Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/21498/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 квітня 2024 рокуСправа № 460/21498/23 пров. № А/857/519/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: судді-доповідача Качмара В.Я., суддів Гудима Л.Я., Затолочного В.С., розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області та Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2023 року (суддя Зозуля Д.П., м.Рівне, повний текст складено 25 грудня 2023 року),- ВСТАНОВИВ: У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі ГУПФ) та Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі ГУПФ-1) в якому просив: визнати протиправними дії відповідачів щодо відмови позивачу у зарахуванні до стажу роботи періодів з 21.07.1986 по 21.04.1987, з 04.05.1987 по 24.02.1988 та призначенні пенсії за віком, відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі Закон №796-XII), починаючи з 01.06.2023; визнати протиправним та скасувати рішення ГУПФ-1 від 09.06.2023 № 172050004040 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 (далі Рішення); зобов`язати ГУПФ зарахувати до загального стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 21.07.1986 по 21.04.1987, з 04.05.1987 по 24.02.1988; зобов`язати ГУПФ призначити і виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком, відповідно до статті 55 Закону №796-XII, починаючи з 01.06.2023. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2023 року позов задоволено. Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржило ГУПФ, яке із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В доводах апеляційної скарги вказує, що необхідний страховий стаж, зменшений на кількість років зменшення пенсійного віку для призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону №796-XII, становить 24 років. Страховий стаж позивача становить 21 рік 9 місяців 1 день. За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 21.07.1986 по 21.04.1987, оскільки відпрацьовані трудодні та встановлений річний мінімум не завірено належним чином; з 04.05.1987 по 24.02.1988, оскільки запис про звільнення не засвідчений підписом посадової особи. Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подала. У відповідності до частини першої статті 311 КАС, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами. Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Такі висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, з таких міркувань. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що 01.06.2023 позивач звернувся до ГУПФ із заявою про призначення пенсії. Рішенням ГУПФ-1, прийнятим за принципом екстериторіальності, ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії. Підставою такої відмови зазначено, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 21 рік 9 місяців 1 день. За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 : - період роботи в колгоспі з 21.07.1986 по 21.04.1987, оскільки відпрацьовані трудодні та встановлений річний мінімум не завірено належним чином; - 04.05.1987 по 24.02.1988, оскільки запис про звільнення не засвідчений підписом посадової особи. Не враховано періоди роботи в колгоспі з 21.07.1986 по 21.04.1987 згідно довідки від 10.11.2022 № 206 та період роботи з 04.05.1987 по 24.02.1988 згідно довідки від 11.11.2022 № 68/16, виданих на території Республіки Білорусь, оскільки Законом України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» (далі Закон №2783-ІХ), Україна зупинила дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, піписаної від імені України у м.Мінську 22.01.1993 і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 №240/94 ВР, у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь, то видані в цих державах документи приймаються на території України за умови проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-IV; в редакції чинній на час виникнення спірних відносин). Відповідно до частини першої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Згідно з частиною другою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Питання врахування періодів роботи в районах Крайньої Півночі (колишнього СРСР, а потім російської федерації) після 1 січня 1991 року до стажу при призначенні пенсій на території України регулюється нормами міжнародних угод, підписаних Україною та російською федерацією. За змістом частини четвертої статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) у тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами). Законом №2783-ІХ Україна зупинила дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, підписаної від імені України у м.Мінську 22.01.1993 і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 №240/94 (далі Конвенція), у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь. Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13.03.1992, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Стаття 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. москві (далі Угода) передбачає, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. При цьому, постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 за № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (далі Постанова №1328) вирішено вийти з Угоди. Частиною другою статті 13 Угоди передбачено, що пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають. Так, наданою позивачем пенсійному органу довідкою від 10.11.2022 №206, виданою комунальним сільськогосподарським унітарним підприємством «Бородичі» Міністерства сільського господарства і продовольства респубріки білорусь підтверджено, що з 21.07.1986 по 21.04.1987 ОСОБА_1 являвся членом колгоспу. У вказаній довідці також зазначено про кількість відпрацьованих людиноднів позивачем. Також, копією архівної довідки від 11.11.2022 № 68/16 Державної установи «Зельвенський районний архів» підтверджено, що по особовому складу зазначається ОСОБА_1 в якості тракториста з 04.05.1987 (наказ від 04.05.1987 № 64к про прийняття на роботу) по 24.02.1988 (наказ від 24.02.1988 № 25к про припинення трудового договору). Згідно записів трудової книжки позивача підтверджуються періоди роботи позивача з 21.07.1986 по 21.04.1987 та з 04.05.1987 по 24.02.1988. Статтею 62 Закону №1788-ХІІ встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 затверджено «Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок № 637). Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Отже, страховий стаж підтверджується записами у трудовій книжці, і лише у випадку їх відсутності встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи та архівними установами, зокрема довідками, які містять відомості про періоди роботи. Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. Отже, у разі наявності лише трудової книжки та відсутності будь-якої можливості в інший спосіб підтвердити свій страховий стаж, не може мати негативні наслідки для позивача, а отже, й не може впливати на його особисті права, тобто не можуть слугувати підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Аналогічний висновок щодо застосування норм права наведений у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі №677/277/17 та від 06 лютого 2018 року у справі №677/277/17. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Посилання на відсутність чи неточність записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком. Висновки, аналогічні за своїм змістом, містяться у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17. При зверненні із заявою про призначення пенсії позивачем ГУПФ надано копію трудової книжки, якою підтверджуються періоди роботи позивача з 21.07.1986 по 21.04.1987 та з 04.05.1987 по 24.02.1988; та довідки від 10.11.2022 № 206, від 11.11.2022 № 68/16 про підтвердження зазначених періодів роботи. Отже, ГУПФ-1 безпідставно відмовлено у призначені пенсії, оскільки відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Разом з тим, в силу зазначених приписів «Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»» затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1) (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846; далі Порядок №22-1) працівник пенсійного органу під час приймання документів від заявника перевіряє повноту поданих заявником документів та відповідність оформлення таких вимогам законодавства з метою забезпечення не лише реалізації права особи на призначення та отримання пенсії, а й контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, а тому сумніви останнього щодо обґрунтованості видачі документів, зокрема, довідки про заробітну плату для нарахування пенсії, самі по собі не можуть бути підставою для відмови у врахуванні такої при призначенні (перерахунку) пенсії. Будь-яких посилань на невідповідність довідок (або їх недостовірності) відповідач не навів. Вказані довідки скріплені підписами та печатками уповноважених осіб. Отже, суд першої інстанції вірно вказав на те, що позивач вчинив всі від нього залежні дії на підтвердження права на призначення та отримання пенсії. Відтак, відмова у призначенні пенсії позивачу є порушенням його соціальних прав, так як він не може бути позбавлений свого права на зарахування періодів роботи на території СРСР, в тому числі з тих підстав, що Законом №2783-ІХ Україна зупинила дію Конвенції, у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь, тобто у зв`язку з обставинами, що виникли не з його вини, та на які він не міг вплинути. ГУПФ-1 безпідставно не враховано періоди з 21.07.1986 по 21.04.1987, з 04.05.1987 по 24.02.1988 та прийнято протиправне Рішення, із зобов`язанням ГУПФ зарахувати до загального стажу періоди роботи позивача з 21.07.1986 по 21.04.1987, з 04.05.1987 по 24.02.1988, та призначити пенсію з 01.06.2023. Оцінюючи наведені скаржником доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні справи та ухвалив судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 324, 325, 328, 329, 383 КАС суд,- ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2023 року без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС. Суддя-доповідач В. Я. Качмар судді Л. Я. Гудим В. С. Затолочний