Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/25428/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 квітня 2024 р. Справа № 520/25428/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Мінаєвої О.М., Суддів: Калиновського В.А. , Кононенко З.О. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.12.2023, головуючий суддя І інстанції: Бадюков Ю.В., м. Харків, повний текст складено 07.12.23 у справі №520/25428/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області , Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області , Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просила суд: - визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію за віком. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 15.09.2023 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 20.10.2023 року клопотання представника Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про залучення співвідповідачів по адміністративній справі задоволено. Залучено до участі у справі №520/25428/23 в якості другого відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області. Залучено до участі у справі №520/25428/23 в якості другого відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.12.2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 12.05.2023 №204050002520. Визнано протиправним та скасовано рішення головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 08.06.2023 №204050002520. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 31.05.2023 року, з урахуванням висновків суду у цій справі. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати в загальному розмірі 536,80 грн. (п`ятсот тридцять шість гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області. Головне управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій просило суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.12.2023 року винести постанову, якою відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі. В обґрунтування вимог скарги посилається на те, що рішення суду першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вважає, що висновок суду першої інстанції щодо визнання протиправним та скасування рішення головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 12.05.2023 №204050002520, визнання протиправним та скасування рішення головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 08.06.2023 №204050002520 та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 31.05.2023 року, з урахуванням висновків суду у цій справі, є помилковим та необґрунтованим. Вважає, що в порушення ст.90, 242 КАС України та п.9 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 №7 в рішенні від 07.12.2023 суд не взяв до уваги доводи та докази, що були надані Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області. Окрім того, звертає увагу на помилковість способу захисту, застосованого судом першої інстанції, з посиланням на приписи п.10.2 Пленуму Вищого адміністративного суду України №7 від 20.05.2013 «Про судове рішення в адміністративній справі». Учасники справи не скористалися правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, передбаченим ст.304 КАС України. На підставі положень п.3 ч.1 ст.311 КАС України дана справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З огляду на наведену вище норму КАС України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області. Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою про призначення пенсії за віком. Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності відділ призначення пенсій управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 12.05.2023 №204050002520 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи. За результатами розгляду заяви до страхового стажу не зараховано періоди роботи ОСОБА_1 в колгоспі згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 02.12.1985 р. та довідки про відпрацьовані вихододні в колгоспі №01-54/184 від 16.09.2019 з 02.12.1985 по 29.04.2000 р., оскільки в архівній довідці зазначено особу ОСОБА_1 (по батькові зазначено не правильно). Згідно паспорту громадянина України серії НОМЕР_2 позивачка - ОСОБА_1 . 31.05.2023 ОСОБА_1 , повторно звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою про призначення пенсії за віком згідно Закону № 1058-IV. Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності відділ призначення пенсій управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 08.06.2023 №204050002520 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи (не менше 20 років), про що позивачку повідомлено листом Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 16.06.2023 за №2066-0211-8/81990. За результатами розгляду заяви до страхового стажу не зараховано періоди роботи позивача в колгоспі згідно довідки про відпрацьовані вихододні в колгоспі №01-54/184 від 16.09.2019 з 02.12.1985 по 29.04.2000 р., оскільки довідка видана на особу ОСОБА_1 (по батькові вказано неправильно), тоді як згідно паспорту громадянина України серії НОМЕР_2 позивачка - ОСОБА_1 , а також періоди роботи згідно з трудовою книжкою від 26.03.1979 НОМЕР_3 , оскільки виправлення по батькові позивачки на титульній стороні трудової книжки завірені печаткою ПП «Золота Нива 1», а запис про період роботи позивачки в ПП «Золота Нива 1» відсутній. Для зарахування до страхового стажу періоду роботи в колгоспі з 1985 по 2000 рік необхідно було надати уточнюючий документ про приналежність даних, зазначених в довідці від 16.09.2019№01-54/184, а періодів роботи згідно трудової книжки від 26.03.1979 НОМЕР_3 , необхідно надати уточнюючі довідки про роботу, видані на підставі первинних документів. ОСОБА_1 , вважаючи протиправною відмову пенсійним органом у призначенні їй пенсії за віком, звернулася до суду першої інстанції з адміністративним позовом у даній справі. Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 12.05.2023 №204050002520 та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 08.06.2023 №204050002520 про відмову у призначенні пенсії є протиправними і підлягають скасуванню. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених ст.308 КАС України, колегія суддів виходить з наступного. Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі по тексту - Закон №1058-IV) та Законом України "Про пенсійне забезпечення" (далі по тексту - Закон №1788-XII). Відповідно до ст.1 Закону №1788-XII громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Відповідно до ст.2 Закон №1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії (за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років). Частиною 1 статті 44 Закону №1058-IV передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за N 1566/11846 (далі по тексту - Порядок №22-1). Підпунктом 2 пунктом 2.1 Порядку №22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). Згідно з пунктами 4.1, 4.2 Порядку №22-1, орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою. Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (пункт 4.3. Порядку). Пунктом 4.7 Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Окрім того, згідно п.1 "Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Станом на час оформлення позивачу трудової книжки порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях визначався Інструкцією, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 №162 (далі по тексту - Інструкція №162). Підпунктом 2.2. пункту 2 Інструкції №162 передбачалося, що заповнення трудової книжки вперше проводиться адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Згідно підпунктів 2.10 та 2.11. пункту 2 Інструкції №162, відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорта або свідоцтва про народження. Освіта - середня, середня спеціальна і вища - вказується тільки на підставі документів (атестата, посвідчення, диплома). Запис про незакінчену середню або незакінчену вищу освіті також може бути проведена лише на підставі відповідних документів (студентського квитка, залікової книжки, довідки навчального закладу і т. п.). Професія або спеціальність записується у трудовій книжці на підстав документа про освіту або іншого належним чином оформленого документа. Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка. Порядок внесення записів про трудову діяльність особи у відомостях про роботу передбачений пунктами 2.13- 2.14. Інструкції №

162. Згідно п.2.12 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженого спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення № 58 від 29.07.1993 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України № 17.08.1993 року за №110, передбачено, що після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка. Згідно пункту 2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. У графі 3 пишеться: "Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво" із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у "Класифікаторі професій. Якщо працівник має право на пенсію за віком на пільгових умовах, запис у трудовій книжці робиться на підставі наказу, виданого за результатами атестації робочих місць, і має відповідати найменуванню Списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, що мають право на пільгове пенсійне забезпечення. Згідно матеріалів справи, трудова книжка колгоспника позивача серії НОМЕР_1 , копія якої наявна в матеріалах справи, в розділі Відомості про роботу містить відповідні записи про роботу позивача у період з 02.12.1985 по 29.04.2000. Будь-яких зауважень стосовно записів трудової книжки чи помилок у їх оформленні відповідачем не зазначено (а.с.11-16). Так, під час розгляду заяви позивача пенсійним органом не було встановлено будь-яких недоліків оформлення записів про роботу позивача, записи у трудовій книжці виконані належними посадовими особами, засвідчені підписом відповідальної особи та скріплені печатками. Колегія суддів зазначає, що позивачу не було зараховано до страхового стажу періоди роботи згідно трудової книжки, серед іншого, оскільки виправлення прізвища на титульній сторінці завірено печаткою ПП «Золота Нива 1», а запис про період роботи заявниці в ПП «Золота Нива 1» у трудовій книжці відсутній. Так, на час заповнення належної позивачу трудової книжки була чинною Інструкція №162. Згідно приписів Інструкції №162 та Інструкції "Про порядок ведення трудових книжок працівників", затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 №58 заповнення трудової книжки здійснюється роботодавцем, а не працівником. Отже, відповідальним за заповнення трудової книжки вперше, в тому числі і внесення до неї записів на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки, є підприємство роботодавець, а відтак позивач не може нести негативні наслідки у зв`язку з тим, що роботодавцем оформлено трудову книжку із певними порушеннями. При цьому, колегія суддів враховує, що згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 02.12.1985, позивач працювала у ПП «Золота Нива 1» у період з 19.02.2007 по 09.07.2007 та з 01.10.2007 по 21.12.2021, що підтверджується відповідними записами у вказаній трудовій книжці (а.с.14-15). Отже, відповідні посилання пенсійного органу на відсутність записів щодо періоду роботи позивача в ПП «Золота Нива 1», є необґрунтованими. Окрім того, колегія суддів зазначає, що виявлений пенсійним органом недолік оформлення трудової книжки щодо виправлення описки, не може вважатися достатньою підставою неврахування її відомостей при обчисленні стажу роботи, оскільки внесення записів до відомостей про особу до трудової книжки не здійснювалось позивачем. Верховним Судом у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та, у свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії. Щодо висновків Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій ті, викладених в оскаржуваному рішенні останнього, а також відповідних доводів апеляційної скарги про незарахування періодів роботи ОСОБА_1 згідно довідки про відпрацьовані вихододнів в колгоспі №01-54/184 від 16.09.2019 з 02.12.1985 по 29.04.2000 р., оскільки у вказаній довідці зазначено особу ОСОБА_1 (по батькові зазначено не правильно), в той час як згідно паспорту громадянина України серії НОМЕР_2 позивач - ОСОБА_1 , то колегія суддів зазначає наступне. Так, Верховний Суд у постанові від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а зазначив про те, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Колегія суддів звертає увагу, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей. Держава в особі своїх органів не може відмовляти у виконанні своїх позитивних зобов`язань, в даному випадку у наданні соціального захисту, з формальних підстав. Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення документації з вини підприємства, не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії. Якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу особи. Окрім того, слід звернути увагу, що Порядком №22-1 встановлено, що орган, який призначає пенсію, надає допомогу особам, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії шляхом: доведення до відому заявника переліку відсутніх документів, які йому слід подати; або шляхом витребування від підприємств, установ та організацій. Такий підхід узгоджується із нормою ч.1 ст.3 Конституції України, відповідно до якої саме людина, визнається в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до цієї Конституційної норми, діяльність органів державної влади, зокрема Пенсійного фонду України, повинна бути спрямована на сприяння у реалізації прав людини, а не на обмеження таких прав із формальних підстав. У випадку наявності сумнівів з приводу наданих позивачем документів, пенсійний орган не був позбавлений встановленого законом права вчинити відповідні дії щодо проведення їх перевірки. Натомість пенсійними органами було покладено тягар негативних наслідків із необґрунтованих підстав для відмови у призначенні пенсії на позивача. Отже, колегія суддів вважає, що відповідачами у даній справі (Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області) не було забезпечено розгляд заяви позивача про призначення пенсії шляхом всебічного, повного та об`єктивного її розгляду. Відповідно до п.п.1,3 ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. Колегія суддів вважає, що при прийнятті рішень (рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 12.05.2023 №204050002520, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 08.06.2023 №204050002520) відповідачі у даній справі, як суб`єкти владних повноважень, діяли необґрунтовано, без врахування всіх обставин справи, та всупереч вимогам чинного законодавства. Частиною 2 ст.77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Враховуючи вищенаведені висновки, колегія суддів вважає, що відповідачами, як суб`єктами владних повноважень, не було доведено (доказано) правомірність їх рішень (рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 12.05.2023 №204050002520, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 08.06.2023 №204050002520). Таким чином, з огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який, керуючись ч.2 ст.9 КАС України, дійшов висновку про захист прав позивача шляхом визнання протиправними та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 12.05.2023 №204050002520 та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 08.06.2023 №204050002520. Стосовно доводів апеляційної скарги про незгоду скаржника із застосованим судом першої інстанції способом захисту прав позивача, з посиланням на приписи п.10.2 Пленуму Вищого адміністративного суду України №7 від 20.05.2013 «Про судове рішення в адміністративній справі», то колегія суддів вважає правильним застосований судом першої інстанції спосіб захисту прав ОСОБА_1 щодо визнання протиправними та скасування наведених вище рішень відповідачів. Надаючи правову оцінку зобов`язальній частині оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Так, з матеріалів справи встановлено, що розгляд останньої заяви та винесення останнього рішення за заявою ОСОБА_1 здійснювалось Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, яке було визначено за принципом екстериторіальності відповідно до приписів Порядку №22-1. Визначення розміру пенсії та призначення пенсії є дискреційними повноваженнями відповідного територіального органу ПФУ, суд не є органом, уповноваженим на призначення пенсії, а лише має компетенцію на здійснення судового контролю за відповідністю чинному законодавству оскаржуваного рішення, дії чи бездіяльності відповідного суб`єкта владних повноважень. Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 01.10.2019 у справі № 804/3646/18 та від 21.12.2019 у справі №663/574/17. Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод" та враховує положення "Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень", прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980 року, а саме суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем. Адміністративний суд не може перебирати на себе повноваження іншого державного органу щодо вирішення питань по суті, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, а не забезпечення ефективності державного управління, інакше б порушувався принцип розподілу влади. Відтак, завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень (вчинення дій, допущення бездіяльності). Враховуючи наведені вище висновки, а також те, що в даному випадку права позивача є порушеними відповідачами, але прийняття рішення на користь останнього щодо призначення пенсії за віком належить до безпосередніх повноважень територіального органу Пенсійного фонду України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 31.05.2023 року, з урахуванням висновків суду у цій справі. Щодо доводів апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме приписів ст.ст.90, 242 КАС України та п.9 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 №7, мотивуючи це тим, що суд не взяв до уваги доводи та докази, що були надані Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, то колегія суддів відхиляє такі доводи, як необґрунтовані та такі, що не знайшли свого об`єктивного підтвердження у ході апеляційного перегляду даної справи. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області не спростовують висновків суду першої інстанції. Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Оскільки дана справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження, відповідно вказане рішення (постанова) суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.12.2023 у справі №520/25428/23 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.М. Мінаєва Судді В.А. Калиновський З.О. Кононенко