Ухвала КЦС ВС № 489/4308/20

У Х В А Л А 11 квітня 2024 року м. Київ права № 489/4308/20 провадження № 61-4313ск24 Верховний Суд у складі судді Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Ігнатенка В. М., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 20 листопада 2023 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, ВСТАНОВИВ: У вересні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики. Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20 листопада 2023 року позов частково задоволено. Стягнено із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики у розмірі 2 708 867,22 грн, що складається з: суми боргу - 2 526 393,58 грн, інфляційних втрат - 76 297,07 грн, 3 % річних - 1 061 77,15 грн. Стягнено із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 10 387,46 грн. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року залишено без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 20 листопада 2023 року залишено без змін. Відновлено виконання рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 20 листопада 2023 року, яке зупинене ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 02 лютого 2024 року. 21 березня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направила до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 20 листопада 2023 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року. У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 20 листопада 2023 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 . Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями для розгляду справи визначено суддю-доповідача Ігнатенка В. М. Подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та вирішення питання про відкриття касаційного провадження, з огляду на наступне. У статті 392 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) викладені вимоги щодо форми та змісту касаційної скарги. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 цього Кодексукасаційна скарга має містити вказівку на норму права, щодо якої відсутній висновок, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. Згідно із частиною першою статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу; справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Верховний Суд зазначає, що право особи на оскарження судового рішення є однією із складових права на справедливий суд, що гарантується статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Конституцією України. Водночас згідно з цивільним процесуальним законом оскарження судового рішення в суді касаційної інстанції вимагає від заявника належного обґрунтування касаційної скарги. У касаційній скарзі заявник зазначає, що підставою подання касаційної скарги є неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права та посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України(відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах). Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. До повноважень Верховного Суду, зокрема, належить вирішення питань щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, їх тлумачення під час розгляду справ. Касаційний суд має забезпечувати формування єдиної судової практики шляхом надання відповідного тлумачення (правозастосування) норм права. Про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики свідчить, зокрема, відсутність єдиного правового висновку Великої Палати Верховного Суду, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, велика кількість справ щодо вирішення подібних правовідносин, які перебувають на розгляді судів. У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити вказівку на норму права, щодо якої відсутній висновок, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі № 904/3807/19. Зі змісту касаційної скарги вбачається, що заявник лише формально посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України. У касаційній скарзі не вказано, щодо якої саме норми права відсутній висновок Верховного Суду, а також належним чином не обґрунтовано необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо відповідних норм права. Отже, заявнику необхідно подати до суду касаційної інстанції нову редакцію касаційної скарги з належним обґрунтуванням пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, на який заявник посилається, як на підставу касаційного оскарження судових рішень. Відповідно до частини другої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 185цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу. За частиною першою статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог цього Кодексу щодо форми і змісту, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Касаційну скаргу заявника необхідно залишити без руху з наданням їй можливості усунути вищевказані недоліки. Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 20 листопада 2023 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року залишити без руху, надати для усунення зазначених вище недоліків строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали. У разі невиконання у встановлений строк інших вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає. Суддя В. М. Ігнатенко