Постанова Київський апеляційний суд № 761/6936/22

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 квітня 2024 року місто Київ справа № 761/6936/22 провадження№22-ц/824/3654/2024 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Височанської Н.В. сторони: позивач - ОСОБА_1 відповідач -ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 7 липня 2023 року, ухвалене у складі судді Юзькової О.Л., - В С Т А Н О В И В : У квітні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Позов обґрунтовано тим, що 4 листопада 2005 року позивач уклав шлюб з відповідачкою ОСОБА_2 , який вони зареєстрували у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції містка Києва, про що зроблено актовий запис №

717. Від шлюбу сторони дітей не мають. Спільне життя у сторін не склалося, тому що у подружжя різні погляди на сімейне життя та обов`язки. Сімейне життя подружжя поступово погіршувалося, що в кінцевому результаті призвело до фактичного припинення між ними шлюбних відносин як таких. Почуття взаємної любові втрачено назавжди, тому подальшого сенсу підтримувати такі сімейні відносини немає. Позивач переконаний, що відновлення спільного проживання і шлюбних стосунків або примирення є неможливим і суперечить його інтересам. Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив позов задовольнити. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 7 липня 2023 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Шлюб укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 04 листопада 2005 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції міста Києва, актовий запис №717, розірвано. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 992 грн. 40 коп. Позивач ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується витягом з актового запису про смерть, виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану м. Лемборк /том №1 а.с. 132-133/. У грудні 2023 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для її вирішення. Вважає, що суд не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому розгляду справи. Оскаржуване рішення не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим. В обґрунтування апеляційної скарги зазначала, що вона та її чоловік ОСОБА_1 спільно проживали подружнім життям з 2005 року та не мали наміру розривати шлюб. Чоловік ОСОБА_1 полковник та пенсіонер МВС, інвалід, ліквідатор наслідків на ЧАЕС, останні роки тяжко хворів. З 2017 року її чоловік перебував на обліку в Київському центрі Паркінсонізму, переніс інсульт, мав ураження головного мозку, порушення пам`яті, хворобу хребта та колінних суглобів, був мало мобільним та частково-лежачою особою та потребував спеціального догляду. Вона здійснювала догляд за чоловіком, годувала його, давала ліки, робила масаж, підтримувала зв`язок з лікарями, виводила на прогулянку біля дому. Їх теплі подружні стосунки не подобались сину її чоловіка від першого шлюбу. Переслідуючи власні корисливі мотиви, син її чоловіка від першого шлюбу ОСОБА_3 викрав з їх квартири свого батька - її чоловіка, та примусово вивіз у невідомому напрямку за межі України, скориставшись його безпорадним станом. ОСОБА_3 викрав документи, гроші на операцію батька та привласнив пенсійну банківську картку. Син чоловіка від першого шлюбу мав намір розлучити їх з чоловіком та позбавити її юридичних прав дружини, заволодіти майном та грошима, що належало їй та її чоловікові на праві власності. У зв`язку з чим вона подала заяву до Шевченківського відділу поліції. ОСОБА_3 знайшли та з`ясували, що він вивіз батька з території України, підтвердив , що пенсійна картка батька у нього, обіцяв повернути батька додому та повернути йому картку. 25 квітня 2022 року працівники поліції Чехії повідомили її про те, що ОСОБА_1 знаходиться на території Польщі в місті Лемборк у Домі Соціальної допомоги DPS-2 з 25 березня 2022 року. 27 березня 2022 року її чоловік зміг зателефонувати їй та повідомив про те, що він живий та знаходиться за кордоном, що син насильно вивіз його та помістив у Дім Соціальної Допомоги для старих та хворих людей, у яких немає свого житла і немає кому за ними доглядати, на безкоштовне утримання. Документи та гроші залишились у ОСОБА_3 . Вона намагалась заблокувати пенсійну картку чоловіка, але ОСОБА_4 через підроблену довіреність від імені батька знову її відкривав. Судовий процес по фіктивному розірванню шлюбу був ініційований 20 квітня 2022 року сином позивача.. У позовній заяві від 19 квітня 2022 року стоїть начебто підпис її чоловіка, який на той час, по документам Чеської поліції, був за кордоном в Польщі, що свідчить про підробку документу та підпису. Позовна заява та додані до неї копії підписані явно не позивачем. Зразок дійсного підпису ОСОБА_1 є на копії його паспорту. Знаходження ОСОБА_5 за кордоном, у Польщі, унеможливлювало збір документів, їх підписання, подання позову про розірвання шлюбу та оформлення договору з адвокатом. не знає адвоката Неупокоєву Н.К., договір про надання правової допомоги з нею не укладав, матеріали справи такого договору також не містять, наявний лише ордер. На початку весни 2023 року вона змогла виїхати до свого чоловіка в Польщу, де вони перебували разом, вона доглядала за ним та піклувалась про нього. Наміру розлучатися як у її чоловіка, так і у нею не було. На підтвердження подружніх стосунків надала фотографії. Спільні фотографії доводять, що незважаючи на хворобу чоловіка, відносини між ними є теплими та вони продовжують триматися разом. Тобто вважає, що позовна заява не підлягала задоволенню, оскільки така протирічить дійсній волі її чоловіка та була подана третіми особами. 6 липня 2023 року о 13:34 вона разом з чоловіком ОСОБА_1 відправила на електронну пошту суду клопотання про неможливість з`явитися в судове засідання, оскільки вони перебували у Польщі. Її чоловік тяжко хворів та потребував її допомоги, а тому вона не мала можливості з`явитися в судове засідання. Суд безпідставно розглянув справу за її відсутності. Судом першої інстанції не в повній мірі з`ясовані фактичні обставини справи, а саме взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, не встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам одного з них, судом невірно застосовані норми права до спірних правовідносин. В судовому засіданні відповідачка ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги підтримала, просила апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати. Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення відповідачки ОСОБА_2 , перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Судом установлено, що 4 листопада 2005 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції міста Києва зареєстровано шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , актовий запис №717, що підтверджується свідоцтвом про укладання шлюбу. Після реєстрації шлюбу відповідач отримала прізвище чоловіка - « ОСОБА_7 ». Також встановлено, що позивач та відповідач спільних дітей не мають, що не заперечується сторонами. Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 з березня 2022 року проживає у Республіці Польща, у центрі соціальної допомоги для людей похилого віку (Центр соціальної допомоги № 2 у м. Лемборк). У заявах, які надійшли до суду, позивач ОСОБА_1 заявлені ним вимоги підтримав, вважав збереження сім`ї неможливим. На день розгляду справи судом першої інстанції не було отримано доказів і не встановлено обставин того, що ОСОБА_1 змінив свою думку та бажання розірвати шлюб, або що відбулось примирення подружжя. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають обставинам справи та вимогам закону. Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Згідно до статті 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Відповідно до ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Згідно з ч. 1 ст. 55 СК України дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Частинами 3 та 4 ст. 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом. За змістом ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу. Статтею 110 СК України визначено, що позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Відповідно до ст. 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу. Встановивши, що шлюб між сторонами носить формальний характер, його збереження суперечить інтересам позивача, суд першої інстанції, врахувавши конституційне право особи на шлюб за вільною згодою, дійшов правильного висновку про наявність підстав для його розірвання. Сам по собі факт знаходження ОСОБА_1 за межами України на дату звернення до суду з позовною заявою про розірвання шлюбу не дає підстав для висновку, що у ОСОБА_1 був відсутній намір розірвати шлюб з ОСОБА_2 . Після подання позовної заяви про розірвання шлюбу, своє волевиявлення на розірвання шлюбу ОСОБА_1 висловив у своїх двох заявах, адресованих суду, а саме 20 липня 2022 року та 13 лютого 2023 року, в яких останній підтримував позовні вимоги, наполягав на розірванні шлюбу, вважав за неможливе зберегти сім`ю(а.с.19,21). Доводи апеляційної скарги про те, що позов поданий не ОСОБА_1 , який на день подання позову до суду знаходився за межами України, підпис на документах, зокрема у позовній заяві не належить її чоловікові та підроблений третіми особами, що свідчить про відсутність волевиявлення позивача на розірвання шлюбу, не заслуговують на увагу суду, оскільки будь-яких доказів підробки підпису, як вказує апелянт, до суду не надано. Доводи апеляційної скарги про те, що її чоловік не знав адвоката Неупокоєву Н.К., договір про надання правової допомоги з нею не укладав, матеріали справи такого договору також не містять, є безпідставними та не ґрунтуються на вимогах процесуального закону, враховуючи наступне. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч.1 ст.60 ЦПК України). Частиною 4 статті 62 ЦПК України визначено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». Представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері (ч.ч.1,2 ст.64 ЦПК України). Відповідно до ч.2 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера. Адвокат зобов`язаний діяти в межах повноважень, наданих йому клієнтом, у тому числі з урахуванням обмежень щодо вчинення окремих процесуальних дій (ч.4 ст.26 Закону). Відповідно до Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, ордер видається адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням та повинен містити обов`язкові реквізити, передбачені цим Положенням. В Україні встановлюється єдина, обов`язкова для всіх адвокатів, типова форма ордера, яку затверджує Рада адвокатів України. Ордер, встановленої цим Положенням форми, є належним та достатнім підтвердженням правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта. Отже, ордер, який видано відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката. Надання договору про правничу допомогу, його копії або витягу разом із ордером чинна редакція ЦПК України не вимагає. Виходячи зі змісту ч. 1, 3 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», ордер може бути оформлений адвокатом (адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням) лише на підставі вже укладеного договору. Посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції безпідставно розглянув справу за її відсутності, не врахувавши подану нею заяву про відкладення розгляду справи, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстав для скасування рішення суду, оскільки відповідачка ОСОБА_2 була у встановленому законом порядку повідомлена про розгляд справи призначений на 7 липня 2023 року. Клопотання про перенесення судового засідання надійшло після ухвалення рішення суду. При цьому, судом взято до уваги, що ОСОБА_2 неодноразово просила відкласти розгляд справи. Так, як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 20 лютого 2023 року просила перенести розгляд справи на іншу дату у зв`язку з хворобою її адвоката, 18 квітня 2023 року (день призначення судового засідання) подала до суду клопотання про перенесення розгляду справи у зв`язку з необхідністю ознайомлення з матеріалами справи та неявкою позивача (а.с.35, 39). Розгляд справи було втретє відкладено на 7 липня 2023 року, про що в матеріалах справи міститься особиста розписка відповідача ( а.с.44). За загальними правилами у разі повторної неявки відповідача в судове засідання, повідомленого належним чином, суд вирішує справи по суті спору (ст. 223 ЦПК України). Отже, підстав вважати, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, розглянувши справу у відсутність відповідача, немає. Сам факт перебування ОСОБА_2 незначний період часу (травень 2023 року) за місцем перебування ОСОБА_1 у центрі соціальної допомоги для людей похилого віку (Центр соціальної допомоги № 2 у м. Лемборк) не може свідчити про існування сімейних відносин, які притаманні подружжю. Надані відповідачем спільні світлини з ОСОБА_1 самі по собі не можуть бути доказом відсутності наміру позивача розірвати шлюб з відповідачем. Колегія суддів, вважає що в апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_2 не навела переконливих та обґрунтованих мотивів, які б свідчили про помилковість висновків суду першої інстанції про неможливість збереження шлюбу. Встановивши, що збереження сімейних відносин між сторонами є неможливим, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для розірвання шлюбу, що відповідає вимогам ст.ст. 24, 56 СК України. Примушування будь-якої із сторін до збереження шлюбу суперечить вільному волевиявленню сторони, яка наполягає на розірванні шлюбу та є обмеженням прав особи, гарантованих Конституцією України та нормами СК України. Вирішуючи спір, суд з`ясував узагальнені причини фактичного припинення шлюбу та мотиви, на підставі яких дійшов висновку про те, що збереження сім`ї є неможливим, а перебування у шлюбі з відповідачем суперечили б волі позивача, оскільки примушування жінки чи чоловіка до шлюбу не допускається. Доводи апеляційної скарги відповідача висновків суду першої інстанції не спростовують та на їх правильність не впливають. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального права, а тому рішення необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 7 липня 2023 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Постанова складена 30 квітня 2024 року. Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна Судді: Л.Д. Поливач А.М. Стрижеус