Постанова 4803 № 201/6353/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1451/24 Справа № 201/6353/23 Суддя у 1-й інстанції - Федоріщев С. С. Суддя у 2-й інстанції - Канурна О. Д. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 квітня 2024 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючої судді Канурної О.Д., суддів: Космачевської Т.В., Халаджи О.В., за участю секретаря судового засідання: Керімової Бандюкової Л.К. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Куценко Юлія Михайлівна, на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2023 року у справі № 201/6353/23 за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про усунення перешкод в користуванні земельної ділянкою, припинення права власності та скасування державної реєстрації права власності, В С Т А Н О В И В: У червні 2023 року позивач - Дніпровська міська рада звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою до ОСОБА_1 , третя особа - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про усунення перешкод у користуванні земельної ділянкою, припинення права власності та скасування державної реєстрації права власності. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 16 червня 2021 року на адресу ДМР надійшло клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,010 га по АДРЕСА_1 в оренду. За результатами перевірки, з інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно встановлено реєстрацію права власності на гараж № НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 , загальною площею 48 кв.м., який складається з: № 1 - гараж, № 2 - підвал. Вказана земельна ділянка Дніпровською міською радою у користування будь-яким фізичним або юридичним особам для будівництва не передавалась, у користуванні на законних підставах не перебувала. За вказаною адресою спірна земельна ділянка належить до земель комунальної власності, будь-яких цивільно-правових угод, укладених між міською радою та фізичними або юридичними особами щодо спірної земельної ділянки за вказаною адресою не укладалось. На теперішній час спірна земельна ділянка у користуванні будь-яких фізичних або юридичних осіб не перебуває. Позивач вважає, що будь-які дії, направлені на фактичне використання земельної ділянки без оформлення права приватної власності на земельну ділянку або права постійного користування чи права оренди земельної ділянки в порядку, визначеному, зокрема Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», є самовільним заняттям земельної ділянки. Позивач вважає, що вказаний вище гараж відповідачкою самочинно збудований на спірній земельній ділянці. Будівництво гаражу мало відповідати вимогам законодавства, зокрема, Закону України «Про основи містобудування», Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що визначають певний порядок набуття права на будівництво, реконструкцію, тощо об`єктів містобудування, виникнення законних підстав для початку виконання будівельних робіт та їх закінчення. Дніпровською міською радою, державною Інспекцією архітектурно-будівельного контролю на виконання будівельних робіт та управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради жодній особі не надавалось дозволу на будівництво гаражу на спірній земельній ділянці. Таким чином, відсутні будь-які докази того, що гараж був в установленому законом порядку введений в експлуатацію та відповідає архітектурно-будівельним нормам. Оскільки спірна земельна ділянка, на якій перебуває гараж, належить територіальній громаді міста Дніпра, рішення щодо передачі у власність або користування цієї земельної ділянки жодній фізичній або юридичній особі не приймалось, а реєстрація декларації про готовність об`єкта до експлуатації не здійснювалась, то розташований на ній гараж є самочинно збудованим об`єктом, наявність якого на земельній ділянці порушує інтереси територіальної громади міста Дніпра на розпорядження та користування земельною ділянкою. Позивач просив суд усунути перешкоди Дніпровській міській раді у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання ОСОБА_1 знести самочинно побудований гараж № НОМЕР_1 загальною площею 48 кв.м., який складається з: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2369891512101); скасувати державну реєстрацію та припинити право власності із закриттям розділу на об`єкт нерухомого майна, а саме: гараж № НОМЕР_1 , загальною площею 48 кв.м., який складається з: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2369891512101); судові витрати стягнути з відповідача. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2023 року позов Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, припинення права власності та скасування державної реєстрації права власності, задоволено. Усунуто перешкоди Дніпровській міській раді у користуванні земельною ділянкою, шляхом зобов`язання ОСОБА_1 знести самочинно побудований гараж № НОМЕР_1 загальною площею 48 кв.м., який складається з: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2369891512101); Скасовано державну реєстрацію та припинено право власності із закриттям розділу на об`єкт нерухомого майна а саме гараж № НОМЕР_1 загальною площею 48 кв.м., який складається з: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2369891512101). Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Дніпровської міської ради сплачений судовий збір у розмірі 6202,50 грн. Із вказаним судовим рішенням відповідачка ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Куценко Ю.М., не погодилася та 27 листопада 2023 року в системі «Електронний суд» подала до Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради. В обґрунтування апеляційної скарги відповідачка ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Куценко Ю.М. посилається на те, що рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та не доведено обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими. Разом з цим ОСОБА_1 зазначає, що вона як член автогаражного кооперативу «Кукуруза» виплатила пайові та членські внески, внаслідок чого набула право власності на гараж № НОМЕР_1 , що був розташований у зазначеному кооперативі по АДРЕСА_1 , про що зазначено у довідці № 12/12Г від 02 грудня 1998 року, виданій АГК «Кукуруза». На той час інших документів на підтвердження виникнення права власності у позивача на гараж законодавство не потребувало. 26 травня 2021 року у відповідності до п. 42 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 25 грудня 2015 року №1127, в редакції на момент здійснення такої реєстрації, за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на гараж, як такий, що побудований до 05 серпня 1992 року, на підставі Технічного паспорту на гараж № НОМЕР_1 автогаражного кооперативу «Кукуруза», виготовлений станом на 06 червня 2018 року інженером з інвентаризації нерухомості ОСОБА_2 , інвентаризаційна справа № 106 та довідки № 394 від 11 червня 2008 року, виданої Комунальним підприємством «ЗЕМГРАД» Дніпропетровської міської ради та пред`явлення довідки № 12/12Г від 02 грудня 1998 року, виданої АГК «Кукуруза», довідки КП «ДМБТІ» ДМР від 05 листопада 2020 року № 16271, які містяться в Реєстраційній справі на об`єкт нерухомого майна. 30 серпня 2022 року, тобто, вже після реєстрації права власності на цей гараж, ОСОБА_1 у відповідності до приписів Земельного кодексу України, з метою оформлення права користування земельною ділянкою, на якій розташований гараж, звернулась до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, оскільки за публічними даними земельна ділянка, на якій розташований гараж, не була сформована та відповідно був відсутній кадастровий номер. Однак позивач, як того вимагають приписи ч.3 ст.123 ГКУ, протягом місяця не надав ані дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, ані мотивованої відмови у його наданні, а тільки після спливу майже 2 років звернувся до суду з цим позовом. Також ОСОБА_1 посилається на те, що судом першої неправльно застосовані норми матеріального права. Дані правовідносини регулюються, на думку ОСОБА_1 ст. 86 ЦК УРСР та ст.13, 15, 49 ЗУ «Про власність» в редакції на дату видачі довідки № 12/12Г від 02 грудня 1998 року АГК «Кукуруза», як і не вірно застосовані судом першої інстанції норми ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», зокрема, ст.18,27 цього Закону. Сама по собі державна реєстрація на нерухоме майно не породжує виникнення права власності, а є лише офіційним підтвердженням державою факту набуття нерухомого майна у власність. Право власності на гараж набуто ОСОБА_1 згідно з чинними на час виплати пайових внесків нормативно-правовими актами, ще до набрання чинності ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а тому визнається державою. Також ОСОБА_1 зазначає, що п. 42 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 25 грудня 2015 року № 1127, в редакції на момент здійснення такої реєстрації, та ст. 12,18 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав та визначений порядок такої реєстрації, де зазначено, що для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинку, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року, подаються технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна, документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси. При цьому зазначені документи не є правовстановлюючими. ОСОБА_1 було надано відповідні документи для проведення державної реєстрації її права власності на гараж, чого суд першої інстанції до уваги не взяв. Також судом першої інстанції не правильно застосовано приписи ст. 328 ЦК України, оскільки ЦК України набрав чинності з 01 січня 2004 року, тоді як право власності на гараж було зареєстровано за ОСОБА_1 у відповідності до ст. 86 ЦК УРСР та ст. 15 ЗУ «Про власність», як і не застосовано приписи ст. 30 Земельного кодексу України від 15 березня 1991 року, якими передбачалось при переході прав власності на будівлю і споруди разом з цими об`єктами перехід права користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення. Також ОСОБА_1 зазначає, що судом першої інстанції не правильно застосовані приписи ст. 376 ЦК України та не застосовані приписи ст. 83,791 Земельного кодексу України, та зазначено про самовільно зайняту ОСОБА_1 земельну ділянку, тоді як ця земельна ділянка повинна мати, зокрема, установлені межі та кадастровий номер, які в даному випадку відсутні. Встановлені обставини судом першої інстанції, що право власності у ОСОБА_1 виникло на підставі технічного паспорту та довідці про адресу не відповідають фактичним обставинам, оскільки на підставі цих документів проведена державна реєстрація права власності, а не його виникнення. Висновки суду першої інстанції про самовільне зайняття ОСОБА_1 земельної ділянки також не відповідають дійсності та наданим письмовим доказам у справі, як і не відповідають висновки суду щодо не прийняття розпорядження про присвоєння такої адреси з посиланням на лист Департаменту по роботі з активами ДМР від 19 липня 2022 року, з чого не є зрозумілим яка саме земельна ділянка самовільно зайнята ОСОБА_1 . Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 листопада 2023 року дана справа розподілена для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді Максюти Ж.І., суддів Городжничої В.С., Петешенкової М.Ю. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року справа витребувана у Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська. 04 грудня 2023 року матеріали цивільної справи №201/6353/23 надійшли до Дніпровського апеляційного суду. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2023 року апеляційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Куценко Юлія Михайлівна, залишалась без руху та після усунення апелянтом 08 грудня 2023 року недоліків, зазначених в ухвалі суду від 08 грудня 2023 року, ухвалами Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Куценко Юлія Михайлівна, та призначено справу до розгляду за правилами загального провадження на 14 лютого 2024 року о 14.00 год. У відповідності до розпорядження заступника керівника апарату суду №526 від 17 січня 2024 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 201/6353/23 у зв`язку із закінченням відрядження судді Дніпровського апеляційного суду Максюти Ж.І. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 січня 2024 року справу передано для розгляду колегії суддів Канурній О.Д., Космачеській Т.В., Халаджи О.В. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 22 січня 2024 року справу прийнято до свого провадження та апеляційну скаргу ОСОБА_1 призначено до розгляду. Копію ухвали та виклики в судове засіданні сторонам надіслано судом засобами поштового зв`язку 24 січня 2024 року, того ж дня направлено до електронних кабінетів учасників справи, які є доставленими (том № 1, а.с.248). 10 січня 2024 року Дніпровська міська рада, на виконання приписів ст. 360 ЦПК України, подала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Дніпровська міська рада значила, що ОСОБА_1 не надала доказів членства в АГК «Кукуруза», наявності права АГК «Кукуруза» на відчуження гаражу, та факту перебування ОСОБА_3 на посаді голови АГК «Кукуруза». Довідка АГК «Кукуруза» не є належним доказом прав цього АГК на відчуження гаражу без наявності в статуті таких прав, а без дослідження таких доказів, як документи, підтверджуючі перебування відповідача в період до 1999 року в гаражному кооперативі, така довідка не підтверджує перебування відповідача членом кооперативу, як і не містить така довідка інформації про право власності на гараж за АГК «Кукуруза», площі переданого гаражу та дати його будівництва. Не допускається використання майна кооперативу на цілі, не пов`язані з його статутною діяльністю, а розпорядження майном, що належить кооперативу на праві власності, здійснюється у відповідності до умов статуту. Також відповідачем не надано доказів на підтвердження наявності права власності на гараж за АГК «Кукуруза» та як наслідок наявності повноважень кооперативу на відчуження гаражу, як і не містять матеріали справи відомості про таку юридичну особу, код ЄДРПОУ та на довідці не проглядається відтиск печатки. Разом з цим зазначає, що довідка КП «Земград» від 11 червня 2008 року не є підставою та доказом присвоєння адреси гаражу, тоді як такі повноваження належать до виконкому міської ради. Відповідного рішення виконкому міської ради в матеріалах справи немає. 22 січня 2024 року ОСОБА_1 в системі «Електронний суд» через свого представника подала відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій зазначила, що на офіційному сайті Дніпровської міської ради міститься розпорядження ДМР № 1398-р від 06 листопада 2017 року «Про присвоєння адреси індивідуальному гаражу, розташованому у групі гаражів по узв. Крутогірному, відповідно до листа Голов АПУ Департаменту по роботі з активами ДМР від 27 вересня 2017 року вх. 35/1391 та заяви ОСОБА_4 «Присвоїти індивідуальному гаражу, розташованому в групі гаражів, по узв. Крутогірному - адресу - узв. Крутогірний, 12Г (колишня адреса - АДРЕСА_3 ), відповідно до ситуаційної схеми розміщення», що підтверджує наявність АГК «Кукуруза» та перебування в нього у користуванні земельної ділянки. Також рішенням виконкому ДМР № 238 від 18 лютого 2020 року «Про затвердження рішення про присвоєння індивідуального гаражу, розташованого в групі гаражів, адреси - узв. Крутогірний, 12Г, на підставі заяви ОСОБА_5 , що підтверджує визнання виконкомом ДМР наявності кооперативу та перебування в нього у користуванні земельної ділянки. Також ОСОБА_1 зазначила, що АГК «Кукуруза» не відчужував гараж їй, а набуття права власності на гараж кооперативом нічим не передбачено, враховуючи, що побудовані гаражі членами кооперативу та які виплатили пайові внески. Створення АГК «Кукуруза» відбулось до 1985 року, що підтверджується отриманою 21 січня 2024 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно довідкою КП «ДМБТІ» ДОР від 04 грудня 2017 року № 16889. В судове засідання Дніпровського апеляційного суду 17 квітня 2024 року відповідачка ОСОБА_1 не з`явилася, пр дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, що підтверджується розпискою (том № 2, а.с. 41). Заслухавши головуючого суддю, вислухавши пояснення представника відповідачки ОСОБА_1 адвоката Куценко Ю.М., пояснення представника Дніпровської міської ради Марінеско А.В., дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Куценко Юлія Михайлівна, підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до частини 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно частини 2 вказаної вище статті, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Частиною 1 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процессуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції послався на те, що суд не може взятии до уваги посилання відповідача на те, що нею, як членом АК «Кукуруза» виплачено пайові та членські внески, у зв`язку із чим вона набула право власності на гараж № НОМЕР_1 . що був розташований в АК «Кукуруза» по вул. Дзержинського (нова назва вул. Володимира Вернадського), що підтверджується довідкою № 12/12 Г від 02 грудня 1998 року, виданої АГК «Кукуруза», оскільки, як вбачається із матеріалів справи, жодних доказів того, що АК «Кукуруза» мав право будувати гараж № НОМЕР_1 н спірній земельній ділянці, а також доказів щодо введення такого гаражу в експлуатацію та реєстрацію права власності за АК «Кукуруза» суду надано не було. Проте, з вказаним висновком суду першої інстанції апеляційний суд не погоджується, виходячи з наступного. Із матеріалів справи вбачається, що згідно довідки від 02 грудня 1998 року № 12/12Г виданої головою Автогаражного кооперативу «Кукуруза», правління АК «Кукуруза» по вул. Дзержинського, 12Г даною довідкою підтверджує, що гараж № НОМЕР_1 передано у користування та власність члену кооперативу ОСОБА_1 , 1978 року народження. Пайові та членські внески сплачені (том № 1, а.с. 54). Оформлення інших документів на підтвердження виникнення права власності на гараж ОСОБА_1 на той час не здійснила та законодавчими актами того часу не передбачалося. Статтею 86 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції на час видачі довідки) передбачалось, що відносини власності регулюються Законом України «Про власність», цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Як вбачається із статті 15 Закону України «Про власність» (в редакції на час видачі довідки) член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно. Громадянин, який став власником цього майна, має право розпоряджатися ним на свій розсуд: продавати, обмінювати, здавати в оренду, укладати інші угоди, не заборонені законом. Як вбачається із статті 49 вказаного вище Закону, володіння майном вважається правомірним,якщо інше не буде встановлено судом, третейським судом. Пунктом 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 28.06.1991 року «Про практику розгляду судами цивільних справ, пов`язаних з діяльністю гаражно-будівельних кооперативів» передбачено, що член ГБК, який повністю вніс свій пай за гараж, наданий йому в користування, набуває право власності на це майно і вправі розпоряджатись ним на свій розсуд продавати, заповідати, здавати в оренду, обміняти, вчиняти відносно нього інші угоди, що не заборонені законом (ст. 15 Закону України «Про власність). Як вбачається із частини 1 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно з частиною 3 вказаної вище статті, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Як вбачається із частини 2 вказаної вище статті, ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Частиною 1 статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до частини 2 вказаної вище статті, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Частиною 3 вказаної вище статті передбачено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Як вбачається із частини 1 статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Згідно з частиною 2 вказаної вище статті, питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, право власності на об`єкт нерухомого майна: гараж, загальною площею 48 кв. м., опис: АДРЕСА_4 зареєстровано за ОСОБА_1 25 травня 2021 року на підставі технічного паспорту серія та номер 106 від 06 червня 2018 року, виданого ФОП ОСОБА_2 та довідки про адресу об`єкта, серія та номер 394, виданої 11 червня 2008 року Комунальним підприємством «Земград» (том № 1, а.с. 34-35). Ані ЦК Української РСР, ані Законом України «Про власність» в редакції на 02 грудня 1998 року не передбачено умовою виникнення права власності на нерухоме майно обов`язкову державну реєстрацію права власності або обов`язкову реєстрацію об`єкту нерухомого майна. Із матеріалів справи вбачається, що відповідачкою ОСОБА_1 правомірно набуто право власності на гараж згідно з чинними на час виплати пайових внесків нормативно-правовими актами, до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме тайно та їх обтяжень». Дніпровський апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що внесення технічного паспорту до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в якості підстави для державної реєстрації порушує ч. 1 статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме тайно та їх обтяжень», виходячи з наступного. Статтею 41 Конституцією України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Згідно із частиною четвертою статті 3 зазначеного Закону речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації. Тобто, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. Отже, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (03 серпня 2004 року) нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, як офіційного визнання державою такого права, а не підставою його виникнення. Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Крім того, згідно з частинами першою та другою статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. До 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності. Порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва вперше встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення» (втратила чинність). Ураховуючи зазначене, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію. Фактично єдиним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації (лист Міністерства юстиції України від 23 лютого 2016 року № 8.4-35//18/1). Вказане вище співпадає з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі № 623/214/17, провадження № 61-1978св20. Судом першої інстанції не застосовані приписи статті 30 Земельного кодексу України (в редакції на 02.12.1998 року), яка передбачала, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення. Судом першої інстанції вказане вище не було враховано і тому рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2023 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог позивача. Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частини 2 вказаної вище статті, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Із матеріалів справи вбачається, що за подання апеляційної скарги відповідачкою сплачено 4026,00 грн., що підтверджується квитанцією про сплату № 8795-0676-1453-8685 від 27.11.2023 року (том № 1, а.с. 179). Керуючись ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Куценко Юлія Михайлівна, задовольнити. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2023 року скасувати. У задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про усунення перешкод в користуванні земельної ділянкою, припинення права власності та скасування державної реєстрації права власності, відмовити. Стягнути з Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ 26510514) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 4026 (чотири тисячі двадцять шість) грн. 00 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: О.Д. Канурна Т.В. Космачевська О.В.Халаджи Повний текст судового рішення складений 22 квітня 2024 року Суддя: О.Д.Канурна