Постанова КГС ВС № 910/431/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 березня 2024 року м. Київ cправа № 910/431/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С., секретар судового засідання - Корнієнко О.В., за участю представників: Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські регіональні електромережі» - Гучка В.В., Міністерства фінансів України - Франчук В.В., Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України»-Підлипенського Д.В.,Панченка Ю.В., Міністерства енергетики України - не з`явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські регіональні електромережі» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2023 (у складі колегії суддів: Гаврилюк О.М. (головуючий), Ткаченко Б.О., Сулім В.В.) та рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2023 (суддя Нечай О.В.) у справі № 910/431/23 за позовом Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські регіональні електромережі» до Міністерства фінансів України, Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Міністерства енергетики України, про витребування майна з чужого незаконного володіння, ВСТАНОВИВ: У грудні 2022 року Приватне акціонерне товариство «ДТЕК Київські регіональні електромережі» (далі - ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі») звернулося до суду з позовом до Міністерства фінансів України, Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (далі - ТОВ «Оператор газотранспортної системи України»), у якому просило суд витребувати нерухоме майно - частину нежитлового приміщення (будівлі) ЗРУ-10, площею 338,1 кв. м, за адресою: Київська обл., м. Боярка, вул. Маяковського, 49, з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, а саме у Міністерства фінансів України, та особи, за якою воно зареєстроване на праві господарського відання - ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» на користь ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі». Позовні вимоги обґрунтовано тим, що набуття права власності Міністерством фінансів України та права господарського відання ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» на спірне нерухоме майно є незаконним, оскільки право власності на це майно набуто позивачем шляхом внесення зазначеного майна до статутного фонду товариства, що відбулося внаслідок перетворення Державного підприємства «Київобленерго» у Державну акціонерну енергопостачальну компанію «Київобленерго» у процесі корпоратизації. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.07.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2023, у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у грудні 2023 року ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» подало касаційну скаргу, у якій (із урахуванням нової редакції касаційної скарги), посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постановлені у справі судові рішення, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.02.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 910/431/23 за касаційною скаргою ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 21.02.2024. Міністерство фінансів України, ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» у відзивах на касаційну скаргу зазначили про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просили залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін. У судовому засіданні 21.02.2024 було оголошено перерву до 13.03.2024. Міністерство енергетики України в судове засідання свого представника не направило. Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов`язок сторони, і відповідно до положень статті 202 ГПК справа, за умови належного повідомлення сторони про дату, час і місце судового засідання, може розглядатися без їх участі, якщо нез`явлення цих представників не перешкоджає розгляду справи по суті. Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, відсутність заяви Міністерства енергетики України щодо розгляду справи, у тому числі, клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представника зазначеного учасника справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків. При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що наказом Міністерства енергетики та електрифікації України від 02.08.1995 № 141 «Про створення Державної акціонерної енергопостачальної компанії «Київобленерго» згідно з Указом Президента України від 04.04.1995 № 282/95 «Про структурну перебудову в електроенергетичному комплексі України», наказом Мінекономіки України від 14.06.1995 № 75 «Про внесення змін та доповнень до переліків підприємств, що підлягають корпоратизації, та графіків її проведення» та наказом Міненерго України від 15.06.1995 № 106 затверджено акт оцінки цілісного майнового комплексу державного енергопостачального підприємства «Київобленерго»; засновано на базі державного енергопостачального підприємства «Київобленерго» Державну акціонерну енергопостачальну компанію «Київобленерго» та затверджено її статут. Відповідно до пункту 5 цього наказу Державна акціонерна енергопостачальна компанія «Київобленерго» вважається правонаступником державного енергопостачального підприємства «Київобленерго». Міністерством палива та енергетики України на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2005 у справі № 39/91 видано наказ від 21.11.2006 № 452 «Про затвердження переліку нерухомого майна ЗАТ «А.Е.С.Київобленерго», пунктом 1 якого затверджено Перелік нерухомого майна, що увійшло до статутного фонду ЗАТ «А.Е.С. Київобленерго» під час його корпоратизації, згідно з додатком до цього наказу. У Переліку майна, що увійшло до статутного фонду ЗАТ «А.Е.С.Київобленерго» під час його корпоратизації, станом на 01.07.1995 під порядковим номером 14426 зазначено ЗРУ-10 за адресою: Києво-Святошинський р-н, п. Боярка, інвентарний номер об`єкта - 11001434, балансова вартість, за якою об`єкт включено до статутного фонду, - 520 237 650 крб. Відповідно до Інвентарної картки обліку основних засобів ВАТ «Київобленерго» від 21.11.2006 будівля ЗРУ-10 за адресою: м. Боярка, вул. Маяковського, 49, інвентарний номер 11001434, має площу 338,1 кв. м. У довідці ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» зазначено, що станом на 27.10.2022 на балансі позивача обліковується об`єкт основних засобів - ЗРУ-10 (група нежитлових приміщень № 2 та МЗК), що розташований за адресою: м. Боярка, Фастівський р-н, Київської обл. Фонд державного майна України згідно з листом від 22.11.2022 № 10-33-17287 надав Перелік нерухомого майна, переданого у процесі корпоратизації до статутного капіталу Державної акціонерної енергопостачальної компанії «Київобленерго» (наразі ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі»), що є правонаступником Державного енергопостачального підприємства «Київобленерго», до якого включено об`єкт - ЗРУ-10 (група нежитлових приміщень № 2 та МЗК), що розташований за адресою: м. Боярка, вул. Маяковського,

49. Також судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням виконавчого комітету Боярської міської ради від 20.03.2012 № 29/9 оформлено право державної власності за державою в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на обєкти нерухомого майна, зокрема, на будинок ЗРУ (літ. П) загальною площею 797,80 кв. м у м. Боярка по вул. Маяковського, 49, що перебуває на праві повного господарського відання Дочірньої компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України». Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15.11.2019 № 1087-р Міністерство фінансів визначено уповноваженим органом управління державним майном газотранспортної системи, яке не підлягає приватизації, використовується у процесі провадження діяльності з транспортування природного газу магістральними трубопроводами, за переліком майна, складеним за результатами інвентаризації, проведеної Акціонерним товариством «Укртрансгаз» відповідно до законодавства згідно з пунктом 3 плану заходів з виконання вимог щодо відокремлення і незалежності оператора газотранспортної системи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.09.2019 №

840. На виконання пункту 6 Плану заходів з виконання вимог щодо відокремлення і незалежності оператора газотранспортної системи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.09.2019 № 840, та постанови Кабінету Міністрів України від 15.11.2019 № 942, 21.11.2019 між Міністерством фінансів України (уповноважений орган) та ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» (користувач) укладено договір № 13010-05/197 про передачу на праві господарського відання державного майна, що перебуває в державній власності та використовується у процесі провадження діяльності з транспортування природного газу магістральними трубопроводами, згідно з пунктом 3.1 якого власник (Держава Україна в особі уповноваженого органу) передає користувачу майно на праві господарського відання з метою здійснення користувачем функції оператора ГТС відповідно до Закону України «Про ринок природного газу» та Директиви 2009/73/ЄС. За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно 24.07.2020 зареєстровано право власності Держави Україна в особі Міністерства фінансів України на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер: 2135030032224), до складу якого входить, зокрема, будинок ЗРУ «П», загальна площа 797,8 кв. м, за адресою: м. Боярка, вул. Маяковського, 49, а також зареєстровано право господарського відання ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» на це майно. У подальшому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28.07.2021 № 833-р Міністерство енергетики визначено уповноваженим органом управління державним майном газотранспортної системи, яке не підлягає приватизації, використовується у процесі провадження діяльності з транспортування природного газу магістральними трубопроводами, за переліком майна, що є додатком до оригіналу розпорядження Кабінету Міністрів України від 15.11.2019 № 1087 «Про визначення уповноваженого органу управління державним майном газотранспортної системи, що використовується у процесі провадження діяльності з транспортування природного газу магістральними трубопроводами». ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» звернулося до суду з позовом до Міністерства фінансів України та ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» про витребування нерухомого майна - частини нежитлового приміщення (будівлі) ЗРУ-10, площею 338,1 кв. м, за адресою: Київська обл., м. Боярка, вул. Маяковського, 49, з незаконного володіння відповідачів, обґрунтувавши вимоги тим, що набуття відповідачами права власності на майно є незаконним, оскільки саме позивач є власником спірного майна, яке свого часу було внесено до статутного фонду товариства, що відбулося внаслідок перетворення Державного підприємства «Київобленерго» у Державну акціонерну енергопостачальну компанію «Київобленерго» у процесі корпоратизації. Також позивач зазначив, що він користується зазначеним приміщенням для обслуговування обладнання підстанції «Тарасівка» (П/С 110/10/10 кВ «Тарасівка»), на підтвердження чого акт приймання-передачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об`єктів від 08.02.2016, яким засвідчено проведення технічного переоснащення шляхом реконструкції основного засобу 31010322.00/400050583 «Силове обладнання напругою 10 кВ»; договір про приєднання до електричних мереж № К-00-14-0651 від 27.05.2014 та договір про нестандартне приєднання до електричних мереж системи розподілу № КСР-00-18-0479 від 10.12.2018, у яких визначено джерело електропостачання - ПС «Тарасівка». Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, у позові відмовив і мотивував таке рішення тим, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами, у тому числі передавальним актом (актами), факту належності йому спірного нерухомого майна, а також те, що приміщення ЗРУ-10 загальною площею 338,1 кв. м та будинок ЗРУ «П» загальною площею 797,8 кв. м, речові права на який зареєстровано за відповідачами, є одним і тим самим об`єктом (накладається один на одного). У поданій касаційній скарзі (із урахуванням нової редакції касаційної скарги) ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» зазначило, зокрема, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору неправильно застосували положення статті 37 Цивільного кодексу Української РСР, статті 34 Закону України «Про підприємства в Україні» у частині порядку визначення правонаступництва, не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, викладених у постановах від 17.01.2023 у справі № 918/185/22, від 13.02.2019 у справі № 911/1171/18 та не надали оцінку тому, що саме позивач з моменту створення набув право власності на частину об`єкта нерухомості - ЗРУ-10, загальною площею - 338,1 кв. м у зв`язку з отриманням цього майна до свого статутного фонду, що відбулося внаслідок перетворення Державного підприємства «Київобленерго» у Державну акціонерну енергопостачальну компанію «Київобленерго» під час корпоратизації. У спорі передача майна до статутного фонду ЗАТ «А.Е.С. Київобленерго» не співпадає з часом початку корпоратизації, але ця обставина не впливає на спірні правовідносини, оскільки обов`язок з передачі виник у момент початку корпоратизації. Суди не дослідили зібрані у справі докази, а саме: довідку Державної служби статистики України АА № 809231 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, довідку Головного управління статистики у Київській області, виписку з ЄДРПОУ відносно ПрАТ «Київобленерго», виписку з ЄДРПОУ відносно ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі». Суд апеляційної інстанції порушив положення статей 80, 113 ГПК та безпідставно відмовив в клопотанні про долучення доказів з підстав пропущення строку, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд. Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого. Статтею 15 ЦК передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК). Зазначені норми матеріального права визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права. Разом із тим у статті 4 ГПК визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2). Право на звернення до господарського суду в установленому ГПК порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом (частина 1 статті 4 ГПК). З огляду на положення статті 4 ГПК, статей 15, 16 ЦК підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. За змістом частин 1, 2 статті 5 ГПК, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачами з урахуванням належно обраного способу судового захисту. У справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій установлено, що ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» обрав такий спосіб захисту порушеного права як витребування майна з незаконного володіння відповідачів, вважаючи, що саме він є власником нежитлового приміщення (будівлі) ЗРУ-10, площею 338,1 кв. м, за адресою: Київська обл., м. Боярка, вул. Маяковського, 49. яке було передано до статутного фонду товариства в процесі корпоратизації. Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК). Держава забезпечує рівний захист усіх суб`єктів права власності застосуванням передбачених законодавством заходів. Регулювання, наведене в Главі 29 ЦК, передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) й усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов). Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. Недобросовісний володілець зобов`язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна (стаття 400 ЦК). Стаття 388 ЦК містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, від його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (такі висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19). Разом із тим до кола обставин, що підлягають доказуванню за віндикаційним позовом, належить, зокрема, встановлення судом факту виникнення (набуття) позивачем права власності на спірне майно, чи є особа власником індивідуально-визначеного майна, яке вона просить витребувати. Обов`язок доказування таких обставин покладається на позивача, водночас відповідач має право спростувати такі обставини. Так, у справі, що розглядається, позивач доводить, що спірне майно було передано до статутного фонду товариства в процесі корпоратизації. Міністерство фінансів України проти позову заперечило та зазначило про відсутність у матеріалах справи доказів наявності у позивача права власності на спірний об`єкт нерухомого майна, зокрема які підтверджують, що спірну будівлю було передано до статутного фонду Державної акціонерної енергетичної компанії «Київобленерго». За доводами Міністерства фінансів України, а також третьої особи Міністерства енергетики України наказом Міністерства енергетики та електрифікації України від 02.08.1995 № 141 було затверджено акт оцінки цілісного майнового комплексу Державного енергопостачального підприємства «Київобленерго» та засновано на його базі Державну акціонерну енергетичну компанію «Київобленерго», а також затверджено її статут, водночас цим наказом не затверджено перелік майна, що передавалося новоствореному підприємству, що свідчить про відсутність підстав вважати, що будівлю ЗРУ-10 чи ЗРУ «П» було передано до статутного фонду Державної акціонерної енергетичної компанії «Київобленерго». Наказ Міністерства палива та енергетики України від 21.11.2006 № 452 було видано на виконання рішення суду, яке не містило переліку майна для передачі та не встановлювало права власності на майно, водночас в абзаці другому пункту 1 цього наказу зазначено, що передачу переліку необхідно оформити відповідним актом приймання-передачі майна, який в матеріалах справи відсутній. Позивач не надав доказів майнового правонаступництва щодо спірного нерухомого майна при реорганізації (перетворенні), таких як передавальний акт, затверджений засновниками (учасниками) юридичної особи або органом, який прийняв рішення про перетворення юридичної особи, із зазначенням в ньому нерухомого майна, яке є предметом спору. При вирішенні питання наявності (виникнення/набуття) у позивача права власності на спірне майно, яке він просить витребувати, правового зв`язку між позивачем та спірним майном та наявність підстав для витребування цього майна з володіння відповідачів суди першої та апеляційної інстанцій застосували положення Указу Президента України «Про корпоратизацію підприємств» від 15.06.2003 № 210/93, статті 21 Закону України «Про власність» (у редакції, чинній на час корпоратизації), статті 12 Закону України «Про господарські товариства» (у редакції, чинній на час корпоратизації), пунктів 15, 16 Положення про порядок корпоратизації підприємств, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.1993 № 508 (у редакції, чинній на час корпоратизації), Методики оцінки вартості об`єктів приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.1995 № 36, Положення про інвентаризацію майна державних підприємств, що приватизуються, а також майна державних підприємств та організацій, яке передається в оренду, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.1993 № 158, з урахуванням правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, дійшли висновку, що правовстановлюючим документом, на підставі якого здійснюється реєстрація права власності на нерухоме майно, передане державою до статутного фонду (капіталу) акціонерного товариства у результаті корпоратизації державного підприємства, є рішення засновника відкритого акціонерного товариства, створеного в процесі корпоратизації, акт приймання-передавання нерухомого майна або перелік зазначеного майна, наданий засновником чи державним органом приватизації. Водночас на підставі оцінки поданих сторонами доказів, наявних у матеріалах справи, суди встановили такі обставини: - у процесі інвентаризації майна Державного енергопостачального підприємства «Київобленерго» було складено інвентаризаційний опис основних засобів підприємства, згідно з яким у складі основних засобів перебував об`єкт - будівля ЗРУ-10, інвентарний номер 00072, місцезнаходження: п/ст «Тарасівська», вартість 520237652 крб; - акт оцінки цілісного майнового комплексу Державного енергопостачального підприємства «Київобленерго» затверджено Наказом Міністерства енергетики та електрифікації України від 02.08.1995 № 141 «Про створення Державної акціонерної енергопостачальної компанії «Київобленерго», водночас копія цього акта в матеріалах справи відсутня; - позивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження правонаступництва ним прав та обов`язків ЗАТ «А.Е.С. Київобленерго», до статутного фонду якого було передано будівлю ЗРУ-10 (інвентарний номер 11001434) під час корпоратизації Державного енергопостачального підприємства «Київобленерго», крім того, згідно з інформацією, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, датою державної реєстрації позивача є 25.02.2004; дані про юридичних осіб, правонаступником яких є позивач, відсутні; - передавальний акт, за яким до позивача перейшло майно та обов`язки правопопередника - ЗАТ «А.Е.С. Київобленерго», зокрема право власності на будівлю ЗРУ-10 по вул. Маяковського, 49 у м. Боярка Київської області, у матеріалах справи відсутній і позивачем не надано, як і відсутні інші документи, що підтверджують правовий зв`язок між позивачем та спірним майном; - за адресою Київська обл., м. Боярка, вул. Маяковського, 49, зареєстровано кілька об`єктів нерухомого майна державної та приватної форм власності, натомість у матеріалах справи відсутні докази, які дають можливість встановити, що приміщення ЗРУ-10 загальною площею 338,1 кв. м та будинок ЗРУ «П» загальною площею 797,8 кв. м, речові права на який зареєстровано за відповідачами, є одним і тим самим об`єктом (накладається один на одного), отже, позивачем не доведено порушення його прав саме відповідачами. З урахуванням наведеного, вирішуючи спір, з огляду на предмет і підстави заявленого позову, відповідно до встановлених фактичних обставин справи та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про не доведення позивачем у встановленому процесуальним законом порядку обставин, що свідчать про наявність у позивача правових підстав саме як власника спірного майна заявляти вимогу про його витребування з володіння відповідачів у порядку статті 387 ЦК. Таким чином доводи касаційної скарги ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» щодо наявності порушеного права позивача прийняттям оспорюваного розпорядження спростовуються наведеними висновками суду апеляційної інстанції, які ґрунтуються як на нормах законодавства, яке регулює спірні правовідносини, так і на встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставинах цієї справи. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Відсутність такої подібності зумовлює закриття касаційного провадження. ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» у касаційній скарзі підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, обґрунтувало тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору не застосовано положення статті 37 Цивільного кодексу Української РСР, статті 34 Закону України «Про підприємства в Україні» та не враховано висновків Верховного Суду щодо застосування зазначених норм права при вирішенні спорів у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 17.01.2023 у справі № 918/185/22, від 13.02.2019 у справі № 911/1171/18. Так, у справі № 918/185/22 предметом позову є вимоги приватного сільськогосподарського підприємства (ПСП) про скасування наказів ГУ Держгеокадастру про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність, скасування записів про державну реєстрацію права комунальної власності на земельні ділянки, визнання права власності на земельні ділянки. Верховний Суд постановою від 17.01.2023 залишив без змін постанову суду апеляційної інстанції, якою в задоволенні позову відмовлено через необґрунтованість і безпідставність вимог, оскільки за встановлених судом обставин реорганізації КСП у ПСП не відбулася, тому немає підстав стверджувати, що до ПСП (позивача) як правонаступника перейшли права власника щодо земель колективної власності, зокрема, щодо спірних земельних ділянок КСП, які є предметом цього спору. При цьому Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції при вирішенні спору правильно застосував положення статті 37 Цивільного кодексу Української РСР, статті 34 Закону України «Про підприємства в Україні» та статті 31 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство». Тим більше у справі № 918/185/22 не доведення позивачем факту правонаступництва реорганізованого підприємства, а відтак і права на спірне майно, як і у справі № 910/431/23, що розглядається, стало підставою для відмови в задоволенні позову, з чим погодився і суд касаційної інстанції, що також свідчить про відсутність підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій у справі № 910/431/23 неправильно застосовано/не застосовано положення статті 37 Цивільного кодексу Української РСР та статті 34 Закону України «Про підприємства в Україні» всупереч висновкам Верховного Суду. У справі № 911/1171/18 Верховний Суд постановою від 13.02.2019 залишив без змін судові рішення першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову про визнання недійсним договору з доступу до опор повітряних ліній, оскільки позивачем не доведено обставин, з якими закон, зокрема, положення статей 203, 215 ЦК, пов`язує можливість визнання оспорюваного правочину недійсним. Крім того, у справі, що розглядається, судом апеляційної інстанції правомірно відхилено посилання позивача на зазначену постанову Верховного Суду у справі № 911/1171/18, оскільки у цій справі, де відповідачем є ПрАТ «Київобленерго», не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку про наявність обставин підтвердження права власності позивача (ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі») у справі № 910/431/23 на приміщення ЗРУ-10, площею 338,1 кв. м, а також можливе порушення прав позивача з боку осіб, які є відповідачами у справі № 910/431/23. Аналіз висновків, зроблених у оскаржуваних судових рішеннях у справі № 910/431/23, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними. За таких обставин підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи. Разом із тим відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу. Так, у частині 1 статті 310 ГПК наведено підстави, які є обов`язковими для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд. Такими підставами касаційна скарга на судові рішення у цій справі не обґрунтована. За змістом частини 3 статті 310 ГПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Проте касаційна скарга не обґрунтована і підставами для скасування судових рішень, передбаченими у пунктах 2, 3, 4 частини 3 статті 310 ГПК. Посилання скаржника на безпідставне неприйняття судом апеляційної інстанції нових доказів, які не були предметом розгляду суду першої інстанції, що, на думку скаржника, є порушенням статей 80, 113 ГПК відхиляються судом касаційної інстанції, оскільки, по-перше, відповідно до частини 3 статті 269 ГПК докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, чого у справі, що розглядається, судом апеляційної інстанції установлено не було, а, по-друге, наявними у матеріалах справи процесуальними документами суду апеляційної інстанції, у тому числі ухвалою від 17.10.2023 про оголошення перерви в судовому засіданні, спростовуються доводи касаційної скарги ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» щодо встановлення судом апеляційної інстанції в порядку частини 1 статті 113, статті 80 ГПК строку на подання позивачем доказів та/або поновлення строку на подання доказів, позаяк такі процесуальні дії судом апеляційної інстанції не вчинялися. При цьому загальне роз`яснення учасникам справи про можливість подавати процесуальні документи (заяви, клопотання, скарги, відзиви тощо) через систему «Електронний суд» із застосуванням кваліфікованого електронного підпису після реєстрації своїх офіційних електронних адрес в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, про що зазначено в ухвалах про відкриття апеляційного провадження та оголошення перерви, не може свідчити про встановлення судом апеляційної інстанції строку в розумінні частини 1 статті 113, статті 80 ГПК для подання позивачем нових доказів та/або поновлення строку на подання доказів. Доводи, наведені в касаційній скарзі, що стосуються процесу доказування, оцінки доказів судом, фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, проте відповідно до норм статті 300 ГПК зазначене виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Водночас суд касаційної інстанції вважає за необхідно зауважити, що умовою застосування пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК. Проте у цій справі заявлена скаржником підстава оскарження судових рішень з посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК є необґрунтованою, про що зазначено вище. Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК, не спростовують наведених висновків та не впливають на них. Аргументи, наведені у касаційній скарзі, не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин. Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. Статтею 309 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржених судових рішень не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника. Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські регіональні електромережі» залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2023 у справі № 910/431/23 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий суддя І.С. Берднік Судді: В.А. Зуєв І.С. Міщенко