Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/1721/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/1721/24 пров. № А/857/6314/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Обрізко І.М., суддів Іщук Л.П., Шинкар Т.І., за участю секретаря судового засідання Максим Х.Б., за участю позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року, прийняте суддею Ковальчуком В.Д. у м. Луцьку, у справі за позовом ОСОБА_1 в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача заступник начальника Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Дуда Юрій Миколайович про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,- встановив : ОСОБА_1 в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 (надалі ОСОБА_1 , позивач) звернувся з адміністративним позовом до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (УЗПВР у Волинській області, відповідач-1), Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (надалі ВПВР УЗПВР у Волинській області, відповідач-2), третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача заступника начальника Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Дуди Юріч Миколайовича в якому просить визнати протиправною бездіяльності державного виконавця у ВП 9644008 щодо примусового виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 08.04.2022 у справі №140/6901/21, щодо невиконання вимог Закону України «Про виконавче провадження», зобов`язати державного виконавця у ВП 9644008 по примусовому виконанні рішення суду від 08.04.2022 у справі №140/6901/21, винести постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначити вимогу виконати рішення протягом 10 робочих днів та попередити про кримінальну відповідальність. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 в задоволенні позову відмовлено. Суд першої інстанції виходив з того, що рішення щодо накладення на боржника штрафу є правом державного виконавця, а не його обов`язком, належить до дискреційних повноважень державного виконавця. Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що на підставі частини 3 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» 27 грудня 2023 подав начальнику відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції скаргу, яку було зареєстровано 04 січня 2024, на бездіяльність державного виконавця Дуди Ю.М. Станом на 08 лютого 2024 на його скаргу начальник відділу не відреагував. З 17 листопада 2023 по 05 лютого 2024 на його неодноразові заяви та скарги державний виконавець фактично не реагував, лише 05 лютого 2024 виніс вимогу. Однак вважає, що виконавець мав винести не вимогу, а скласти акт, після чого винести постанову про накладення штрафу в якій зазначити розмір штрафу, вимогу виконати рішення протягом 10 робочих днів та попередження про кримінальну відповідальність. Зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Звертає увагу, що накладення штрафу за невиконання рішення, яке зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання. Застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження. Вважає, що відмовляючи у задоволенні цієї позовної заяви суд порушує вимоги Конституції України щодо того, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Також зазначає, що під час розгляду справи 29 лютого 2024 ним була звернута увагу суду на порушення державним виконавцем, вимог Закону України «Про виконавче провадження» щодо не надання відповіді на його заяви (клопотання), щодо не повідомлення його про результати розгляду його скарги, щодо відсутності підтвердження надіслання йому постанови про відкриття виконавчого провадження, тобто встановлено порушення виконавцем вказаного Закону, що є підставою для постановлення окремої ухвали, проте судом у нарадчій кімнаті його зауваження не було досліджені. Також просить звернути увагу на те, що судом першої інстанції спочатку його позовну заяву залишено було без руху, і зобов`язано було змінити предмет позову на більш вигідний для постановлення негативного рішення. Оскільки у судовому засідання він намагався змінити предмет позову на первинний на що суддя відмовив йому посилаючись на те, що рішення суду має бути конкретним, проте суддя не врахував, що є обов`язки та права виконавця, він в первинному позові і в подальшому у судовому засіданні намагався довести невиконання виконавцем обов`язків, а не прав на що суд звернув увагу і в результаті чого й відмовив у задоволенні його заяви. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовну заяву. У судовому засіданні апелянт підтримав доводи апеляційної скарги та просив задовольнити її з підстав, що у ній наведені. Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення апелянта, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного. Відповідно до ч.3 ст. 317 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо: 1) справу розглянуто неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) справу розглянуто адміністративним судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у судовому рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 08.04.2022 № 140/6091/21 зобов`язано Управління соціального захисту населення Камінь-Каширської районної державної адміністрації Волинської області провести нарахування та виплату ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з 03 червня 2021 щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі, що дорівнює 40 відсотків від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року. 15.08.2022 виконавчий лист було пред`явлено до виконання до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. 16.08.2022 відповідачем було винесено постанови про відкриття виконавчого провадження та про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій. Листом від 12.10.2023 Управління соціального захисту населення Камінь-Каширської районної державної адміністрації Волинської області повідомило позивача про те, що на виконання рішення суду від 08.04.2022 № 140/6091/21 проведено нарахування з 03.06.2021 по 08.02.2022 у сумі 15142,82 грн. Виплата буде проведена по мірі надходження коштів на зазначені цілі. 22.11.2023 позивач подав заяву державному виконавцю про вжиття всіх передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів. 05.02.2024 державний виконавець виніс вимогу. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частинами 1, 2 статті 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Частиною 1 статті 5 Закону № 1404-VIII встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Відповідно до частини 1 і пункту 1 частини 2 статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Згідно пункту 1 частини 3, частини 4 статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом. Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону № 1404, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Як передбачено пунктом 11 частини 1 статті 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону. Частинами 1 3 статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (далі - ЄСПЛ). ЄСПЛ у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 15 жовтня 2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», заява №40450/04, §51-53). ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур. Відтак виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, складовою права на справедливий суд. Отже, розглядаючи адміністративний позов про законність дій державного виконавця, суд має враховувати, що Законом України «Про виконавче провадження» на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов`язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень. Частиною 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону (пункт 1); звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення (пункт 10); здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом (пункт 22). Разом із цим, судом першої інстанції не встановлено обставин виконання державним виконавцем зазначених положень чинного законодавства. У цій справі апеляційний суд встановив, що державний виконавець винісши 16.08.2022 постанову про відкриття виконавчого провадження, лише 05.02.2024 виніс вимогу, відтак колегія суддів вважає, що державний виконавець не вжив усіх заходів та у строки, визначених Законом України «Про виконавче провадження». Крім того, відповідачами не надано суду доказів вчинення будь яких дій державним виконавцем у проміжку часу з 16.08.2022 по 05.02.2024. Відтак, апеляційний суд дійшов висновку про наявність протиправної бездіяльності державного виконавця у ВП 9644008 щодо примусового виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 08.04.2022 у справі №140/6901/21 та необхідність зобов`язати державного виконавця у ВП 9644008 вчинити дії, передбачені Законом України «Про виконавче провадження» для примусового виконання судового рішення. А отже, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. Деталізація вимог позивача охоплюється процедурою, обумовленою в Законі України «Про виконавче провадження». Слід також наголосити, що переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов`язковості судових рішень, зокрема, у публічно-правових спорах, адміністративні суди повинні зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, щоб це не призводило до порушення основоположних засад адміністративного судочинства та щоб такі засоби не були надмірними за визначених умов та не призводили до порушення прав, гарантованих Конституцією та законами України, а також Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Це означає, що негативні наслідки несвоєчасного виконання судового рішення мають бути пропорційними та збалансованими, а санкції, накладені судом у зв`язку з невиконанням судового рішення, не повинні бути надмірними; при цьому мають враховуватися усі обставини, які стали причиною невиконання судового рішення, надаватися оцінка діям боржника його посадових осіб, спрямованих на виконання судового рішення, ступінь вини та обсяг законодавчо визначених повноважень, а також статус такого боржника тощо. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 1 лютого 2022 у справі № 420/177/20. Що стосується вимоги апеляційної скарги про постановлення окремої ухвали за фактом грубих порушень відповідачем суд зазначає наступне. Відповідно до статті 324 КАС України, суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 249 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу. Згідно частини 1 статті 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. Таким чином, окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду. Водночас суд за результатами апеляційного розгляду цієї справи підстав для постановлення окремої ухвали не вбачає. У пункті 80 рішення у справі «Perez v. France» (заява № 47287/99) Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (рішення у справі «Artico v. Italy», заява № 6694/74, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно «заслухані», тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (рішення у справі «Van de Hurk v. The Netherlands», заява № 16034/90, пункт 59). Однак, варто наголосити, що в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні, ЄСПЛ також неодноразово зазначав, зокрема у рішенні «Garcнa Ruiz v. Spain» [GC] (заява № 30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах «Van de Hurk v. The Netherlands» (заява № 16034/90, пункт 61), «Шкіря проти України» (заява № 30850/11, пункт 43). Водночас у вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обов`язку викладати мотиви може варіюватися залежно від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи. Так, у пункті 54 рішення «Трофимчук проти України» (заява № 4241/03) ЄСПЛ зазначив, що не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявника, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. З огляду на наведене, апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового про часткове задоволення позову. Судові витрати розподілу не підлягають з урахуванням вимог ст. 139 КАС України. Керуючись ст.ст. 272, 287, 310, 315, 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 задовольнити частково. Скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року у справі №140/1721/24 та прийняти нове, яким позов ОСОБА_1 в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність державного виконавця у ВП 9644008 щодо примусового виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2022 року у справі №140/6901/21. Зобов`язати державного виконавця у ВП 9644008 вчинити дії, передбачені Законом України «Про виконавче провадження» для примусового виконання судового рішення. В решті позову - відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. М. Обрізко судді Л. П. Іщук Т. І. Шинкар Повне судове рішення складено 01.05.2024.