LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова Одеський апеляційний суд2/1522/10078/11

від 09.04.2024НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2019/24 Справа № 2/1522/10078/11 Головуючий у першій інстанції Чернявської Л.М. Доповідач Комлева О. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09.04.2024 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого-судді Комлевої О.С., суддів: Вадовської Л.М.,Сєвєрової Є.С., з участю секретаря Виходець А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Сукачова Євгена Сергійовича, представника ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 червня 2023 року, постановленого під головуванням судді Чернявської Л.М., повний текст рішення складений 27 червня 2023 року, у цивільній справі за позовом Приморської районної адміністрації Одеської міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 про приведення реконструйованої квартири у попередній стан, - в с т а н о в и в: У серпні2011 року Приморська районна адміністрація Одеської міської ради звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про приведення реконструйованої квартири у попередній стан. У листопаді 2011 року Приморська районної адміністрації Одеської міської ради звернулася до суду з уточненим позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 про приведення реконструйованої квартири у попередній стан, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила зобов`язати ОСОБА_6 та ОСОБА_3 привести самовільно реконструйовану квартиру АДРЕСА_1 , згідно з проектом забудови за власний рахунок. В обґрунтування позову позивачем зазначено, що КП ЖКС «Порто-Франківський» встановлено, що ОСОБА_7 без затвердження у встановленому законом порядку проектної документації було проведено реконструкцію квартири АДРЕСА_1 з приєднанням площі частини сходової клітини загального користування, чим значно погіршено житлово-побутові умови мешканців суміжних квартир. Даний факт підтверджено актом КП ЖКС «Порто-Франківський» від 30.07.2008 року, актом від 05.08.2010 року та актом від 15.11.2010 року. Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради було прийнято Розпорядження № 1326 від 16.12.2010 року «Про проведення самовільно реконструйованої квартири АДРЕСА_1 згідно з проектом забудови». На адресу ОСОБА_5 були направлені приписи про негайне припинення будівельних робіт вказаної квартири та надання проектно-дозвільної документації на вчинення дії, однак розпорядження, приписи та акти ОСОБА_7 не виконані. Також позивач зазначив, що відповідно до договору купівлі-продажу від 08.07.2010 року власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 . Позивач вважає, що оскільки ОСОБА_7 самовільно, без отримання необхідних дозволів були проведені будівельні роботи, відповідачі зобов`язані привести самовільно реконструйовану квартиру, згідно з проектом забудови за власний рахунок. Судом до участі у справі в якості третьої особи було залучено ОСОБА_4 . Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 червня 2023рокупозов Приморської районної адміністрації Одеської міської ради задоволений частково. Зобов`язано ОСОБА_3 привести самовільно реконструйовану квартиру АДРЕСА_1 , згідно з проектом забудови за власний рахунок. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду, адвокат Сукачов Є.С., представник ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування всіх обставин, які мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права. У обґрунтуванні своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що ОСОБА_1 реконструкцію у квартирі АДРЕСА_2 не робила, права позивача не порушувала, а отже повертати у первісний стан не повинна. Відзиву на апеляційну скаргу до суду надано не було. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення. В судове засідання, призначене на 09 квітня 2024 року представник Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_8 , ОСОБА_4 не з`явилися, були сповіщені належним чином (а.с. 71 зв.б., 72-77 т. 3). Від ОСОБА_5 до суду надійшло клопотання про розгляд справи без її участі (а.с. 78-82 т. 3). Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників, які не з`явилися в судове засідання та явка яких не визнавалась судом обов`язковою. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_9 , представника ОСОБА_1 , перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 31 травня 2019 року у справі № 2-1996/11 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , виконавчого комітету Одеської міської ради, треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору: Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на квартиру, усунення перешкод у здійсненні права користування поза квартирним коридором та стягнення моральної шкоди та за позовом ОСОБА_4 до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_6 , ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування розпорядження та постановою Одеського апеляційного суду від 03 березня 2021 року були встановлені наступні обставини: « ОСОБА_6 була власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 19 жовтня 2007 року за №1-3062. Право власності було зареєстровано за нею 08 серпня 2008 року, про що свідчить витяг КП «ОМБТІ та РОН» про реєстрацію права власності на нерухоме майно. Із вказаного договору вбачається, що квартира складалась із трьох жилих кімнат, жилою площею 39, 5 кв. м., загальною площею 56, 8 кв. м. Згідно технічного паспорту на вказану квартиру, складеного 03 грудня 1993 року, квартира АДРЕСА_2 складалась з жилих кімнат, площами 7,0 кв.м., 19,1 кв.м. та 13,4 кв.м., кухні 10,2 кв.м., ванної кімнати 3,5 кв.м. та коридору 3,6 кв.м. У 2009 році ОСОБА_6 здійснила реконструкцію вказаної квартири, приєднавши частину парадної загального користування, в результаті чого загальна площа квартири збільшилась на 6,8 кв.м. Як вбачається із матеріалів справи, а саме копії архівних матеріалів на вказану квартиру, 03 січня 2009 року ПП «Юридична фірма «ІВК та Партнери» було надано технічний висновок про можливість подальшої експлуатації після реконструкції квартири АДРЕСА_1 . 20 жовтня 2009 року Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради було видано розпорядження за №808 «Про затвердження технічного висновку про можливість подальшої експлуатації квартири АДРЕСА_1 » на підставі Положення про районну адміністрацію Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради №2189 від 04.02.2004р. в редакції, чинній на час винесення розпорядження. Вказаним розпорядженням було затверджено технічний висновок ПП «Юридична фірма «ІВК та Партнери» про можливість подальшої експлуатації квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 63, 6 кв.м., в тому числі житловою площею 39,5 кв.м.. Також було зобов`язано гр. ОСОБА_6 переоформити в установленому законом порядку правоустановчі документи на вищезазначену квартиру. 04 листопада 2009 року виконавчим комітетом Одеської міської ради було видано ОСОБА_6 свідоцтво серії НОМЕР_1 про право власності на реконструйовану квартиру АДРЕСА_2 . Згідно даного свідоцтва, об`єкт в цілому складається з приміщень загальною площею 63,6 кв.м., житловою площею 39,5 кв.м. Своє право власності ОСОБА_6 зареєструвала також в КП «ОМБТІ та РОН» 11 листопада 2009 року, про що свідчить витяг КП «ОМБТІ та РОН» від 11.11.2009р. В матеріалах справи міститься заява від 05 липня 2010 року мешканців будинку АДРЕСА_3 , згідно якої ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_14 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_13 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 не заперечували проти збереження існуючої реконструкції. Також у липні 2010 року на ім`я ОСОБА_6 було виготовлено технічний паспорт на вказану квартиру АДРЕСА_2 , згідно якого загальна площа квартири склала 63,6 кв.м., житлова 39,5 кв.м., та складається із трьох житлових кімнат, площами 19,1 кв.м., 13,4 кв.м. та 7,0 кв.м., кухні 10,2 кв.м., ванної кімнати 3,9 кв.м. та коридорів, площами 5,2 кв.м., 1,4 кв.м. та 3,4 кв.м. У подальшому, згідно договору купівлі-продажу від 08 липня 2010 року ОСОБА_6 продала, а ОСОБА_3 придбала квартиру АДРЕСА_1 , та є її власником. Також судом встановлено, що ОСОБА_4 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 та ОСОБА_23 являлись співвласниками квартири АДРЕСА_4 на підставі свідоцтва про право власності виданого Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради народних депутатів від 07 жовтня 1993 року за №13-760. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_23 померла. У судовому засіданні ОСОБА_4 пояснив, що у вказаній квартирі проживала його мати ОСОБА_23 .. Відповідачка ОСОБА_6 провела реконструкцію квартири, приєднавши до неї частину парадної спільного користування без дозволу ОСОБА_23 та його, як співвласника суміжної квартири. Вказував, що все це заважало його матері вільно виходити на вулицю. 15грудня 2009року ОСОБА_4 звернувся до прокуратури із заявою стосовно правомірності оскаржуваного розпорядження, а 28 січня 2010 року прокуратурою Приморського району м. Одеси винесено протест голові ПРА ОМР з вимогою скасувати вищевказане розпорядження ПРА ОМР №808 від 20 жовтня 2009 року як незаконне. Розпорядженням ПРА ОМР №184 від 04 березня 2010 року задоволено протест прокуратури Приморського району м. Одеси, скасовано розпорядження ПРА ОМР №808 від 20 жовтня 2009 року. Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 13 жовтня 2011 року (справа №2а/1522/3978/11) було задоволено позов ОСОБА_6 до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, треті особи ОСОБА_25 , ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування розпорядження, а саме визнано незаконним та скасовано розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради №184 від 04 березня 2010 року (а.с. 162-163 т. 2). Вказана постанова суду була залишена без змін ухвалою суду апеляційної інстанції від 09 листопада 2012 року. Отже, починаючи із 04 березня 2010 року по 09 листопада 2012 року оскаржуване розпорядження не діяло. Прокуратурою м. Одеси 30 січня 2012 року Одеському міському голові винесено подання про усунення порушень містобудівного законодавства шляхом скасування розпорядження №808 від 20 жовтня 2009 року. Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради №89 від 04 квітня 2012 року було скасовано розпорядження ПРА ОМР №808 від 20 жовтня 2009 року. Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 07 листопада 2013 року у справі №1522/15062/12 за позовом ОСОБА_6 до виконавчого комітету Одеської міської ради, треті особи ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2014 року, задоволено позовну заяву ОСОБА_6 та визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Одеської міської ради №89 від 04 квітня 2012 року. Ухвалою Вищого адміністративного суду України (провадження К/800/21176/14) від 18 червня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилено; постанову Приморського районного суду м. Одеси від 07 листопада 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2014 року у справі №1522/15062/12 залишено без змін. Тобто, з 04 квітня 2012 року по 25 березня 2014 року спірне розпорядження ПРА ОМР №808 від 20 жовтня 2009 року також не діяло. 20 червня 2014 року Одеська місцева прокуратура №3 в інтересах ОСОБА_4 звернулась до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, за участю третіх осіб: ОСОБА_6 , ОСОБА_3 про скасування розпорядження №808 від 20 жовтня 2009 року (справа №522/11343/14-а). Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 21липня 2016 року у задоволені позову Одеської місцевої прокуратури №3 в інтересах ОСОБА_4 до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, за участю третіх особі: ОСОБА_6 , ОСОБА_3 про скасування розпорядження №808 від 20 жовтня 2009 року було відмовлено. Суд виходив із того, що розпорядження ПРА ОМР №808 від 20 жовтня 2009 року «Про затвердження технічного висновку про можливість подальшої експлуатації квартири АДРЕСА_2 » є реалізованим і таким, що втратило чинність фактом його виконання. Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2016 року постанову Приморського районного суду м. Одеси від 21 липня 2016 року було скасовано та провадження у справі закрито на підставі п.1 ч.1 ст. 157 КАС України, роз`яснено право позивача на звернення до суду з відповідним позовом у порядку цивільного судочинства. Також, 25 листопада 2014 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси (справа№522/10651/14-а) було залишено без розгляду адміністративний позов ОСОБА_4 до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, за участю третіх особі: ОСОБА_6 , ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування розпорядження №808 від 20 жовтня 2009 року. Підставою для залишення без розгляду вказано положення ч. 3 п. 1 ст. 155 КАС України наявність у суді відкрито провадження у справі за тим ж сторонами, з тих же підстав та про той самий предмет позову (справи №522/11343/14-а). Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради 16 грудня 2010 року прийнято розпорядження №1326 «Про приведення самовільно реконструйованої квартири АДРЕСА_1 у відповідність з проектом забудови». Згідно листа ПРА ОМР від 21.04.2011р. №М-70/2, адресованому ОСОБА_4 , було повідомлено, що вказане розпорядження адміністрації не виконано та питання буде вирішуватись у судовому порядку. На підставі викладеного судом встановлено, що розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради за №808 від 20 жовтня 2009 року «Про затвердження технічного висновку про можливість подальшої експлуатації квартири АДРЕСА_1 » починаючи із 02 листопада 2016 року є дійсним та саме на підставі нього ОСОБА_6 отримала 04.11.2009 року свідоцтво серії НОМЕР_1 про право власності на реконструйовану квартиру АДРЕСА_2 .». У відповідності до ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Судом зазначено, що під час розгляду справи не були спростовані обставини, які встановлені постановою Одеського апеляційного суду від 03 березня 2021 року та рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 31 травня 2019 по справі № 2-1996/11, з урахуванням чого суд прийняв зазначені вище обставини справи, як встановлені та такі як не потребують доказування. Також, судом встановлено, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 31 травня 2019 року позовну заяву ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради за № 808 від 20 жовтня 2009 року «Про затвердження технічного висновку про можливість подальшої експлуатації квартири АДРЕСА_1 ». Скасовано реєстрацію права власності ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_1 , яка була здійснена КП ОМБТІ та РОН 11.11.2009 року, реєстраційний номер 20367146, номер запису 588, в книзі 644пр-101. В іншій частині позову відмовлено. Задовольняючи позов Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 , як новий власник повинна нести передбачену діючим законодавством відповідальність за самовільну реконструкцію ОСОБА_6 квартири, а саме зобов`язана за власний рахунок привести цю квартиру до попереднього стану згідно з проектом забудови. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з огляду на таке. Згідно ст.152 ЖК України переобладнання і перепланування квартири, що належить громадянинові на праві приватної власності, провадяться з дозволу виконавчого комітету місцевої Ради, а у відповідності до ст.100 ЖК України особа, яка допустила самовільне переобладнання чи перепланування жилого або підсобного приміщення, зобов`язана за свій рахунок привести приміщення у попередній стан. Відповідно до ст.23 Закону України «Про планування і забудову територій» особа, яка має бажання провести реконструкцію, повинна отримати в інспекції архітектурно-будівельного контролю дозвіл на проведення робіт по реконструкції приміщення. У відповідності ст.9 Закону України «Про архітектурну діяльність» від 20.05.1999р. № 687-ХІV будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил, місцевих правил забудови населених пунктів. Згідно положень ст.28 цього Закону власники та користувачі об`єктів архітектури зобов`язані отримувати в установленому законодавством порядку дозвіл на виконання робіт, пов`язаних з будівництвом об`єкта архітектури. Судом встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_3 територіально належить до Приморського району м. Одеси. У відповідності до Положення про районну адміністрацію Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 27.06.2006р. за № 20-V, районна адміністрація Одеської міської ради є виконавчим органом Одеської міської ради та створюється з метою реалізації функцій міського самоврядування на території відповідного адміністративного району м. Одеси, згідно з Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні». До компетенції районної адміністрації Одеської міськради належить здійснення контролю за утриманням житлового фонду та нежилих приміщень на території відповідного району. Судом вірно встановлено, що ОСОБА_6 на підставі розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради за №808 від 20 жовтня 2009 року «Про затвердження технічного висновку про можливість подальшої експлуатації квартири АДРЕСА_1 » отримала 04.11.2009 року свідоцтво серії НОМЕР_1 про право власності на реконструйовану квартиру АДРЕСА_2 . У подальшому, згідно договору купівлі-продажу від 08 липня 2010 року ОСОБА_6 продала, а ОСОБА_3 придбала квартиру АДРЕСА_1 та є її власником. З договору купівлі-продажу вбачається, що спірна квартира належала ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_2 , виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради 04 листопада 2009 року, бланк серії САС №440070, зареєстрованого в КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» в книзі № 644пр, на стор. № 101 за р. № 588, зареєстровано в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним № 20367146. З огляду на вищевикладене, судом встановлено, що ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 08 липня 2010 року відчужила ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_2 , яке належало ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради 04 листопада 2009 року, бланк серії САС №440070, зареєстрованого в КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» в книзі № 644пр, на стор. № 101 за р. № 588, зареєстровано в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним № 20367146, яке в свою чергу отримано на підставі розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради за №808 від 20 жовтня 2009 року «Про затвердження технічного висновку про можливість подальшої експлуатації квартири АДРЕСА_1 », яке скасовано рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 31 травня 2019 року, яке постановою Одеського апеляційного суду від 03 березня 2021 року залишено без змін. Згідно Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинкових територій, затверджених Постановою КМУ від 08.10.1992р. № 572, переобладнання й перепланування житлових та підсобних приміщень власниками й наймачами квартир може проводитися за відповідними проектами і тільки з дозволу власника будинку. Відповідно до п. 1.4.5. Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства № 76 від 17 травня 2005 року, для одержання дозволу на переобладнання або перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень їх власник або уповноважена ним особа, наймач (орендар) приміщення за згодою його власника подають до органу місцевого самоврядування заяву про надання дозволу на переобладнання або перепланування та, у разі необхідності, можуть подаватися такі документи: - копія свідоцтва на право власності або договору найму (оренди) приміщення; - копія поповерхових планів, завірених в установленому порядку; - проект переобладнання або перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень, погоджений в установленому порядку; - згода власників, співвласників (наймачів) або уповноважених ними осіб на переобладнання та перепланування приміщень, що перебувають у їх спільній власності. Також згідно п.1.4.6. зазначених правил власник, що припустив самовільне перепланування чи переобладнання житлового приміщення зобов`язаний за свій рахунок привести це приміщення до попереднього стану. Ст. 5 Закону України «Про основи містобудування» встановлено, що однією із основних вимог містобудування є забезпечення будівництва об`єктів відповідно до затверджених в установленому порядку проектів цих об`єктів. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 наведені вимоги законодавства дотримані не були, що також підтверджується рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 31 травня 2019 року по справі № 2-1996/11. Пунктом 5.1. Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 273 від 5 грудня 2000 року, що діяв під час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що виконання будівельних робіт на об`єктах без одержання дозволу або його завчасної перереєстрації, а також виконання не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним і тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством. Ст. 376 ЦК України визначено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, а особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Судом вірно встановлено, що ОСОБА_6 провела самовільну реконструкцію вищевказаної квартири, однак як вбачається з договору купівлі-продажу від 08 липня 2010 року ОСОБА_6 продала, а ОСОБА_3 придбала квартиру АДРЕСА_1 , та є її власником. На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні, прийшов до обґрунтованого висновку про зобов`язання ОСОБА_3 привести самовільно реконструйовану квартиру згідно з проектом забудови за власний рахунок, оскільки ОСОБА_3 , як новий власник повинна нести передбачену діючим законодавством відповідальність за самовільну реконструкцію ОСОБА_6 квартири. Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції. При цьому, суд першої інстанції при застосуванні норм права до вказаних правовідносин вірно врахував висновки щодо застосування норм матеріального права, викладених у постановах Верховного Суду, зокрема постанову Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 509/11/17 (провадження № 61-268св21). Доводи апеляційної скарги адвоката Сукачова Є.С., представника ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що ОСОБА_1 реконструкцію у квартирі АДРЕСА_2 не робила, права позивача не порушувала, а отже повертати у первісний стан не повинна, колегія суддів залишає без задоволення, оскільки ОСОБА_1 , як власник спірної квартири повинна у відповідності до вимог чинного законодавства привести реконструйовану ОСОБА_6 , колишнім власником квартиру, згідно з проектом забудови за власний рахунок, так як колишній власник ОСОБА_6 провела незаконну реконструкцію квартири, яка наразі є власністю ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_26 ( ОСОБА_3 ) є добросовісним набувачем, реконструкцію не робила, а тому не повинна нести тягар відновлення, колегія суддів вважає необґрунтованим з підстав того, що з пояснень наданих представником ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції, вбачається, що ОСОБА_6 та ОСОБА_1 є родичами, які раніше були зареєстровані та проживали за одною адресою, що свідчить про те, що ОСОБА_1 обізнана про те, що ОСОБА_6 проводила реконструкцію квартири без належних документів. Також колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03). Крім того, зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення. Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню. Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України). Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має. Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін. Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу адвоката Сукачова Євгена Сергійовича, представника ОСОБА_27 залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 червня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складений 16 квітня 2024 року. Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева Судді ______________________________________ Л.М. Вадовська ______________________________________ Є.С. Сєвєрова

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»