Постанова Київський апеляційний суд № 754/15099/20

справа № 754/15099/20 головуючий у суді І інстанції Зотько Т.А. провадження № 22-ц/824/691/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 квітня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді - Березовенко Р.В., суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І., з участю секретаря Щавлінського С.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 15 вересня 2023 року у справі за первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,- В С Т А Н О В И В: 16 листопада 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, у якому просив: - здійснити поділ майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя; - визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . В обґрунтування позову зазначив, що сторони з 08 червня 1989 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 05 серпня 2020 року у справі №754/1021/20. Під час перебування у шлюбі сторони набули у власність квартиру АДРЕСА_1 , яка, у розумінні ст. 60 СК України, вважається об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Після розлучення сторони не можуть дійти згоди щодо поділу спірної квартири, що стало підставою звернення до суду. 09 лютого 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Мартиненко Світлана Валеріївна подала відзив на позовну заяву, у якому заперечила проти задоволення позову. Вказала, що спірна квартира отримана відповідачкою внаслідок приватизації житла відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», а тому є її особистою приватною власністю. Кошти у розмірі 5 900 руб. 31 коп. у листопаді 1989 року були сплачені відповідачкою, як пайовий внесок в Житлово-будівельний кооператив «Хімік-18» та були особистими заощадженнями відповідачки та її батьків. У січні 1992 року ОСОБА_1 був сплачений кінцевий пайовий внесок у розмірі 15 300 руб. На підставі цього, 12 березня 1992 року на ім`я ОСОБА_1 був виданий ордер №090927, як члену Житлово-будівельного кооперативу «Хімік-18» на сім`ю із трьох чоловік - ОСОБА_1 , ОСОБА_3 (донька) та ОСОБА_2 на спірну квартиру. За згодою позивача, спірна квартира була приватизована та оформлена на відповідачку. Крім того, після розірвання шлюбу, сторони усно домовилися, що спірна квартира залишиться у власності відповідачки, а дачний будинок у власності позивача. Оскільки спірна квартира набута відповідачкою за час шлюбу внаслідок її приватизації, вона не відноситься до спільної сумісної власності. 09 лютого 2021 року ОСОБА_1 подала зустрічну позовну заяву до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, у якому з урахуванням заяви про зміну предмету зустрічної позовної заяви від 17 лютого 2022 року, остаточно просила: - визнати за ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частину будівельних та оздоблювальних матеріалів, обладнання, виробів та конструкцій об`єкту самочинного будівництва: фундамент зроблений з бетону та арматури, перший поверх з бетонних блоків, стіни по зовнішньому периметру оздоблені білою силікатною цеглою, перегородки міжкімнатні з червоної цегли, міжповерхове перекриття з монолітної залізобетонної плити; дах з дерев`яних банок та обрешітки, пиломатеріалу, покритий азбестоцементними листами хвилястими в кількості 68 шт., комин з червоної та білої цегли площею 40 кв.м.; підлога з керамічної плитки площею 35 кв.м., дерев`яних дошок площею 20 кв.м., ламінатних плит площею 6 кв.м., плінтуси дерев`яні 30 м.п., плінтуси керамічні 12 м.п., плінтуси пластикові 6 м.п., вікна металопластикові 5 шт., вікна дерев`яні 7 шт., скло листове площею 8 кв.м., внутрішні дерев`яні дверні блоки 7 шт., вхідні залізні двері площею 2,6 кв.м., запізні ворота гаражні площею 6 кв.м.; оздоблення внутрішнє стін та стелі (дерев`яні дошки для обшивки стін площею 55 кв.м., гіпсокартонні плити площею 86 кв.м, керамічна плитка площею 35 кв. м.); кабель силовий, проводи електричні, електричні конвектори 6 шт., розетки та вимикачи 40 шт., світильники 20 шт.; щебінь, гравій, пісок, ґрунтовка, шпаклівка, дюбелі, цвяхи, гіпсова суміш, цементна суміш, плити мінераловатні площею 100 кв.м.; дерев`яні (з горіхового дерева) сходи шириною 1 м. на косоурі; камін, обкладений личкувальною плиткою, ролети площею 12 кв. м.; кільця для колодязя вигрібної ями 2 шт., плити покриттів для вигрібної ями, скважина глибиною 65 м., насос глибинний водяний, станція для подачі води, труби для каналізації 25 п.м., труби для водопостачання 25 п.м.; колодязь, викладений червоною цеглою з бетонною кришкою; бетонне замощення навколо будинку площею 26 кв.м., плитка вулична площею 34 кв.м.; паркан, зроблений з білої силікатної цегли та металопластикових конструкцій площею 51 кв.м., металопластикові ворота розпашні 2 шт., хвіртка, розташованого на земельній ділянці НОМЕР_2 за кадастровим номером 3220886000:03:002:1707 за адресою: АДРЕСА_4, вартістю 967 449,00 грн, що є половиною від 1 934 898,00 грн; - визнати за ОСОБА_2 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частину будівельних та оздоблювальних матеріалів, обладнання, виробів та конструкцій об`єкту самочинного будівництва: фундамент зроблений з бетону та арматури, перший поверх з бетонних блоків, стіни по зовнішньому периметру оздоблені білою силікатною цеглою, перегородки міжкімнатні з червоної цегли, міжповерхове перекриття з монолітної залізобетонної плити; дах з дерев`яних банок та обрешітки, пиломатеріалу, покритий азбестоцементними листами хвилястими в кількості 68 шт., комин з червоної та білої цегли площею 40 кв.м.; підлога з керамічної плитки площею 35 кв.м., дерев`яних дошок площею 20 кв.м., ламінатних плит площею 6 кв.м., плінтуси дерев`яні 30 м.п., плінтуси керамічні 12 м.п., плінтуси пластикові 6 м.п., вікна металопластикові 5 шт., вікна дерев`яні 7 шт., скло листове площею 8 кв.м., внутрішні дерев`яні дверні блоки 7 шт., вхідні залізні двері площею 2,6 кв.м., запізні ворота гаражні площею 6 кв.м.; оздоблення внутрішнє стін та стелі (дерев`яні дошки для обшивки стін площею 55 кв.м., гіпсокартонні плити площею 86 кв.м, керамічна плитка площею 35 кв. м.); кабель силовий, проводи електричні, електричні конвектори 6 шт., розетки та вимикачи 40 шт., світильники 20 шт.; щебінь, гравій, пісок, ґрунтовка, шпаклівка, дюбелі, цвяхи, гіпсова суміш, цементна суміш, плити мінераловатні площею 100 кв.м.; дерев`яні (з горіхового дерева) сходи шириною 1 м. на косоурі; камін, обкладений личкувальною плиткою, ролети площею 12 кв. м.; кільця для колодязя вигрібної ями 2 шт., плити покриттів для вигрібної ями, скважина глибиною 65 м., насос глибинний водяний, станція для подачі води, труби для каналізації 25 п.м., труби для водопостачання 25 п.м.; колодязь, викладений червоною цеглою з бетонною кришкою; бетонне замощення навколо будинку площею 26 кв.м., плитка вулична площею 34 кв.м.; паркан, зроблений з білої силікатної цегли та металопластикових конструкцій площею 51 кв.м., металопластикові ворота розпашні 2 шт., хвіртка, розташованого на земельній ділянці НОМЕР_2 за кадастровим номером 3220886000:03:002:1707 за адресою: АДРЕСА_4, вартістю 967 449,00 грн, що є половиною від 1 934 898,00 грн; - компенсувати ОСОБА_1 вартість 1/2 частини будівельних та оздоблювальних матеріалів, обладнання, виробів та конструкцій об`єкту самочинного будівництва, розташованого на земельній ділянці НОМЕР_2 за кадастровим номером 3220886000:03:002:1707 за адресою: АДРЕСА_4, як співвласникові зазначеного майна, шляхом стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації у розмірі 967 449,00 грн; - в порядку поділу спільного сумісного рухомого майна подружжя, що знаходиться в будинку на земельній ділянці АДРЕСА_2 за кадастровим номером 3220886000:03:002:1707 за адресою: АДРЕСА_4 виділити: ОСОБА_1 у власність: ноутбук вартістю 15 000 грн, придбаний в 2009 році; електричний генератор вартістю 5 800 грн, придбаний в 2004 році; газонокосарку бензинову вартістю 5 100 грн, придбану в 2010 році; бойлер вартістю 2 500 грн, придбаний в 2004 році; бензопилу вартістю 2 700 грн, придбану в 2004 році; мультиварку вартістю 2 200 грн, придбану в 2011 році; хлібопічку вартістю 3 000 грн, придбану в 2010 році; кухонний комбайн вартістю 8 800 грн, придбаний в 2008 році; соковитискач вартістю 2 400 грн, придбаний в 2009 році; гойдалку садову вартістю 8 000 грн, придбану в 2010 році; а всього рухомого майна вартістю 55 500 грн. ОСОБА_2 у власність: балони газові (4 шт.) на загальну вартість 4 600 грн, придбані в 2003 році; двоспальне ліжко вартістю 3 200 грн, придбане в 2005 році; матрац «дормео» вартістю 17 000 грн, придбаний в 2010 році; душова кабіна з піддоном вартістю 4 100 грн, придбана в 2003 році; умивальник з тумбою вартістю 2 800 грн, придбані в 2002 році; навісна шафа вартістю 1 350 грн, придбана в 2004 році; унітаз (2 шт.) на загальну вартість 2 500 грн, придбані в 2002 році; дрель (2 шт.) на загальну вартість 1 750 грн, придбані в 2000 році; болгарка (2 шт.) на загальну вартість 1 200 грн, придбані в 2000 році; мотор для човна вартістю 17 000 грн, придбаний в 2008 році, а всього рухомого майна вартістю 55 500 грн; - визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки за кадастровим номером 3220886000:03:002:1707, площею 0,0510 га за адресою: АДРЕСА_4, на якій розташований об`єкт самочинного будівництва. Вимоги зустрічного позову обґрунтовано наступними обставинами. В 1992 році сторони придбали земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 0,0510 га в садовому товаристві «Вагонник», яке знаходиться на території Процівської сільської ради Бориспільського району Київської області, та стали членами садового товариства. У 2012 року ОСОБА_2 отримав державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 332776, виданий 02 листопада 2012 року Управлінням Деркомзему у Бориспільському районі (кадастровий номер 3220886000:03:002:1707). За період з 1997 по 2004 роки подружжя власними силами самочинно побудувало на земельній ділянці № 194 будинок, який використовувався спочатку як дачний, а потім, фактично, як житловий. При цьому перший поверх будинку та основні будівельні роботи були закінчені в 2000 році, а повністю будинок готовий до експлуатації був у 2004 році. Зазначений будинок є неузаконеним. Однак, будинок не зданий в експлуатацію з вини позивача, тому ОСОБА_1 позбавлена можливості реалізувати своє право на поділ зазначеного майна, набутого за час шлюбу. Не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей, як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними. Оскільки ОСОБА_2 обмежує доступ позивачки за зустрічним позовом до об`єкту самочинного будівництва за адрсеою: АДРЕСА_5, ОСОБА_1 просить визнати вартість будівельних та оздоблювальних матеріалів, обладнання, виробів та конструкцій об`єкту самочинного будівництва у розмірі 1 934 898 грн, керуючись показниками опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України (розраховані станом на 01 квітня 2021 року), затвердженими наказом Міністерства розвитку громад на території України №119 від 20 травня 2021 року. Крім того, оскільки будинок розташований на земельній ділянці за кадастровим номером 3220886000:03:002:1707, вона теж є об`єктом спільної сумісної власності подружжя й підлягає поділу у розмірі частки права власності на будинок, необхідної для її обслуговування. Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 04 березня 2021 року зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя об`єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя. 23 березня 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Євсєєв Вячеслав Володимирович подав відзив на зустрічну позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог. Вказав, що земельна ділянка з кадастровим номером 3220886000:03:002:1707, площею 0,51 га передана у власність ОСОБА_2 безкоштовно в межах норм безоплатної приватизації відповідно до ст. 121 ЗК України, а тому відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 57 є його особистою приватною власністю та не може бути об`єктом поділу спільного сумісного майна подружжя. Крім того, спірний житловий будинок побудований ОСОБА_2 за власний кошт та власними силами протягом 1997-2004 років, без проекту та будь-яких дозвільних документів; технічний паспорт не виготовлявся, декларація про початок будівництва не оформлювалася. Згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку від 02 листопада 2012 року, цільове призначення земельної ділянки - для ведення садівництва. Спірний будинок має статус самочинного будівництва (не є об`єктом незавершеного будівництва), тому не може бути зареєстрований на праві власності, не є об`єктом спільної власності подружжя, отже визнання права власності на 1/2 частину вказаного будинку як об`єкта незавершеного будівництва є неможливим. 23 березня 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Євсєєв Вячеслав Володимирович подав відповідь на відзив, у якому первісні позовні вимоги підтримав. Зазначив, що відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизації підлягають лише квартири державного житлового фонду. За обставинами справи, спірна квартира є кооперативною. 09 листопада 1989 року відповідачка стала членом житлово-будівельного кооперативу «Хімік-18» та сторони у 1992 році повністю оплатили вартість пайового внеску. Тому зазначена квартира не відноситься до державного житлового фонду та є спільним сумісним майном подружжя, яке підлягає поділу. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 15 вересня 2023 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задоволено частково. В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частини будівельних та оздоблювальних матеріалів, обладнання, виробів та конструкцій об`єкту самочинного будівництва, розташованого на земельній ділянці № НОМЕР_1 за кадастровим номером 3220886000:03:002:1707 за адресою: АДРЕСА_4, у розмірі 374 200,00 гривень. В порядку поділу спільного сумісного рухомого майна подружжя, виділено ОСОБА_1 у власність: ноутбук, придбаний в 2009 році; електричний генератор, придбаний в 2004 році; газонокосарку бензинову, придбану в 2010 році; бойлер, придбаний в 2004 році; бензопилу, придбану в 2004 році; мультиварку, придбану в 2011 році; хлібопічку, придбану в 2010 році; кухонний комбайн, придбаний в 2008 році; соковитискач, придбаний в 2009 році; гойдалку садову, придбану у 2010 році. В порядку поділу спільного сумісного рухомого майна подружжя, виділено ОСОБА_2 у власність: балони газові (4 шт.), придбані в 2003 році; двоспальне ліжко, придбане в 2005 році; матрац «дормео», придбаний в 2010 році; душову кабіну з піддоном, придбану в 2003 році; умивальник з тумбою, придбані в 2002 році; навісну шафу, придбану в 2004 році; унітаз (2 шт.), придбані в 2002 році; дрель (2 шт.), придбані в 2000 році; болгарка (2 шт.), придбані в 2000 році; мотор для човна, придбаний в 2008 році, Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати у загальному розмірі 10 201,20 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у загальному розмірі 4 852,00 грн.. В задоволенні інших вимог - відмовлено. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 07 листопада 2023 року подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповне встановлення обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила скасувати рішення Деснянського районного суду м. Києва від 15 вересня 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та про задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 . Вважає, що суд не надав належної оцінки повідомленим обставинам щодо внесення ОСОБА_1 особистих коштів за перший пайовий внесок за квартиру АДРЕСА_1 , які були накопичені нею та її батьками до укладення шлюбу з позивачем. З підстав спливу значного проміжку часу, іншими доказами ніж покази сторін, свідків та опосередкованими доказами, довести належність першого внеску у розмірі 5 900,0 карб. батьками ОСОБА_1 неможливо. З огляду на розмір частки пайового внеску за рахунок спільних коштів подружжя (15 300,00 карб.), ОСОБА_2 може претендувати на 1/3 частину квартири. А тому оскаржуване рішення у цій частині не відповідає фактичним обставинам справи та є необґрунтованим. Стягуючи грошову компенсацію вартості 1/2 частини будівельних та оздоблювальних матеріалів, обладнання, виробів та конструкцій об`єкту самочинного будівництва, розташованого на земельній ділянці № НОМЕР_1 за кадастровим номером 3220886000:03:002:1707 за адресою: АДРЕСА_4, суд визначив розмір грошових коштів на підставі Звіту про оцінку майна - будівельних матеріалів, наданого відповідачем за зустрічним позовом. Апелянт вважає такий звіт неналежним доказом, оскільки термін його дії закінчився, заява оцінювача ОСОБА_7 про достовірність та об`єктивність оцінки майна не підписана; об`єкт оцінки оцінювач не оглядав; зазначена оцінювачем площа об`єкту вдвічі більша ніж то вказано ОСОБА_1 у зустрічній позовній заяві. При цьому, суд першої інстанції не був позбавлений можливості призначити експертизу у справі з власної ініціативи та з`ясувати вартість будівельних матеріалів, що підлягають поділу, але цього не зробив. Крім того, всупереч правовій позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12 квітня 2023 року у справі №511/2303/19 в оскаржуваному рішенні не зазначено (названо) матеріали та обладнання, на які визнано право спільної часткової власності та за які присуджена грошова компенсація ОСОБА_1 . Також, ОСОБА_2 як титульний власник земельної ділянки з цільовим призначенням «землі індивідуального садівництва» мав і має передбачену законом можливість прийняти в експлуатацію садовий будинок та оформити на нього право власності, однак, діючи недобросовісно таке право не реалізує, що перешкоджає ОСОБА_1 здійснити поділ означено майна. Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 січня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 15 вересня 2023 року у справі за первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. 06 лютого 2024 року адвокат Євсєєв В.В., діючи в інтересах ОСОБА_2 , подав відзив у якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги у повному обсязі, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Свою позицію представник обґрунтував обставинам, на які посилався у заявах по суті справи, поданих до суду першої інстанції. Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 березня 2024 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи. У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Мартиненко Світлана Валеріївна вимоги апеляційної скарги підтримала, просила скасувати рішення Деснянського районного суду м. Києва від 15 вересня 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та про задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 . У судове засідання ОСОБА_2 не з`явився, про розгляд справи повідомлений у встановленому законом порядку. 29 квітня 2024 року адвокат Євсєєв В.В., діючи в інтересах ОСОБА_2 , подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з участю в судовому засіданні у іншій справі. Відповідно до ч. 1 ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Верховним Судом неодноразово зазначалось, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення спору (питання) у відповідному судовому засіданні без участі особи, яка не з`явилась (статті 240 ЦПК України). ЄСПЛ неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (рішення від 2 грудня 2010 року у справі «Шульга проти України», заява № 16652/04). Виходячи з наведеного, колегія суддів у межах своїх повноважень дійшла висновку про визнання неявки представника ОСОБА_2 в судове засідання такою, що не перешкоджає розгляду справи по суті, та з огляду на належне повідомлення про судове засідання цього учасника справи, з урахуванням категорії справи, та строку її розгляду, ухвалила проводити розгляд справи по суті на підставі наявних у справі доказів. Заслухавши думку учасників справи, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у період з 08 червня 1989 року по 05 вересня 2020 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Шлюб між сторонами розірвано заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 05 серпня 2020 року у справі №754/1021/20. Рішенням ЖКУ №47/2-89 від 09 листопада 1989 року ОСОБА_1 затверджена членом ЖБК «Хімік-18» та їй дозволено внести кошти за трикімнатну квартиру в розмірі 5 900,00 руб., що підтверджується відповідними копіями довідки та квитанції. 21 січня 1992 року ОСОБА_1 внесла ЖБК «Хімік-18» доплату за квартиру у розмірі 15 300,00 руб., що підтверджується квитанцією №705252 від 21 січня 1992 року. 12 березня 1992 року виконавчий комітет Київської міської ради народних депутатів видав члену ЖБК «Хімік-18» ОСОБА_1 корінець ордеру на жиле приміщення за адресою: АДРЕСА_3 . Склад сім`ї три особи: ОСОБА_1 ; ОСОБА_2 (чоловік) та ОСОБА_3 (донька). 21 листопада 2012 року Головне управління житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) видано ОСОБА_1 свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 та складається з 3 кімнат жилою площею 41,60 кв.м., загальною площею 74,50 кв.м. Згідно Державного акту на право приватної власності на землю ОСОБА_2 на підставі рішення Процівської сільської Ради народних депутатів від 22 грудня 1997 року №55 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0051 га., яка розташована на території СТ «Вагонник», Бориспільського району, для садівництва. Відповідно до вказаного державного акту, підставою передачі земельної ділянки у власність зазначено - рішення Процівської сільської ради № 55 від 22 грудня 1997 р., яке прийнято у відповідності до вимог Глави 19 Земельного кодексу України. Вирішуючи спір за первісними позовними вимогами ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя суд першої інстанції виходив з того, що трикімнатна квартира, загальною площею 74,50 кв.м., житловою площею 41,60 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 , була набута сторонами за час шлюбу в інтересах сім`ї та є об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1. Виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні, суд дійшов висновку про поділ спільного сумісного майна, шляхом визнання за позивачем та відповідачкою право власності по частині трикімнатної квартири, загальною площею 74,50 кв.м., житловою площею 41,60 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 . Задовольняючи частково зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя в частині рухомого майна суд керувався поясненнями сторін та допитаних свідків, а також тим, що ОСОБА_2 не заперечував факт придбання такого майна за час шлюбу та факт його наявності, однак не погоджувався з його місцезнаходженням на час розгляду справи судом. Також, суд прийняв у якості належного та допустимого доказу Звіт про оцінку майна - будівельних матеріалів з яких побудовано садовий будинок наданий ОСОБА_2 , що був складений після безпосереднього огляду садового будинку, що розташований на земельній ділянці № НОМЕР_1 за кадастровим номером 3220886000:03:002:1707 за адресою: АДРЕСА_4 та дійшов висновку, що вимога ОСОБА_1 про стягнення компенсації вартості частини будівельних та оздоблювальних матеріалів, обладнання, виробів та конструкцій об`єкту самочинного будівництва, розташованого на земельній ділянці № НОМЕР_1 за кадастровим номером 3220886000:03:002:1707 за адресою: АДРЕСА_4, у розмірі 374 200,00 грн. підлягає до задоволення. Разом з тим, суд першої інстанції вважав, що оскільки земельна ділянка площею 0,0051 га за кадастровим номером 3220886000:03:002:1707 за адресою: АДРЕСА_4, була передана у власність ОСОБА_2 безкоштовно в межах норм безоплатної приватизації, а тому не відноситься до спільного сумісного майна подружжя, отже не підлягає розподілу судом. Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, не може у повній мірі погодитися з таким висновками суду першої інстанції, виходячи з такого. Відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Частиною 1 ст. 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Відповідно до п. п. 23, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (ч. 4 ст. 65 СК). Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню. Згідно із ч.2 та ч.3 ст.372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Частиною 3 ст. 368 ЦК України визначено, що майно набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. У відповідності до ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Відповідно до висновків КЦС у складі ВС у постанові від 04 березня 2021 року у справі №343/1294/18 набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Крім того, розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності. Відповідно до ч. 1 ст. 146 ЖК УРСР (тут і далі в редакції на час виникнення спірних правовідносин) поділ квартири в будинку житлово-будівельного кооперативу між членом кооперативу і його дружиною допускається в разі розірвання шлюбу між ними, якщо пай є спільною власністю подружжя і якщо кожному з колишнього подружжя є можливість виділити ізольоване жиле приміщення в займаній ними квартирі. Поділ квартири провадиться за згодою між колишнім подружжям, а в разі відсутності згоди - за рішенням суду. Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 вересня 1987 року №9 «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» при розгляді спорів про поділ квартири між подружжям, яке розлучилося, судові слід керуватися ст. 146 ЖК України, ст. 15 Закону «Про власність», п. 43 Примірного статуту ЖБК і чинним законодавством про шлюб та сім`ю, враховуючи таке: а) пай, внесений подружжям в ЖБК у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, а після повної сплати пайового внеску - квартира, є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах. При цьому суд повинен враховувати суму боргу, яку один з подружжя зобов`язаний повернути кредитору; б) внесений одним з подружжя до вступу в шлюб пай є його особистим майном. Якщо паєнагромадження згодом збільшилися за рахунок коштів, одержаних одним з подружжя у дар або в порядку спадкування чи за рахунок дошлюбного майна, то ці кошти також є особистою власністю того з подружжя, який їх одержав. При поділі квартири на цю суму може бути збільшена його частка в паєнагромадженні; и) до повної сплати пайового внеску за квартиру суд вирішує питання про право власності на частку в паєнагромадженні, а після завершення сплати - про право на частку в праві власності на квартиру залежно від належної особі частки у паєнагромадженні. Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. За відсутності в матеріалах справи належних та допустимих доказів, які б свідчили про можливість визнання набутого у шлюбі майна особистою приватною власністю ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що квартира АДРЕСА_1 , є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1, оскільки пайові внески за неї сплачено у період перебування сторін у шлюбі, а презумпцію спільності набуття подружжям грошових коштів на її придбання апелянтом належними та допустимими доказами не спростовано. При цьому, доводи апелянта у частині надання судом першої інстанції неналежної правової оцінки показам ОСОБА_1 та свідків щодо наявності у останньої особистих дошлюбних збережень, якими було здійснено оплату першого внеску у розмірі 5 900,00 руб., розцінюються апеляційним судом критично, оскільки повністю спростовуються змістом рішення суду. Поряд з цим, колегія суддів враховує, що згідно усталеної практики Верховного Суду доведення факту наявності у одного з подружжя до шлюбу особистих грошових коштів, за які під час шлюбу придбавається майно може підтверджуватися показами свідків лише у сукупності з іншими письмовими доказами поданими сторонами, які у матеріалах даної справи відсутні. Законом України від 11 січня 2011 року №2913-VІ «Про внесення змін до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя», який набрав чинності 08 лютого 2011 року, вказану норму було доповнено частиною п`ятою, згідно з якою об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації. Законом України від 17 травня 2012 року №4766-VІ «Про внесення змін до СК України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка», який набрав чинності з 13 червня 2012 року, частину п`яту статті 61 СК України було виключено. Натомість частину першу статті 57 СК України було доповнено, зокрема пунктом 5, згідно з яким особистою приватною власністю дружини, чоловіка є земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України. Отже, з урахуванням наведених змін до СК України, правовий режим приватизованої земельної ділянки змінювався. При цьому лише в період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації, визнавалась спільною сумісною власністю подружжя; до 08 лютого 2011 року та після 12 червня 2012 року така земельна ділянка належала до особистої приватної власності чоловіка або дружини, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №1311/832/12, від 12 серпня 2020 року у справі №626/4/17. Оскільки спірна земельна ділянка площею 0,0510 га за кадастровим номером 3220886000:03:002:1707 за адресою: АДРЕСА_4, набута ОСОБА_2 у власність за рахунок безоплатної приватизації, що підтверджується рішенням виконавчого комітету Процівської сільської ради народних депутатів №55 від 22 грудня 1997 року, вона є особистою приватною власністю останнього. Режим спільного сумісного майна подружжя на цю земельну ділянку не поширюється, відповідно, поділу як майно подружжя вона не підлягає, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 31 серпня 2022 року у справі №755/17641/18. Враховуючи викладене, правильними також є висновок місцевого суду про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині. Разом з тим, колегія суддів враховує, що частиною другою статті 331 ЦК України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Аналіз положень статті 331 ЦК України у системному зв`язку з нормами статей 177-179, 182 цього Кодексу, частини третьої статті 3 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації. Самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 04 грудня 2013 року №6-130цс13, від 30 вересня 2015 року у справі №6-286цс15). За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту (будівельного паспорта); або з істотним порушенням будівельних норм і правил. Частиною другою статті 36 Закону України від 17 лютого 2011 року «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено заборону на виконання будівельних робіт без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт. Також заборонена експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію (частина восьма статті 39 цього Закону). Отже, відсутність дозволу на будівництво (повідомлення про початок виконання будівельних робіт), проекту чи будівельного паспорта (схеми намірів забудови) або порушення умов, передбачених у цих документах, зумовлює визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України. Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об`єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України). Висновок про те, що самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу є сталим (див. постанови від 23 червня 2020 року у справі №680/214/16, від 14 вересня 2021 року у справі №359/5719/17, від 09 березня 2023 року у справі №127/28862/21 та ін.) У цій справі факт того, що житловий будинок, розташований на земельній ділянці АДРЕСА_2 за кадастровим номером 3220886000:03:002:1707 (цільове призначення: для садівництва) за адресою: АДРЕСА_4, є об`єктом самочинного будівництва не оспорюється сторонами. А тому, вказані обставини, відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України, не підлягають доказуванню як такі, які визнаються учасниками справи та колегія суддів не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Отже, ані сам об`єкт самочинного незавершеного будівництва, ані грошові кошти, витрачені на купівлю будівельних та оздоблювальних матеріалів, обладнання, виробів та конструкцій для нього не можуть бути предметом поділу спільного майна подружжя. Крім того, стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення. У постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі №910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі №902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі №917/2101/17. Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (див. постанову Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі №645/5557/16-ц). За обставинами цієї справи, жодного належного та допустимого доказу придбання сторонами рухомого майна, про поділ якого заявлено у зустрічному позові, як то технічна документація, товарні чеки тощо, так і доказів існування вказаного майна у володінні та користуванні сторін у справі на час його поділу матеріали справи не містять. Отже позивачка за зустрічним позовом не довела як наявність рухомого майна та його придбання сторонами під час перебування у шлюбі так і його наявність у відповідача за зустрічним позовом на час вирішення спору про поділ такого майна, що свідчить про недоведеність позову в цій частині, оскільки доказування може гуртуватися на припущеннях, а будь-який сумнів у дотриманні стандарту більшої переконливості слід трактувати як підставу для відмови у позові. При цьому, апеляційний суд вважає, що самого факту визнання відповідачем придбання під час шлюбу такого майна (ч.4 ст. 206 ЦПК України) не достатньо для задоволення позовних вимог щодо поділу його в натурі, оскільки відповідач заперечує наявність у нього цього майна на час поділу, і судом місце перебування такого майна не було встановлено, а позивачем не було доведено. Отже висновки суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог за зустрічним позовом у частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації вартості 1/2 частини будівельних та оздоблювальних матеріалів, обладнання, виробів та конструкцій об`єкту самочинного будівництва та поділу в натурі рухомого майна не відповідають нормам матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини. Поряд з цим, апеляційний суд переглядаючи дану справу та ухвалюючи судове рішення бере до уваги, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду (частина п`ята статті 11 ЦК України). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року у справі №201/2288/20 зазначено, що «рішення суду здатне бути джерелом для набуття цивільних прав і обов`язків тільки у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Рішення суду, як правомірна приватноправова конструкція, не повинно використовуватися учасниками цивільного обороту всупереч його призначенню для набуття цивільних прав і обов`язків, за відсутності вказівки про це в актах цивільного законодавства». Касаційний суд зауважує, що принцип заборони повороту до гіршого відомий ще з часів римського права та існував у зв`язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги. Аналогічні за змістом висновки сформовано Верховним Судом у постанові від 24 травня 2023 року у справі №179/363/21, та відповідно до ч. 4 ст. 263 підлягають врахуванню судом. Оскільки за результатами перегляду апеляційної скарги позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 , з урахуванням позиції відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_2 , який рішення суду першої інстанції не оскаржує, а вважає законним та обґрунтованим, колегія суддів дійшовши висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя у частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації вартості 1/2 частини будівельних та оздоблювальних матеріалів, обладнання, виробів та конструкцій об`єкту самочинного будівництва та поділу в натурі рухомого майна, вважає за необхідне з метою недопустимості погіршення становища апелянта, рішення суду відповідно до ст. 375 ЦПК України залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Керуючись ст. ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 15 вересня 2023 року - залишити без задоволення. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 15 вересня 2023 року у справі за первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 30 квітня 2024 року. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: О.Ф. Лапчевська Г.І. Мостова