Постанова 4824 № 760/4874/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М. № 22-ц/824/7793/2024 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 760/4874/23 15 квітня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Ратнікової В.М. суддів - Борисової О.В. - Левенця Б.Б. при секретарі - Уляницькій М.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Маслей Ірини Михайлівни на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 21 грудня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Українця В.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів, відшкодування моральної шкоди,- в с т а н о в и в: У березні 2023 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів, відшкодування моральної шкоди. Позовні вимоги обгрунтовувала тим, що вона є власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 на підставі рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 08 травня 2018 року. Разом з малолітньою донькою ОСОБА_3 зареєстровані у зазначеній квартирі. Зазначала що, починаючи з 2018 року ОСОБА_1 , яка фактично проживає у цій квартирі, не пускає її разом з дітьми до квартири. У зв`язку з цим вона звернулась досуду з позовом до ОСОБА_1 про вселення у спірну квартиру. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 14 лютого 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року, її позов про вселення задоволено (справа №760/1397/19). Незважаючи на наявність вказаних рішень суду, відповідачка не допускає її в спірну квартиру. 16 грудня 2022 року вона намагалась вселитись у квартиру на підставі рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 14 лютого 2022 року, проте відповідач не впустила її навіть після приїзду працівників правоохоронних органів, що підтверджується рапортом начальника Солом`янського УП ГУ НП у м. Києві від 16 грудня 2022 року. Вказувала, що у зв`язку з неправомірними діями відповідача вона змушена нести збитки, пов`язані з орендою житла. Починаючи з 2021 року вона разом з дітьми змушена винаймати житло, оскільки іншого власного житла, окрім 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , у неї немає. З 05 серпня 2021 року вона з родиною проживає у квартирі АДРЕСА_2 , що підтверджується договором оренди вказаного житлового приміщення від 05 серпня 2021 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , який є її цивільним чоловіком. Відповідно до п. 1.2. договору оренди місячна плата за користування квартирою становить 8000 гривень. Починаючи з квітня 2022 року, у зв`язку із запровадженням в Україні воєнного стану, вона, за домовленістю з орендодавцем ОСОБА_4 , сплачує щомісячно орендну плату у розмірі 6025 гривень. Отже, за період з 04 квітня 2022 року по 05 березня 2023 року вона сплатила орендну плату у розмірі 72300 гривень, чим їй заподіяно матеріальну шкоду, яку вона просить стягнути з відповідачки. Крім того, відповідачка своїми діями також завдала їй моральну шкоду, що полягає у неможливості проживання у власній квартирі, а також у тому, що вона змушена винаймати житло та нести у зв`язку з цим важкий фінансовий тягар. Посилаючись на тривалість протиправних дій відповідача - протягом п?яти років, а також той факт, що такі протиправні дій відповідача є крайньою формою втручання у право на житло позивача, зподіяну відповідачкою моральну шкоду позивачка оцінила у розмірі 150 000, 00 грн із розрахунку 30 000,00 грн за кожний рік. З урахуванням викладеного, позивачка ОСОБА_2 просила суд стягнути з відповідачки ОСОБА_1 на її користь заподіяні збитки у розмірі 72 300 гривень та заподіяну моральну шкоду в сумі 150 000 гривень. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 21 грудня 2023 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів, відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди 5 000 гривень та судовий збір у розмірі 1 073 гривні 60 копійок. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції в частині стягнення моральної шкоди та судових витрат, представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Маслей Ірина Михайлівна подала апеляційну скаргу, в якій просить за результатами апеляційного розгляду справи рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 21 грудня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 у повному обсязі. В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є незаконним, прийнятим з порушенням норм процесуального та матеріального права, при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, без врахування правових висновків Верховного Суду. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не оцінив і не з`ясував усіх обставин та доказів, на які посилались сторони в обгрунтування своїх вимог та заперечень. Зазначає, що позивач не надала жодного доказу, який б встановлювавзаподіяння їй моральної шкоди з боку відповідача. Додані до матеріалів справи письмові докази не підтверджують доводи ОСОБА_2 щодо спричинення їй моральної шкоди та не можуть слугувати доказами спричинення їй такої моральної шкоди, як і бути підтвердженням того, що право особи було порушено. Вважає, що даний позов є реакцією на конфліктну ситуацію яка склалась між сторонами. Дійсно, 14 лютого 2022 року рішенням Солом`янського районного суду міста Києва у справі 760/1397/19 було вселено ОСОБА_2 (позивач) до квартири АДРЕСА_1 . Однак, на переконання сторони відповідача, таке рішення не вказує на наявність факту заподіяння саме позивачу діями чи бездіяльністю моральної шкоди, і не може бути самостійною та достатньою підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки цим рішенням не встановлюється безумовна доведеність усіх обов`язкових складових цивільно- правової відповідальності заподіяння моральної шкоди. Звертає увагу, що позивачказвернулась до суду з позовом лише у березні 2023 року. Виконавче провадження з приводу примусового вселення до квартири було відкрито лише 13 квітня 2023 року та у червні було виконано за погодженням сторін. Також відсутні дані про наявність судового рішення про встановлення порядку користування спільною частковою власністю - приміщеннями квартири. Надані позивачем копії звернень до Солом?янського УП ГУ НП від 25 червня 2020 року, від 26 квітня 2020 року та від 16 грудня 2022 року не містять встановлених фактів перешкоджання відповідачкою позивачці у користуванні спірною квартирою та містять лише відомості зазначені зі слів позивачки, а тому такі докази мають оцінюватись судом критично. Щодо виклику та приїзду наряду патрульної поліції у місті Києві 16 грудня 2022 року, то сторона відповідача зазначає, що в цей день, як відповідачки, так і її доньки ОСОБА_7 не було фізично як в квартирі, так і у місті Києві (Київській області), оскільки вона з 14 лютого 2022 року по квітень 2023 року перебувала за місцем своєї реєстрації у Херсонській області, а згодом з 24 лютого 2022 року фактично опинилася у окупації, а її донька ОСОБА_7 перебувала у Чернігівській області. Про дані факти достеменно було відомо представнику позивача - ОСОБА_8 . У квітні 2023 року у телефонному режимі із вказаним представником відповідачка та представник позивача також погодили процедуру вселення ОСОБА_2 до вказаної квартири, натомість вона до цього часу не прибула, особисті речі не завозила. Сторона відповідача вважає, що позивачкою не доведено умови та підстави покладення на неї цивільної відповідальності, а саме: протиправної поведінки відповідача, причинний зв`язок між цими діями та спричиненою шкодою, а також не доведено її вину, чим не виконано вимоги ст. 12 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона зобов`язана довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. З урахуванням викладеного, сторона відповідача вважає позовні вимоги ОСОБА_2 у цілому, у тому числі і в частині моральної шкоди, безпідставними та такими, що не підлягали задоволенню. Відзив на апеляційну скаргу, у визначений ухвалою апеляційного суду строк, від сторони позивача не надходив. Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення відповідачки ОСОБА_1 та її представника адвоката Маслей Іринми Михайлівни, обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Маслей Ірини Михайлівни не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 08 травня 2018 року визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_9 . Право власності ОСОБА_2 на 1/2 частину вказаної квартири було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 1583471880000. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 14 лютого 2022 року вселено ОСОБА_2 в квартиру АДРЕСА_1 . Постановою Київського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 14 лютого 2022 року залишено без змін. 16 грудня 2022 року позивач намагалась вселитись у квартиру АДРЕСА_1 відповідно до рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 14 лютого 2022 року, проте відповідач позивача не впустила, що підтверджується рапортом начальника Солом`янського УП ГУ НП у м. Києві від 16 грудня 2022 року. Починаючи з 2021 року позивач разом з дітьми винаймає житло, оскільки іншого власного житла, окрім 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , у неї немає. Відповідно до договору оренди (найму) житлового приміщення - квартири від 05 серпня 2021 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (цивільним чоловікомпозивачки)останній приймає в тимчасове користування з 05 серпня 2021 року по 05 серпня 2022 року квартиру АДРЕСА_2 . Позивач вказує на те, що за період з 04 квітня 2022 року по 05 березня 2023 року вона сплатила за вказану квартиру орендну плату у розмірі 72 300 гривень, яку просить стягнути з відповідачки в якості відшкодування майнової шкоди завданої їй у зв`язку з невиконання останньою рішення суду про вселення. Також, просила суд стягнути з відповідачки на її користь заподіяну моральну шкоду в сумі 150 000 гривень. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 72 300 гривень, суд першої інстанції посилався на те, що позовні вимоги про стягнення матеріальної шкоди є безпідставними та задоволенню не підлягають. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у позовних вимогах про відшкодування матеріальної шкоди в апеляційному порядку не оскаржується, а тому апеляційним судом не перевіряється відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 21 грудня 2023 року в позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди у розмірі 150 000 гривень задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 накористь ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди 5000 гривень. Задовольняючи частково позовні вимогипро відшкодуванння моральної шкоди, суд першої інстанції вказав, що під час розгляду справи № 760/1397/19 Солом`янським районним судом м. Києва та Київським апеляційним судом було встановлено, що діями відповідача, яка займає всю спірну квартиру в цілому, без врахування інтересів позивача як співвласника, порушуються права позивача на володіння та користування власністю. Відповідач, як особа, що була обізнана із рішенням суду про вселення позивача на законних підставах, в добровільному порядку перешкоджає такому вселенню, а тому дії відповідача призвели до порушення прав володіння та користування позивача квартирою . Суд враховує, що позивачу були спричинені душевні страждання з боку відповідача, оскільки вона була змушена докладати додаткових зусиль для відновлення свого порушеного права з метою вселення до належної їй на праві власності частини квартири, зокрема, звертатися до суду . При визначені розміру моральної шкоди, що підлягає стягненню, суд враховує те, що тяжких наслідків для позивача не настало, тому з огляду на засади розумності та справедливості, приходить до висновку про часткове задоволення позову в цій частині в сумі 5000 гривень, оскільки такий розмір моральної шкоди є співмірним з допущеною бездіяльністю з боку відповідача. Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 21 грудня 2023 року в частині задоволенних позовних вимог про стягнення моральної шкоди відповідає. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вимога ефективності судового захисту перегукується з міжнародними зобов`язаннями України. Зокрема, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (п. 64, заява N 40450/04, від 15 жовтня 2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Згідно з частинами першою, другою статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України). Крім того, у пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22). Звертаючись до суду позивачка зазначала, що у зв`язку з протиправними діями відповідачки та відсутністю можливості проживання у власному житлі, вона перебуває у постійному стресі, що призводить до погіршення сну, неможливості концентрації на роботі та у родині, внаслідок чого діти отримують недостатньо материнської любові та турботи, в позивачки виникає відчуття провини перед дітьми. Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди позивач повинен довести, які саме дії спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір. При цьому слід враховувати, що порушення прав людини чи погане поводження із нею завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я. Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суд першої інстанції, який встановлює фактичні обставини справи, має широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди. У справі «Недайборщ проти РФ» від 01.07.2010 (Скарга № 42255/04) Європейський суд з прав людини у п. 37 зазначив, що заявник не зобов`язаний надавати будь-які докази наявності понесеної ним моральної шкоди. (див., серед численних інших джерел, Рішення Європейського суду від 15.10.2009 у справі «Антипенков проти Російської Федерації» (Antipenkov v. Russia) п. 82, скарга № 33470/03; Рішення Європейського суду від 14.02.2008 у справі «Пшеничний проти Російської Федерації» (Pshenichnyy v. Russia), п. 35, скарга № 30422/03; Рішення Європейського Суду у справі «Гарабаєв проти Російської Федерації» (Garabayev v. Russia), п. 113, скарга № 38411/02, ЕСПЧ 2007-VII (витяг); а також Рішення Європейського Суду від 01.06.2006 у справі «Грідін проти Російської Федерації» (Gridin v. Russia), п. 20, скарга № 4171/04). В п.78 Рішення Європейського Суду з прав людини «Мельниченко проти України» від 19.10.2004 Суд зазначив, що моральна шкода має визначатися за автономними критеріями, що випливають з Конвенції, а не на підставі принципів, визначених у національному законодавстві чи практиці відповідної держави. В свою чергу у п.50 Рішення Європейського Суду з прав людини справа «Полтораченко проти України» (заява № 77317/01) 18.01.2005 Суд вважає, що заявник може розглядатись як такий, що зазнав певного розчарування та страждання в результаті встановленого у цій справі порушення. Тому Суд, на засадах справедливості, присуджує йому 5000 євро компенсації моральної шкоди. Водночас у справі «Ромашов проти України» від 27.07.2004 (Заява № 67534/01) Європейським судом у п. 52 зазначено, що Суд враховує той факт, що в результаті виявлених порушень заявник зазнав моральної шкоди, яка не може бути виправленою шляхом лише констатації Судом факту порушення. Проте розмір заявленої суми надмірний. Пленум Верховного Суду України у своїй постанові № 5 від 25.05.2001 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснив, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. У п. 9 постанови ПленумуВерховного Суду України також рекомендовано судам при визначенні розміру відшкодування моральної (немайнової) шкоди враховувати характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характер немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення), інші обставини, як стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану тощо. Наведені позивачем обставини про заподіяння їй моральної шкоди діями відповідача, так як вона була змушена докладати додаткових зусиль для відновлення свого порушеного права з метою вселення до належної їй на праві власності частини квартири, зокрема, звертатися до суду, за оцінкою суду першої інстанції спричинили їй душевні страждання, переживання, стрес та відчуття невизначеності, тобто, заподіяли моральну шкоду. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як вони є законними та обгрунтованими. Позивач просив стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 150 000 грн, яка виразилась в душевних стражданнях з причини протиправних перешкод відповідачем щодо вселення позивача до належної їй на праві власності частини квартири. Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлений позивачкою розмір відшкодування моральної шкоди 150 000 грн є завищеним та не підтверджений необхідними доказами та вважає, що при визначенні розміру моральної шкоди у сумі 5000 грн, суд підставно керувався принципом розумності та справедливості такого відшколування з урахуванням характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних), яких зазнала позивачка в процесі відновлення свого порушеного права. Враховуючи практику Європейського Суду з прав людини, положення Постанови Пленум Верховного Суду України, об`єктивно оцінюючи ситуацію, виходячи із принципів справедливості та справедливої сатисфакції, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції обгрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача 5 000 грн моральної шкоди, оскільки дії відповідача, призвели до душевних страждань ОСОБА_2 . У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не надала доказів, які б встановлювали заподіяння їй моральної шкоди діями відповідача, колегія суддів відхиляєз огляду на наступне. Безумовно, моральну шкода не можна виміряти повністю зрозумівши емоційний стан особи, яка просить про таку сатисфакцію. Поряд з цим, враховуючи всі доводи, які навела позивачка у своїй позовній заяві та беручи до уваги особливе світосприйняття кожної людини у випадку порушення її прав, колегія суддів вважає, що наведених позивачкою доводів за обставин цієї справи достатньо для стягнення на її користь моральної шкоди в розмірі 5 000 грн. В світлі викладеного, суд апеляційної інстанції також бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлена у рішенні у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого Королівства» (Abdulaziz, Cabales and Balkandali v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, у пунктах 95, 96 якого вказано, що заявниці вимагали «значної», але конкретно не визначеної компенсації за моральну шкоду, завдану їм у формі приниження, страждання та тривоги..... моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи… можуть зазнати страждань і тривоги. Але все ж таки,... Суд вважає, що за обставин цієї справи визнання ним порушення є достатньою справедливою сатисфакцією. Помилковими є доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам, фактам та обставинам справи, оскільки оскаржуване рішення про відшкодування моральної шкоди позивачу прийнято на основі повно і всебічно з`ясованих обставинсправи, напідставі досліджених доказів, які були надані до суду у визначеному процесуальним законом порядку та були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість. Наданий відповідачкою в суді апеляційної інстанції акт від 10.06.2023 року, складений сусідами та завірений старостою Комишанського старостинського округу Херсонської міської ради, в якому зазначено, що ОСОБА_1 , яка зареєстрована за адресою : АДРЕСА_3 , за свідченням сусідів перебуває за адресою: АДРЕСА_3 з лютого 2022 року по червень 2023 року, правильність висновків суду першої інстанції не спростовує, так як факт вчинення відповідачкою ОСОБА_1 перешкод у вселенні позивачки ОСОБА_2 у квартиру АДРЕСА_1 встановлений рішенням Солом?янського районного суду м.Києва від 14 лютого 2022 року. З позовом про вселення позивачка звернулась до суду в січні 2019 року. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди в розмірі 5000 гривень. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 21 грудня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Маслей Ірини Михайлівни. Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Маслей Ірини Михайлівни залишено без задоволення, а судове рішення в оскаржуваній частині - без змін, то розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Маслей Ірини Михайлівни залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 21 грудня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди і в частині стягнення судового збору залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 19 квітня 2024 року. Головуючий Судді: