Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 400/13262/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 квітня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/13262/23 Головуючий в 1 інстанції: Мороз А.О. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючої судді Шевчук О.А., суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г. розглянувши за правилами загального позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 січня 2024 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИЛА: У жовтні 2023 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідачів, в якій просив визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області щодо нарахування та виплати судді Веселинівського районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за вересень 2023 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2 102 грн. 00 коп.; - зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області провести нарахування суддівської винагороди судді Веселинівського районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" виходячи з базового розміру посадового окладу суддів 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2023 року, а саме в сумі 2 684,00 грн., щомісячних доплат за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за вересень 2023 р.; - визнати протиправними дії Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області у повному обсязі асигнувань на проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Веселинівського районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 за вересень 2023 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2023 року в розмірі 2 684,00 грн.; - зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області у повному обсязі в асигнуваннях на проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Веселинівського районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 за вересень 2023 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2023 року в розмірі 2 684,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у вересні 2023 р. ТУ ДСА України в Миколаївській області нарахували та виплатили позивачу суддівську винагороду в розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн. Позивач вважає, що застосування відповідачем такої розрахункової величини суперечить Закону України "Про судоустрій і статус суддів", порушує гарантії незалежності судді, так як при нарахуванні суддівської винагороди відповідачу 1 слід застосувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2023 р. і який Законом України "Про державний бюджет України на 2023 рік" закріплено на рівні 2 684 грн. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 січня 2024 року позов задоволено частково. Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за вересень 2023 р., виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2023 р. складає 2 684 грн., з урахуванням раніше виплаченої суддівської винагороди. В решті позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач - Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом всіх обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Доводами апеляційної скарги зазначено, що Законом № 2710-ІХ запроваджено розрахункову величину для визначення базового розміру посадового окладу судді, яка станом на 1 січня 2023 року складає 2102 гривні. В обґрунтування своєї правової позиції апелянт посилається на постанову Верховного Суду від 26.09.2018 р. у справі № 820/1853/17. Положення статті 7 Закону № 2710-ІХ, яким визначено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2023 року у розмірі 2102 гривні, є чинними, не конституційним не визнавався та не скасовувався, а тому підлягає виконанню. Отже, на думку апелянта, Територіальне управління, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування норм статті 7 Закону № 2710-ІХ, яким визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2023 року у розмірі 2102 гривні. Апелянт вказує, що Територіальне управління, як розпорядник коштів нижчого рівня повинно нараховувати та виплачувати у період з 01.01.2023 року суддівську винагороду суддям із застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік". Відзивів на апеляційну скаргу позивачем та другим відповідачем до суду не надано. Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 Указом Президента України №899/2019 від 12.12.2019 року призначений на посаду судді Веселинівського районного суду Миколаївської області. Наказом голови Веселинівського районного суду Миколаївської області № 249 о/с від 12.12.2019 року позивача призначено на посаду судді Веселинівського районного суду Миколаївської області з 12 грудня 2019 року. Визначено виплачувати позивачу з 12 грудня 2019 року щомісячну доплату за вислугу років як такому стаж роботи на посаді судді якого становить 09 років 03 місяці 09 днів у розмірі 20 відсотків від посадового окладу (а.с. 13). Наказом в.о. голови Веселинівського районного суду Миколаївської області № 174 від 27.10.2020 р. встановлено виплачувати судді Веселинівського районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 з 18 жовтня 2020 року щомісячну доплату за вислугу більше 10 років у розмірі 30 відсотків від посадового окладу. Станом на 18 жовтня 2020 року вислуга років становить 10 років 00 місяців 01 день (а.с. 14). Обґрунтовуючи доводи заявлених позовних вимог позивач вказав, що за період з 01 вересня 2023 року по 30 вересня 2023 року йому повинна була бути нарахована суддівська винагорода для визначення розміру якої слід було використовувати посадовий оклад виходячи з 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2023 року та доплати за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу, на підставі наказу в.о. голови Веселинівського районного суду Миколаївської області № 174 від 27 жовтня 2020 року. Проте, відповідач ТУ ДСА України в Миколаївській області нарахував суддівську винагороду для визначення суми якої використовувалась величина розмір прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 01 січня" в розмірі 2102 грн. Однак, відповідно до приписів спеціального законодавства, відповідач повинен був нарахувати суддівську винагороду виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб за вересень 2023 року виходячи з розміру в 2684,00 грн., який був встановлений абзацом 3 частини 1 статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік". Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що для розрахунку розміру суддівської винагороди позивача слід брати до уваги виключно той показник, який передбачений Законом України "Про судоустрій і статус суддів", як єдиним нормативним актом, який може визначати розмір суддівської винагороди, а саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" встановлено на рівні 2 684 грн. В той же час суд першої інстанції дійшов висновку, що в діях відповідачів протиправність відсутня, так як за наявності в Законі України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" окремої спеціальної норми, яка визначає прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді і який складає 2 102 грн. та за умови чинності цієї норми, обидва відповідача не вправі її ігнорувати, а для застосування іншої величини прожиткового мінімуму, відповідачі не наділені правозастосовчими повноваженнями. Що стосується позовних вимог покласти на відповідача обов`язок нарахувати суддівську винагороду за вересень 2023 р., суд вважав, що саме лиш нарахування суддівської винагороди, залишає можливість відповідачу 1 не виплачувати її. Щодо позовних вимог зобов`язати ТУ ДСА України в Миколаївській області здійснити нарахування суддівської винагороди з урахуванням доплати за вислугу років в розмірі 30 відсотків, суд першої інстанції зазначив, що як слідує з відзивів відповідачів, спору щодо наявності у позивача права на доплату за вислугу років в розмірі 30 відсотків не існує, відповідачі заперечують тільки право позивача на розрахунок його суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2 684 грн. Також суд першої інстанції дійшов висновку, що не підлягають задоволенню вимоги щодо визнання протиправними дій ДСА України щодо відсутності фінансування ТУ ДСА України в Миколаївській області для виплати позивачу суддівської винагороди в належному розмірі та покладення на ДСА України відповідного обов`язку, так як питання фінансування не входить до предмету доказування в даній справі, адже відповідачі не посилаються на відсутність коштів для виплати позивачу суддівської винагороди. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів. Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними. Згідно зі статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Частиною першою статті 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII) встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (частина друга статті 4 Закону №1402-VIII). Відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Згідно з частиною другою статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII (в редакції Закону №1774-VIII) передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді становить, зокрема судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб. В статті 7 Закону України «Про Держаний бюджет України на 2023 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2023 установлено в розмірі 2684 грн. Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15 липня 1999 року №966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон №966-XIV). Прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості (стаття 1 Закону №966-XIV). Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. У змісті наведеної норми Закону №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум. Приписами статті 4 Закону №966-XIV передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. В Законі України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», зокрема в статті 7, разом із встановленням на 01 січня 2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн., був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн. Аналогічні норми містяться в законах України про Державний бюджет на 2022 та 2023 роки (абзац 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік»). Таким чином, цими нормами фактично змінено складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Натомість, Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», тобто цим законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо. До 2021 року відповідачем для розрахунку базового розміру посадового окладу судді застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону №1402-VIII. Колегія суддів зазначає, що зміни до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, наведений у позовній заяві, а також до Закону №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму, не вносилися, тож відсутні законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди. Конституційний Суд України звернув увагу на те, що згідно з Конституцією України виключно законами України визначається, зокрема, статус суддів (пункт 14 частини першої статті 92); незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється (частини перша, друга статті 126); держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (перше речення частини першої, частина друга статті 130). Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на недопустимість обмеження законом незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення від 24 червня 1999 року №6-рп/99, від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 18 червня 2007 року №4-рп/2007, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 3 червня 2013 року №3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013, від 8 червня 2016 року №4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року №11-р/2018, від 18 лютого 2020 року №2-р/2020, від 11 березня 2020 року №4-р/2020). Проаналізувавши юридичні позиції щодо незалежності суддів, Конституційний Суд України дійшов висновку, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11 березня 2020 року №4-р/2020). Суд враховує, що Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 зазначено про необхідність компенсувати відповідними виплатами, встановленні обмеження суддівської винагороди. Також суд наголосив, що в силу ч.2 ст.130 Конституції України питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентується виключно статтею 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів, що, в свою чергу, виключає можливість застосування до правовідносин стосовно суддівської винагороди норм інших законів. Таким чином, для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII, які мають пріоритет стосовно пізніших положень законів України про Державний бюджет України на 2021-2023 роки. З огляду на викладене колегія суддів вважає, що зміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2023 року - 2684 грн., на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена, а саме на прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн. згідно з положенням статті 7 Закону №1082-IX, статті 7 Закону №1928-IX, статті 7 Закону 2710-IX, є не правомірною. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для зобов`язання Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за вересень 2023 р., виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2023 р. складає 2 684 грн., з урахуванням раніше виплаченої суддівської винагороди. При розгляді даної справи колегією суддів врахована правова позиція щодо застосування статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», статті 135 Закону в подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21, від 10 листопада 2021 року у справі №400/2031/21, від 22 червня 2023 року у справі №400/4904/21, від 24 липня 2023 року у справі №280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі №120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі №240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі №240/3795/22. Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи. На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Миколаївського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області залишити без задоволення. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 січня 2024 року залишити без змін. Відповідно до ст. 329 КАС України постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуюча суддя: О.А. Шевчук Суддя: А.В. Бойко Суддя: А.Г. Федусик