Постанова Київський апеляційний суд № 757/40253/20-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №757/40253/20-ц Головуючий у І інстанції - Матійчук Г.О. апеляційне провадження №22-ц/824/6957/2024 Доповідач у ІІ інстанції - Гуль В.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 квітня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого Гуля В.В., суддів Мельника Я.С., Оніщука М.І. за участю секретаря судового засідання Никифорова І.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - Коцюби Олексія Вікторовича на рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 вересня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживачів та стягнення пені у розмірі 3% за кожен день прострочення,- ВСТАНОВИВ: У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до АТ КБ «Приватбанк», в якому просила стягнути із АТ КБ «Приватбанк» на її користь за договором №SAMDN01000727625857 від 02 серпня 2012 року штрафні санкції у вигляді пені у розмірі 3% за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 04 квітня 2020 року по 08 вересня 2020 року у сумі 474 000 доларів США; за договором №SAMDN25000727625041 від 02 серпня 2012 року штрафні санкції у вигляді пені у розмірі 3% за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 04 квітня 2020 року по 08 вересня 2020 року у сумі 237 000 доларів США; судові витрати покласти на відповідача. В обґрунтування позову зазначала, що вона є клієнтом АТ КБ «Приватбанк» на підставі депозитних договорів №SAMDN01000727625857 від 02 серпня 2012 року та №SAMDN25000727625041 від 02 серпня 2012 року. Навесні 2014 року у зв`язку з припиненням функціонування банківських відділень відповідача на території АР Крим та м. Севастополя рахунки ОСОБА_1 було заблоковано, нарахування відсотків припинено. Вказувала, що 14 квітня 2016 року ПАТ КБ «Приватбанк» було отримано заяву ОСОБА_1 від 29 березня 2016 року про розірвання вказаних вище депозитних договорів, видачу коштів та нарахованих відсотків, проте дана заява банком була проігнорована, у зв`язку з чим ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою про стягнення вкладів, відсотків та штрафних санкцій. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 лютого 2017 року у справі №201/6621/16-ц позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк» про повернення депозитних вкладів, виплату відсотків та стягнення штрафних санкцій задоволено у повному обсязі. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором строкового вкладу №SAMDN01000727625857 від 02 серпня 2012 року у сумі 100 000 доларів США - сума вкладу; 21 895,89 доларів США - відсотки за період з 02 березня 2014 року по 06 листопада 2016 рік, 735 335, 31 доларів США - пеня у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 19 квітня 2016 року по 06 листопада 2016 рік, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ станом на 20 лютого 2017 року становить 20 074 653,96 грн; 8 063,01 доларів США - 3% річних за період з 02 березня 2014 року по 06 листопада 2016 рік, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ станом на 20 лютого 2017 року становить 220 120,17 грн; грошові кошти за договором строкового вкладу №SAMDN25000727625041 від 02 серпня 2012 року в сумі 50 000 доларів США сума вкладу; 10 947,94 доларів США - відсотки за період з 02 березня 2014 року по 06 листопада 2016 рік, 367 667,65 доларів США - пеня у розмірі 3% за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 19 квітня 2016 року по 06 листопада 2016 рік, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ станом на 20 лютого 2017 року становить 10 037 326,85 грн; 4 031,51 доларів США - 3% річних за період з 02 березня 2014 року по 06 листопада 2016 рік, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ станом на 20 лютого 2017 року становить 110 061,22 грн. Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2018 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 лютого 2017 року в частині стягнення 3% річних у сумі 6 402,74 доларів США за період з 02 березня 2014 року по 18 квітня 2016 рік за договором строкового вкладу №SAMDN01000727625857 від 02 серпня 2012 року та в частині стягнення 3% річних в сумі 3 201,37 доларів США за період з 02 березня 2014 року по 18 квітня 2016 рік за договором строкового вкладу №SAMDN25000727625041 від 02 серпня 2012 року - скасовано. В іншій частині рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 лютого 2017 року було залишено без змін. Посилалася на те, що постанова Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2018 року у справі №201/6621/16-ц, набрала законної сили, але була оскаржена банком у касаційному порядку. 16 лютого 2018 року банк підтвердив обсяг зобов`язань перед ОСОБА_1 , шляхом надання довідки про залишки коштів на її рахунках (довідка №7AR7UR3VAIPMTFB6). Вказувала, що відповідно до довідки №7AR7UR3VAIPMTFB6 від 16 лютого 2018 року, станом на 31 січня 2018 року на рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 обчислювалося 102 817, 81 дол. США, а на рахунку №26357613909244 обчислювалося 51 408,91 дол. США. Уважала, що банк, надавши зазначені вище довідки, фактично підтвердив свої зобов`язання перед ОСОБА_1 , проте виконувати їх він все одно відмовився. На підставі викладеного позовні вимоги просила задовольнити у повному обсязі. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 20 вересня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 800 000 грн пені у розмірі 3% за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за депозитним договором № SAMDN01000727625857 від 02 серпня 2012 року та 400 000 грн пені у розмірі 3% за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за депозитним договором №SAMDN25000727625041 від 02 серпня 2012 року. Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на корить держави судовий збір у розмірі 10 510 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Не погоджуючись з указаним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції, а також порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. У мотивування скарги зазначає, що у даній справі позивач звернулася до банку із заявою про розірвання договорів 11 квітня 2016 року, а відтак позивач скористалася правом на дострокове розірвання депозитних договорів, звернувшись до АТ КБ «Приватбанк» із заявою про виплату належних їй коштів за договорами банківських вкладів разом з нарахованими відсотками, а тому договори вважаються розірваними та відповідно пеня за змістом частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не нараховується. 01 лютого 2024 року до апеляційного суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін. Позивач, зокрема, зазначала, що депозитні договори не припинили свою дію на 3-й день після отримання банком заяви ОСОБА_1 , в якій вона просила банк видати належні їй кошти. 20 березня 2024 року від представника позивача ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд апеляційної скарги без його участі. Представник відповідача ОСОБА_3 у судовому засідання вимоги апеляційної скарги підтримав та просив задовольнити з підстав, наведених у скарзі. Позивач та його представник у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не сповістили, клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили. Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд уважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Частинами першою, четвертою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідачем оскаржується рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 вересня 2023 року лише в частині задоволених позовних вимог, а тому в іншій частині апеляційним судом не перевіряється. Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції, посилаючись на позицію Верховного Суду, викладену у його постанові від 31 травня 2023 року у справі №757/42452/20-ц, виходив з того, що права позивачки як вкладника в період виконання судового рішення про стягнення сум неповернутих вкладів підлягають захисту шляхом стягнення 3% річних на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Згідно зі статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Проте, колегія не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Судом установлено, що 02 серпня 2012 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «Приватбанк» було укладено депозитний договір №SAMDN01000727625857, відповідно до якого ОСОБА_1 було відкрито рахунок № НОМЕР_1 , на який останньою внесені 100 000 дол. США. 02 серпня 2012 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «Приватбанк» укладено депозитний договір №SAMDN25000727625041, згідно умов якого ОСОБА_1 було відкрито рахунок № НОМЕР_2 , на який нею внесено 50 000 дол. США. Навесні 2014 року, у зв`язку із припиненням функціонування банківських відділень відповідача на території АР Крим, рахунки ОСОБА_1 було заблоковано АТ КБ «Приватбанк», нарахування відсотків було припинено. З метою отримання належних ОСОБА_1 коштів та нарахованих по ним відсотків, 11 квітня 2016 року на ім`я Голови Правління ПАТ КБ «Приватбанк» Дубілет О.В. позивачем було направлено заяву про розірвання зазначених вище депозитних договорів та видачу належних ОСОБА_1 коштів, яка була отримана АТ КБ «ПриватБанк» 14 квітня 2016 року. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 лютого 2017 року у справі №201/6621/16-ц позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк» про повернення депозитних вкладів, виплату відсотків та стягнення штрафних санкцій задоволено у повному обсязі. Стягнуто з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором строкового вкладу №SAMDN01000727625857 від 02 серпня 2012 року в сумі 100 000 доларів США - сума вкладу; 21 895,89 доларів США - відсотки за період з 02 березня 2014 року по 06 листопада 2016 рік, 735 335, 31 доларів США - пеня у розмірі 3% за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 19 квітня 2016 року по 06 листопада 2016 року, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ станом на 20 лютого 2017 року становить 20 074 653,96 грн; 8 063,01 доларів США - 3% річних за період з 02 березня 2014 року по 06 листопада 2016 року, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ станом на 20 лютого 2017 року становить 220 120,17 грн; грошові кошти за договором строкового вкладу №SAMDN25000727625041 від 02 серпня 2012 року в сумі 50 000 доларів США - сума вкладу; 10 947,94 доларів США - відсотки за період з 02 березня 2014 року по 06 листопада 2016 рік, 367 667, 65 доларів США - пеня у розмірі 3% за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 19 квітня 2016 року по 06 листопада 2016 року, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ станом на 20 лютого 2017 року становить 10 037 326,85 грн; 4 031, 51 доларів США 3% річних за період з 02 березня 2014 року по 06 листопада 2016 рік, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ станом на 20 лютого 2017 року становить 110 061,22 грн. Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2018 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 лютого 2017 року в частині стягнення 3%річних в сумі 6 402, 74 доларів США за період з 02 березня 2014 року по 18 квітня 2016 року за договором строкового вкладу №SAMDN01000727625857 від 02 серпня 2012 року та в частині стягнення 3% річних в сумі 3 201, 37 доларів США за період з 02 березня 2014 року по 18 квітня 2016 року за договором строкового вкладу №SAMDN25000727625041 від 02 серпня 2012 року скасовано. В іншій частині рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 лютого 2017 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 26 лютого 2020 року касаційна скарга АТ КБ «Приватбанк», в якій АТ КБ «Приватбанк» просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та відмовити у задоволенні вимог ОСОБА_4 у повному обсязі, була частково задоволена. Зменшено суми присудженої пені, в іншій частині рішення залишені без змін. 16 березня 2020 року АТ КБ «Приватбанк» отримав відносно добровільного виконання рішення суду, що набрало законної сили, у якій представник ОСОБА_1 повідомляв банк про те, що в провадженні Печерського районного суду міста Києва знаходиться справа №757/54151/19-ц за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання. Ціна позову становить 1 688 782, 58 дол. США. У разі якщо банк виконає у добровільному порядку рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 лютого 2017 року (справа № 201/6621/16-ц), з урахуванням змін внесених постановою Верховного Суду від 26 лютого 2020 року, та виплатить ОСОБА_1 протягом 5 днів із дати отримання даної пропозиції присуджені їй кошти, ОСОБА_1 була згодна відмовитися від позову у справі №57/54151/19-ц, а також повідомила банк про те, що відмовитись від будь-яких подальших претензій до банку, у тому числі й від поданого позову про стягнення пені та відсотків. 05 травня 2020 року у Департаменті Державної виконавчої служби відкрито виконавчі провадження №61962992 та №61962758. 09 вересня 2020 року присуджені ОСОБА_1 в рамках ВП №61962992 та №61962758 кошти були зараховані на її банківський рахунок. За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України). У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18). У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України). У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України). У цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651 - 654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 727/898/19 (провадження № 61-7157св20). Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема, вчинення між сторонами односторонніх правочинів, підстави для односторонньої відмови і коли ці правочини породжують відповідні правові наслідки щодо розірвання договору (див. подібний висновок в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року в справі № 465/5980/17 (провадження № 61-1178св20). Вчинення стороною договору такого одностороннього правочину як відмова від договору, за відсутності рішення суду про визнання його недійсним або підстав нікчемності, зумовлює необхідність з`ясовувати чи зумовив такий правочин припинення цивільних прав та обов`язків (тобто чи є підстави для односторонньої відмови від договору передбачені договором та/або законом). Це обумовлено тим, що одностороння відмова від договору як вид одностороннього правочину розрахована на сприйняття іншими особами. У разі, якщо встановлена відсутність підстав для односторонньої відмови від договору, то такий односторонній правочин не зумовлює розірвання договору. При цьому слід розмежовувати підстави недійсності цього одностороннього правочину (зокрема, суперечність імперативній цивільно-правовій нормі) від підстав для односторонньої відмови від договору (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі №357/15284/18 (провадження №61-13518св21). Сторони в договорі як універсальному регуляторі можуть визначити момент з якого договір вважатиметься розірваним внаслідок вчинення односторонньої відмови від договору. у випадку якщо сторони не встановили момент з якого договір вважатиметься розірваним внаслідок вчинення односторонньої відмови від договору, то з урахуванням що такий односторонній правочин відноситься до таких, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, і таким моментом має бути моменту одержання іншою стороною повідомлення про відмову від договору (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2023 року в справі №756/420/17 (провадження №61-18833св21). У доктрині приватного права зауважується, що ієрархія актів цивільного законодавства може базуватися на їх юридичній силі (вимір по вертикалі). Вона поширюється, по-перше, на співвідношення закону та підзаконних актів та, по-друге, на співвідношення Конституції та законів (як кодифікованих, так і інших (поточних)). Щодо виміру ієрархії актів цивільного законодавства по вертикалі, то в статті 4 ЦК України встановлено повний перелік нормативно-правових актів, якими можуть регулюватися цивільні відносини. Крім Конституції України, ЦК України та інших законів України, цивільні відносини можуть регулюватися, за загальним правилом, лише такими підзаконними актами, як: акти Президента України, видані у випадках, установлених виключно Конституцією України; постанови Кабінету Міністрів України, що не суперечать положенням ЦК України та інших законів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням ЦК України, або іншому закону, мають застосовуватися відповідні положення ЦК або іншого закону. Інші органи державної влади України та органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативні акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, установлених Конституцією України та законом. Таким чином можливість видання актів цивільного законодавства на підзаконному рівні для зазначених органів суттєвим чином обмежена (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2023 року в справі №676/47/21 (провадження №61-8014св22). Інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом (частина п`ята статті 4 ЦК України). На рівні Конституції України та закону не передбачено можливості Національного Банку України регулювати вимоги щодо форми такого одностороннього правочину як відмова від договору банківського вкладу. У разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі (частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі №320/5115/17 (провадження №14-133цс20) зроблено висновок, що: «пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача. Разом з тим після ухвалення судового рішення Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області від 04 грудня 2014 року (справа №320/9186/14-ц), яке набрало законної сили 25 березня 2015 року, розірвано договори банківського вкладу, тому між сторонами, кожним із вкладників та банком, припинилися договірні правовідносини з договорів банківського вкладу. Після ухвалення рішення про розірвання договорів банківського вкладу та набрання ним законної сили між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання. Тобто з моменту набрання рішенням законної сили на вказані правовідносини не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», а відтак пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 цього Закону не нараховується». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року в справі №757/34314/18-ц (провадження №61-7121св21) вказано, що: «частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Отже, пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 зазначеного Закону, застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача. За змістом частини третьої статті 1058 ЦК України до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу. Частиною першою статті 1075 ЦК України передбачено, що договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України). У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2023 року в справі № 175/4639/19 (провадження № 61-11582сво21) вказано, що Законом України «Про захист прав споживачів» врегульовані договірні відносини за участі споживача. Частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг. Отже, пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання особою, яка є виконавцем чи надає споживачу послуги. Частиною першою статті 1075 ЦК України передбачено, що договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 14 квітня 2016 року ПАТ КБ «Приватбанк» було отримано заяву ОСОБА_1 від 29 березня 2016 року про розірвання депозитних договорів №SAMDN01000727625857 від 02 серпня 2012 року та №SAMDN25000727625041 від 02 серпня 2012 року, видачу коштів та нарахованих відсотків. Отже, з 15 квітня 2016 року між сторонами припинилися договірні правовідносини за цими договорами. Після розірвання договору банківського вкладу між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів після зазначеної дати застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання. Тобто з моменту розірвання договору банківського вкладу за заявою клієнта на спірні правовідносини не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», а тому пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 цього Закону не нараховується. Зазначене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 09 листопада 2021 року у справі №320/5115/17 (провадження №14-133цс20). ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом, просила стягнути з банку пеню відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», тоді як договори банківських рахунків було розірвано 15 квітня 2016 року за її власною ініціативою. Таким чином, оскільки між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» з 15 квітня 2016 року припинено правовідносини за вказаними договорами банківських рахунків, то частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюється на спірні правовідносини. З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пені за вказаними договорами банківських рахунків відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Зазначене узгоджується з правовими висновками, що містяться у постановах Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі №572/3074/20 (провадження №61-17395св21), від 26 січня 2022 року у справі №757/34314/18-ц (провадження №61-7121св21), від 22 червня 2022 року у справі №522/9488/18 (провадження №61-5304св21), від 16 листопада 2022 року у справі №757/10991/19-ц (провадження №61-2639св22), від 23 листопада 2023 року у справі № 757/42452/20 (провадження № 61-11837св23). Таким чином,суд першої інстанції на вказані обставини та висновки Верховного Суду, які є обов`язковими для застосування, уваги не звернув, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення з банку пені за частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» з урахуванням того, що договори банківських вкладів були розірвані з ініціативи позивача ще з 15 квітня 2016 року. Положеннями статті 376 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Наведені порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, є підставою для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог на підставі статті 376 ЦПК України та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції відповідачем не оскаржувалось. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Таким чином, з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 15 765 грн. Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника відповідача Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - Коцюби Олексія Вікторовича - задовольнити. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 вересня 2023 року в частині задоволених позовних - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення пені у розмірі 3% за кожен день прострочення - відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 15 765 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги до цього суду. Головуючий В.В. Гуль Судді Я.С. Мельник М.І. Оніщук