок проходження військової служби, чітко не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату всіх належних сум звільненим військовим, з метою забезпечення принципу рівності прав та недискримінації у трудових відносинах Верховний Суд прийшов до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними, відтак поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби та пов`язані з обов`язком провести виплату усіх належних працівнику коштів при звільненні з роботи (зі служби). Таким чином, Верховний Суд прийшов до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби (такий висновок Верховного Суду викладений також у постановах від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18, від 30.04.2020 у справі №140/2006/19 та від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17) Отже, суд першої інстанцій обґрунтовано застосував до спірних правовідносин положення КЗпП України. Слід також враховувати, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012 невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого органу, є триваючим правопорушенням. Тобто, стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні є мірою відповідальності відповідача перед позивачем. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 у справі №910/4518/16 стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності, який застосовується у розмірі середнього заробітку, спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Крім того, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, де Велика Палата зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції надано належну правову оцінку щодо помилковості доводів відповідача про те, що у спірному випадку на нього не поширюється відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України. Як наслідок, бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є протиправною. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Зважаючи на те, що позивач не оскаржував встановлену судом першої інстанції суму середнього заробітку за час затримки розрахунку, колегія суддів вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, відсутні. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Смілянець Е. С. Судді Драчук Т. О. Полотнянко Ю.П.