Постанова 4855 № 320/18488/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/18488/23 Суддя (судді) першої інстанції: Василенко Г.Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 квітня 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого суддів Файдюка В.В., Суддів Губської Л.В., Мєзєнцева Є.І., При секретарі Масловській К.І. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління соціальної політики Бучанської міської ради на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціальної політики Бучанської міської ради про визнання протиправними дій, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціальної політики Бучанської міської ради (далі - відповідач), в якому просив: - визнати протиправними дії Управління соціальної політики Бучанської міської ради щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни; - зобов`язати Управління соціальної політики Бучанської міської ради встановити ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у 1986 році був залучений до участі в заходах цивільної оборони - евакуації скотини з с. Зимовище та с. Старосілля Чорнобильського району Київської області, брав участь у роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та отримав інвалідність внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Позивач стверджував, що відповідно до положень Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" він має право на визнання за ним статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та отримання відповідного посвідчення, але відповідач протиправно відмовив йому у цьому, чим позбавив передбачених законом гарантій. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року даний адміністративний позов задоволено повністю. Приймаючи таке рішенням, суд першої інстанції виходив з того, що досліджені судом документи безперечно підтверджують факт участі позивача в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме у складі формувань Цивільної оборони та отримання ним інвалідності третьої групи внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що позивач брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони та отримав інвалідність внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, а отже має право на отримання відповідного посвідчення. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції з мотивів порушення судом норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що Управління своєчасно скористалось своїм правом на надання до Київського окружного адміністративного суду відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 від 03 липня 2023 року за вих. № 04-03/1820. Проте, з невідомих підстав Київський окружний адміністративний суд не звернув увагу на заяву по суті справи та не прийняв до уваги відзив, у якому були викладені обставини щодо відсутності підстав для визнання протиправними дії Управління щодо відмови ОСОБА_1 у встановлені статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, та відсутності підстав для зобов`язання Управління встановити ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати ОСОБА_1 посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, тим самим порушив процесуальні права відповідача, передбачені КАС України. Також, звертає увагу суду на той факт, що згідно поштового трекінгу - 0829202407220 лист з відзивом було вручено особисто ОСОБА_1 06 липня 2023 року, проте у матеріалах справи №320/18488/23 відсутня відповідь на відзив, що наводить на думку про те, що позивач погодився з запереченнями, які викладені у відзиві, та відмовився від права на подання відповіді на відзив у встановлений судом строк. ? Відповідно до п.3 ч.1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Приймаючи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, переглянувши судове рішення суду першої інстанції у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 17.02.2023 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про встановлення йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення встановленого зразку, до якої додав документи, що підтверджують факти участі його в роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Відповідач листом від 14.03.2023 №04-03/654 відмовив позивачу в наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, мотивуючи відмову відсутністю в наданих позивачем документах посилання на розпорядчий документ штабу Цивільної оборони. Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, вважаючи його протиправним, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом. В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий статус ветеранів війни, гарантії щодо створення належних умов для їх життєзабезпечення визначено у Законі України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.93 р. №3551-XII (далі - Закон №3551-XII). Відповідно до статті 4 Закону N 3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни. Перелік осіб, які належать до інвалідів війни, визначений у статті 7 Закону №3551-XII. Пунктом 9 частини другої статті 7 Закону №3551-XII передбачено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Отже, умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону N 3551-XII, є: 1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. Відповідно до частини першої статті 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 р. №796-XII (далі - Закон №796-XII) учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України. Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року №1111 та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06 червня 1975 року №90, що формування ЦО, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення. Однак, крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств. Частину другу статті 7 Закону №3551-XII було доповнено пунктом 9 згідно із Законом №1770-IV від 15.06.2004. При цьому в пояснювальній записці до проекту Закону від 15.06.2004 р. №1770-IV зазначено таке: "з перших днів аварії на Чорнобильській АЕС 1300 осіб, залучених до мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони Чернігівської, Житомирської та Київської областей, виконували роботи у 30-ти кілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення. На той час загони Цивільної оборони знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню. Перелік робіт, які провадились цими загонами, включає: проведення радіаційної розвідки, гасіння пожеж на забруднених радіонуклідами торфовищах, дезактивацію доріг, жилих та адміністративних будинків, спецобробку техніки на пунктах дезактивації, доставку дезактиваційних речовин та інші. Роботи провадились у складі військових формувань. Є усі архівні документи на підтвердження цих фактів. Проте при виконанні тих же робіт, що й особи мобілізовані військкоматами до інших військових формувань, інваліди з цієї малочисельної категорії ліквідаторів не прирівняні до інвалідів війни Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Пояснити це можна лише тим, що на час прийняття спільного наказу Міністерства праці та соціальної політики і Міністерства оборони України 1 грудня 1997 року про прирівняння інвалідів-ліквідаторів з числа призваних через військкомати до інвалідів війни загони Цивільної оборони вже були виведені зі складу Міністерства оборони і випали з поля зору законотворців. Враховуючи нечисельність цієї категорії інвалідів, а також вимоги Бюджетного кодексу України, витрати на зазначені пільги повинні бути включені до видатків Державного бюджету України на 2004 рік та ввести в дію цей Закон з 1 січня 2004 року". Тобто, до категорії осіб, на яких поширюється дія вимог пункту 9 частини 2 статті 7 Закону №3551-XII законодавець мав на меті віднести близько 200 осіб, залучених до мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони Чернігівської, Житомирської та Київської областей, які виконували роботи у 30-ти кілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення і отримали інвалідність. Зокрема, перелік робіт, які провадились цими загонами, включав проведення радіаційної розвідки, гасіння пожеж на забруднених радіонуклідами торфовищах, дезактивацію доріг, жилих та адміністративних будинків, спецобробку техніки на пунктах дезактивації, доставку дезактиваційних речовин та інші. Роботи провадились у складі військових формувань, при цьому усі архівні документи на підтвердження цих фактів збереглись. Метою внесення відповідних змін до Закону №3551-XII, відповідно до вказаної пояснювальної записки, було надати вказаним особам ("інвалідам з цієї малочисельної категорії ліквідаторів") тих самих соціальних гарантій, що і особам, які залучались до ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі військових формувань, оскільки характер виконуваних такими особами робіт та їх негативний вплив на здоров`я були співрозмірними. Отже, право на встановлення статусу інваліда війни на підставі вимог пункту 9 частини другої статті 7 Закону №3551-XII має незначне коло осіб, що разом з військовими формуваннями виконували першочергові заходи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони за умови надання відповідних підтверджуючих документів. Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, в травні 1986 року позивач був залучений до проведення евакуаційних заходів із населних пунків Чорнобильського району, які здійснювалшись на виконання розпоряджень начальника ЦО Київської області від 30.04.1986 №2, від 02.05.1986 №9, від 03.05.1986 №16 силами невоєнізованих формувань цивільної оборони автотранспортної служби ЦО Київської області, що підтверджується довідкою Головного управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 11.06.2010 №01-04/876. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що у період 3-4 травня 1986 року позивач був відряджений до м. Прип`ять та м. Чорнобиль з Київського спеціалізованого автотранспортного підприємства 1001 Міністерства радгоспів УРСР (м. Вишневе) на якому працював на посаді водія. Перебуваючи в зоні відчуження евакуйовував скотину з с-з "Прип`ятський" Чорнобильського району, с. Зимрвище до с. Майданівка Бородянського району (ТТН №28899 від 03.05.1986), с-з "Прип`ятський" Чорнобильського району с Старосілля відділення 2, ферма №3 - Зимовище до с. Майданівка Бородянського району (ТТН №32, 33 від 04.05.1986). Вказане підтверджується копією трудової книжки від 31.05.1965, ТТН №28899 від 03.05.1986, №32, 33 від 04.05.1986, довідками ро виконання робіт на Чорнобильській АЕС від 04.05.1986 №32, №33, наказом "Про створення команди підвищеної готовності штабу ЦО Києво-Святошинського району по боротьби зі стихійними лихами і ліквідацією аварій (особовий склад від заводу "ІСКРА", техніка з екіпажем від спецавтобази №0901) від 25.09.1974 №505, наказ "Про заохочення праціників за виконання особливо-важливого завдання" від 27.07.1986 №401, довідка про підтвердження перейменування спецавтобази 0901. При цьому ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році категорії 1, що підтверджується відповідним посвідченням серії НОМЕР_1 від 31.07.2019. На підставі довідки МСЕК серії КИО-1 №037779 ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності з 22.05.1997 довічно внаслідок профзахворювання, пов`язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської катастрофи. Крім того, згідно з висновком Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України по встановленню причинного зв`язку хвороб, що призвели до інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС від 23.11.2020 №2678 позивачу встановлено низку захворювань, пов`язаних з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Відповідно до вимог нормативно-правових актів з Цивільної оборони, які були чинними на момент аварії на Чорнобильській катастрофі, зокрема, Положення про Цивільну оборону СРСР, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР від 18.03.1976 №201-78, наказів заступника Міністра оборони СРСР - начальника ЦО СРСР від 06.06.1975 №90 (Положення про невоєнізовані формування ЦО і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами) та від 29.06.1976 №92 (настанова про організацію та ведення Цивільної оборони в районі (Сільському на сільськогосподарському об`єкті народного господарства), розпорядження ЦО СРСР від 26.04.1986, начальника ЦО УРСР від 28.04.1986, начальника Цивільної оборони Київської області - голови Київської обласної Ради народних депутатів трудящих за 1986 рік (від 29.04.1986 №01, від 30.04.1986 №02, від 04.05.1986 №16, від 19.05.1986 №52 та інші), цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об`єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов`язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі - чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи та жінки від 16 до 55 років за винятком вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей. Тобто, формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювалися саме з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварії, катастроф і стихійних лих. Отже, громадяни, які виконували роботи по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (аварії на ЧАЕС та її наслідків) залучалися до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що досліджені судом документи безперечно підтверджують факт участі позивача в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме у складі формувань Цивільної оборони та отримання ним інвалідності третьої групи внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Отже, матеріалами справи підтверджено, що позивач брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони та отримав інвалідність внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, а отже має право на отримання відповідного посвідчення. При цьому колегія суддів зауважує, що доводи апелянта, викладені у відзиві на позовну заяву та апеляційній скарзі не спростовують висновку суду першої інстанції, посилання на них є безпідставними, отже суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо зобов`язання відповідача видати відповідне посвідчення. Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду доводами апелянта не спростовані, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Управління соціальної політики Бучанської міської ради - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 статті 328 КАС України. Повний текст рішення виготовлено 16 квітня 2024 року. Головуючий суддя: В.В. Файдюк Судді: Л.В. Губська Є.І. Мєзєнцев