Постанова 4856 № 240/35523/23

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/35523/23 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Романченко Євген Юрійович Суддя-доповідач - Капустинський М.М. 25 квітня 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Капустинського М.М. суддів: Ватаманюка Р.В. Сапальової Т.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : у грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за 174 дні затримки повного розрахунку при звільненні за період з 29.06.2023 по 19.12.2023 включно, обчислений шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати розрахунку при звільненні. Свої позовні вимоги обґрунтував тим, що станом на день звільнення, відповідач не провів з ним повного розрахунку, оскільки частину грошового забезпечення в сумі 75891,26 грн. йому було виплачено лише 20 грудня 2023 року, шляхом зарахування вказаної суми коштів на картковий рахунок. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції не досліджено в повному обсязі обставини справи, не дотримано механізму визначення розміру середнього заробітку. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 14.12.2020 №259 звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу з 14.12.2020. 20 грудня 2023 року військова частина НОМЕР_1 здійснила позивачу виплату грошового забезпечення у сумі 75891,26 грн., з метою виконання судового рішення, ухваленого за наслідком розгляду адміністративної справи № 240/20184/23. Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.06.2023 по 19.12.2023, протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку із наявністю нового факту невчасно виплаченого грошового забезпечення у позивача не виникає право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за нових шість місяців, оскільки такий підхід до обрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, знівелює передбачені статею117 КЗпП України строкові обмеження. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Відповідно до частин 1 - 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Водночас право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні гарантоване приписами Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України). Наведене відповідає правовій позиції щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, сформованій у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16 та від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19. Оскільки спеціальним законодавством щодо порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовцям не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи ст. ст. 116, 117 КЗпП України, що не заборонено спеціальним законодавством. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31.01.2019 по справі № 823/2249/18. Згідно зі статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Таким чином, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). В той же час, з 19.07.2022 набрав чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX від 01.07.2022, яким положення статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції та встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців. Враховуючи вищезазначене, максимальний розмір грошового забезпечення за який може бути виплачено кошти за наявності підстав, передбачених статтею 117 КЗпП України, є еквівалентним середньому розміру грошового забезпечення позивача за шість місяців. Так, з матеріалів справи встановлено, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2023 року, яке залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2023 року, захищено право позивача на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за максимально визначений статтею 117 КЗпП України строк, а саме: зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні в розмірі 117271 (сто сімнадцять тисяч двісті сімдесят одна) гривень 89 копійок, за період із 15.12.2020 по 28.06.2023. Вказаний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні розрахований, шляхом множення середньоденного заробітку позивача (640,83 грн.) на 183 календарних днів (шість місяців), без застосування будь - якого зменшення. Тобто, позивач отримав грошову компенсацію за час затримки розрахунку при звільненні у максимально можливому розмірі. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що у зв`язку із наявністю нового факту невчасно виплаченого грошового забезпечення у позивача не виникає право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за нових шість місяців, оскільки такий підхід до обрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, знівелює передбачені статею117 КЗпП України строкові обмеження. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Капустинський М.М. Судді Ватаманюк Р.В. Сапальова Т.В.