Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 120/17214/23

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/17214/23 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Слободонюк Михайло Васильович Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю. 25 квітня 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Сторчака В. Ю. суддів: Граб Л.С. Полотнянка Ю.П. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2024 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування постанови, В С Т А Н О В И В : Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування постанови. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2024 року позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці №Ц3-58/ВІ/а-2 від 16.06.2023 про накладення на фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення в розмірі 67000 грн. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Позивач направив на адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу - без задоволення, оскільки вважає, що судом вірно встановлені обставини справи та надано їх належну правову оцінку. Апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження, згідно вимог ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що на підставі наказу Головного управління ДПС у Вінницькій області № 1114к від 19.04.2023 посадовими особами податкового органу проведено фактичну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , з 04.05.2023 тривалістю 10 діб (початок перевірки - 04.05.2023, закінчення перевірки - 12.05.2023). За результатами перевірки складено акт фактичної перевірки від 12.05.2023 N8115/02-32-24-05/2982521086, в якому зафіксовано встановлене під час перевірки порушення: ст. 2, ст. 3, ст. 21, ст. 24 Кодексу законів про працю України та вимог постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 N 413 "Про порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту", яке полягало у допущені працівника ОСОБА_2 до роботи без належного оформлення трудових відносин. На підставі цього акта фактичної перевірки Головного управління ДПС у Вінницькій області від 12.05.2023 N8115/02-32-24-05/2982521086, заступником начальника Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці 16.06.2023 винесена постанова про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення N ЦЗ-58/ВІ/а-2, якою на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 67000 грн. на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України. Позивач, вважаючи вказану постанову протиправною, звернулася з позовом до суду. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обгрунтованості вимог позивача, відтак і наявності підстав для задоволення позовних вимог. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача. Статтею 24 Кодексу законів про працю України визначено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 6-1) при укладенні трудового договору про дистанційну роботу або про надомну роботу; 6-2) при укладенні трудового договору з нефіксованим робочим часом; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. За змістом статті 265 Кодексу законів про працю України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. У позові та відзиві на апеляційну скаргу позивач звертає увагу суду на те, що в тексті оскаржуваної постанови, посилаючись на пункт 2.2.5 акта фактичної перевірки, відповідач зазначив, що встановлено факти використання найманої праці ОСОБА_2 , яка на момент проведення фактичної перевірки здійснювала продаж товару в тому числі тютюнових та алкогольних виробів в магазині за адресою АДРЕСА_1 . Тобто відповідач вважає, що ОСОБА_1 використовує працю ОСОБА_3 , беї належною оформлення трудових відносин, а саме без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, а тому ці обставини вказують на порушення з боку ФОП ОСОБА_1 приписів статей 2. 3. 21.24 КЗпП України. При цьому, ОСОБА_1 наголошує, що не забезпечує ОСОБА_2 роботою, відповідно, не є для неї роботодавцем, трудові відносини відсутні. Звертає увагу на те, що на площах магазину ( АДРЕСА_1 ) ОСОБА_1 та ОСОБА_2 реалізовують свою працю шляхом самостійної діяльності у статусі фізичних осіб-підприємців. Проте, ні в акті фактичної перевірки ГУ ДПС у Вінницькій області, ні в оскаржуваній постанові не наведено жодних доказів, на яких грунтується висновок відповідача про допуск до роботи ОСОБА_2 до роботи, та відповідно, порушення з боку ФОП ОСОБА_1 приписів статей 2. 3. 21.24 КЗпП України. Відповідачем не вказано, яка саме конкретна, фактично наявна та/або отримана в установленому порядку інформація містила дані, які б вказували, що позивач використовує працю найманих осіб без належного оформлення з ними трудових відносин. Зважаючи на наведене, накладення за даних обставин на позивача штрафу за порушення вимог статей 2. 3. 21.24 КЗпП України, виключно на підставі акту податкового органу та без з"ясування всіх обставин та отримання достатніх доказів такого порушення, колегія суддів вважає передчасним. Так, згідно із частиною 4 статті 265 Кодексу законів про працю України встановлено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами третьою - сьомою статті 53 Закону України Про зайнятість населення визначений Порядком N

509. Згідно з пунктом 2 Порядку N 509 (в редакції Постанови №823) штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту) (далі - уповноважені посадові особи). Штрафи накладаються на підставі, зокрема, акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю. Пунктом 4 Порядку N 509 (в редакції Постанови N 823) встановлено, що під час розгляду справи досліджуються матеріали і вирішується питання щодо наявності підстав для накладення штрафу. За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу. Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінекономіки, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, другий - надсилається протягом трьох днів з дня складення суб`єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або вручається його представникові, про що на примірнику робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого суб`єкта господарювання або роботодавця чи їх представника. У разі надсилання примірника постанови засобами поштового зв`язку в матеріалах справи робиться відповідна позначка. Однак постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.04.2021 у справі N640/17424/19, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2021, визнано протиправною та нечинною Постанову N 823, якою, серед іншого, внесено зміни до Порядку N 509, в тому числі в частині можливості накладати штрафи на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю, а також порядку розгляду справи про накладення штрафу. Відповідно до частини 2 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.04.2021 набрало законної сили 14.09.2021. Згідно з приписами статті 265 КАС України з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині. Відповідно до положень статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, слід розуміти так, що дія акту починається з моменту набрання ним чинності і припиняється з втратою актом чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Конституційний Суд України 30.09.2010 ухвалив рішення N 20-рп/2010 у справі щодо конституційності Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 08.12.2004 N 2222-IV, яким визначено юридичні наслідки визнання нормативно-правового акта нечинним, часові межі чинності такого акта, а також і відповідні межі дії відновлених норм з початкової редакції Основного Закону. Визнання нечинною з 14.09.2021 в судовому порядку Постанови N 823 впливає на результат розгляду цієї справи по суті, оскільки станом на час виникнення спірних правовідносин (розгляду справи про накладення штрафу і винесення спірної постанови про накладення штрафу) відповідні норми Постанови №823 не належали застосуванню. Відповідно, Порядок №509 підлягав застосуванню в редакції, чинній до внесення в нього змін Постановою №823. Пунктом 2 Порядку №509 у відповідній редакції передбачалося можливість накладення штрафу на підставі акта лише документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю, а не акта фактичної перевірки, що має місце в спірних правовідносинах. Тобто докази, отримані за результатами вказаного заходу державного контролю (фактичної перевірки податкового органу) та відображені в акті Головного управління ДПС у Вінницькій області від 12.05.2023 N8115/02-32-24-05/2982521086 як і сам акт фактичної перевірки є недопустимими доказами, в розумінні вимог статті 74 КАС України. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19 серпня 2018 року (справа №822/573/17), від 27 листопада 2018 року (справа №805/2601/16-а), від 21 березня 2019 року (справа №809/531/18) та ухвалі від 18 листопада 2019 року (справа №320/6748/18). Отже враховуючи те, що правовою підставою для винесення відповідачем оскаржуваної постанови від 16.06.2023 №ЦЗ-58/ВІ/а-2 був акт фактичної перевірки, який не міг бути належним та допустимим доказом порушення позивачем законодавства про працю та зайнятість населення, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що накладення на позивача штрафу на підставі акта фактичної перевірки від 12.05.2023 N8115/02-32-24-05/2982521086 не може вважатись правомірним. Відносно посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 17 квітня 2024 року у справі №560/3981/23, де суд касаційної інстанції в аналогічній справі дійшов висновку, що у разі виявлення податковим органом фактів порушення вимог законодавства про працю та фіксації їх у складеному цим органом акті перевірки, надання його Держпраці в порядку взаємодії цих органів для виконання покладених на них завдань, Держпраці, відповідно до закону, наділена повноваженнями притягати до відповідальності суб`єктів таких правопорушень, колегія суддів вказує на таке. Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Вказана правова норма кореспондується з ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Проте, жодна із цих норм не містить для судів обов`язку, враховувати правові позиції Верховного Суду за виключенням судових рішень, ухвалених по зразкових справах (ч.3 ст.291 КАС України) та Великої Палати Верховного Суду, до повноважень якої зокрема входить здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права (п.1 ч.2 ст.45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"). Більше того, у справі №560/3981/23, на яку звертає увагу скаржник, підставою позову була втрата позивачкою статусу фізичної особи - підприємця станом на дату прийняття відповідачем спірної постанови про накладення на неї штрафу При цьому, серед підстав позову не містилось аргументів стосовно заперечення позивачкою викладених у акті перевірки податкового органу висновків по суті правопорушення, за вчинення якого спірною постановою на неї було накладено штраф відповідачем. Даючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає, що статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Разом з тим, відповідачем, як суб"єктом владних повноважень, не дотримано вимог ст. 77 КАС України та не надано належних та достатніх доказів на підтвердження прийняття оскаржуваної постанови №Ц3-58/ВІ/а-2 від 16.06.2023 про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу в розмірі 67000 грн. Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про в частині задоволених позовних вимог. При вирішенні даного публічно-правового спору, суд правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зазначеним вимогам закону рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2024 року відповідає. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Апеляційний суд вважає, що Вінницький окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2024 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Сторчак В. Ю. Судді Граб Л.С. Полотнянко Ю.П.