Постанова 4855 № 620/16525/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/16525/23 Суддя (судді) першої інстанції: Лариса ЖИТНЯК ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 квітня 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Ключковича В.Ю., суддів Беспалова О.О., Грибан І.О., розглянувши у письмовому провадженні апеляційних скарг ОСОБА_1 , Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 січня 2024 року, прийнятого в порядку спрощеного позовного провадження, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, Державної судової адміністрації України, в якому просив суд: визнати протиправними дії відповідача 1 щодо нарахування та виплати суддівської винагороди позивачу за період з січня 2021 року по вересень 2023 року (періоди з 01.01. по 31.12.2021, з 01.01. по 23.01.2022, з 24.01. по 30.09.2023), обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2 102 грн; зобов`язати відповідача 1 нарахувати позивачу суддівську винагороду на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", за період з 01.01. по 31.12.2021, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2021 у розмірі 2 270 грн; зобов`язати відповідача 1 нарахувати позивачу суддівську винагороду на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", за період з 01. по 23.01.2022, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2022 у розмірі 2 481 грн. зобов`язати відповідача 1 нарахувати позивачу суддівську винагороду на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", за період з 24.01. по 30.09.2023, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2023 у розмірі 2 684 грн; зобов`язати відповідачу 1 виплатити позивачу різницю між фактично нарахованим і виплаченим розміром суддівської винагороди за період із 01.01. по 31.12.2021 та перерахованим розміром суддівської винагороди за цей період, з утриманням з виплачених сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів; зобов`язати відповідача 1 виплатити позивачу різницю між фактично нарахованим і виплаченим розміром суддівської винагороди за період із 01. по 23.01.2022 та перерахованим розміром суддівської винагороди за цей період, з утриманням з виплачених сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів; зобов`язати відповідача 1 виплатити позивачу різницю між фактично нарахованим і виплаченим розміром суддівської винагороди за період із 24.01. по 30.09.2023 та перерахованим розміром суддівської винагороди за цей період, з утриманням з виплачених сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів; обов`язати відповідача 2 забезпечити відповідача 1 бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків для виплати судді Борзнянського районного суду Чернігівської області ОСОБА_1 різниці між фактично нарахованим і виплаченим розміром суддівської винагороди за періоди з 01.01. по 31.12.2021, з 01 по 23.01.2022, з 24.01. по 30.09.2023 та перерахованим розміром суддівської винагороди за цей період, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня кожного календарного року. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 12.01.2024 адміністративний позов задоволено частково: зобов`язано Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за періоди з 01 січня по 31 грудня 2021 року, з 01 січня по 23 січня 2022 року, з 24 січня по 30 вересня 2023 року у відповідності до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з розміру посадового окладу, який на 01.01.2021 складає 2270,00 грн, на 01.01.2022 складає 2481,00 грн, а на 01.01.2023 складає 2684,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум і з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів; у задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Позивач вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови позовних вимог до відповідача 2 не ґрунтується на вимогах Закону та суперечить практиці Верховного Суду, а висновок суду першої інстанції про те, що Державна судова адміністрація України в спірних правовідносинах прав позивача не порушувала, оскільки нарахування та виплата суддівської винагороди за рішенням суду не відбувалась не ґрунтується на фактичних обставинах справи та не відповідає природі виниклих правовідносин. Відтак, позивач просить скасувати постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 12.01.2024 в частині відмови позовних вимог до Державної судової адміністрації та позовні вимоги, в цій частині, задовольнити у повному обсязі. Позивач вказує, що 20.11.2023 Верховним Судом розглядалася аналогічна справа, в тому числі, й за суб`єктним складом, та постановою від 20.11.2023 (справа № 120/709/22-а) Верховний Суд підтримав доводи про те, що Державна судова адміністрація є належним відповідачем у аналогічній справі. Крім того, у постанові від 01.02.2024 (справа № 440/4273/20) Верховний Суд прямо зазначив, що «правильне вирішення справи і застосування ефективного способу захисту порушеного права вимагає, щоб відповідачем також була ДСА України, яка є головним розпорядником бюджетних коштів і несе відповідальність за належне фінансування судів, зокрема й витрат на суддівську винагороду (п. 70). Позивач вважає, що у випадку невиплати суддівської винагороди, вказане в повному обсязі можна пов`язувати із діяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів, відповідно як суб`єкта владних повноважень, рішеннями/ діями якого порушено право особи (судді). На думку позивача, вказаних приписів суд першої інстанції не виконав, не задовольнив позовні вимоги до Державної судової адміністрації, що у подальшому може утруднити виконання судового рішення та не призведе до ефективного поновлення порушених прав. Відповідач також не погоджується з рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 12.01.2024 та просить скасувати таке, та відмовити в задоволенні позовних вимог. Відповідач 1 вказує, що Законами України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» № 1082-ІХ, «Про Державний бюджет України на 2022 рік» № 1928-ІХ, «Про Державний бюджет України на 2023 рік» № 2710-ІХ чітко визначено розрахункову величину для визначення базового розміру посадового окладу судді, яка не змінювалась та складає 2 102 гривні. Отже, причина обрання відповідачем 1 саме цього розміру прожиткового мінімуму, є не самовільні дії, а пряма вказівка Закону. Також, вказані закони є чинними, неконституційними не визнавалися та не скасовувався, а тому підлягають виконанню. Крім того, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.09.2018 у справі № 820/1853/17 колегія суддів зазначила, що норма ч. 3 ст. 133 Закону України від 07.07.2010 № 2453-УІ "Про судоустрій і статус суддів" є банкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розміру мінімальної заробітної плати, який необхідний для цього. З огляду на це, необхідно звернутися до інших законів, які встановлюють розмір мінімальної заробітної плати. Такі норми доповнять частину третю статті 133 Закону України від 07.07.2010 № 2453-УІ "Про судоустрій і статус суддів" і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді. Відзив на апеляційну скаргу до Шостого апеляційного адміністративного суду не надходив. Відповідно до частин 1 та 2 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного. Матеріалами справи підтверджено, що Указом Президента України від 15.07.2020 № 276/2020 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Борзнянського районного суду Чернігівської області. Наказом В.о. голови Борзнянського районного суду Чернігівської області від 10.08.2020 ОСОБА_1 зараховано до штату вказаного суду. Рішенням Вищої Ради Правосуддя від 11.01.2022 № 4/0/15-22 позивача відряджено до Солом`янського районного суду міста Києва для здійснення правосуддя. Наказом Солом`янського районного суду міста Києва від 2301.2023 № 2-ОС позивача відраховано зі штату вказаного суду. Згідно Наказу Борзнянського районного суду Чернігівської області від 24.01.2023 № 4-ос позивача повернуто до вказаного з відрядження. Як не заперечується сторонами у справі, за періоди з 01.01. по 31.12.2021, з 01.01. по 23.01.2022, з 24.01. по 30.09.2023 суддівську винагороду позивачу нараховано та виплачено, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2 102 грн. Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з позовом до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку, що дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо зобов`язання відповідача провести позивачеві нарахування та виплату недоплаченої суддівської винагороди за періоди з 01.01. по 31.12.2021 року, з 01 по 23.01.2022, з 24.01.по 30.09.2023, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 01.01.2021 в розмірі 2 270 грн, з 01.01.2022 в розмірі 2 481 грн, а з 01.01.2023 в розмірі 2 684 грн, з урахуванням раніше виплачених сум. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідач може проводити нарахування і виплату коштів лише в рамках законодавства України в межах бюджетних асигнувань на поточний фінансовий рік, оскільки відповідач не може на власний розсуд тлумачити вимоги законодавства за наявності чинного Закону, який обмежував суддівську винагороду в спірний період. Вказане, на думку суду першої інстанції, є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати суддівської винагороди з розміру посадового окладу у меншому розмірі. Щодо позовних вимог про зобов`язання Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків для виплати судді Борзнянського районного суду Чернігівської області ОСОБА_1 різниці між фактично нарахованим і виплаченим розміром суддівської винагороди за періоди з 01.01. по 31.12.2021 року, з 01 по 23.01.2022, з 24.01.по 30.09.2023 та перерахованим розміром суддівської винагороди за цей період, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня кожного календарного року, суд прийшов до висновку, що наведені вимоги задоволенню не підлягають, оскільки є передчасними. Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке. Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Стаття 130 Конституції України встановлює, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. На виконання частин 1 та 2 ст. 4 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. За приписами частин 2 та 3 ст. 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Відповідно до ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), встановлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 01 січня - 2189 гривень, з 01 липня - 2294 гривні, з 01 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 01 січня - 1921 гривня, з 01 липня - 2013 гривень, з 01 грудня - 2100 гривень; дітей віком від 6 до 18 років: з 01 січня - 2395 гривень, з 01 липня - 2510 гривень, з 01 грудня - 2618 гривень; працездатних осіб: з 01 січня - 2270 гривень, з 01 липня - 2379 гривень, з 01 грудня - 2481 гривня; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 01 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 01 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 01 січня - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 01 січня - 1769 гривень, з 01 липня - 1854 гривні, з 01 грудня - 1934 гривні. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 № 1928-IX установлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 2100 гривень, з 1 липня - 2201 гривня, з 1 грудня - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2618 гривень, з 1 липня - 2744 гривні, з 1 грудня - 2833 гривні; працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1934 гривні, з 1 липня - 2027 гривень, з 1 грудня - 2093 гривні. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 № 2710-IX установлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 2833 гривні; працездатних осіб - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2093 гривні. Як не заперечується учасниками справи, суддівська винагорода позивача у спірний період обчислена з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2 102 грн. Так, однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення. Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, від 04.12.2018 № 11 -р/2018. Як вказано вище, виплата суддівської винагороди регулюється ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону № 1402-VIII. При цьому норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть. З 30.09.2016 набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі - Закон № 1401-VIII). Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції. Зокрема, Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що "розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій". З цією конституційною нормою співвідносяться норми ч. 1 ст. 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій. Як зазначено вище, п. 1 ч. 3 та п. 1 ч. 4 ст. 135 Закону №1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,1, якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб. Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За визначенням, що міститься у ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV) прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. Отже, у змісті ст. 1 Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум. Статтею 4 Закону № 966-XIV передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження. Як вбачається з вказаного вище, Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді". Також, судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо. В той же час, приписи Законів України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" та "Про Державний бюджет України на 2022 рік", "Про Державний бюджет України на 2023 рік", разом із встановленням на 01.01.2021 та 01.01.2022, 01.01.2023 прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2 270 грн, 2 481 грн та 2 684 грн відповідно, був введений новий вид прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді", розмір якого становить 2 102 грн. В той же час, зміни до Закону № 1402-VIII та Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму чи розширення переліку видів такого не вносилися, відтак, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає. Так, у постанові від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21 Верховний Суд зазначив, що Закон України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права "спеціальний закон скасовує дію загального закону" (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права. Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis ), тобто Закону № 1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis). Відтак, колегія суддів вважає, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 в розмірі 2 270 грн, 2 481 грн та 2 684 грн відповідно, на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2 102 грн), у спірний період, на підставі Законів України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" та "Про Державний бюджет України на 2022 рік", "Про Державний бюджет України на 2023 рік" є неправомірною. Згідно із правовою позицією Верховного Суду, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII (постанови від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 у справі № 360/503/21, від 02.06.2023 у справі № 400/4904/21, від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22, від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21, від 25.07.2023 у справі № 120/2006/22-а, від 26.07.2023 у справі № 240/2978/22, від 27.07.2023 у справі № 240/3795/22). Щодо позовних вимог позивача до ДСА України, колегія суддів зазначає наступне. Згідно частин 3, 4 ст. 148 Закону № 1402-VIII ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України. На виконання ст. 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Частини 1, 2 ст. 22 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) встановлюють, що за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів є Державна судова адміністрація України. На виконання пунктів 2 та 4 ч. 5 ст. 22 БК України головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством. Згідно ч. 1 ст. 23 БК України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Відповідно до пунктів 1-3 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджене Рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 № 141/0/15-19, ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом. ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів. ТУ ДСА України є територіальними органами ДСА України. Отже, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України. Також, за правовою позицією, викладеною Верховним Судом в постановах від 15.08.2023 у справі № 120/19262/21-а та від 20.11.2023 у справі № 120/709/22-а, зважаючи на положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII системному взаємозв`язку з положеннями частин 1, 2, 5 ст. 22, ч. 1 ст. 23 Бюджетного Кодексу України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України. Також, Верховний Суд зазначив, що у віданні ДСА України діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів», призначена саме для таких цілей. За правилами пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. Тут треба зауважити, що, ураховуючи приписи частини 1 статті 2, частини 1 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів Як встановлено вище, відповідач 2 при затвердженні бюджетного кошторису на виплату суддівської винагороди, застосовав розрахункову величину 2 102 грн. Тобто, ДСА України не забезпечено ТУ ДСА у Чернігівській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу у розмірі, встановленому законодавством, а тому відповідні позовні вимоги до відповідача 2, на думку колегії суддів підлягають задоволенню. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24.09.2020 (справа № 280/788/19) та у постанові від 20.11.2023 у справі № 120/709/22-а, зокрема, про правильність рішення судів у спорі "щодо розміру суддівської винагороди" яким зобов`язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Осовська та інші проти України» від 28.06.2018 зазначив, що юридична визначеність передбачає дотримання принципу остаточності судових рішень (§ 26). Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pincv. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), п. 40, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), п. 67, також рішення у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine), п.71). Відтак, у спірному випадку, колегія суддів виходить із принципу ефективного захисту порушеного права позивача. Отже, на думку колегії суддів, позовні вимоги підлягають задоволенню у спосіб зобов`язання ДСА України забезпечити ТУ ДСА України у Чернігівській області бюджетними асигнуваннями необхідними та достатніми для проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за спірний період, нарахованої виходячи з встановленого на 01 січня відповідного року прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Щодо вимог позивача зобов`язати відповідачів повноважень подати у встановлений судом строк звіти про виконання судового рішення, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд може, тобто, наділений правом, під час прийняття судового рішення у справі. При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами. Наведений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у додатковій постанові від 31.07.2018 у справі №235/7638/16-а. Разом з тим, стаття 382 КАС України изначає, що прийняття судом ухвали про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов`язком суду, яке пов`язано з наявністю певних передумов, які можуть свідчити про ухилення відповідача від обов`язку виконати судове рішення. З матеріалів справи колегією суддів не встановлено, а позивачем не доведено, що відповідачі ухилятимуться від обов`язку виконати судове рішення, яке, в силу статті 129-1 Конституції України є обов`язковим до виконання. Відтак, зважаючи на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для зобов`язання відповідачів подати звіт про виконання постанови суду. Щодо позовних вимог про зобов`язання виплатити різницю між фактично нарахованим і виплаченим розміром суддівської винагороди за спірний період, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що зазначені вимоги знаходять своє відображення в частині задоволених позовних вимог шляхом проведення позивачу нарахування та виплати недоплаченої суддівської винагороди, з урахуванням раніше виплачених сум. Відтак, колегія суддів вважає, що мотиви та доводи, наведені в апеляційній скарзі відповідача, висновки суду першої інстанції не спростовують. Натомість вимоги позивача, на думку колегії суддів, підлягають задоволенню, відповідно доводи апеляційної скарги позивача підлягають задоволенню в частині. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29). Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. У відповідності до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку, що наявні підстави для скасування частини оскаржуваного рішення, якою відмовлено в задоволенні позовних вимог та задовільнити такі в частині. Керуючись ст.ст. 242-245, 308, 311, 315, 317, 321-322, 325, 328-329 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 січня 2024 року в частині позовних вимог щодо відмови в зобов`язані Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків для виплати суддівської винагороди у спірний період - скасувати та ухвалити в цій частині нову постанову. Зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків для виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за періоди з 01 січня по 31 грудня 2021 року, з 01 січня по 23 січня 2022 року, з 24 січня по 30 вересня 2023 року, нарахованої виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року відповідно прожиткового мінімуму для працездатних осіб розмір якого становить 2 270 грн, 2 481 грн, 2 684 грн відповідно. В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 січня 2024 залишити без змін. Головуючий суддя В.Ю. Ключкович Судді О.О. Беспалов І.О. Грибани