Постанова Полтавський апеляційний суд № 524/2979/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 524/2979/21 Номер провадження 22-ц/814/2105/24Головуючий у 1-й інстанції Предоляк О. С. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 квітня 2024 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Карпушина Г.Л., суддів: Гальонкіна С.А., Кузнєцової О.Ю., при секретарі судового засідання: Дороженко Р.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Полтаваобленерго" на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 05 лютого 2024 року у справі за позовною заявою Акціонерного товариства "Полтаваобленерго" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И В: У квітні 2021 року АТ «Полтаваобленерго» звернулося до суду із вказаним позовом, в якому просило стягнути солідарно з відповідачів борг за надані послуги з теплопостачання у вигляді централізованого опалення та гарячого водопостачання на загальну суму 7615,67 грн. за неналежне виконання грошового зобов`язання індекс інфляції - 717,10 грн. та 3 відсотки річних 357,77 грн. В обґрунтування позову вказувало, що відповідачі зареєстровані в Кременчуцькій філії ПАТ «Полтаваобленерго» як споживачі послуг з теплопостачання у вигляді централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 , по особовому рахунку № НОМЕР_1 . Позивач надавав відповідачам послуги з теплопостачання в повному обсязі у відповідності до якісних показників згідно вимог нормативно-технічних документів, проте відповідачі в порушення норм чинного законодавства, не виконували обов`язки та не оплачували своєчасно і у повному обсязі вартість наданих позивачем послуг у зв`язку із чим виникла заборгованість. Заочним рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 23.06.2021 року позов АТ «Полтаваобленерго» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь АТ «Полтаваобленерго» заборгованість за надані послуги з теплопостачання у вигляді централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води в розмірі 7796,98 грн. за неналежне виконання грошового зобов`язання індекс інфляції - 744,02 грн. та 3 відсотки річних 346,20 грн., а всього 8690,54 грн. Вирішено питання судових витрат. Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука від 15.11.2023 року вищевказане заочне рішення скасоване і призначено справу до розгляду у спрощеному провадженні з викликом сторін. Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 05 лютого 2024 року позов АТ «Полтаваобленерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 на користь АТ «Полтаваобленерго» заборгованість за надані послуги з теплопостачання у вигляді централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води в розмірі 7615,67 грн., за неналежне виконання грошового зобов`язання індекс інфляції - 717,10 грн. та 3 відсотки річних 357,77 грн., а всього 8690,54 (вісім тисяч шістсот дев`яносто) грн. 54 коп. Вирішено питання судових витрат. В частині позовних вимог до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості відмовлено. Стягнуто з АТ «Полтаваобленерго» на користь ОСОБА_3 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн. З рішенням суду не погодився представник АТ «Полтаваобленерго» - Дятлова М.В. та подала на нього апеляційну скаргу, в якій прохає рішення районного суду в частині відмови в задоволенні позовним вимог до ОСОБА_3 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог, а також просила відмовити в частині стягнення витрат на правову допомогу. Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, а також таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема вказує, що відповідачі на повідомляли АТ «Полтаваобленерго» про те, що ОСОБА_3 змінила адресу проживання та фактично не користується послугами з постачання гарячої води та централізованого опалення. Вважає, що оскільки ОСОБА_5 зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 на останню покладено обов`язок щодо солідарної сплати комунальних послуг нарівні з іншими членами сім`ї. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 не оскаржується, а тому судом апеляційної інстанції в цій частині, відповідно до ст. 367 ЦПК України не переглядається. Судове засідання проводилось в порядку письмового провадження за відсутності сторін по справі, з дотриманням принципу гласності судового процесу та забезпеченням сторонам права на своєчасне та повне отримання інформації про хід та результати розгляду справи. Колегія суддів, заслухавши доповідача, пояснення осіб, що з`явилися, перевіривши матеріали справи та мотиви апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступних підстав. У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно п.п.3, 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права Судом першої інстанції встановлено, що АТ «Полтаваобленерго» надавало послуги з теплопостачання у вигляді централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води до квартири за адресою: АДРЕСА_1 , по особовому рахунку № НОМЕР_1 . Згідно розрахунку заборгованості наданого позивачем станом на 29.03.2021 року борг по оплаті наданих позивачем послуг з теплопостачання у вигляді централізованого опалення та центрального постачання гарячої води за період з листопада 2017 року по липень 2019 року становить 7615,67 грн., із них: сума боргу за послугу з централізованого опалення 7186,35 грн.; - сума боргу за послугу з централізованого постачання гарячої води 429,32 грн. Окрім того, в порядку ст.625 ЦК України позивачем нараховано на суму заборгованості інфляційні втрати у розмірі 717,10 грн. та 3% річних у розмірі 357,77 грн. Відповідно до довідок Автозаводської районної адміністрації виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 15.04.2021 № 5246/01-32, від 15.04.2021 №5248/01-32, від 15.04.2021 № 5247/01-32, від 15.04.2021 № 5245/01-32 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (дошлюбне прізвище ОСОБА_6 ), ОСОБА_4 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . Із матеріалів справи, 22 жовтня 2022 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Суми) між ОСОБА_7 та Розсохою (дошлюбне прізвище Гаркава) зареєстровано шлюб, про що зроблено відповідний актовий запис № 1360. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 районний суд виходив з того, що оскільки позивачем не доведено належними доказами те, що ОСОБА_3 у період з листопад 2017 року по липень 2019 року проживала за адресою АДРЕСА_1 та була споживачем послуг з теплопостачання за цією адресою або, що вона є співвласником, а тому відсутні підстави для стягнення з неї витрат за комунальні послуги. Окрім того районний суд стягнув з АТ «Полтаваобленерго» витрати на правову допомогу у розмірі 6000 грн., які вважав співмірними та обґрунтованими. Колегія суддів погоджується з висновок районного суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 з огляду на наступне. Правовідносини із споживання житлово-комунальних послуг регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги». Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Згідно зі ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є:1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг. Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги. Відповідно до вимогп.1 ч.1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів. Згідно з п.1, 5 ч.2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Загальними умовами виконання зобов`язання, що встановлені ст. 526 ЦК України, передбачено, що зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України , інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов`язань. Тлумачення статті 526 ЦК України свідчить, що цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, що спростовує доводи апелянта у відповідній частині. Зазначене узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 у справі № 6-2951цс15. Згідно зі статтею 541 ЦК України, солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання. У разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо (частина перша статті 543 ЦК України). У відносинах, які витікають із договорів про надання житлово-комунальних послуг, солідарний обов`язок щодо оплати житлово-комунальних послуг виникає на підставі частини третьої статті 9 Закону України Про житлово-комунальні послуги, відповідно до якої дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Аналіз наведеної норми матеріального права дає підстави зробити висновок про те, що солідарний обов`язок перед виконавцями житлово-комунальних послуг виникає у споживача та дієздатних осіб, які проживають чи зареєстровані у житлі споживача та користуються нарівні із споживачем усіма житлово-комунальними послугами. Отже, для підтвердження права вимагати виконання обов`язку здійснити оплату житлово-комунальних послуг від споживача та інших осіб, позивачеві необхідно довести, що ці інші особи проживають та/або зареєстровані у житлі споживача та користуються нарівні із споживачем усіма житлово-комунальними послугами. Із матеріалів справи вбачається., що ОСОБА_3 зареєстрована у квартирі АДРЕСА_2 . Разом з тим, 22 жовтня 2022 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Суми) між ОСОБА_7 та Розсохою (дошлюбне прізвище Гаркава) зареєстровано шлюб, про що зроблено відповідний актовий запис № 1360. В суді першої інстанції було допитано свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , які пояснили, що ОСОБА_3 з вересня 2017 року не проживає за адресою: : АДРЕСА_1 , оскільки ще до реєстрації шлюбу проживала однією сім`єю з ОСОБА_7 за іншою адресою. Враховуючи, що АТ « Полтаваобленерго» не надало належних та достатніх доказів на підтвердження, як факту проживання ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_2 , так і факту користування нею житлово-комунальними послугами нарівні із іншими споживачами, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутні підстави для стягнення з неї витрат за комунальні послуги. Доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на законі, належних та достатніх доказах і як такі, що висновків суду не спростовують, підлягають відхиленню. Щодо стягнення витрат на правничу допомогу слід зазначити наступне. Відповідно до частин першої-четвертої статті 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України). При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормовані частиною четвертою статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 141 цього Кодексу. При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правову допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою, шостою, сьомою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Разом із тим, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі КГС від 03.10.2019 р у справі № 922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду від 28.05.2021 р у справі № 727/463/19, постановах Верховного Суду від 02.12.2020 р у справі № 317/1209/19, від 03.02.2021 р у справі № 554/2586/16-ц, від 17.02.2021 р у справі № 753/1203/18. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 р у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У відповідності до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано суду витяг з договору про надання правничої допомоги № 23/10-4 від 23.10.2023, укладений між адвокатом Ковальчуком О.М. та ОСОБА_3 , акт наданих послуг до договору про надання правничої допомоги № 23/10-4 від 23.10.2023 з зазначенням наданих послуг та кількістю годин. Враховуючи положення статті 141 ЦПК України, зважаючи на співмірність витрат на правову допомогу та складність даної справи, з урахуванням характеру виконаної адвокатом роботи та обсяг фактично витраченого часу за надані послуги, апеляційний суд дійшов до висновку, що стягнуті районним судом витрати у розмірі 6000 грн. не відповідають критерію розумності, не зовсім є співрозмірними із складністю виконаної роботи. З огляду на зазначене у сукупності, апеляційний суд дійшов висновку про зміну розміру витрат на право допомогу з 6000 грн. до 2000 грн. Керуючись ст. 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Полтаваобленерго" - задовольнити частковою. Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 05 лютого 2024 року змінити шляхом зменшення розміру стягнутих з Акціонерного товариства "Полтаваобленерго" на користь ОСОБА_3 витрат на правову допомогу з 6000 грн. до 2000 грн. Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 05 лютого 2024 року в частині позовних вимог Акціонерного товариства "Полтаваобленерго" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості- залишити без змін. В іншій частині рішення районного суду не оскаржується та судом апеляційної інстанції не переглядається. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня набрання нею законної сили. Повний текст постанови виготовлено 30 квітня 2024 року. Головуючий суддя : ________­­­_________________ Г.Л. Карпушин Судді: __________________ С.А. Гальонкін _________________ О.Ю. Кузнєцова