Постанова 4873 № 910/8806/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "15" квітня 2024 р. Справа№ 910/8806/23 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Кравчука Г.А. суддів: Коробенка Г.П. Тищенко О.В. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання) апеляційну скаргу апеляційну скаргу Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури на рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2023 (повний текст складено 17.11.2023) у справі № 910/8806/23 (суддя Васильченко Т.В.) за позовом Акціонерного товариства "Київгаз" до Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури про стягнення 72 185,37 грн, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст і підстави позовних вимог. У червні 2023 року Акціонерне товариство "Київгаз" (далі - АТ "Київгаз", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури (далі - Академія, відповідач) про стягнення 72185,37 грн, з яких: 46 272,91 грн основий борг, 3579,88грн 3% річних, 22 332,58 грн інфляційні втрати, з покладенням на відповідача судових витрат. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного сторонами Договору розподілу природного газу, до якого позивач приєднався на підставі заяви-приєднання від 18.12.2017 № 232259/17, належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання в частині оплати наданої позивачем послуги з розподілу природного газу, у зв`язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 46 272,91. Крім того, у зв`язку з неналежним виконання зобов`язань позивачем нараховано 22 232,58 грн інфляційних втрат та 3 579,88 грн 3 % річних. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття. Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.11.2023 у справі №910/8806/23 провадження у справі в частині стягнення 6 379,78 грн основного боргу закрито. В іншій частині позовні вимоги Акціонерного товариства "Київгаз" до Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури задоволено. Присуджено до стягнення з Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури на користь Акціонерного товариства "Київгаз" основний борг у розмірі 39 893,13 грн, 3% річних у розмірі 3 579,88 грн, інфляційні втрати у розмірі 22 332,58 грн та судовий збір у розмірі 2 684,00 грн. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення основного боргу у розмірі 46 272,91грн, однак при наявності правових підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України в частині стягнення боргу у розмірі 6 379,78 грн, стягненню підлягає основний борг в сумі 39 893,13 грн. Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, суд першої інстанції визнав їх правильними та відповідніми фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, тому позовні вимоги в цій частині, за висновком суду першої інстанції, є такими, що підлягають задоволенню у заявлених розмірах, оскільки відповідач допустив прострочення оплати за надані послуги з розподілу природного газу. Короткий зміст вимог апеляційної скарги відповідача та узагальнення її доводів. Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Академія 12.12.2023 звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2023 у справі № 910/8806/23 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позовних вимог, стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати у розмірі 19 026,00 грн. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач зазначив, що оскаржуване рішення ухвалено судом першої інстанції без повного з`ясовання обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, є незаконним. Так, відповідач стверджує, що судом першої інстанції при вирішенні спору у даній справі не надано належної оцінки таким його доводам та доказам: -у позивача відсутні законні підстави щодо позовних вимог про стягнення боргу з роподілу природного газу за Договором, оскільки позивач не надав ліцензію на відповідну діяльність; витяг з Реєстру права власності на нерухоме майно-газопроводу за місцем знаходження позивача, або договір оренди відповідного газопроводу; договір розподілу природного газу між оператором ГРМ (позивачем) і ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдінг"; документацію про походження природного газу та бухгалтерську документацію, що підтверджує факт виконання робіт щодо розподілу визначеного об`єму природного газу позивачем для ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдінг"; - суд першої інстанції безпідставно не задовольнив клопотання відповідача про витребування документів у позивача на підтвердження повноважень здійснення діяльності в сфері регулювання розподілу природного газу; -спірний Договір укладено під примусом і погрозами та зловживанням позивачем монопольного становища на ринку транспортування природного газу, тому Договір є недійсним (нікчемним); -несвоєчасне надання позивачем акта наданих послуг за грудень 2022 року є простроченням кредитора, шо унеможливо своєчасну та повну оплату відповідачем наданих послуг, що виключає застосування до нього штрафних санкцій; -нарахування інфляційних втрат та 3% річних за порушення грошового зобов`язання є незаконним у зв`язку з веденням в Україні воєнного стану (форс-мажорних обставин) та на підставі постанови КМУ від 05.032022 №206 "Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану". Крім того, відповідач в апеляційній скарзі вказує, що станом на 16.11.2023, в переддень прийняття оскаржуваного рішення, вимушено проплатив кошти в сумі 39893,13грн, тобто на час ухвалення рішення у даній справі ним погашено основний борг у повному обсязі, відповідно повторне стягнення з відповідача вказаної заборгованості за оскаржуваним рішенням є незаконним. На підтвердження факту сплати основного боргу відповідач додав до апеляцйної скарги копію квитанції №50ХА-36Т7-М3Р7-2Р0Н від 16.11.2023 на суму 39 893,13грн. На виконання ухвали суду апеляційної інстанції від 12.01.2024 у даній справі скаржник надав, зокрема, клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке обґрунтовано тим, що копію оскаржуваного рішення він отримав 22.11.2023 поштою, що підтверджується матеріалами справи. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті. Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.12.2023 справу № 910/8806/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Кравчука Г.А., суддів Коробенка Г.П. та Тищенко А.І. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2023 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/8806/23; відкладено вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Академії на рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2023 у справі № 910/8806/23 до надходження до суду матеріалів справи. 28.12.2023 матеріали справи № 910/8806/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду. Розпорядженням В.о. керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 03.01.2024 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи, у зв`язку з перебуванням судді Тищенко А.І. у відпустці. Згідно з Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.01.2024 справу № 910/8806/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді - Кравчука Г.А., суддів Коробенко Г.П., Тищенко О.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2024 апеляційну скаргу Академії на рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2023 у справі №910/8806/23 залишено без руху на підставі частин 2, 3 статі 260 Господарського процесуального кодексу України, надано скаржнику десять днів з моменту отримання ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги. 22.01.2024 (до суду надійшло 24.01.2024) скаржником надано суду докази сплати судового збору у розмірі 4 026,00 грн за правильними банківськими реквізитами Північного апеляційного господарського суду та належні докази надсилання копії апеляційної скарги стороні у справі і клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 клопотання Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури задоволено, поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2023 у справі № 910/8806/23; відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою; постановлено розгляд апеляційної скарги здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання); запропоновано учасникам справи вчинити процесуальні дії в установлений судом строк. Позиція інших учасників справи. 14.08.2023 до Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційний господарський суд відмовити скажнику у задоволенні апеляційної скарги повністю, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі залишити без змін. За твердженням позивача, суд першої інстанції ухвалив у даній справі рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, об`єктивно і законно оцінивши всі обставини та докази у справі, а доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції, оскільки ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального права і неправильній оцінці характеру спірних правовідносин та наявних в матеріалах справи доказів, зокрема: - певна частина додаткових доказів, про витребування яких заявляв відповідач, є загальновідомою інформацією та розміщена на інформаційному ресурсі Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, інша частина документів не є предметом дослідження у даній справі; -за вимогами пункту 6.8 Договору, що кореспондує з положенням пункту 10 глави 6 розділу VI Кодексу ГТС надання оператором ГРМ послуги з розподілу природного газу споживачу, що не є побутовим, має підтверджуватися підписаними сторонами актом наданих послуг. Наявні в матеріалах справи акти наданих послуг, підписані уповноваженими представниками сторін без заперечень та зауважень, скріплені печатками; -позивачем не здійснювалося нарахування штрафних санкцій, а 3% річних та інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту маайнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання (подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18); - лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/92.0-7.1 не є беззаперечним доказом існування форс-мажорних обставин, а повинен оцінюватися з урахуванням встановлених обставин у справі та у сукупності з іншими доказами з доведенням об`єктивної неможливості виконання відповідачем своїх обов`язків за конкретними договірними правовідносинами; -надання додаткового доказу про сплату коштів в розмірі 39 893,13 грн до суду апеляційної інстанції суперечить вимогам статей 80, 252, 269 Господарського процесуального кодексу України. Поряд з цим, позивач акцентував увагу на безпідставності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу, оскільки відповідачем не надано фактичних доказів на підтвердження реальності здійснення відповідних витрат. Результат розгляду поданих відповідачем до апеляційної скарги додаткових доказів. Відповідачем до апеляційної скарги додано доказ, який не був предметом дослідження у суді першої інстанції, а саме: копія квитанції №50ХА-36Т7-М3Р7-2Р0Н від 16.11.2023 на суму 39 893,13 грн. При цьому, клопотання про долучення копії зазначеного доказу до матеріалів справи скаржником не заявлено ні в апеляційній скарзі, ні шляхом подання окремої заяви. Водночас, обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач наголошує на тому, що прийняте рішення в частині відмови у задоволенні його позовних вимог суперечить приписам процесуального права, оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам у справі. Зокрема, заявник посилається , що станом на 16.11.2023 вимушено сплатив позивачу 39 893,13 грн, тобто на час ухвалення оскаржуваного рішення (17.11.2023) ним погашено основний борг у повному обсязі, а повторне стягнення з нього вказаної суми за рішенням суду першої інстанції є незаконним. Дослідивши матеріали справи у сукупності з доводами, викладеними в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке. Згідно з частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (частини 1, 3 статті 80 Господарського процесуального кодексу України). Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частина 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України). Відповідно до статті 118 Господарського процесуального кодексу України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Згідно з частиною 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Разом з тим, відповідно до статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Відповідно до висновку щодо застосування статей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі №909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку на відповідача). Отже, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає. Клопотання повинно містити роз`яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В клопотанні чи заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості. Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, диспозитивність, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є одними з основних засад судочинства, закріпленими у статті 124 Конституції України, статтях 2, 7, 13, 14 Господарського процесуального кодексу України. Принцип диспозитивності передбачає, зокрема, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи та в межах заявлених вимог і на підставі доказів, наданих сторонами. Така обставина, як відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість неподання зазначених доказів до суду першої інстанції, виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України (постанови Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 914/1725/19; від 12.01.2021 у справі № 01/1494(14-01/1494); від 15.12.2020 у справі № 925/1052/19; від 21.04.2021 у справі № 906/1179/20). Отже, суд апеляційної інстанції вважає, що наданий позивачем разом з апеляційною скаргою додатковий доказ не може бути прийнятий до розгляду, оскільки не був поданий до суду першої інстанції, підстави такого неподання необгрунтовані заявником. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції. Як убачається з матеріалів справи, 18.12.2017 між Академією (споживач) та АТ "Київгаз (оператор ГРМ) укладено Договір розподілу природного газу (для споживачів, що не є побутовими) №232259/17, шляхом підписання споживачем заяви-приєднання до умов Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2498 від 30.09.2015 (далі - Договір), за умовами пункту 1.1 якого він є публічним, регламентує порядок та умови переміщення природного газу з метою фізичної доставки оператором ГРМ обсягів природного газу, які належать споживачам (їх постачальникам), до об`єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи. За умовами пункту 2.1 Договору оператор ГРМ зобов`язується надати споживачу послугу з розподілу природного газу, а споживач зобов`язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим договором. Обов`язковою умовою надання споживачу послуги з розподілу природного газу є наявність у споживача об`єкта, підключеного в установленому порядку до газорозподільної системи оператора ГРМ (пункт 2.2 Договору). У вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов`язуються керуватися Законом України "Про ринок природного газу" та Кодексом газорозподільних систем. Оператор ГРМ зобов`язується вносити зміни та оновлювати інформацію, що розміщена на його сайті, зокрема, чинну редакцію тексту цього договору та Кодексу газорозподільних систем (пункт 2.3 Договору). Умовами пункту 5.2 Договору передбачено, що визначення об`єму розподілу та споживання природного газу по споживачу здійснюється на межі балансової належності між оператором ГРМ та споживачем на підставі даних комерційного вузла обліку (лічильника газу), визначеного в заяві-приєднанні, та з урахуванням регламентних процедур, передбачених Кодексом газорозподільних систем та цим Договором. Пунктом 6.1 Договору, в редакції на дату подання заяви-приєднання, оплата вартості послуги оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється споживачем за тарифом, встановленим Регулятором для оператора ГРМ, що сплачується як плата за потужність (абонентська плата), з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем. Пунктом 6.1 Договору, в редакції на дату виникнення спірних правовідносин, оплата вартості послуги оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється споживачем за тарифом, встановленим Регулятором для оператора ГРМ, що сплачується як плата за річну замовлену потужність, з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем. Так, на виконання умов вищевказаного пункту Договору, у період з 2020 року по 2023 рік між сторонами укладалися Додаткові угоди, зокрема: №2 від 18.12.2020, №1 від 24.06.2021, №1 від 11.02.2022 та №1 від 06.02.2023, за якими були встановлені тарифи послуг розподілу природного газу, що сплачується як плата за річну замовлену потужність, а також величини річних замовлених потужностей на 2020 рік, 2021 рік, 2022 рік та 2023 рік, які визначені виходячи з фактичного обсягу споживання природного газу за газові роки, що передували розрахунковим газовим рокам. Розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць (пункт 6.4 Договору). За умовами пункту 6.6 Договору оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим Договором здійснюється споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка оператора ГРМ. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів. Дата оплати визначається датою, на яку були зараховані кошти на рахунок оператора ГРМ. Надання оператором ГРМ послуги з розподілу природного газу споживачу, що не є побутовим, має підтверджуватися підписаним між сторонами актом наданих послуг, що оформлюється відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем (пункт 6.8 Договору). Умовами пункту 12.1 та 12.2 Договору передбачено, що він укладається на невизначений строк. Якщо в установленому порядку Регулятором будуть внесені зміни до редакції Типового договору розподілу природного газу, оператор ГРМ зобов`язується розмістити повідомлення про такі зміни на сайті та в офіційних друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності, не менше ніж за десять днів до набрання змінами чинності, крім випадків, для яких цим Договором встановлений інший термін та/або порядок повідомлення про внесення змін. У разі незгоди споживача зі змінами він має право розірвати цей договір шляхом надсилання письмового повідомлення оператору ГРМ протягом десяти календарних днів з дня, коли він дізнався чи міг дізнатися про внесені до цього Договору зміни. Нерозірвання цього Договору у вказаний строк та продовження споживання природного газу свідчить про згоду споживача з внесеними до цього Договору змінами. На виконання умов укладеного Договору, позивачем у період з 01.12.2019 по 31.04.2023 включно надані, а відповідачем прийняті послуги з розподілу природного газу загальною вартістю 434 345,56 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі послуг з розподілу природного газу газорозподільною системою, а саме: №0ГБИ-025447 від 31.12.2019 на суму 16132,54 грн, №0ГБИ-002486 від 31.01.2020 на суму 11634,53 грн, №0ГБИ-005681 від 29.02.2020 на суму 11634,53 грн, №0ГБИ-009445 від 31.03.2020 на суму 11634,53 грн, №0ГБИ-014051 від 30.04.2020 на суму 11634,53 грн, №0ГБИ-017501 від 31.05.2020 на суму 11634,53 грн, №0ГБИ-018507 від 30.06.2020 на суму 11634,53 грн, №0ГБИ-022368 від 31.07.2020 на суму 11634,53 грн, №0ГБИ-024577 від 31.08.2020 на суму 11634,53 грн, №0ГБИ-028285 від 30.09.2020 на суму 11634,53 грн, №0ГБИ-033871 від 31.10.2020 на суму 11634,53 грн, №0ГБИ-037868 від 30.11.2020 на суму 11634,53 грн, №0ГБИ-040925 від 31.12.2020 на суму 11634,53 грн, №0ГБИ-003125 від 31.01.2021 на суму 8997,19 грн, №0ГБИ-006555 від 28.02.2021 на суму 8997,19 грн, №0ГБИ-010584 від 31.03.2021 на суму 8997,19 грн, №0ГБИ-014370 від 30.04.2021 на суму 8997,19 грн, №0ГБИ-017102 від 31.05.2021 на суму 8997,19 грн, №0ГБИ-020193 від 30.06.2021 на суму 8997,19 грн, №0ГБИ-022715 від 31.07.2021 на суму 8997,19 грн, №0ГБИ-026051 від 31.08.2021 на суму 8997,19 грн, №0ГБИ-029105 від 30.09.2021 на суму 8997,19 грн, №0ГБИ-032575 від 31.10.2021 на суму 8997,19 грн, №0ГБИ-036533 від 30.11.2021 на суму 8997,19 грн, №0ГБИ-043001 від 31.12.2021 на суму 8997,19 грн, №0ГБИ-002493 від 31.01.2022 на суму 12046,14 грн, №0ГБИ-006771 від 28.02.2022 на суму 12046,14 грн, №0ГБИ-008526 від 31.03.2022 на суму 2046,14 грн, №0ГБИ-013708 від 30.04.2022 на суму 12046,14 грн, №0ГБИ-015712 від 31.05.2022 на суму 12046,14 грн, №0ГБИ-018882 від 30.06.2022 на суму 12126,08 грн, №0ГБИ-021584 від 31.07.2022 на суму 12126,08 грн, №0ГБИ-025536 від 31.08.2022 на суму 12126,08 грн, №0ГБИ-027590 від 30.09.2022 на суму 12126,08 грн, №0ГБИ-032470 від 31.10.2022 на суму 12126,08 грн, №0ГБИ-034398 від 30.11.2022 на суму 12126,08 грн, №0ГБИ-037459 від 31.12.2022 на суму 12126,08 грн, №0ГБИ-001365 від 31.01.2023 на суму 6379,78 грн, №0ГБИ-005613 від 28.02.2023 на суму 6379,78 грн, №0ГБИ-007715 від 31.03.2023 на суму 6379,78 грн та №0ГБИ-011391 від 30.04.2023 на суму 6379,78 грн, які підписані уповноваженими представниками сторін без заперечень та зауважень, скріплені печатками. Відповідач свої зобов`язання щодо оплати отриманих послуг своєчасно та належним чином не здійснював, сплативши лише 388 072,65 грн, у зв`язку з чим виник борг у розмірі 46 272,91 грн. Посилаючись на неоплату відповідачем наданих послуг, АТ "Київгаз" звернулось до господарського суду з даним позовом про стягнення з Академії 46 272,91 грн основного боргу з оплати послуг з розподілу природного газу, а також нарахованих на цю заборгованість 22 332,58 грн інфляційних втрат та 3 579,88 грн 3% річних. Відповідач позовні вимоги заперечив та у відзиві на позов вказав про відсутність у позивача підстав для стягнення боргу, оскільки відсутнє документальне підтвердження повноважень на здійснення господарської діяльності з розподілу природного газу. Крім того, зауважив і на недотриманні позивачем порядку досудового врегулювання спору, як то передбачено умовами пункту 11.1 Договору. При цьому, у відзиві на позов відповідач підтвердив укладення Договору розподілу природного газу шляхом підписання заяви-приєднання №232259/17 від 28.12.2017, однак помилково вважаючи його дійсним, вчиняв дії на його реалізацію, зокрема, шляхом підписання Додаткових угод до нього. Водночас, вказав про наявність у нього заборгованості за грудень 2019 року у розмірі 16132,54 грн, грудень 2020 року у розмірі 11634,55 грн та грудень 2022 року у розмірі 11566,50 грн, зауваживши, що заборгованість у грудні 2022 року виникла через ненадання позивачем акта наданих послуг та закінчення 2022 бюджетного року і зазначив про відсутність заборгованості за 2023 рік. Додатково вказав про законодавчу заборону нарахування штрафних санкцій у зв`язку з наявністю форс-мажорних обставин, які виникли з 2020 року, зокрема, через запровадження карантинних обмежень, а в подальшому через введення воєнного стану. З матеріалів справи вбачається, що після відкриття провадження у справі у даній справі відповідач здійснив часткову оплату вартості послуг з транспортування природного газу в розмірі 6 379,78 грн, що стало підставою для закриття судом першої інстанції провадження у цій справі в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 6 379,78 грн. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови. Частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. За визначенням частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідності до статті 509 Цивільного України та статті 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України). Згідно зі статті 526 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі статті 193 Господарського кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Правові засади функціонування ринку природного газу України врегульовані Законом України "Про ринок природного газу". У свою чергу взаємовідносини оператора газорозподільних систем із суб`єктами ринку природного газу, а також правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газорозподільних систем визначені Кодексом газорозподільних систем. Частинами 1, 2 статті 633 Цивільного кодексу України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Згідно з частиною 1 статті 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (частина 1 статті 641 Цивільного кодексу України). За частинами 1, 2 статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Положеннями пункту 2 глави 1 розділу VI Кодексу газорозподільних систем (далі - Кодекс ГРС) передбачено, що доступ споживачів, у тому числі побутових споживачів, до ГРМ для споживання природного газу надається за умови та на підставі укладеного між споживачем та оператором ГРМ (до ГРМ якого підключений об`єкт споживача) договору розподілу природного газу, що укладається за формою Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 №2498, в порядку, визначеному цим розділом. За змістом пунктів 3, 4 глави 3 розділу VІ Кодексу ГРС оператор ГРМ зобов`язаний на головній сторінці свого веб-сайту, а також в друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності, та власних центрах обслуговування споживачів розмістити редакцію договору розподілу природного газу та роз`яснення щодо укладення та приєднання споживача до договору розподілу природного газу. Договір розподілу природного газу між оператором ГРМ та споживачем укладається шляхом підписання заяви-приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу, що відповідає Типовому договору розподілу природного газу, розміщеному на офіційному веб-сайті регулятора та оператора ГРМ та/або в друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності з розподілу газу, і не потребує двостороннього підписання сторонами письмової форми договору. Таким чином, відповідач шляхом підписання заяви-приєднання до договору розподілу природного газу (для споживачів, що не є побутовими) №232259/17 від 18.12.2017 приєднався до вказаного Типового договору, який розміщено на сайті оператора системи (позивача) та за своєю правовою природою є договором надання послуг. Відповідно до вимог частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг, одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 903 Цивільного кодексу України). Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). За приписами частини 1 та 2 статті 40 Закону України "Про ринок природного газу" розподіл природного газу здійснюється на підставі та умовах договору розподілу природного газу в порядку, передбаченому кодексом газорозподільних систем та іншими нормативно-правовими актами. Типовий договір розподілу природного газу затверджується Регулятором. Договір розподілу природного газу є публічним. АТ "Київгаз" є оператором газорозподільної системи, що здійснює діяльність на підставі ліцензії на розподіл природного газу, виданої постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №854 від 29.06.2017, із змінами внесеними постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №833 від 28.05.2019, із змінами внесеними постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг№248 від 07.02.2023, що підтверджується інформацією розміщеною на порталі Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг за посиланням: https://www.nerc.gov.ua/acts/pro-vidachu-litsenzii-na-rozpodil-prirodnogo-gazu-pat-kiivgaz. Отже, зазначена обставина є загальновідомою та у відповідності до положень частини 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України не потребує доказування. У зв`язку з наведеним, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказане спростовує зауваження відповідача про відсутність повноважень у позивача для здійснення діяльності у сфері регулювання розподілу природного газу. Наявність у позивача зазначеної ліцензії виключає підстави вважати укладений між сторонами Договір недійсним (нікчемним), на чому наполягає відповідач. Крім того, відповідачем не надано як до суду першої інстанції, так і до суду апеляційної інстанції доказів визнання вказаного Договору у судовому порядку недійсним, зокрема і з підстав його укладення під примусом і погрозами та зловживанням позивачем своїм монопольним становищем. За таких обставин, суд першої інстанції правомірно застосував встановлену у статті 204 Цивільного кодексу України презумпцію правомірності правочину та при розгляді цієї справи взяв до уваги положення укладеного між сторонами Договору. Матеріалами справи, зокрема, актами приймання-передачі послуг з розподілу природного газу газорозподільною системою, підтверджується надання позивачем відповідачу в період з 01.12.2019 по 31.04.2023 послуг з розподілу природного газу загальною вартістю 434 345,56 грн. Зазначені акти, у тому числі за грудень 2022 року, підписані уповноваженими представниками сторін, підписи яких скріплені печатками господарюючих суб`єктів, без заперечень та зауважень, претензій та повідомлень про порушення позивачем умов Договору щодо надання послуг з розподілу природного газу відповідач не заявляв, доказів на підтвердження даних обставин не надав. Судом першої інстанції досліджено акт приймання-передачі послуг з розподілу природного газу газорозподільною системою №0ГБИ-037459 від 31.12.2022 та встановлено, що відповідно до його змісту позивачем надані, а відповідачем прийняті послуги з розподілу природного газу у грудні 2022 року на суму 12126,08 грн, а не 11566,50 грн, як помилково вказує відповідач. Жодних доказів перерахунку вартості послуг за вказаним актом відповідачем до суду першої інстанції надано не було. Отже, посилання відповідача на лист від 07.12.2022 №759-15, який направлявся ним на адресу позивачу до підписання вказаного акта, не спростовує даних, що містить цей акт, який підписаний самим відповідачем без зауважень та застережень. Доказів несвоєчасного підписання позивачем акта приймання-передачі послуг з розподілу природного газу газорозподільною системою №0ГБИ-037459 від 31.12.2022 матеріали справи також не містять. З огляду на положення статті 530 Цивільного кодексу України та пункту 6.6 Договору суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що строк виконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати вартості отриманих послуг за Договором на момент вирішення спору у даній справі настав. Як убачається з наявних в матерілах справи платіжних доручень, виписок руху коштів по рахунку відповідача, реєстру платежів щодо здійснення розрахунків між сторонами Договору за період з 30.12.2019 по 05.04.2023, відповідач свої зобов`язання з оплати отриманих від позивача послуг з розподілу природного газу своєчасно та в повному обсязі не здійснив, сплатив лише 388 072,65 грн, у зв`язку з чим у нього виник борг у сумі 46 272,91 грн. Порушенням зобов`язання, у відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Статтею 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Зважаючи на те, що відповідач після відкриття провадження у даній справі здійснив часткову оплату основного боргу в розмірі 6379,78 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №168 від 20.06.2023 на відповідну суму, переведення коштів за якою здійснено Казначейською службою України 22.06.2023, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення основного боргу у розмірі 46272,91 грн, закриття провадження у справі в частині стягнення боргу у розмірі 6379,78 грн на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процксуального кодексу України та визнання такими, що підлягають задоволенню позовних вимог щодо стягнення основного боргу в розмірі 39 893,13грн. Доводи апеляційної скарги вказаного не спростовують. Щодо вимог АТ "Київгаз" про стягнення з Академії 22 332,58 грн інфляційних втрат та 3 579,88 грн 3% річних, нарахованих у зв`язку з простроченням відповідачем виконання свого грошового зобов`язання за Договором. Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом. У відповідності до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати. У кредитора згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення. Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови). Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів. Стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних здійснюється в силу норм законодавства незалежно від того чи передбачено вказані умови договором. Перевіривши наданий позивачем та здійснений судом першої інстанції розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність таких нарахувань та стягнення з відповідача на користь позивача 3 579,13 грн 3% річних та 22 332,58 грн інфляційних втрат. Щодо доводів апеляційної скарги про настання форс-мажорних обставин колегія суддів зазначає таке. Відповідно до частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (частина 2 статті 218 Господарського кодексу України). Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості. Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (пункт 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним. Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин. Верховний Суд у постанові від 31.08.2022 у cправі №910/15264/21 звернув увагу на те, що потрібно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до ТПП за отриманням сертифікату, яке є можливим лише після порушення виконання зобов`язання. Через це сертифікат ТПП може бути отриманий значно пізніше за дату, коли сторона з`ясувала неможливість виконання договору через вплив форс-мажорних обставин. Саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору. Про те, що сторона позбавляється права посилатися на форс-мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення, має бути прямо зазначено в договорі (подібний за змістом правовий висновок міститься у пункті 5.63 постанови Верховного Суду від 22.06.2022 у справі №904/5328/21). Водночас неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор). Згідно з пунктом 10.1 Договору сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань за цим Договором, якщо це невиконання є наслідком непереборної сили (форс-мажорних обставин). Під форс-мажорними обставинами розуміють надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами цього Договору. Строк виконання зобов`язань відкладається на строк дії форс-мажорних обставин (пункт 10.2 Договору). За умовами пункту 10.3 Договору сторони зобов`язані негайно повідомити про форс-мажорні обставини та протягом чотирнадцяти днів з дня їх виникнення надати підтвердні документи щодо їх настання відповідно до законодавства. Засвідчення форс-мажорних обставин здійснюється у встановленому законодавством порядку (пункт 10.4 Договору). Відповідач вважає, що настання для нього форс-мажорних обставин підтверджується листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 Торгово-промислової палати України. Цим листом Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) на підставі статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Статуту ТПП України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Враховуючи це, ТПП України підтвердила, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням / обов`язком, виконання яких (-го) настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких (-го) стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Разом з тим, лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є автоматичною підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, оскільки стороною договору має бути доведено не лише настання цих обставин, але і їх безпосередній, прямий вплив на можливість належного виконання зобов`язання з урахуванням часу та місця його виконання у конкретних правовідносинах. Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. У будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили. У цьому конкретному випадку відповідач настання для нього форс-мажорних обставин у встановленому чинним законодавством та Договором порядку не довів. Саме лише посилання на лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, як зазначено вище, не є автоматичною підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання. Колегія суддів апеляційного господарського суду також відзначає, що настання форс-мажорних обставин може бути підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, але не є підставою для звільнення від виконання зобов`язання. Заперечуючи правомірність задоволення судом першої інстанції позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат, відповідач в апеляційній скарзі вказує на необхідність застосування до спірних правовідносин положень постанови Кабінету Міністрів України №206 від 05.03.2022 "Деякі питання сплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану", які суд першої інстанції проігнорував. Зазначені доводи відповідача суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими, з огляду на таке. Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №206 від 05.03.2022 "Деякі питання сплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану" (у редакції, чинній на момент звернення з позовом і ухвалення оскаржуваного рішення та яка застосовувалася з 24.02.2022) установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги; припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі; стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, утвореної після 24 лютого 2022 р. з дати початку по дату завершення бойових дій або тимчасової окупації територій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, споживачів та/або членів їх сімей, які покинули своє місце проживання та надали виконавцю комунальних послуг, управителю багатоквартирного будинку, іншій уповноваженій співвласниками особі у паперовій або електронній формі довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи згідно з додатком 2 до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб" (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296; 2015 р., № 70, ст. 2312), або інші документи, що підтверджують їх відсутність у житловому та/або нежитловому приміщенні, будинку, в яких вони є споживачами на підставі укладених договорів (з місця тимчасового проживання в іноземній державі, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби тощо). Дія абзаців першого та третього пункту 1 цієї постанови поширюється на юридичних осіб, яким належить на праві власності або іншому речовому праві житлове та/або нежитлове приміщення, будинок, в яких розміщуються та є кінцевими споживачами комунальних послуг внутрішньо переміщені особи, у разі, коли такі юридичні особи не мають права на отримання компенсації за спожиті комунальні послуги під час розміщення внутрішньо переміщених осіб у будівлях (приміщеннях) об`єктів державної, комунальної та приватної власності у період воєнного стану (пункт 1-1 постанови КМУ №206). Отже, норми вказаної постанови щодо заборони нарахування та стягнення інфляційних нарахувань, процентів річних поширюються на населення, яким несвоєчасно та/або неповно вносилися плата за житлово-комунальні послуги з 24.02.2022 та юридичних осіб, яким належить на праві власності або іншому речовому праві житлове та/або нежитлове приміщення, будинок, в яких розміщуються та є кінцевими споживачами комунальних послуг внутрішньо переміщені особи. Відповідачем зазначених доказів до матеріалів справи не надано. Крім того, колегія суддів апеляційного господарського суду бере до уваги, що на момент перегляду даної справи в апеляційному порядку абзаци 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №206 від 05.03.2022 "Деякі питання сплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану" викладено у новій редакції згідно постанови КМУ від 29.12.2023 №1405 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати житлово-комунальних послуг", яка підлягає застосуванню з 24.02.2022, а саме установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: -нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням (у тому числі населенням, що проживає у будинках, де створено об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельні (житлові) кооперативи або яким послуги надаються управителем чи іншою уповноваженою співвласниками особою за колективним договором) в територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих Російською Федерацією, відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (до дати припинення можливості бойових дій, завершення бойових дій, завершення тимчасової окупації), або якщо нерухоме майно споживача було пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій за умови інформування про такі випадки відповідного виконавця комунальної послуги (для послуги розподілу природного газу з урахуванням вимог Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 15 травня 2015 р. № 285). Зміст пункту 1-1 цієї постанови не зазнав змін, тому дія абзацу 1 пункту 1 цієї постанови поширюється лише на юридичних осіб, яким належить на праві власності або іншому речовому праві житлове та/або нежитлове приміщення, будинок, в яких розміщуються та є кінцевими споживачами комунальних послуг внутрішньо переміщені особи, у разі, коли такі юридичні особи не мають права на отримання компенсації за спожиті комунальні послуги під час розміщення внутрішньо переміщених осіб у будівлях (приміщеннях) об`єктів державної, комунальної та приватної власності у період воєнного стану. Тобто, дія зазначеної постанови Кабінету Міністрів України стосується лише населення в територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, та юридичних осіб- власників або користувачів житлового та/або нежитлового приміщення, будинку, в яких розміщуються та є кінцевими споживачами комунальних послуг внутрішньо переміщені особи, за умови, коли такі юридичні особи не мають права на отримання компенсації за спожиті комунальні послуги під час розміщення внутрішньо переміщених осіб у будівлях (приміщеннях) об`єктів державної, комунальної та приватної власності у період воєнного стану, і саме в такій редакції підлягає застосуванню з 24.02.2022, що передбачено пунктом 2 цієї постанови. Шодо тверджень відповідача про безпідставну відмову судом першої інстанції у задоволенні його клопотання про витребування документів у позивача на підтвердження повноважень здійснення діяльності в сфері регулювання розподілу природного газу, суд апеляційної інстанції зважає на таке. За приписами статті 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї (частина 1). У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання (частина 2). Оскільки, в порушення приписів частини 2 статті 81 Господарського процесуального кодексу України, заявником не надано жодних доказів на підтвердження вжиття відповідачем заходів для отримання витребовуваних доказів самостійно, доказів вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цих доказів, як і не обґрунтовано обставини, які можуть підтвердити ці докази, або аргументи, які вони можуть спростувати в межах саме заявленого позову, враховуючи, що частина витребуваних документів є загальнодоступною та розміщена на інформаційних ресурсах Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про витребування у позивача документів на підтвердження повноважень здійснення діяльності в сфері регулювання розподілу природного газу. Твердження відповідача в апеляційній скарзі про незаконність оскаржуваного рішення суду першої інстанції з тієї підстави, що на момент його ухвалення ним погашено основний борг у повному обсязі, колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє, оскільки судом не прийнято додатковий доказ на підтвердження факту сплати основного боргу з мотивів, викладених у даній постанові. Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позов про стягнення з відповідача 39893,13 грн основного боргу, 3 579,88 грн 3% річних, 22 332,58 грн інфляційних втрат є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, а в частині стягнення 6 379,78грн основного боргу провадження у даній справі підлягає закриттю. Усі інші доводи, посилання та обгрунтування відповідача, зокрема і щодо результату розгляду поданого ним клопотання про витребування доказів, судом апеляційної інстанції досліджені та враховані при вирішенні цього спору, проте суд апеляційної інстанції визнає їх такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції у даній справі, судом першої інстанції надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам сторін та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до статті 86 Господарського процесуального кодексу України про часткове задоволення позовних вимог з висновками якого погоджується і суд апеляційної інстанції. Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, з приводу неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення вимог процесуального права, неповного з`ясування обставин та дослідження доказів, що є підставою для скасування судового рішення, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі суд апеляційної інстанції суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у вказаній справі. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги. Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Нормою статті 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства щодо спростування висновків суду першої інстанції. Судові витрати. Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача. Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ: 1.Апеляційну скаргу Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури на рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2023 у справі №910/8806/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2023 у справі 910/8806/23 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/8806/23 повернути до місцевого господарського суду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. У зв`язку з відрядженням судді Кравчука Г.А. з 01.04.2024 по 07.04.2024, відпусткою судді Тищенко О.В. з 01.04.2024 по 04.04.2024 та підготовкою для підтримання кваліфікації у НШСУ з 08.04.2024 по 12.04.2024, повний текст постанови складено 15.04.2024. Головуючий суддя Г.А. Кравчук Судді Г.П. Коробенко О.В. Тищенко