Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/34598/23

Справа № 127/34598/23 Провадження № 22-ц/801/650/2024 Категорія: 41 Головуючий у суді 1-ї інстанції Борисюк І. Е. Доповідач:Рибчинський В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 квітня 2024 рокуСправа № 127/34598/23м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: судді-доповідача Рибчинського В.П., суддів Голоти Л.О., Оніщука В.В., розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 січня 2024 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в: До Вінницького міського суду Вінницької області звернулось Акціонерне товариство «Акцент-Банк» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачка 16.01.2014 приєдналася до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку з метою отримання банківських послуг та відкриття банківського рахунку. Відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана нею анкета-заява разом з Умовами та правилами і Тарифами, які викладені на банківському сайті https://a-bank.com.ua/terms, складає між нею та банком кредитний договір, що підтверджується підписом у анкеті-заяві. На підставі вказаної анкети-заяви відповідачці надано кредит (встановлено кредитний ліміт) на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом. Відповідачка зобов`язання за вказаним договором не виконала, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 29.09.2023 становить 12 581, 75 гривень, з яких: 7 708, 53 гривень заборгованість за кредитом; 4 873, 22 гривень заборгованість по відсотках за користування кредитом. Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду позивача із вимогою про стягнення з відповідачки на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» заборгованості за кредитним договором б/н від 16.01.2014 в розмірі 12 581, 75 гривень. Також, представник позивача просив суд стягнути з відповідачки на користь позивача судовий збір. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 17 січня 2024 року в задоволені позовних вимог Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду, АТ «Акцент-Банк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило оскаржуване рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач в анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в А-Банку підтвердив під розпис факт ознайомлення з Умовами і Правилами надання банківських послуг та зобов`язався в подальшому регулярно знайомитись зі змінами до них, викладених на сайті банку. Вказує, що із розрахунку заборгованості вбачається, що боржник користувалась кредитом, а тому ознайомлена із Умовами і Правилами надання банківських послуг в А-Банку, відтак суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд дійшов висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на таке. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Цим вимогам рішення суду першої інстанції відповідає повністю. Судом встановлено, що 17.12.2013 ОСОБА_2 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку в якій зазначено, що дана заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами, складають між нею та банком договір про надання банківських послуг. Відповідачка підтвердила, що вона ознайомлена і згодна з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, Умовами та Правилами надання послуги накопичення «Скарбничка», а також згодна на оформлення послуги. Відповідно до нової редакції статуту Акціонерного товариства «Акцент-Банк» останнє є правонаступником за всіма правами і обов`язками Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк». Виходячи із ідентифікуючих даних судом встановлено, що ОСОБА_2 змінила прізвище на « ОСОБА_3 », а згодом на « ОСОБА_4 ». Із довідок, виданих АТ «А-Банк» вбачається, що відповідачці було відкрито рахунок в банку № НОМЕР_1 та видано наступні картки із встановленням кредитних лімітів: 1) № НОМЕР_2 , строком дії до вересня місяця 2026 року; 2) № НОМЕР_3 , строком дії до лютого місяця 2018 року. Згідно наданого банком розрахунку заборгованості за договором № б/н від 16.01.2014, станом на 29.09.2023 заборгованість становить 12 581, 75 гривень, з яких: 7 708, 53 гривень заборгованість за кредитом; 4 873, 22 гривень заборгованість по відсотках за користування кредитом. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що не встановлено укладення 16.01.2014 договору про надання банківських послуг між позивачем та відповідачкою, заборгованість по якому є предметом спору у даній справі. Відсутність такого договору унеможливлює й дослідження самих розрахунків, адже в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Таким чином, суд дійшов висновку, що розрахунок заборгованості, наданий позивачем, є необґрунтованим і не підтвердженим належними, допустимими і достовірними доказами. За таких обставин, суд дійшов висновку, що в даному випадку відсутні підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом стягнення на його користь з відповідачки заборгованості станом на 29.09.2023 в сумі 12 581, 75 гривень за договором про надання банківських послуг від 16.01.2014, оскільки такі вимоги є необґрунтованими і недоведеними належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні ст.ст. 77-79 ЦПК України, які б були достатніми, в розумінні ст. 80 ЦПК України, для задоволення позову. Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини. Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. З положень ч. 13 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України слідує, що обов`язок щодо обґрунтованості та доведеності розміру заборгованості покладається на позивача, а відповідач, у разі заперечень щодо викладених у позові обставин, повинен спростувати наявність підстав для стягнення заборгованості за кредитом та її розмір. Доказування не може гуртуватись на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України), обґрунтування вимог учасників справи та обставин, які мають значення для справи, повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів (ст. 76-79 ЦПК України). Як зазначає позивач, відповідачкою ОСОБА_1 порушено умови договору про надання банківських послуг від 16.01.2014. Натомість, позивач в обґрунтування своїх вимог надав договір від 17.12.2013, підписаний ОСОБА_2 . Як встановлено із довідки, виданої АТ «А-Банк», відповідачці було відкрито рахунок в банку № НОМЕР_1 та видано дві платіжні картки: 1) № НОМЕР_3 , строком дії до лютого місяця 2018 року; 2) № НОМЕР_2 , строком дії до вересня місяця 2026 року (а.с. 17). Однак, із цієї довідки не вбачається на виконання якого саме договору і коли саме було відкрито поточний рахунок і видано платіжні картки. Також із виписки по рахунку вбачається, що відповідачка користувалася грошовими коштами, розплачувалася за товари, послуги та, зокрема, погашала заборгованість. Одна, у цій виписці не вказано, що даний поточний рахунок було відкрито на ім`я відповідачки саме на виконання умов договору від 16.01.2014 (а.с. 7-15). Із долучених до позовної заяви неможливо встановити укладення 16.01.2014 договору про надання банківських послуг між позивачем та відповідачкою, заборгованість по якому є предметом спору у даній справі. Звертаючись до суду із позовом про стягнення грошових коштів, саме позивач зобов`язаний навести обґрунтований розрахунок сум, що стягуються (п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України) і в подальшому довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України). Розрахунок заборгованості здійснено позивачем по договору від 16.01.2014, якого в матеріалах справи немає, що унеможливлює належне дослідження самих розрахунків. Таким чином, розрахунок заборгованості, наданий позивачем, не підтверджений належними, допустимими і достовірними доказами. Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Відтак, колегія суддів погоджується із посиланням суду першої інстанції на те, що викладені позивачем обставини у позові не доведені належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні ст.ст. 77-79 ЦПК України. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає вірним висновок місцевого суду, що в даному випадку відсутні підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом стягнення на його користь з відповідачки заборгованості станом на 29.09.2023 в сумі 12 581, 75 гривень за договором про надання банківських послуг від 16.01.2014, оскільки такі вимоги не підтверджуються доказами, які б були достатніми, в розумінні ст. 80 ЦПК України, для задоволення позову. Доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 січня 2024 року без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» залишити без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 січня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає за винятками, передбаченими частиною 3 статті 389 ЦПК України. Суддя-доповідач: В.П. Рибчинський Судді: Л.О. Голота В.В. Оніщук