Постанова Дніпровський апеляційний суд № 191/437/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1610/24 Справа № 191/437/23 Суддя у 1-й інстанції - Окладнікова О. І. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю. Категорія 5 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 квітня 2024 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді Петешенкової М.Ю., суддів Городничої В.С., Лопатіної М.Ю., при секретарі - Шавкун Л.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргоюпредставника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 адвоката Миргородського Вадима Петровича на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 серпня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , законний представник відповідача: ОСОБА_4 , третя особа: Орган опіки та піклування Синельниківської міської ради, про припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності на майно, - В С Т А Н О В И Л А: У лютому 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із вищевказаним позовом посилаючись на те, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 11 липня 2005 року, виданого Мар`ївською сільською радою Синельниківського району Дніпропетровської області, належить 1/3 частка житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , а на підставі рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2022 року, яке набрало законної сили 27 грудня 2022 року, належить право власності на 1/6 частку вказаного будинку в порядку спадкування за законом після смерті сина ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначають, що ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 11 липня 2005 року, виданого Мар`ївською сільською радою Синельниківського іону Дніпропетровської області, належить 1/3 частка житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2022 року, яке набрало законної сили 27 грудня 2022 року, ОСОБА_3 належить право власності на 1/6 частку вказаного будинку в порядку спадкування за законом після смерті батька, ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Загальна площа вказаного житлового будинку складає 64,2 кв.м, житлова площа 37,7 кв.м, підтверджується копією технічного паспорту станом на 10 грудня 2022 року. У зазначеному житловому будинку проживають співвласники будинку ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та члени його сім`ї дружина ОСОБА_6 , донька ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та син ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Згідно з нормами, зафіксованими у ЖК України, на 1 члена сім`ї має припадати 13,65 метра квадратного загальної площі, а житлової - мінімум 9 кв.м. Отже, норма житлової площі на 5 осіб повинна складати мінімум 45 кв.м, а загальної площі 68,25 кв.м, тоді як житлова площа вищезазначеного житлового будинку складає 37,7 кв.м., а загальна площа - 64,2 кв.м, що не забезпечують позивачам і членам їх сім`ї мінімальний гарантований розмір загальної і житлової площі будинку. Вказують, що частка відповідача у спільному майні очевидно є незначною і не може бути виділена в натурі, що є підставою для припинення його права на частку у спільному майні. Зазначають, що спільне володіння і користування житловим будинком є неможливим, оскільки інформаційною довідкою щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна від 10 грудня 2022 року, згідно якої житловий будинок не має відокремленого виходу, тому за технічними показниками не може бути поділений та виділений в окрему адресу й припинення права відповідача на частку у спільному майні у даному випадку не завдасть істотної шкоди його інтересам. Згідно звіту про оцінку, складеного фізичною особою-підприємцем ОСОБА_9 від 27 грудня 2022 року, дійсна вартість 1/6 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , з урахуванням обмежувальних умов і зроблених допущень, складає 22135,00 грн. без урахування ПДВ, вказана грошова сума, необхідна для виплати відповідачу вартості його частки у спірному будинку, позивачами внесена на депозитний рахунок суду. Отже, з урахуванням того, що частка відповідача у спільному майні є незначною, у разі задоволення позову він отримає грошову компенсацію вартості належної йому 1/6 частки у будинку, а тому припинення його права на частку не завдасть відповідачу істотної шкоди й вказаний житловий будинок є єдиним житлом позивачів, іншого житла вони не мають, а розмір площі житлового будинку не забезпечує їм та членам їх сім`ї навіть гарантованого законом мінімального розміру житлової площі. Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 серпня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю підстав для задоволення позову, оскільки жодних доказів наявності у відповідача іншого житла матеріали справи не містять, а тому останній може бути позбавлений єдиного належного йому житла, що є недопустимим, в розумінні гарантованого Конституцією України права особи на житло й незначний розмір частки майна відповідача не може бути достатньою підставою для припинення права власності відповідача на зазначену частку, оскільки у разі задоволення позову буде порушено принцип рівності прав співвласників, а правовий режим спільної часткової власності враховує інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших. Не погодившись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 адвокат Миргородський В.П. звернувся з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не дослідив всі наявні докази у справі та не звернув уваги на те, що позивачі у даній справі ставлять питання про припинення права на частку у спільному майні у зв`язку з тим, що вона є незначною, а тому суд першої інстанції помилково вважав, що належними доказами у справі можуть бути лише висновки щодо технічної можливості поділу об`єкту нерухомого майна або висновки щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об`єкту нерухомого майна. Вказує, що відповідач забезпечений житлом, позивачі не ставлять питання про позбавлення відповідача права власності на частку майна, а лише просять припинити його частки у майні із виплатою відповідної компенсації її вартості й в даному випадку жодним чином права неповнолітнього відповідача не будуть порушені на, що суд першої інстанції уваги не звернув. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін з огляду на наступне. Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 11 липня 2005 року, виданого Мар`ївською сільською радою Синельниківського району Дніпропетровської області, належить 1/3 частка житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та на підставі рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2022 року, яке набрало законної сили 27 грудня 2022 року, належить право власності на 1/6 частку вказаного будинку в порядку спадкування за законом після смерті сина ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Окрім того, ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 11 липня 2005 року, виданого Мар`ївською сільською радою Синельниківського іону Дніпропетровської області, належить 1/3 частка житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2022 року, яке набрало законної сили 27 грудня 2022 року, відповідачу ОСОБА_3 належить право власності на 1/6 частку вказаного будинку в порядку спадкування за законом після смерті батька, ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно із ч.1 ст. 15, ч. 1ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України та означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом. Згідно із ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю, що, по суті, є правом двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле. Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього, він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Згідно із ч.1 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі: відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; знищення майна; викупу пам`яток культурної спадщини; примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника; реквізиції; конфіскації; припинення юридичної особи чи смерті власника. За ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Аналіз чинного законодавства дає змогу дійти висновку, що законодавство захищає право власності осіб на їх майно, в тому числі, і право власності особи на частку у спільному майні від будь-яких посягань на нього та встановлює принцип недоторканності такого майна. Стаття 365 ЦК України все ж таки передбачає випадки припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Однак, підстави такого припинення є чітко визначені у вказаній статті, мають суворо враховуватись судом при розгляді такої категорії справ, а їх перелік розширенню не підлягає. Як вбачається із Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №328166400 від 05 квітня 2023 року, ОСОБА_3 належить на праві спільної часткової власності 1/6 частина будинку АДРЕСА_1 . Право власності відповідача на вказану частину житлового будинку підтверджується також рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2022 року, яке набрало законної сили 27 грудня 2022 року, відповідно до якого за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , визнано право власності на 1/6 частку житлового будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька - ОСОБА_5 . Згідно звіту про оцінку, складеного ФОП ОСОБА_9 від 27 грудня 2022 року, дійсна вартість 1/6 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , з урахуванням обмежувальних умов і зроблених допущень, складає 22135,00 грн. без урахування ПДВ. Зі змісту положень ст. 346 ЦК України припинення права особи на частку в спільному майні допускається за наявності будь-якого з передбачених п.п. 1-3 ч. 1 ст. 365 ЦК України умов та з урахуванням того, чи таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та об`єкта, який є спільним майном. Аналіз рішень Верховного Суду України, ухвалених за наслідками розгляду цивільних справ за позовами про встановлення порядку володіння і користування майном, яке належить на праві спільної часткової власності, свідчить про наявність усталеної правової позиції щодо застосування ст. 365 ЦК України, відповідно до якої припинення права особи на частку в спільному майні допускається за наявності будь-якої обставини з передбачених пунктами 1-3 ч. 1ст. 365 ЦК України, але в тому разі, коли таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Частіше умова про те, що припинення права власності не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членами його сім`ї трактується як забезпеченість співвласника іншим житлом. Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах Верховного Суду України від 16 січня 2012 року № 6-81цс11, від 15 травня 2013 року № 6-37цс13 та від 02 липня 2014 року № 6-68цс14. Для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1 - 3 частини першої статті 365 ЦК України (ухвала Верховного Суду України від 23 червня 2010 року у справі № 6-22505св09; постанова від 16 січня 2012 року у справі № 6-81цс11), за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Дану правову позицію Верховний Суд України висловив у постанові від 02 липня 2014 року у справі № 6-68цс14, де роз`яснив, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Разом з тим, висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном, про що йдеться в ухвалі Верховного Суду України від 23 червня 2010 року у справі № 6-22505св09. Звертаючись з позовом до суду, позивачі зазначили про неможливість спільного користування вказаним будинком з відповідачем як і відокремлення частини будинку для самостійного проживання, на підтвердження даного факту надана інформаційна довідка щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна від 10 грудня 2022 року, за змістом якої, вказаний житловий будинок не має відокремленого виходу та за технічними показниками не може бути поділений та виділений в окрему адресу. Однак слід звернути увагу, що позивачі помилково підміняють поняття неможливості користування приміщенням неможливістю виділення частки в натурі, і взагалі не зазначають, чому неможливе спільне володіння і користування майном, а також не надали жодних доказів, що відповідач своїми діями чинить перешкоди позивачам у володінні та користуванні спільним майном. Разом з цим, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що інформаційну довідку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна від 10 грудня 2022 року не можна вважати недопустимим доказом, адже п.1.2 Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом №55 Міністерства з питань житлово-комунального господарства передбачено, що поділ та виділ частки в натурі здійснюється відповідно до законодавства з наданням Висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна або Висновку щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об`єкта нерухомого майна. Окрім того, у випадку задоволення вказаних позовних вимог, відповідачу буде завдана істотна шкода, оскільки жодних доказів наявності у нього іншого житла матеріали справи не містять, а тому останній може бути позбавлений єдиного належного йому житла, що є недопустимим, в розумінні гарантованого Конституцією України права особи на житло. Посилання позивачів на те, що розмір частки відповідача є незначним, не може бути достатньою підставою для припинення права власності відповідача на зазначену частку, оскільки у разі задоволення позову буде порушено принцип рівності прав співвласників, а правовий режим спільної часткової власності враховує інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших. Таким чином, підстави для припинення права особи на частку у спільному майні, визначені положеннями ст. 365 ЦК України, в сукупності відсутні. З урахуванням вищезазначеного та на підставі належним чином оцінених доказів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку з яким погоджується колегія суддів про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки позивачі, на яких відповідно до положень ч.1 ст. 81 ЦПК України покладений обов`язок довести суду ті обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог, згадані умови, зокрема відсутність істотної шкоди інтересам відповідача за умови припинення його права на частку у спільному майні та неможливість спільного володіння і користування житловим будинком не довели, а тому позов задоволенню не підлягає. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Доводи апеляційної скарги про те, що припинення права відповідача на частку у спільному майні у даному випадку не завдасть істотної шкоди інтересам останнього, а тому суд дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки відповідач ОСОБА_3 , є неповнолітнім і не має у власності іншого житла, а припинення права власності на спірне майно, яке є єдиним житлом, яке успадкував після смерті свого батька, завдасть істотної шкоди саме його інтересам. Разом з цим, в матеріалах справи міститься висновок Органу опіки та піклування Синельниківської міської ради № 190/0/8-23 від 13 червня 2023 року щодо неможливості та недоцільності припинення у ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , права спільної часткової власності на 1/6 частину житлового будинку за умови виплати дитині її вартості. Посилання скаржників на те, що розмір частки відповідача є незначний, а тому наявні підстави для задоволення позову, є безпідставними, оскільки незначний розмір частки майна відповідача не може бути достатньою підставою для припинення права власності відповідача на зазначену частку, оскільки у разі задоволення позову буде порушено принцип рівності прав співвласників, а правовий режим спільної часткової власності враховує інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших. Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Згідно статті 141 ЦПК України, судові витрати, у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 адвоката Миргородського Вадима Петровича - залишити без задоволення. Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 серпня 2023 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: М.Ю. Петешенкова Судді: В.С. Городнича М.Ю. Лопатіна