Постанова Київський апеляційний суд № 369/15614/23

Постанова Іменем України 16 квітня 2024 року м. Київ провадження №22-ц/824/7984/2024 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Мазурик О. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Желепи О. В., Немировської О. В., за участю секретаря Марченка М. С., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 листопада 2023 року у цивільній справі №369/15614/23 Києво-Святошинського районного суду Київської області за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу У С Т А Н О В И В: У вересні 2023 року ОСОБА_2 , посилаючись на те, що спільне життя з відповідачкою не склалося, в них відсутнє взаєморозуміння, відсутні спільні інтереси, вони втратили почуття любові та поваги один до одного, мають різні погляди на життя, у зв`язку з чим подальше спільне життя та збереження шлюбу неможливе, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 листопада 2023 року позов задоволено. Розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що зареєстрований 19 жовтня 2019 року Головним територіальним управлінням юстиції у м. Києві, про що складено актовий запис №2910. Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідачка звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій посилалася на те, що рішення не відповідає вимогам щодо його законності та обґрунтованості, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для справи. В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права та розглянув справу за відсутності належних доказів повідомлення відповідача про розгляд справи, чим не забезпечив відповідачу висловити свою думку та надати суду докази проти позову. Суд в порушення положень ч. 4 ст. 279 ЦПК України не провів першого судового засідання в строк тридцять днів. Також в порушення ч. ст. 112 СК України та п. п. 1, 3 ч. 4 ст. 265 ЦПК України суд не встановив дійсних фактичних обставин справи, зокрема у рішенні вказав, що від шлюбу сторони мають доньку, тоді як у сторін дві доньки. Звернула увагу на те, що вона не була належним чином повідомлена про розгляд справи та не приймала участі в судових засідання, а тому суд безпідставно вказав у рішенні на те, що жоден з подружжя не бажає примиритися, оскільки не з'ясував її бажання або не бажання зберегти шлюб. Також, як на підставу скасування рішення суду посилалася на те, що після ухвалення оскаржуваного рішення її представник два рази звертався до суду з клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, на що було повідомлено, що матеріали справи не будуть надані. За наведених обставин, просила скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 листопада 2023 року та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. 04 березня 2024 року від ОСОБА_1 надійшли зміни до апеляційної скарги, в яких остання зазначила, що судом першої інстанції було порушено правила загальної територіальної підсудності, оскільки жодна із сторін не проживає в Україні. На думку ОСОБА_1 , у такому разі суд першої інстанції повинен був передати справу до Верховного Суду для визначення підсудності. Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач в особі свого представника ОСОБА_3 , подав відзив, в якому посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просив скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Представник відповідачки - ОСОБА_4 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити з підстав, викладених в ній. Представник позивача - ОСОБА_5 в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував та просив залишити без задоволення. Колегія суддів вислухала доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідила матеріали справи, перевірила законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 посилалася на те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм процесуального права, а саме без належного повідомлення учасника справи, зокрема відповідача, про розгляд справи. Колегія суддів погоджується з такими доводами апеляційної скарги, з огляду на наступне. Згідно з положеннями частин першої, другої статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи. Повідомлення учасників справи про місце, дату і час судового засідання проводиться судом, відповідно до вимог ст. 128-131 ЦПК України. За приписами статті 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка повідомлення - завчасно. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Таким чином, про належне повідомлення учасника справи про час і місце розгляду справи у даному випадку може свідчити лише розписка. З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03.10.2023 відкрито провадження у справі та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи (а. с. 74-75). Судове засідання призначено на 30 листопада 2023 року. З матеріалів справи також вбачається, що судом за зареєстрованим місцем проживання відповідачки було надіслано судову повістку ОСОБА_1 про виклик в судове засідання. Разом з тим, матеріали справи не містять доказів про отримання відповідачкою судової повістки про розгляд справи 30.11.2023, що свідчить про відсутність доказів на підтвердження належного повідомлення відповідача. Отже, в матеріалах справи відсутні відомості про належне повідомлення ОСОБА_1 про судове засідання, призначене на 30.11.2023, в якому й ухвалено оскаржуване рішення. За приписами п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду. Однак, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції вищезазначеного до уваги не взяв, розглянув справу за відсутності відповідача, щодо якого відсутні докази належного повідомлення про дату, час і місце засідання суду; суд розгляд справи не відклав, причини неявки відповідача в судове засідання не з`ясував. Наведені вище обставини свідчать про порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо належного повідомлення відповідача. За приписами п. 3 ч. 2 ст. 376 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для скасування рішення суду з ухваленням нового судового рішення. Вирішуючи спір, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 21 Сімейного кодексу України (далі - СК України), шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Частиною 1 ст. 24 СК України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Згідно з ст. 56 СК України, кожен з подружжя має право на припинення шлюбних відносин. Відповідно до ст. 105, 110 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду. Відповідно до положень ст. 112 СК України, суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. З матеріалів справи вбачається, що сторони з 19 жовтня 2019 року перебували у шлюбі, який зареєстровано у Центральному відділі державної реєстрації шлюбів Головного територіального управління юстиції у м. Києві, актовий запис №2910. В ході спільного життя сторін, а саме до укладення шлюбу, народилося дві доньки: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Згідно Свідоцтва про народження № НОМЕР_1 від 04.11.2015 батьками ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Згідно Свідоцтва про народження №171 від 31.01.2019, батьками ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . В позовній заяві ОСОБА_2 зазначив, що спільне життя з відповідачем не склалося через відсутність взаєморозуміння та поваги один до одного, несумісність характерів, різні погляди на життя; між ними втрачено почуття взаємної любові. Вважав, що збереження шлюбу є недоречним, неможливим, а визначення будь-яких строків для примирення є недоцільним. Також зазначив, що з початку 2023 року вони не ведуть спільного господарства і кожний з них має особисте життя. За вказаних обставин, колегія суддів, враховуючи причини розірвання шлюбу, наявність у сторін двох неповнолітніх дітей та те, що шлюб між сторонами носить формальний характер, позивач не має наміру продовжувати подальші шлюбні відносини і збереження шлюбу суперечить його інтересам, а також беручи до уваги конституційне право особи на шлюб за вільною згодою (стаття 51 Конституції України), приходить до висновку про неможливість збереження шлюбу та наявність правових підстав для його розірвання. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позову. Більш того, у відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що посилання відповідачки на примирення між ними є безпідставними, оскільки його позиція щодо розірвання шлюбу є категоричною та незмінною. Щодо доводів скаржника про те, що сторони проживають за межами України і у зв'язку з цим у суду першої інстанції були відсутні підстави для розгляду справи, колегія суддів зазначає наступне. Позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 27 ЦПК України). Статтею 29 ЦПК України визначено, що підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами, а також справ про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України, визначається суддею Верховного Суду. З матеріалів справи вбачається, а сем згідно відповіді №250768 від 02.10.2023 з Єдиного державного демографічного реєстру, місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 . В той же час, в матеріалах справи відсутні належні докази, які б підтверджували зареєстроване місце проживання відповідачки за межами України. А факт знаходження відповідачки за межами України на час розгляду даної справи не свідчить про її постійне місце проживання за межами України. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що відсутні підстави, визначені ст. 29 ЦПК України, для передачі справи до Верховного Суду для визначенні підсудності даної справи. Таким чином, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскільки колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову. Щодо розподілу судових витрат. Відповідно до ч. 13. ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, то змінює і розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 141 ЦПК України). Зважаючи на те, що колегія суддів скасувала рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову, то з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню сплачений останнім судовий збір в сумі 1 073,60 грн за подання позовної заяви. На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 376, 383, 384, 389 ЦПК України П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 листопада 2023 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що зареєстрований 19 жовтня 2019 року Центральним відділом державної реєстрації шлюбів Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис №2910, - розірвати. Стягнути з ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_4 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ; зареєстроване місце рпоживання: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 1 073 (одна тисяча сімдесят три) грн 60 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду. Повний текст постанови складено 16 квітня 2024 року. Головуючий О. Ф. Мазурик Судді О. В. Желепа О. В. Немировська