Постанова 4852 № 160/11327/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 11 квітня 2024 року м. Дніпросправа № 160/11327/23 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач), суддів: Бишевської Н.А., Семененка Я.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Дніпропетровський окружного адміністративного суду від 11 вересня 2023 року (суддя Маковська О.В.) у справі №160/11327/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №047150021931 від 08.05.2023 щодо відмови призначити та виплачувати пенсію на пільгових умовах за Списком №1; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити, нарахувати та виплачувати з 01.05.2023 ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до п. «а» ч.1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням та в редакції відповідно до рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, врахувавши до загального стажу період навчання з 01.09.1994 по 22.06.1996; роботи з 06.05.1996 по 23.07.1996; роботи з 24.07.1996 по 23.12.1997. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачці протиправно відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 у зв`язку з недосягненням пенсійного віку відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Позивачка вказує, що набуття нею права на призначення пенсії підтверджується Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, яким зміни до пункту «а» статті 13 Закону №1788 щодо збільшення пенсійного віку, внесені Законом №213, визнані неконституційними. Крім того, позивачка зазначає про безпідставність відмови у зарахуванні спірних періодів трудової діяльності та навчання до загального страхового стажу з підстав недоліків у заповненні трудової книжки, оскільки відповідальність за означене покладена на роботодавця. Рішенням Дніпропетровський окружного адміністративного суду від 11 вересня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 08.05.2023 №047150021931 щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до загального стажу роботи періоди з 01.09.1994 по 22.06.1996, з 06.05.1996 по 23.07.1996 та з 24.07.1996 по 23.12.1997. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 з 01.05.2023 відповідно до п. «а» ч.1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням та в редакції відповідно до рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити з 01.05.2023 ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1. В решті позовних вимог відмовлено. Суд виходив з того, що певні недоліки у заповненні трудової книжки не позбавляють особу, що звернулась до пенсійного органу про призначення пенсії за віком, права на отримання гарантованих пенсійних виплат, а відповідач в разі наявності сумнівів в тих чи інших документах не позбавлений права перевірити інформацію, яка у них зазначена, як того вимагає ч.2 ст.44 Закону №1058-IV. Суд встановивши відсутність доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці позивачки щодо спірних періодів роботи, дійшов висновку, що відповідач безпідставно не взяв їх уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи та не вжив всіх заходів для їх перевірки. Оскільки, пенсійним органом не наведено інших підстав відмови у призначенні пенсії, ніж ті, що вказані в оскаржуваному рішенні, суд визнав необхідним задовольнити позовні вимоги, зобов`язавши відповідача зарахувати спірні періоди роботи та навчання до страхового стажу. При цьому суд вказав, що зарахування спірних періодів до загально страхового стажу повинно здійснюватись органом ПФУ, який відмовив у такому зарахуванні, а саме: Головне управління ПФУ в м. Києві, отже, вимога про зобов`язання саме Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу спірних періодів є необґрунтованою. Щодо висновків відповідача про недосягнення позивачкою пенсійного віку на дату звернення за призначенням пенсії, суд зазначив, що позивачка на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії досягла віку 46 років, здобула необхідний загальний і спеціальний страховий стаж, тому з урахуванням змін у чинному законодавстві, прийнятого Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до п. «а» ч.1 ст.13 Закону №1788-XII. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач - 2 (Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві) подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю. Скаржник наполягає на правомірності прийнятого ним рішення про відмову в призначені позивачці пенсії за віком на пільгових умовах у зв`язку з недосягненням пенсійного віку (50 років відповідно до пп.1 п.2 ст.114 Закону № 1058-IV). Також скаржник вважає, що ним до загального страхового стажу правомірно не зараховано період навчання позивачки з 01.09.1994 по 22.06.1996, оскільки є виправлення в даті присвоєння кваліфікації; період роботи з 06.05.1996 по 23.07.1996 у зв`язку із відсутністю наказу та дати при звільненні; період роботи з 24.07.1996 по 23.12.1997, оскільки у записі в трудовій книжці про звільнення нечитабельна печатка підприємства. Також відповідач-2 зазначає, що суд, зобов`язавши призначити позивачці пенсію на пільгових умовах без перевірки органом Пенсійного фонду дотримання позивачкою усіх визначених законом умов, допустив втручання у дискреційні повноваження пенсійного органу. Крім того, позивачка перебуває на обліку у відповідача-1, то саме останній має і призначати пенсію. Дана адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Визначаючи межі апеляційного перегляду справи, суд апеляційної інстанції виходить з того, що рішення суду першої інстанції оскаржено відповідачем-2 в частині задоволених позовних вимог, у зв`язку з чим судом апеляційної інстанції надається оцінка рішенню суду на предмет його законності та обґрунтованості саме в цій частині. Рішення суду в частині незадоволених позовних вимог не оскаржується, тому судом апеляційної інстанції в цій частині рішення суду першої інстанції не перевіряється. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 01.05.2023 у віці 46 років звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №

1. За принципом екстериторіальності матеріали передано на розгляд до Головного управління ПФУ в м. Києві. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 08.05.2023 №047150021931 позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пп.1 п.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV у зв`язку з недосягненням на день звернення пенсійного віку (50 років). За змістом оскаржуваного рішення позивачка має загальний страховий стаж роботи 36 років 4 місяці 10 днів. Пільгових стаж за Списком № 1 - 12 років 6 місяців. Також в рішенні зазначено, що до загального страхового стажу не зараховано: період навчання з 01.09.1994 по 22.06.1996 (виправлення в даті присвоєння кваліфікації); з 06.05.1996 по 23.07.1996 (відсутній наказ та дата при звільненні); з 24.07.1996 по 23.12.1997 (при звільненні нечитабельна печатка). Не погоджуючись з рішенням про відмову у призначенні пенсії, позивач звернулася до суду з цим позовом. З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції. Щодо досягнення позивачкою необхідного віку, який би давав останній право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке. Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV. Відповідно до ст.2 Закону № 1788-XII, за цим Законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років. Згідно з пунктом «а» частини першої ст.13 Закону № 1788-ХІІ, в редакції Закону України від 02.03.2015 № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зокрема, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. До внесення змін Законом № 213-VIII у статтю 13 Закону № 1788-ХІІ було встановлено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Тобто Законом №213-VIII, який набув чинності з 01.04.2015, віковий ценз для жінок у 45 років збільшено до 50 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу. У свою чергу Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 № 2148-VIII, який набрав чинності 11.10.2017, Закон №1058-IV доповнено розділом XIV-І «Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян». Зокрема, пунктом 1 частини другої статті 114 Закону №1058-IV (в редакції Закону №2148-VIII) на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Разом з цим Законом №2148-VIII у новій редакції викладений пункт 2 розділу XV Закону №1058-IV, де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону. Крім цього, в силу спеціальної вказівки у Законі №2148-VIII, наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017. Отже, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком № 1, почали регламентуватись одночасно двома законодавчими актами, а саме: пунктом «а» частини першої статті 13 Закону № 1788-ХІІ у редакції Закону № 213-VIII та пунктом 1 частини другої статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону № 2148-VIII. Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 «У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII». Конституційний Суд України у вказаному рішенні, дослідивши правовідносини, пов`язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію. Особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об`єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов`язані саме з положеннями Закону № 1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію. Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність. За змістом пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII. Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. У відповідності до пункту 3 резолютивної частини рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах». Таким чином, з 23.01.2020 правила призначення пенсій за Списком №1 регламентуються одночасно пунктом «а» частини першої статті13 Закону №1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та пунктом 1 частини другої статті 114 Закону №1788-ХІІ у редакції Закону №2148-VIII. Відносно позивачки правила вказаних нормативних положень містять розбіжність у величині показника вікового цензу, що є однією з умов призначення пенсії жінкам за Списком №1, який складає 45 років за пунктом «а» частини першої статті 13 Закону №1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та 50 років за пунктом 1 частини другої статті 114 Закону №1788-ХІІ у редакції Закону №2148-VIII. Відмовляючи позивачці у призначенні пенсії, відповідач-2 послався на те, що позивачка не досягла віку 50 років, що відповідно до вимог статті 114 Закону №1058-IV унеможливлює призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1. З цього приводу слід зазначити, що оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України). Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV. При цьому суд першої інстанції правильно врахував правову позицію, викладену Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в своєму рішенні від 21.04.2021 у зразковій справі №360/3611/20, яке підтримане постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021, згідно якій Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, що у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. За таких обставин та правового регулювання вбачається, що до спірних правовідносин слід застосовувати більш сприятливий закон, який передбачає право позивачки на обумовлену попередньою роботою пільгову пенсію, втім фактично застосований закон, який позбавляє зазначеного права, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №047150021931 від 08.05.2023 про відмову в призначенні позивачці пенсії за віком на пільгових умовах. Щодо не зарахування до загального стажу позивачки періоду навчання з 01.09.1994 по 22.06.1996; періодів роботи з 06.05.1996 по 23.07.1996, з 24.07.1996 по 23.12.1997 суд апеляційної інстанції також погоджується з судом першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок. Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом. Частиною 4 ст. 24 Закону № 1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Таким чином, страховий стаж, який безпосередньо пов`язаний зі сплатою страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, зараховується починаючи з 01 січня 2004 року. До 01 січня 2004 року стаж вимірювався періодом роботи (трудовий стаж). Отже, до 01 січня 2004 року трудовий стаж (періоди офіційної роботи, які підтверджені записами в трудовій книжці) автоматично зараховується як страховий стаж. Види трудової діяльності, що зараховуються до стражу роботи, який дає право на трудову пенсію, визначені ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ. Згідно з ч. 1 ст. 56 Закону № 1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Відповідно до ч.3 ст.56 цього Закону до стажу роботи зараховується також: пп. а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків; пп. д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі. Відповідно до статті 62 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно з п.2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, до заяви про призначення пенсії за віком документи, зокрема: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №

637. За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, орган, що призначає пенсію, додає довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення. Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Пунктом 1 цього Порядку в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Відповідно до п.3 цього ж Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Таким чином, трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, і лише у разі відсутності в ній відповідних записів та наявності неточностей про періоди роботи, особа, що звертається за призначенням пенсії, на підтвердження стажу роботи, повинна надати інші документи. У спірні періоди роботи позивачки порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58. Відповідно до пунктів 1.1, 2.1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами. За змістом пункту 2.2 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення. Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Відповідно до пункту 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Відтак, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на роботодавця. Судом встановлено, що в трудовій книжці позивачки НОМЕР_1 , виданій 23.07.1996, містяться записи, які є спірними: з 01.09.1994 по 22.06.1996 навчання в Криворізькому комерційному технікумі (диплом № ін. 001267 від 22.06.1996); з 06.05.1996 по 23.07.1996 - робота в АТ «Надежда» за трудовим договором в якості офіціанта торгівельного центру «Казацкий» (договір № 5 від 06.05.1996); з 24.07.1996 по 23.12.1997 робота в Андріївському сільському споживчому товаристві продавцем (наказ № 43 від 24.07.1996 про прийняття, наказ № 55 від 24.12.1997 про звільнення). Дослідивши ці записи в трудовій книжці позивачки, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що вони виконані чітко, зрозуміло, без виправлень та неточностей. Записи про періоди роботи позивачки містять всі необхідні дані, відповідають вимогам наведеній вище Інструкції №58, виконані послідовно (дати вчинення записів про навчання, прийняття на роботу узгоджуються із датами записів про звільнення з попередніх місць роботи), не місять суперечливих відомостей про періоди роботи та узгоджуються між собою. Виявлені відповідачем-2 недоліки в заповненні трудової книжки позивача не є такими, що виключають можливість зарахування означених вище періодів роботи до страхового стажу позивачки. При цьому відповідач-2 не ставить під сумнів достовірність записів, внесених до трудової книжки позивачки, а вказує на окремі недоліки під час заповнення трудової книжки (щодо засвідчення запису про звільнення 23.12.1997 печаткою, яка не читається). Щодо твердження відповідача-2 про виправлення в даті присвоєння кваліфікації (період навчання з 01.09.1994 по 22.06.1996) суд встановив, що у виданому позивачці Криворізьким комерційним технікумом дипломі ІН № 001267 міститься дата рішення державної кваліфікаційної комісії про присвоєння позивачці кваліфікації товарознавця-комерсанта - 22 червня 1996 року, яка не суперечить іншим відомостям у вказаному дипломі і не є свідченням неправильності записів про навчання позивачки в її трудовій книжці. Стосовно відсутності наказу та дати про звільненні позивачки 23.07.1996 суд апеляційної звертає увагу, що згідно відомостей в трудовій книжці НОМЕР_1 позивачка з 06.05.1996 по 23.07.1996 працювала в АТ «Надежда» за трудовим договором № 5 від 06.05.1996 і вказаний договір визначений в якості підстави для внесення відповідних записів у трудову книжку відповідача, що не може вважатися порушенням порядку ведення трудових книжок працівників (Інструкція № 58) з огляду на положення ст.23 КЗпП України, згідно якої в редакції, що діяла в у спірних період, трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не може бути встановлено на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідних періодів роботи до страхового стажу, оскільки визначальним для вирішення питання про призначення пенсії є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не дотримання всіх формальних вимог при заповненні трудові книжки. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. Така правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 11 травня 2022 року у справі № 120/1089/19-а. Відповідно до пункту 18 постанови Ради Міністрів СРСР від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки працівників та службовців» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Вказане дає підстави для висновку, що власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка звернулася за пенсією, а отже, й не може впливати на її особисті права, відтак недотримання роботодавцем усіх вимог при заповненні трудової книжки, не може бути беззаперечною підставою для відмови в призначенні пенсії особи, яка звернулася за такою. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17. Також суд апеляційної інстанції вважає можливим врахувати правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №127/9055/17, що наявність сумнівів у відповідача відповідно до зазначеного законодавства, може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу. Верховний Суд у постанові від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що трудова книжка позивачки є достатньою підставою для підтвердження її стажу роботи з 01.09.1994 по 22.06.1996, з 06.05.1996 по 23.07.1996 та з 24.07.1996 по 23.12.1997 для призначення пенсії, яка не потребує підтвердження додатковими документами, а не зарахування вказаного періоду до страхового стажу позивачки за наведених пенсійним органом обставин є протиправним. З приводу прийнятого судом рішення про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити позивачці пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 з 01.05.2023 відповідно до п. «а» ч.1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням та в редакції відповідно до рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, суд апеляційної інстанції зазначає таке. Судом встановлено і не спростовується відповідачем-2, що станом на момент звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах (01.05.2023) позивачка досягла віку 45 років, мала необхідний страховий стаж роботи та пільговий стаж роботи на посадах, що дають право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1, який складав 12 років 6 місяців. За таких обставин, а також приймаючи до уваги, що відповідачем не наведено інших підстав відмови у призначенні пенсії, ніж ті, що вказані в оскаржуваному рішенні, та враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, суд вважає, що позивачка набула право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «а» статті 13 Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку з чим висновок суд першої інстанції про задоволення позовних вимог у вказаній частині є правильним. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Передбачені ст.317 КАС України підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відсутні. Суд першої інстанції під час розгляду даної справи повно дослідив обставини, які мають значення для справи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення. Передбачені ст.317 КАС України підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відсутні. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2023 року у справі № 160/11327/23 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України, може бути оскаржена до касаційного суду у випадках та строки, встановлені ст.ст.328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк суддя Н.А. Бишевська суддя Я.В. Семененко