Постанова 4856 № 560/15491/23

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/15491/23 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Гнап Д.Д. Суддя-доповідач - Залімський І. Г. 29 квітня 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Залімського І. Г. суддів: Сушка О.О. Мацького Є.М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Хмельницькій області, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Хмельницькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати при звільненні; - зобов`язати Головне управління ДПС у Хмельницькій області здійснити донарахування належних сум доходів у виді нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати за період з 01.01.2013 до 31.12.2015; - стягнути з Головного управління ДПС у Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 09.10.2018 по 09.04.2019 у розмірі 95725,47 грн згідно із вимогами статті 117 КЗпП. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 14.12.2023 позов задоволено частково, ухвалено: Визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Хмельницькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2013 по 31.12.2015. Зобов`язати Головне управління ДПС у Хмельницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2013 по 31.12.2015, починаючи з 01.03.2013 по день фактичної виплати індексації - 28.07.2023. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Хмельницькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09 жовтня 2018 року по 09 квітня 2019 року включно. Стягнути з Головного управління ДПС у Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.10.2018 по 09.04.2019 включно у розмірі 22283,62 грн, з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 14.12.2023 скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з`ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що здійснений відповідачем розрахунок і виплата сум належних позивачу при звільненні позивачем не оскаржувались, тобто на момент звільнення позивача був відсутній спір щодо відповідних сум. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу відповідача в якому вказав на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, а також на безпідставність доводів апеляційної скарги. Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26.02.2024, з урахуванням п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Встановлено, що позивач перебував у трудових відносинах з Кам`янець-Подільською ОДПІ Головного управління ДФС у Хмельницькій області з 01.08.1990 по 08.10.2018, що підтверджується копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 29.08.1983. Наказом Кам`янець-Подільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Хмельницькій області від 08.10.2018 №45-О «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено з 08 жовтня 2018 року в порядку переведення з посади начальника відділу організації роботи ЦОП та надання адміністративних послуг управління обслуговування платників, в зв`язку з переходом на виборну посаду заступника сільського голови з питань фінансово-економічної діяльності Слобідсько-Кульчієвецької сільської ради Кам`янець-Подільського району. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 14.02.2022 по справі №560/12106/21 зобов`язано Головне управління ДПС у Хмельницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію заробітної плати за період роботи з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року включно. На виконання вказаного рішення суду відповідач провів розрахунок з позивачем 28.07.2023 на суму 16420,48 грн. Вважаючи порушеним своє право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з затримкою виплати, позивач звернувся до суду. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що на спірні правовідносини поширюються норми КЗпП України у частині встановлення відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, а тому позивач має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Водночас, до суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно застосовувати принципи пропорційності та співмірності, а також нараховувати таку суму виключно за 6 місяців, у зв`язку із чим позивач має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.09.2021 по 15.03.2022 у розмірі 16607,15 грн. Також, враховуючи наявність факту несвоєчасної виплати позивачу сум доходу, позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Щодо зазначених висновків суду першої інстанції колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Згідно із статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. 19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX, яким внесено зміни до статті 117 КЗпП України за змістом яких роботодавець повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Враховуючи, що позивачеві при звільненні не виплачено належні суми грошового забезпечення, є обґрунтованими позовні вимоги про протиправність такої бездіяльності відповідача та зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за період шість місяців затримки розрахунку. Згідно статті 27 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України. Пунктами 5, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середньомісячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства. З матеріалів справи встановлено, що розмір місячної заробітної плати позивача у серпні 2018 року (12 р. д.) становив 5922,74 грн, у вересні 2018 року (18 р. д.) - 9943,30 грн. Кількість фактично відпрацьованих робочих днів у розрахунковому періоді 30 (серпень 2018 - 12, вересень 2018 - 18). Отже, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача становить 528,87 грн (5922,74 грн + 9943,30 грн) /

30. Відтак сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу, з урахуванням статті 117 Кодексу законів про працю України, становить: 528,87 грн (середньоденне грошове забезпечення позивача) х 126 (кількість робочих днів у період затримки розрахунку з 09.10.2018 по 09.04.2019) = 66637,62 грн. Водночас, у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. З матеріалів справи встановлено, що загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 49095,98 грн, з яких кошти виплачені на виконання рішень суду - 16420,48 грн. Отже, сума виплаченої із затримкою грошового забезпечення в сумі 16420,48 грн складає 33,44% від загальної суми, яка підлягала виплаті в день звільнення. Виходячи з принципу пропорційності, на корить позивача необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 22283,62 грн, тобто 33,44% від 66637,62 грн. Вказаний висновок узгоджується із висновками Верховного Суду, які висловлені у постановах від 26.01.2022 у справі №240/12167/20, від 10.02.2022 у справі №580/2264/20. Стаття 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ (Закон №2050-ІІІ) визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі №2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Відповідно до ст.3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Згідно зі ст.4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Системний аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства. Використане у ст.3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.10.2020 у справі №240/11882/19. Враховуючи наявність факту несвоєчасної виплати позивачу сум доходів, позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог, а доводи апеляційних скарг не спростовують висновки суду першої інстанції. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Залімський І. Г. Судді Сушко О.О. Мацький Є.М.