Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 716/199/24

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 716/199/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Сірик І.С. Суддя-доповідач - Мойсюк М.І 25 квітня 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Мойсюка М.І суддів: Сторчака В. Ю. Граб Л.С. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 12 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про визнання протиправною та скасування постанови, В С Т А Н О В И В : 5 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови. Посилався на те, що 16 січня 2024 року в місті Чернівці інспектор Управління патрульної поліції в Чернівецькій області сержант поліції Гріжинку В.В. винесла постанову серії ЕНА №1251508, якою притягнула позивача до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 126 Кодексу про адміністративні правопорушення (далі-КУпАП) та наклала стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 гривень. Зі змісту оскаржуваної постанови слідує, що 16 січня 2024 року біля 10 години 55 хвилин в місті Чернівці по вул. Коцюбинського, 3 ОСОБА_1 керуючи автомобілем марки DAEWOO NUBIRA державний номерний знак НОМЕР_1 порушив вимогу дорожнього знаку 3.2 з додатковою табличкою 7.12, не пред`явив на вимогу працівника поліції посвідчення водія відповідної категорії, чим порушив п.2.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року №1306 (далі ПДР) тим самим скоїв адміністративне правопорушення передбачене частиною першою статті126 КУпАП. Оскаржувану постанову ОСОБА_1 вважає незаконною і такою, що не відповідає дійсним обставинам справи та вимогам закону, а тому посилаючись на ці обставини просив про задоволення позову. Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 12 березня 2024 року в задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та задовольнити позов. Зокрема вважає, що інспектор патрульної поліції не ознайомила його з доказами порушення ПДР, документами справи, не розглянула клопотання та не роз`яснила права, порушила процедуру розгляду адміністративної справи. Вважає, що ПДР не порушував, відповідно безпідставною є зупинка транспортного засобу і вимога щодо надання документів. Відзиву на апеляційну скаргу не поступило. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції на підставі наявних у справі даних встановив і правильно виходив з того, що рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності відповідає дійсним обставинам справи та вимогам закону. Згідно з висновками суду першої інстанції право органів Національної поліції перевіряти наявність документів на право керування ТЗ кореспондується з обов`язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити такі документи. Стаття 6 КАС України визначає принцип верховенства права, згідно з частинами 1 і 2 якої суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Зазначене кореспондується зі статтею 7 КУпАП відповідно до якої ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Відповідно до приписів статті 14 Закон України "Про дорожній рух" від 30.06.1993 № 3353-XII (далі Закон № 3353-XII), учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Статтею 16 Закону № 3353-XII визначено основні права та обов`язки водія транспортного засобу якими, зокрема вказано, що водій зобов`язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Наведені норми кореспондуються з Правилами дорожнього руху, затверджені постановою КМУ від 10 жовтня 2001 року № 1306 «Про правила дорожнього руху» (далі ПДР України, Правила). Так, пунктом 1.3 ПДР України зазначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Пунктом 2.1 "б" ПДР України встановлено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі реєстраційний документ на транспортний засіб. Згідно п. 2.4 ПДР України, на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також: пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1; дати можливість перевірити номери агрегатів і комплектність транспортного засобу; дати можливість оглянути транспортний засіб відповідно до законодавства за наявності на те законних підстав, у тому числі провести з використанням спеціальних пристроїв (приладів) перевірку технічного стану транспортних засобів, які відповідно до законодавства підлягають обов`язковому технічному контролю. Приписами статті 23 Закону України «Про національну поліцію» від 02.07.2015 року №580-УІІІ (далі-Закон №580-УІІІ) визначені основні повноваження поліції, згідно з пунктом 11 частини першої цієї норми поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Відповідно до п.1 і 3 частини першої статті 35 Закону №580-УІІІ поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі: 1) якщо водій порушив Правила дорожнього руху, якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об`єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення. Стаття 32 Закону №580-УІІІ визначає перелік випадків перевірки документів особи, відповідно до яких поліцейський має право вимагати в особи пред`явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в документах, у таких випадках: 1) якщо особа володіє зовнішніми ознаками, схожими на зовнішні ознаки особи, яка перебуває в розшуку, або безвісно зниклої особи, або самовільно залишила місце для утримання військовополонених; 2) якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення; 3) якщо особа перебуває на території чи об`єкті із спеціальним режимом або в місці здійснення спеціального поліцейського контролю; 4) якщо в особи є зброя, боєприпаси, наркотичні засоби та інші речі, обіг яких обмежений або заборонений, або для зберігання, використання чи перевезення яких потрібен дозвіл, якщо встановити такі права іншим чином неможливо; 5) якщо особа перебуває в місці вчинення правопорушення або дорожньо-транспортної пригоди, іншої надзвичайної події; 6) якщо зовнішні ознаки особи чи транспортного засобу або дії особи дають достатні підстави вважати, що особа причетна до вчинення правопорушення, транспортний засіб може бути знаряддям чи об`єктом вчинення правопорушення. Тобто, зазначені норми закону наділяють працівника поліції правом зупинення транспортного засобу і перевірку документів, а водія обов`язком надати такі. Як вбачається з оскаржуваної постанови відповідача, 16 січня 2024 року біля 10 години 55 хвилин в місті Чернівці по вул. Коцюбинського, 3 ОСОБА_1 керуючи автомобілем марки DAEWOO NUBIRA державний номерний знак НОМЕР_1 порушив вимогу дорожнього знаку 3.2 з додатковою табличкою 7.12, не пред`явив на вимогу працівника поліції посвідчення водія відповідної категорії, чим порушив п.2.1 ПДР тим самим скоїв адміністративне правопорушення передбачене частиною першою статті126 КУпАП. Суд першої інстанції встановив і правильно виходив з того, і зазначене вбачається з відеореєстрації нагрудних камер поліцейських, оцінених судом в сукупності з іншими доказами, що підставою для зупинки транспортного засобу слугувало порушення позивачем ПДР. Такі обставини, в розумінні вимог статей 32, 35 Закону №580-УІІІ, наділяли працівника поліції правом зупинити транспортний засіб для з`ясування обставин справи, а водія обов`язком надати відповідні документи. Позивач фактично в позовній заяві (а.с.7) визнає факт зупинення транспортного засобу з підстав порушення ПДР і це є достатньою підставою для поліцейського вимагати документи для перевірки. Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що працівниками поліції не було зафіксовано факту порушення дорожнього знаку 3.2 з додатковою табличкою 7.12, а відповідно правових підстав для зупинки ТЗ, оскільки такі обставини не охоплюються фабулою статті частини першої статті 126 КУпАП, а предметом спору у даній справі є саме рішення щодо відповідальності за це порушення. Об`єктивна сторона статті 126 КУпАП охоплює обставини керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"). Згідно з приписами частини першої статті 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред`явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. З огляду на ці обставини і вимоги статей 32,35 Закону №580-УІІІ у відповідача були правові підстави для зупинення транспортного засобу, а відповідно і здійснювати перевірку документів. Колегія суддів також не знаходить обґрунтованими доводи позивача про порушення його прав при розгляді поліцейськими адміністративної справи. Судом першої інстанції встановлено і таке вбачається з досліджуваних відеозапису камер поліцейських, що порушень процедури розгляду адміністративної справи не встановлено. Доказів протилежного позивач не надав як суду першої інстанції, відповідно таких не надано і апеляційному суду, а відповідно це не спростовує встановлені висновки. З огляду на ці обставини колегія суддів не вважає порушеною практику Верховного Суду зазначеною апелянтом у скарзі (рішеннях Верховного Суду від 15.03.2019 по справі №686/11314/17, 19.02.2020 по справі №204/8036/16-а, 15.02.2019 по справі №537/2088/17, 18.02.2023 по справі №524/9827). Згідно з практикою Великої Палати Верховного Суду в постанові від 25 червня 2020 року у справі №520/2261/19, визначений статтею 77 КАС України обов`язок відповідача суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Разом з тим позивач, в розумінні статей 9, 72, 77 КАС України, не надав жодних доказів того, що відповідач порушив порядок розгляду справи, як і не наведено інших обґрунтованих підстав, що слугували б для задоволення позовної заяви та скасування спірної постанови. Оскаржувана постанова складена повноважною особою, за своєю формою і змістом відповідає нормам чинного законодавства, розмір штрафу відповідає санкціям статті 183 КУпАП. Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Європейський суд з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції встановив дійсні обставини справи, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують, а тому підстав для скасування оскаржуваного судового рішення колегія суддів не вбачає. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань. Згідно з п. 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до частини третьої статті 272 КАС України судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 12 березня 2024 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Мойсюк М.І Судді Сторчак В. Ю. Граб Л.С.