Постанова 4857 № 140/18446/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/18446/23 пров. № А/857/21062/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Обрізко І.М., суддів Іщук Л.П., Шинкар Т.І., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Волинської митниці на рішення Волинського окружного адміністративного суду, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження від 09 жовтня 2023 року, прийняте суддею Каленюк Ж.В. у місті Луцьку, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобалмаркет» до Волинської митниці про визнання протиправним та скасування рішення та картки відмови, - встановив: Товариство з обмеженою відповідальністю «Глобалмаркет» (далі- позивач, ТОВ «Глобалмаркет») звернулося з позовом до Волинської митниці (далі відповідач, митниця) про визнання протиправними та скасування рішення від 07 березня 2023 №UA205140/2023/000098/2 про коригування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 07 березня 2023 №UA205140/2023/000740 (далі картка відмови у митному оформленні випуску товарів). Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 позов задоволено. Стягнуто з Волинської митниці за рахунок бюджетних асигнувань на користь ТОВ «Глобалмаркет» понесені судові витрати у розмірі 8 868 гривень 00 копійок. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Волинська митниця подала апеляційну скаргу. Вважає його таким, що прийняте із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що не надано належної юридичної оцінки доказам митниці, неповно з`ясовано обставини справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору. Вважає, що позиція суду першої інстанції є хибною, оскільки під час здійснення митного контролю за правильністю визначення митної вартості товару з врахуванням поданих у вказаних цілях разом з МД документів було встановлено розбіжності, які спричинили сумніви щодо достовірності заявленої митної вартості товару. Стосовно стягнення витрат на правничу допомогу, то вважає такі необґрунтованими. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд у повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази. 30 вересня 2022 між компанією UAB «Rimartas» (продавець) та ТОВ «Глобалмаркет» (покупець) укладено контракт №RG/30-22, за умовами якого продавець зобов`язався поставити та передати у власність покупця товар, а покупець - прийняти товар та оплатити його на умовах договору (а.с.19-21). 06 березня 2023 для митного оформлення в режимі імпорту ввезеного на територію України на умовах DAP - Луцьк товару - сідельний тягач марки DAF, модель CF 460 FTG, що був у використанні; календарний рік виготовлення - 2017; модельний рік виготовлення - 2017; дата першої реєстрації 15 лютого 2017; номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_1 - декларант в інтересах ТОВ «Глобалмаркет» подав МД №23UA205140017716U3 (а.с.86). Фактурна вартість товару становить 15000,00 євро (еквівалентно 582072,00 грн) (графи 12, 22 митної декларації). Митну вартість товару визначено за основним методом (за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються) на рівні 582072,00 грн. До митної декларації додано (графа 44 МД): зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу від 30 вересня 2022 №RG/30-22; рахунок-фактуру (інвойс) від 24 лютого 2023 №001109; сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1 від 24 лютого 2023 №PL/MF/AS 0030423; тимчасовий дозвіл від 23 лютого 2023 №PC/AAJ 1078875; експертну довідку від 04 березня 2023 №1808/23; довідку щодо відповідності транспортного засобу екологічним нормам від 04 березня 2023 №040323006; автотранспортну накладну від 02 березня 2023; договір про надання послуг митного брокера від 10 вересня 2021 №10/21 (а.с.19-20, 27, 30-32, 35, 39-44; те саме на а.с.88-93). Не є спірною та обставина, що здійснюючи митний контроль правильності визначення декларантом митної вартості товару, заявленого до митного оформлення, митним органом в електронному повідомленні декларанту запропоновано подати такі документи: 1) виписку з бухгалтерської документації; 2) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товару; 3) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця; 4) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 5) висновок про якісні та вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією. Декларант листом від 07 березня 2023 за №002023 повідомив, що надав усі можливі документи для визначення митної вартості (а.с.94). 07 березня 2023 Волинська митниця прийняла рішення про коригування митної вартості товарів №UA205140/2023/000098/2 (а.с.30). Як зазначено у графі 33 рішення від 07 березня 2023 №UA205140/2023/000098/2, заявлена митна вартість товару, який ввозяться на митну територію України, не може бути визнана у зв`язку з тим, що документи, які подані для підтвердження митної вартості, не містять усіх даних, необхідних для визначення митної вартості за методом, обраним декларантом, та містять такі розбіжності: відповідно до рахунку-фактури (інвойсу) від 24 лютого 2023 №001109 продавцем товару (власником) є UAB «Rimartas», однак у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу від 30 вересня 2022 № 2 в графі C.1.1 зазначений інший власник - Kurec Slawomir. Документів про перехід права власності від Kurec Slawomir до фірми UAB «Rimartas» та ціни придбання транспортного засобу декларантом не надано. Вказане свідчить про наявність ризиків заявлення до митного оформлення неправдивих відомостей стосовно умов та ціни придбання транспортного засобу. Через неможливість застосування наступних методів визначення митної вартості (методу 2а та методу 2б - з причини відсутності у митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари; методу 2в та методу 2г - з причини відсутності вартісної основи для розрахунку митної вартості в митного органу та декларанта, митну вартість визначено за резервним методом на підставі статті 64 МК України згідно з рівнем на подібні/ідентичні товари, інформація про які міститься в ЄАІС Держмитслужби, а саме на рівні 24000,00 євро згідно з МД №UA204020/2023/9018 від 06 березня 2023. Тут же зазначається, що митницею відповідно до положень статті 55, 57 МК України з декларантом проведена письмова консультація щодо вибору методу визначення митної вартості товару. Коригування митної вартості слугувало підставою для видачі картки відмови у митному оформленні (випуску) товару від 06 березня 2023 №UA205140/2023/000740 (а.с.87). Товар було випущено у вільний обіг за МД №23UA205140018236U0 від 07 березня 2023 із застосуванням положень частини сьомої статті 55 МК України (а.с.25-26). З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 1 Митного кодексу України (далі - МК України) законодавство України з питань державної митної справи складається з Конституції України, цього Кодексу, інших законів України, що регулюють питання, зазначені у статті 7 цього Кодексу, з міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також з нормативно-правових актів, виданих на основі та на виконання цього Кодексу та інших законодавчих актів. Відносини, пов`язані із справлянням митних платежів, регулюються цим Кодексом, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування. Відповідно до статті 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Згідно із частиною 2 статті 51 МК України митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 вказаного Кодексу. Згідно з частиною 1 статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII вказаного Кодексу та вказаною главою. Відповідно до частини 2 статті 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. За правилами частини 1 статті 53 МК України у випадках, передбачених вказаним Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів, визначено частиною 2 статті 53 МК України, а саме: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах 5 і 6 статті 52 вказаного Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. Відповідно до вимог ч. 3 ст. 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій вказаної статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи. Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару (ч. 6 ст. 53 МК України). Таким чином, право митного органу на витребування додаткових документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Така ж позиція знайшла своє відображення у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про Довідку щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13.03.2012» № 2 від 13.03.2017. Щодо розбіжностей, які спричинили сумніви щодо достовірності заявленої митної вартості товару. На думку суду, відповідач у повідомленні декларанту необґрунтовано вказав про необхідність подання додаткових документів з тих підстав, що у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу від 30 вересня 2022 №RG/30-22 в графі C.1.1 зазначений власник Kurec Slawomir, а продавцем товару відповідно до рахунка-фактури від 24 лютого 2023 №001109 є фірма UAB «Rimartas». Відповідно до тимчасового дозволу дата першої реєстрації транспортного засобу DAF, ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_1 - 15 грудня 2017, перша реєстрації в країні (Польщі) 22 листопада 2022. Тимчасовий дозвіл виданий 23 лютого 2023, а 24 лютого 2023 відповідно до рахунка-фактури №001109 фірма UAB «Rimartas» здійснила продаж цього транспортного засобу для ТОВ «Глобалмаркет». Суд зауважує, що для митного оформлення декларант надавав тимчасовий дозвіл від 23 лютого 2023 №PC/AAJ 1078875, а не свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 30 вересня 2022 №RG/30-22, як вказано у спірному рішенні. Тимчасовий дозвіл є тимчасовим реєстраційним посвідченням. Він видається в першу чергу під час реєстрації або перереєстрації транспортного засобу і дає право на його використання на дорогах загального користування до 30 днів. Суд зазначає, що за усталеною міжнародною практикою реалізація автомобіля може здійснюватися особами, які не вказані в свідоцтві про реєстрацію автомобіля, за умови надання відповідних документів купівлі-продажу, отримання коштів за реалізований автомобіль, а також експортного оформлення таких засобів (на умовах комісії, доручення тощо). Тому продавець та власник не завжди буде однією особою. Воднораз чинним законодавством не передбачено обов`язку надання декларантом документів про походження товару в попередніх ланцюгах постачання продавця-експортера, а питання щодо перевірки повноважень продавця на здійснення продажу транспортного засобу не входить до компетенції митниці та не впливає на задекларовані та підтверджені відповідними документами числові значення митної вартості, з якої обраховуються та справляються митні платежі. З поданих декларантом документів (контракту від 30 вересня 2022 №RG/30-22, рахунка-фактури від 24 лютого 2023 №001109 та ін.) зрозуміло, що продавцем транспортного засобу є компанія UAB «Rimartas» (Литва), який також вказаний відправником у міжнародній товарно-транспортній накладній (місце і дата завантаження місто Плунге, Литва). Доказів перебування позивача у договірних відносинах з третіми особами, крім продавця, матеріали справи не містять. Тому,суд вважає безпідставною вимогу митного органу надати договір з третіми особами, пов`язаний з договором про поставку товару, митна вартість якого визначається, а також рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, оскільки доказів того, що позивач вступав у договірні відносини із третіми особами матеріали справи не містять. Витребовуючи виписку з бухгалтерської документації, відповідач також не навів обґрунтування, які складові митної вартості такий документ має підтвердити. Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях, зокрема, але не виключно, у постановах від 19.02.2019 у справі №804/1316/16, від 12.03.2019 у справі №826/2313/16, від 27.03.2020 у справі №540/2605/18, від 06.05.2020 у справі №140/1713/19, від 25.11.2020 у справі №1.380.2019.001657, від 15.04.2021 у справі №804/14964/15, звертав увагу на те, що обов`язок довести задекларовану митну вартість товару лежить на декларанті. Колегія суддів зазначає, що для підтвердження заявленої митної вартості за основним методом за ціною договору (контракту) декларант разом із МД № 23UA205140017716U3 від 06 березня 2023 подав документи, які підтверджують числові значення складових митної вартості товару згідно з частиною другою статті 53 МК України: зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу від 30 вересня 2022 №RG/30-22 (а.с.19-21); рахунок-фактуру (інвойс) від 24 лютого 2023 №001109 (а.с.22) - документи, визначені у пунктах 2, 3 частини другої названої статті. Додатково до митної декларації було додано: експертну довідку від 04 березня 2023 №1808/23; довідку щодо відповідності транспортного засобу екологічним нормам від 04 березня 2023 №040323006; сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1 від 24 лютого 2023 №PL/MF/AS 0030423; тимчасовий дозвіл від 23 лютого 2023 №PC/AAJ 1078875; автотранспортну накладну від 02 березня 2023 (а.с.27, 30-32, 35, 39-41). Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у цьому випадку у відповідача були наявні всі необхідні документи, які підтверджували митну вартість товару за основним методом (за ціною контракту), а наведена в них інформація щодо митної вартості та її складових (кількісні та якісні характеристики товару, його цін) не містила розбіжностей, піддавалась обчисленню і підтверджувала ціну товару. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів суду, що надані ТОВ «Глобалмаркет»» документи містять істотні розбіжності, в них наявні ознаки підробки, або вони не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару. Натомість наявність інформації про те, що ідентичні або подібні товари оформлено у митному відношенні іншими особами за вищою митною вартістю не може бути єдиною та достатньою підставою для витребування додаткових документів та відмови у прийнятті заявленої позивачем митної вартості товару за ціною контракту. Стосовно визначення відповідачем митної вартості товару за резервним методом, апеляційний суд зазначає наступне. Апелянт вказує, що у рішенні про коригування митної вартості товару міститься достатня інформація щодо числового значення скоригованої митницею митної вартості товару, а саме на підставі цінової інформації ЄАІС Держмитслужби згідно МД , які вказані в цьому рішенні. Згідно з частиною першою статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Відповідно до частини другої статті 57 МК України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Частиною третьою, четвертою статті 57 МК України кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 МК України, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 МК України. Згідно з частиною першою, другою статті 55 МК України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду. При цьому, в разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування митний орган зазначає докладну інформацію та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні (пункт 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 598). Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що основним методом визначення митної вартості товарів є перший метод (за ціною договору), але обов`язок довести задекларовану митну вартість товару лежить на декларанті. Декларант при митному оформленні імпортованого товару зобов`язаний надати документи за переліком, визначеним частиною другою статті 53 МК України. Контролюючий орган вправі витребувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Водночас, наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Такі сумніви можуть бути пов`язані з неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товару, невідповідністю характеристик товару, зазначених у поданих документах, результату митного огляду цього товару, порівнянням заявленої митної вартості з митною вартістю ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено. Вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, не передбачені МК України (стаття 53) заборонено, проте надання документів, які підтверджують митну вартість товарів, що визначені частиною другою статті 53 МК України, є обов`язком декларанта. Слід зазначити, що дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До них, зокрема, належить процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов`язок послідовного вибору методів (від першого до резервного) визначення митної вартості. Однак, законом чітко окреслено умову, за наявності якої у митного органу виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів, а саме наявність обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Отже, приписи вказаних статей зобов`язують митний орган чітко зазначити обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, та обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей із зазначенням документів, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності. Суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач не виконав обов`язку щодо наведення у рішенні про коригування митної вартості товарів від 07.03.2023 №UA205140/2023/000098/2 порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом. Наявність лише посилання на інші МД, вказана в яких митна вартість була взята за основу для визначення спірної митної вартості без наведення пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо не може бути обґрунтованою підставою для коригування митної вартості. Суд наголошує, що у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, орган доходів і зборів повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 08.02.2019 в справі № 825/648/17 (№ К/9901/16592/18). Верховний Суд у постанові від 5 лютого 2019 у справі № 816/1199/15-а зазначив, що у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу, рішення про коригування заявленої митної вартості, окрім обов`язкових відомостей визначених частиною другою статті 55 МК, має також містити порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод. Чого, однак, зроблено не було. Таким чином покликання апелянта на те, що декларантом заявлено митну вартість товару, як за основним методом визначення митної вартості товару, так і за резервним, є неспроможними в даному випадку, оскільки у митного органу наявний обов`язок навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо. Формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватись як заниження митної вартості, не є перешкодою для застосування основного методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за ціною договору. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 24 грудня 2020 в справі №804/4906/15. Щодо підстави для додаткових документів - спрацювання профілю ризику АСАУР, на яку посилається відповідач, суд зазначає наступне. Спрацювання ризиків АСАУР та наявність в ЄАІС іншої цінової інформації про ідентичні або подібні товари не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості. Митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, про що зазначалось вище судом. Суд зазначає, що наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27 квітня 2020 у справі №140/804/19. Також, у постанові від 25 лютого 2020 у справі № 260/718/19 Верховний Суд дійшов правового висновку відповідно до якого спрацювання системи управління ризиками АСАУР є лише рекомендацією посадовій особі органу доходів і зборів більш детально проаналізувати умови зовнішньоекономічної операції, та не може бути безумовною підставою для відмови в оформленні товару за самостійно заявленою декларантом митною вартістю товарів. Різниця між вартістю товару, задекларованого особою та вартістю схожих товарів, що розмитнювались цією особою чи іншими особами у попередніх періодах також не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками. Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 27 квітня 2020 у справі № 140/804/19. В даному контексті, суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 09 червня 2020 у справі №820/3940/16, де суд дійшов наступного правового висновку: «отримана з Центральної бази даних ЄАІС ДМСУ інформація про вантажну митну декларацію, на яку митний орган посилається при коригуванні митної вартості, не є достатнім доказом ціни, за яку відповідну партію товару було дійсно імпортовано до України, оскільки при здійсненні контролю за коригуванням митної вартості, проведеним митним органом за другорядним методом, митний орган повинен довести, що: відповідний товар за певною митною вартістю був дійсно ввезений до України: що митна вартість за відповідною вантаженою митною декларацією не була відкоригована; що рішення про коригування (якщо воно приймалося) не було оскаржене до суду та скасоване судом. Тоді як матеріали справи таких доказів не містять, не додано таких доказів і до касаційної скарги». Враховуючи наведене, суд приходить до висновків, що спрацювання ризиків системи АСАУР, на яке здійснює посилання митний орган як на підставу для витребування у позивача додаткових документів, не може вважатися належною та єдиною підставою для такого витребування. Відтак, на переконання апеляційного суду, позивач у відповідності до вимог статей 52, 53 МК подав всі необхідні документи для митного оформлення придбаного товару за ціною договору, які не містили в собі розбіжностей, зазначених в частині третій статті 53 МК, і в митного органу, враховуючи викладене, не було підстав для винесення оскаржуваного рішення. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень, в особі Волинської митниці, діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України. Стосовно доводів апелянта про те, що стягнення витрат на правничу допомогу та на послуги письмового перекладу є необґрунтованими, апеляційний суд зазначає наступне. Суд першої інстанції з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат, критеріїв розумності, фактичних обставин справи задовольнив вимоги позивача про стягнення судових витрат у сумі 8868,00 грн. (5368,00 грн. - витрати, пов`язані зі сплатою судового збору; 500,00 грн. - витрати на залучення перекладача; 3000,00 грн. - витрати на правничу допомогу) Колегія суддів погоджується з висновками в цій частині та вважає що такі зроблені з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат. Вирішуючи питання обґрунтованості розміру витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу цієї справи, суд зазначає, що предметом позову є рішення про коригування митної вартості та прийнята як наслідок картка відмови в митному оформленні (випуску) товару. Спірні правовідносини регулюються нормами МК України та великої кількості підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають застосуванню, справа належить до категорії справ незначної складності та Адвокатське об`єднання «Дженерал Лігал Груп» неодноразово надавало правничу допомогу ТОВ «Глобалмаркет» з приводу оскарження рішень митного органу в інших справах. Виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, заперечення відповідача, справедливим буде відшкодування позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 3000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони. Щодо витрат на послуги письмового перекладу, то з огляду на ту обставину, що такі документи як сертифікат перевезення товару EUR.1 №PL/MF/AS 0030423, міжнародна товарно-транспортна накладна як докази не мають значення в цілях визначення митної вартості у межах цього спору, а також зважаючи на обсяг послуг, складність роботи (обсяг тексту на сторінці), суд вважає, що підстави для відшкодування позивачу у повному обсязі витрат на залучення перекладача (для перекладу документів у справі) відсутні. Керуючись принципом співмірності цих витрат обсягу виконаної роботи (з урахуванням кількості текстової інформації, перекладеної на українську мову, у документах, що є письмовими доказами у справі), на користь позивача за рахунок відповідача належить стягнути витрати у розмірі 500,00 грн. Оскільки позов задовольняється на користь позивача, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача вірно стягнуто сплачений судовий збір у сумі 5368,00 грн. У статті 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції. Відповідно до ст. 139 КАС України, розподіл судових витрат не проводиться по наслідках розгляду апеляційної скарги. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- постановив: Апеляційну скаргу Волинської митниці залишити без задоволення. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року у справі № 140/18446/23 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. М. Обрізко судді Л. П. Іщук Т. І. Шинкар