Постанова Вінницький апеляційний суд № 133/258/22

Справа № 133/258/22 Провадження № 22-ц/801/517/2024 Категорія: Головуючий у суді 1-ї інстанції Пєтухова Н. О. Доповідач:Ковальчук О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 квітня 2024 рокуСправа № 133/258/22м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого Ковальчука О. В., суддів: Сала Т. Б., Берегового О.Ю., за участі секретаря Луцишина О. П., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Личука Тараса Володимировича та приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Тимощука Володимира Вікторовича, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 15 листопада 2023 року суддею цього суду ОСОБА_2 , дата складання його повного тексту невідома, В С Т А Н О В И В: У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернуся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (далі ТОВ «Вердикт Капітал»), за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Личука Т.В. та приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Тимощука В.В., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Позов мотивований тим, що 05 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Укрсиббанк» укладено договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11230215000, за яким ПАТ «Укрсиббанк» надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 38 190 доларів США строком до 05 жовтня 2014 року. 05 вересня 2011 року рішенням Оболонського районного суду міста Києва у справі № 2-1317/11 було стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 солідарно на користь ПАТ «Укрсиббанк» суму боргу у розмірі 38 673,16 доларів США, що еквівалентно 308 267,63 грн., та судовий збір у розмірі 1820 грн 20 квітня 2012 року між ПАТ «Укрсиббанк» та ТОВ «Кредекс Фінанс» укладено договір про відступлення прав вимоги № 05/12, відповідно до якого ПАТ «Укрсиббанк» відступило ТОВ «Кредекс Фінанс», а ТОВ «Кредекс Фінанс» набуло право вимоги заборгованості за кредитним договором № 11230215000 від 05 жовтня 2007 року. В подальшому ТОВ «Кредекс Фінанс» змінило назву на ТОВ «Вердикт Капітал». 09 березня 2021 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Личуком Т.В. було вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 2844, на підставі договору № 05/12 про відступлення прав вимоги від 20 квітня 2012 року та кредитного договору № 11230215000 від 05 жовтня 2007 року, про стягнення з ОСОБА_1 суми боргу за кредитним договором у розмірі 1 147 981,22 грн. 24 травня 2021 року ухвалою Оболонського районного суду міста Києва у справі № 756/5851/21 задоволено заяву ТОВ «Вердикт Капітал» про заміну сторони виконавчого провадження у справі № 2-1317/11, у якій стягувачем виступало ПАТ «Укрсиббанк», а боржником ОСОБА_1 . Зазначена ухвала станом на сьогодні не пред`явлена відповідачем до виконання. 19 січня 2022 року вказаний виконавчий напис нотаріуса пред`явлено до виконання приватному виконавцю виконавчого округу Вінницької області Тимощуку В.В., яким того ж дня відкрито виконавче провадження № 68242431 та в межах даного виконавчого провадження ним у той же день винесено постанови про накладення арешту на кошти та майно ОСОБА_1 . Позивач вказував, що укладений між ним та ПАТ «Укрсиббанк» кредитний договір, а також договір між ПАТ «Укрсиббанк» та ТОВ «Вердик Капітал» про відступлення прав вимоги, які були надані нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не були посвідчені нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню саме у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника. У виконавчу написі нотаріус взагалі безпідставно та незаконно визначив період стягнення заборгованості з 20 квітня 2012 року по 05 березня 2021 року, та суму, що підлягає до стягнення з урахуванням суми простроченої заборгованості, суми заборгованості за нарахованими відсотками та комісіями, тоді як судом встановлена інакша сума, яка підлягає стягненню, що свідчить про те, що нотаріус при вчиненні напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню, чим порушив норми ст. 88 ЗУ «Про нотаріат». Зазначені факти не дають підстав для констатації безспірності заборгованості за кредитним договором, а це виключає вчинення виконавчого напису, оскільки саме безспірність заборгованості і є підставою для його здійснення. Також позивач вказував, що ТОВ «Вердикт Капітал» пропущений строк звернення до нотаріуса для вчинення виконавчого напису. Боржник не отримував попереднього повідомлення про погашення заборгованості та взагалі не був проінформований вчасно про наявність заборгованості, чим був позбавлений можливості або оспорити вимоги відповідача або ж виконати їх, що не може свідчити про безспірність суми, заявленої до стягнення. В свою чергу, нотаріусом не було перевірено надсилання такої вимоги стягувачем боржнику і отримання її останнім, що унеможливило подання ОСОБА_1 нотаріусу обґрунтованих заперечень щодо вчинення виконавчого напису або письмової згоди, що також не може свідчити про безспірність суми, заявленої до стягнення. Пославшись на викладені обставини, позивач просив визнати вказаний виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню. 15 листопада 2023 року рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області зазначений позов задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис №2844, вчинений 09 березня 2021 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Личуком Т.В., яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованість у розмірі 1 147 981, 22 грн. Стягнуто з ТОВ «Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 20 992, 40 грн. Не погодившись із ухваленим рішенням, ТОВ «Вердикт Капітал», посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, в апеляційній скарзі просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Також у скарзі скаржник зазначає, що розмір стягнутих витрат на правову допомогу у 20 000 грн. із відповідача на користь позивача є завищеним для даної категорії справ, підтверджуючі документи щодо понесених витрат на правову допомогу не надсилались відповідачу, позивачем не було надано доказів здійснення оплати наданих послуг. 08 березня 2024 року адвокат Авраменко О.В. через підсистему «Електронний суд» подала відзив на вказану апеляційну скаргу, у якому зазначено, що вона діє в інтересах ОСОБА_1 12 квітня 2024 року ухвалою Вінницького апеляційного суду такий відзив залишено без розгляду. У даній ухвалі суд зазначив, що із вказаного відзиву видно, що він поданий через підсистему «Електронний суд» адвокатом Авраменко О.В., до нього вона додала ордер серії АІ №1564009. Однак такий ордер не містить інформації стосовно того, що адвокат Авраменко О.В. уповноважена представляти інтереси ОСОБА_1 у Вінницькому апеляційному суді, оскільки даний ордер не заповнений у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема у ньому не зазначено прізвище, ім`я, по батькові особи, якій надається правова допомога, а також назву органу, у якому надається правова допомога, натомість інших документів, визначених ч. 4 ст. 62 ЦПК України, з яких можна було б встановити те, що адвокат Авраменко О.В. уповноважена представляти інтереси ОСОБА_1 у Вінницькому апеляційному суді, матеріали справи не містять. Належним чином повідомлені учасники справи у судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явились. 16 квітня 2024 року адвокат Авраменко О.А. подала до суду клопотання, до якого додала ордер на представництво інтересів ОСОБА_1 у Вінницькому апеляційному суді серії АІ №1564009. У цьому клопотанні вона просить відкласти розгляд справи, а також розглянути повторно її клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Дане клопотання не підлягає до задоволення, оскільки належним чином повідомлені адвокат Авраменко О.А. та особа, яку вона представляє, не були позбавлені можливості з`явитись до суду особисто для участі у судовому засіданні. Натомість наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а тому суд вправі, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Саме такою є позиція Верховного Суду, викладена ним у постанові від 22 травня 2023 року у справі № 523/13340/20. Згідно положень ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином колегія суддів вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності належним чином повідомлених учасників справи, оскільки неявка учасників справи не перешкоджає апеляційному розгляду справи, а відкладення її розгляду призведе до порушення строків розгляду апеляційної скарги. Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу на те, що наявне у матеріалах справи клопотання адвоката Авраменко О.В. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції вирішене ухвалою Вінницького апеляційного суду від 12 квітня 2024 року, якою його залишено без розгляду, а тому не може бути вирішене повторно. Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду цим вимогам відповідає не в повному обсязі, тому апеляційний суд відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши його законність і обґрунтованість у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав. Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. За положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. З матеріалів справи вбачається, що 05 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Укрсиббанк» укладено договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу (Mitsubishi Outlander, 2007 року випуску, червоного кольору) № 11230215000, у відповідності до умов якого ПАТ «Укрсиббанк» надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 38 190 доларів США строком до 05 жовтня 2014 року (а. с. 17-24). 06 липня 2011 року ОСОБА_1 та ПАТ «Укрсиббанк» уклали додаткову угоду до цього договору, у якій домовились про припинення дії застави на вказаний транспортний засіб (а. с. 25). 05 вересня 2011 року рішенням Оболонського районного суду міста Києва у справі № 2-1317/11 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрсиббанк» суму боргу у розмірі 38 673,16 доларів США, що еквівалентно 308 267,63 грн., та судовий збір у розмірі 1 820 грн. (а. с. 29-30). 20 квітня 2012 року між ПАТ «Укрсиббанк» та ТОВ «Кредекс Фінанс» укладено договір про відступлення прав вимоги № 05/12, відповідно до якого ПАТ «Укрсиббанк» відступило ТОВ «Кредекс Фінанс», а ТОВ «Кредекс Фінанс» набуло право вимоги заборгованості за кредитним договором № 11230215000 від 05 жовтня 2007 року. В подальшому ТОВ «Кредекс Фінанс» змінило назву на ТОВ «Вердикт Капітал». Дані обставини були встановлені ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 24 травня 2021 року у справі №756/5851/21. Цією ж ухвалою задоволено заяву ТОВ «Вердикт Капітал» про заміну сторони виконавчого провадження у справі № 2-1317/11, де боржниками є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 Замінено ПАТ «Укрсиббанк» на його правонаступника ТОВ «Вердикт Капітал» (а. с. 32-36). 19 січня 2022 року за заявою представника ТОВ «Вердикт Капітал» приватним виконавцем виконавчого округу Вінницької області Тимощуком В.В. відкрито виконавче провадження №68242431 за виконавчим написом №2844 від 09 березня 2021 року, вчиненим приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Личуком Т.В., про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованості в сумі 1 147 981,22 грн. (а. с. 38-39). Того ж дня цим приватним виконавцем винесено постанову про накладення арешту на все рухоме і нерухоме майно боржника в межах суми звернення стягнення з урахуванням винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження та постанову про накладення арешту на грошові кошти боржника (а. с. 40-41, 42-43). Відповідно до ст. 18 ЦК України, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Згідно зі ст. 87 Закону України «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Вчинюючи виконавчі написи, нотаріус відповідно до закону встановлює та офіційно визнає факт наявності певної безспірної заборгованості та викладає такий свій висновок у відповідному нотаріальному акті - документі (виконавчому написі), що одночасно є підставою для примусового виконання (п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження»). Нотаріус у межах реалізації наданих йому юрисдикційних повноважень не вирішує спорів про право, але в результаті розгляду нотаріальної справи та вчинення нотаріальної дії правова невизначеність все ж припиняється. Отже, здійснюючи повноваження у сфері безспірної юрисдикції, нотаріус має встановлювати наявність або відсутність певного юридичного складу, щоб покласти його у підставу нотаріального акта в межах вчинюваної ним відповідної нотаріальної дії. Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (ч. 1 ст. 39 цього Закону). Таким актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій). Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (п. 19 ст. 34 Закону України «Про нотаріат»). При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. Згідно з п. п. 2.1 п. 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису. Відповідно до п.3.1 вказаної Глави, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем, за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Підпунктами 3.2, 3.5 п. 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій. З моменту прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 і до 10 грудня 2014 року була чинною редакція Переліку, згідно з якою стягнення кредитної заборгованості на підставі виконавчих написів було можливе тільки за нотаріально посвідченими угодами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також звернення стягнення на заставлене майно. Так, п. 1 Переліку передбачено, що для одержання виконавчого напису нотаріуса за нотаріально посвідченими договорами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно (крім випадку, передбаченого п. 1-1 цього Переліку), подаються: оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання. 26 листопада 2014 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів». Зазначеною постановою були внесені зміни в розділ «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами» та доповнено новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин». Тобто, нотаріус міг вчиняти виконавчі написи на кредитних договорах, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису кредитор мав би надати нотаріусу оригінал кредитного договору, засвідчену стягувачем виписку з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості. Однак постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», зокрема, в частині доповнення Переліку новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» було визнано незаконною та нечинною. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року у справі № 826/20084/14 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року було залишено без змін. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року було відмовлено в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, а відтак Перелік діє в попередній редакції, яка не передбачала можливості вчинення виконавчого напису нотаріуса на нотаріально не посвідченому кредитному договорі. Пункт 1 зазначеного Переліку, в чинній на день вчинення виконавчого напису редакції, регламентує, що для одержання виконавчого напису нотаріусу подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди, що передбачає сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання. Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі № 910/10374/17. Як слідує з матеріалів справи, оскаржуваний виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом 09 березня 2021 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14. Таким чином до спірних правовідносин підлягає застосуванню постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» № 1172 в редакції від 29 листопада 2001 року, тобто в редакції, яка діяла до моменту доповнення Переліку п. 2 Розділу. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що на день вчинення виконавчого напису, а саме 09 березня 2021, редакція Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, не передбачала можливості вчинення виконавчого напису на договорі, який нотаріально не посвідчений, а укладений між банком та ОСОБА_1 кредитний договір, який наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально. Крім того, доказів того, що позивач отримав письмову вимогу від відповідача про погашення заборгованості матеріали справи не містять, а тому позивач не мав можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчиненого виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору між сторонами щодо суми заборгованості, що об`єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису. У даному випадку нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом, не витребував від стягувача додаткових документів, а тому вчинив виконавчий напис на порушення норм ст. 88 Закону України «Про нотаріат» та Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Відповідачем не надано суду належним чином завірених копій документів, що подавалися приватному нотаріусу для вчинення виконавчого напису, а саме: первинних бухгалтерських документів стосовно видачі кредиту та його часткового погашення (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки та інше), тому не має підстав вважати, що розмір заборгованості позивача перед відповідачем, а також суми відсотків, пені, зазначені в розрахунку, є правильними. Подібні правові висновки Верховний Суд викладав у постановах від 12 березня 2020 року у справі № 757/24703/18-ц, від 15 квітня 2020 року у справі № 158/2157/17, від 21 жовтня 2020 року у справі № 172/1652/18, від 21 вересня 2021 року у справі № 910/10374/17, від 06 жовтня 2021 року у справі № 361/4793/20, від 06 грудня 2023 у справі № 299/5183/21. Доводи апеляційної скарги по суті спору зводяться до цитування норм чинного законодавства та постанов суду касаційної інстанції, а тому не приймаються до уваги колегією суддів як такі, що не несуть в собі тверджень, які б мали бути оцінені судом апеляційної інстанції на предмет відповідності їх фактичним обставинам справи, на висновки суду першої інстанції не впливають та їх не спростовують. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оцінивши доводи апеляційної скарги щодо стягнутих витрат на правничу допомогу, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає розмір стягнутих судом першої інстанції витрат на правничу допомогу у 20 000 грн. є завищеним та частково погоджується із доводами апеляційної скарги в цій частині, а тому рішення слід змінити, зважаючи на наступне. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції дійшов висновку про їх стягнення з відповідача на користь позивача в сумі 20 992 грн. При цьому з мотивувальної частини рішення видно, що з них 992, 40 грн. - це витрати по сплаті судового збору, а 20 000 грн. - витрати на правничу допомогу. Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. За ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з ч. ч. 4-6 ст. 137 ЦК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Згідно із ч. ч. 1, 2, 5 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зроблено такі висновки: «Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях ч. 5 та ч. 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності». За правилами ст. ст. 12, 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 9 ст. 83 ЦПК України копії доказів, що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. У п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)). Разом з тим, якщо суд під час розгляду клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу (заперечень щодо розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу) визначить, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат, суд має дійти висновку про зменшення заявлених до стягнення з іншої сторони судових витрат на професійну правничу допомогу. Такі висновки збігаються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 24 січня 2019 року у справі №910/15944/17. З матеріалів справи видно, що 24 січня 2022 року між адвокатом Демченком О.М., який є керуючим адвокатського об`єднання «АЕРОПАГ», та Черніцьким Д.Л. укладено договір про надання правової допомоги № 2401/22. За змістом такого договору гонорар адвоката визначено у розмірі 20 000 грн. (а. с. 14-15). Згідно з квитанцією АТ КБ «Прват Банк» від 31 січня 2022 року ОСОБА_1 сплачено на рахунок адвокатського об`єднання «АЕРОПАГ» 20 000 грн. за вказаним договором про надання правової допомоги (а. с. 16). У позові наведено розрахунок таких витрат, згідно якого вивчення документів на предмет визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню через суд, консультування з приводу подачі позову, розробка правової позиції по судовій справі вартувало 8 000 грн.; підготовка позовної заяви з додатками для суду та сторін справи, подання позовної заяви, представництво позивача в суді першої інстанції, підготовка інших процесуальних документів у судовій справі 12 000 грн. (а. с. 9). Враховуючи клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, апеляційний суд дійшов висновку, що заявлений розмір витрат є неспівмірним зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат, а тому такий розмір стягнутих із відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції підлягає зменшенню із 20 000 грн. до 5 000 грн. Доводи скаржника про те, що підтверджуючі документи щодо понесених витрат на правову допомогу не надсилались відповідачу, спростовуються тим, що такі документи були додані позивачем до позову, а відповідач скористався правом на подачу відзиву та заявив окремо клопотання про зменшення витрат на правову допомогу. Посилання скаржника на те, що позивачем не було надано доказів здійснення оплати наданих адвокатом послуг, не заслуговує на увагу, адже у справі наявна квитанція АТ КБ «Прват Банк» від 31 січня 2022 року про сплату ОСОБА_1 на рахунок адвокатського обєднання «АЕРОПАГ» 20 000 грн. Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу на те, що витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137, ч. 8 ст. 141 ЦПК України). Саме такою є правова позиція Верховного Суду, висловлена колегією суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З урахуванням наведеного апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на професійну правничу в законній силі залишатись не може та відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає зміні, зокрема шляхом зменшення розміру таких витрат, які стягнуто з відповідача на користь позивача з 20 000 грн. до 5 000 грн., що вплине зменшення розміру стягнутих судових витрат, понесених у суді першої інстанції, із ТОВ «Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_1 з 20 992, 40грн. до 5 992, 40 грн. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно з п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст.382 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Апеляційний суд хоча і задовольняє частково апеляційну скаргу і змінює рішення в частині розподілу судових витрат, проте по суті прийняте судом рішення про задоволення позову залишає без змін, тому відповідно й не стягує понесені судові витрати. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 269, 367, 374, 376, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» задовольнити частково. Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 15 листопада 2023 року в частині стягнення судових витрат змінити. Зменшити розмір стягнутих витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції із Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_1 з 20 000 грн. до 5 000 грн., таким чином, зменшивши розмір стягнутих судових витрат, понесених у суді першої інстанції, із Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_1 з 20 992, 40 грн. до 5 992, 40 грн. Рішення суду першої інстанції в іншій частині залишити без змін. Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги залишити за скаржником. Постанова набирає законної сили із дня її прийняття. Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови. Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 . Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», код ЄДРПОУ 36799749. Головуючий О. В. Ковальчук Судді: Т. Б. Сало О. Ю. Береговий