Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/24461/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/24461/23 пров. № А/857/6162/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючої судді Хобор Р.Б., суддів Бруновської Н.В., Шавеля Р.М., розглянувши в електронній формі, в порядку письмового провадження, в м. Львові, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 8 лютого 2024 року, прийняте суддею Дорошенко Н.О., в м. Рівне, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у справі № 460/24461/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В: Позивачка звернулася в суд з позовом до відповідача, в якому просила: 1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати щомісячного підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат, відповідно до ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" починаючи з 26.09.2023; 2) зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити щомісячне підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат, починаючи з 26.09.2023. 8 лютого 2024 року Рівненський окружний адміністративний суд прийняв рішення, яким відмовив у задоволенні позову. Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції вважав неправомірним поширення соціальних гарантій, встановлених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ (далі Закон № 796-ХІІ) для потерпілих від Чорнобильської катастрофи, на всіх осіб, які в певний період часу проживають на території радіоактивного забруднення, однак, не мають при цьому документального підтвердження статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи. Також суд вважав, що надання соціальних пільг, встановлених цим Законом, непрацюючим пенсіонерам, які проживають на радіоактивно забрудненій території, безвідносно до наявності в таких осіб статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи, має наслідком безпідставну виплату бюджетних коштів особам, на яких дія Закону №796-ХІІ не поширюється, що призводить до порушення бюджетного законодавства України. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, його оскаржила позивачка, подавши апеляційну скаргу, в якій просить це рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивачка вказує на те, що є непрацюючою пенсіонеркою та постійно проживає в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Положення законів України, якими обмежувалася дія ст. 39 Закону № 796-ХІІ, були визнані неконституційними. Тому, відповідач протиправно не здійснює нарахування та виплату щомісячного підвищення до пенсії. Доплата до пенсії, яка передбачена статтею 39 Закону № 796-ХІІ, виплачується непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, незалежно від наявності статусу постраждалої від аварії на Чорнобильській АЕС відповідної категорії. Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань. Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_2 є непрацюючою пенсіонеркою, зареєстрована та проживає в населеному пункті, який, згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106, відноситься до 3 зони гарантованого добровільного відселення. З 26.09.2023 ОСОБА_1 призначена пенсія по інвалідності (третя група). Статус потерпілої внаслідок аварії на ЧАЕС у позивачки матеріалами судової справи не підтверджується. Вважаючи, що відповідач повинен був з 26.09.2023 виплачувати позивачці щомісячне підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат, позивачка звернулася до суду з цим позовом. Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно правового спору, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Стаття 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, була викладена так: "

1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України". 28 грудня 2014 року Верховна Рада України прийняла Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" № 76-VIII (далі - Закон № 76-VІІІ), підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесені зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та

45. Вказаний Закон набрав чинності 1 січня 2015 року. 4 лютого 2016 року прийнятий Закон України "Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 987-VIII (далі - Закон № 987-VІІІ), який згідно з розділом ІІ "Прикінцеві положення" набрав чинності з 1 січня 2016 року, а також включив до Закону № 796-ХІІ статтю 39 наступного змісту: "Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України". Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Конституційний Суд України у своєму рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом № 76-VІІІ пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76-VІІІ у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність. При цьому, в рішенні Конституційного Суду України встановлений порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VІІІ, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796-ХІІ вказане рішення не містить. Конституційний Суд України у рішенні від 13 травня 1997 року № 1-зп висловив позицію, згідно з якою, закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. Таким чином, з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону № 796-ХІІ, яка була чинною до 1 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VІІІ, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987-VІІІ. Стаття 39 у редакції Закону № 987-VІІІ, яка чинна з 1 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак, редакція статті 39, яка була чинна до 1 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів. З огляду на наведене вище, суд вважає, що відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону № 796-ХІІ до внесення змін Законом № 76-VІІІ спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 1 січня 2016 року статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 987-VІІІ. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України. Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 відновлено право позивачки на отримання доплати до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ. При цьому, Закон № 796-ХІІ пов`язує виплату доплати до пенсії, що передбачена статтею 39 із статусом особи, яка має бути непрацюючим пенсіонером та проживати на території радіоактивного забруднення. Ці правовідносини врегульовані статтею 39 Закону № 796-ХІІ. Натомість, для осіб, які постраждали від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС відповідної категорії надаються пільги та компенсації передбачені розділом IV Закону № 796-ХІІ, а також основна і додаткова пенсія за шкоду заподіяну здоров`ю, які передбачені розділом VIII Закону № 796-ХІІ. Тобто, право осіб на доплату до пенсії, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ, не залежить від наявності чи відсутності статусу особи, яка постраждала внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Тому апеляційний суд констатує, що позивачка, як особа, яка є непрацюючою пенсіонеркою та проживає у зоні гарантованого добровільного відселення має право на доплату до пенсії, яка передбачена статтею 39 Закону № 796-ХІІ з 17 липня 2018 року, дати коли відновлено дію статті 39 Закону № 796-ХІІ. Водночас, вирішуючи питання про належний до виплати розмір вказаної доплати, суд керується таким. 06.12.2016 був прийнятий Закон України від 06.12.2016 № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі Закон № 1774-VIII), що набрав чинності 01.01.2017. Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 19.12.2019 № 410-IX). До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017 (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 15.05.2018 № 2415-VIII). Згідно з пунктом 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Як свідчить зміст Закону № 1774-VIII, ним була змінена розрахункова величина з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися для обчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також для обчислення інших платежів та санкцій, та внесені такі зміни до низки законів України, зокрема, але не виключно, в Земельний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кримінальний процесуальний кодекс України, +6 посилань. Відповідно до наведених вище положень Закону № 1774-VIII законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат як розрахункову величину мінімальну заробітну плату; по-друге, чітко передбачив, що для визначення таких виплат застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 1 січня відповідного календарного року. Законом № 1774-VIII зміни такого змісту в статтю 39 Закону № 796-ХІІ (в редакції, яка діяла до 01.01.2015) внесені не були, оскільки цю статтю в зазначеній редакції на дату прийняття Закону № 1774-VIII було виключено Законом № 76-VIII [що було визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018]. У зв`язку з цим, щодо розрахункової величини для визначення розміру підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, передбаченого частиною другою статті 39 Закону № 796-XII, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 квітня 2024 року у справі № 240/19227/21 зробила наступний висновок: Норма пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIIІ (в частині інших виплат, щодо яких не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина) поширюється на підвищення (доплату) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а відтак розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, яка діяла до 01.01.2015) встановлюється із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати. Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до ч. 4 ст. 346 КАС України, суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати. Отже, за наявності висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, норми права необхідно застосовувати з врахуванням таких висновків. Таким чином, ОСОБА_1 має право на щомісячне підвищення до пенсії як непрацююча пенсіонерка, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року. При цьому, позивачка просить відповідача здійснити виплату цієї доплати з 26.09.2023. Відповідач не заперечує того факту, що не здійснював виплату позивачці доплати до пенсії в розмірі, передбаченому статтею 39 Закону № 796-ХІІ з 26.09.2023 року. Апеляційний суд встановив те, що позивачка з 23.07.2021 проживає в с. Вежиця Сарненського району Рівненської області, яке, відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Також апеляційний суд встановив, що з 12.05.2023 позивачка не працює. З 26.09.2023 позивачці призначено пенсію по інвалідності (третя група). Право осіб, на яких поширюється дія Закону № 796-ХІІ, на отримання доплати до пенсії, передбаченої статтею 39 цього Закону, відновлено з 17 липня 2018 року. Таким чином, апеляційний суд вважає, що позивачка з 26.09.2023 (дата з якої позивачці призначено пенсію) має право на щомісячне отримання доплати до пенсії як непрацююча пенсіонерка, яка проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених на 1 січня відповідного календарного року. Отже, апеляційний суд вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, не виплачуючи позивачці з 26.09.2023 року доплати до пенсії у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених на 1 січня відповідного календарного року. Внаслідок цього, у відповідача є відповідний обов`язок. Тому позовні вимоги про виплату позивачці доплати до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених на 1 січня відповідного календарного року, необхідно задовольнити. Отже, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що вказані висновки є підставою для часткогого задоволення позову, а саме: - визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області, щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_3 доплати до пенсії, як непрацюючій пенсіонерці, що проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, в розмірі, передбаченому ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». - зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_3 доплати до пенсії, як непрацюючій пенсіонерці, що проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених на 1 січня відповідного календарного року, починаючи з 26.09.2023 року. Одночасно, на переконання апеляційного суду, необхідно відмовити в задоволенні частини позовних вимог щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплати позивачці підвищення до пенсії в розмірі, що перевищує два прожиткових мінімуми для працездатних осіб, установлених на 1 січня відповідного календарного року. Відповідно до частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення, в частині, що стосується порядку визначення та встановлення розміру доплати до пенсії позивачки, з порушенням норм матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду в цій частині. Зважаючи на такий висновок, апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржене рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову, відповідно до якої позовні вимоги задовольнити частково. На підставі статті 139 КАС України, з огляду на результат апеляційного розгляду та документально підтверджені судові витрати (судовий збір за подання позову 1073,60 грн та судовий збір за подання апеляційної скарги 1609,50 грн.), необхідно стягнути на користь позивачки 2683,10 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року в справі № 140/24461/23 скасувати, та прийняти постанову, відповідно до якої позовні вимоги задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області, щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_3 доплати до пенсії, як непрацюючій пенсіонерці, що проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, в розмірі, передбаченому ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_3 доплати до пенсії, як непрацюючій пенсіонерці, що проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених на 1 січня відповідного календарного року, починаючи з 26.09.2023 року. В задоволенні інших позовних вимог відмовити. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 2683,10 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят три гривні 10 копійок). Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до Рівненського окружного адміністративного суду для приєднання до матеріалів справи № 140/24461/23. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених статтею 328 КАС України, за наявності яких постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуюча суддя Р. Б. Хобор судді Н. В. Бруновська Р. М. Шавель