Постанова Миколаївський апеляційний суд № 487/9502/23

10.04.24 22-ц/812/578/24 МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 487/9502/23 Провадження № 22-ц/812/578/24 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 квітня 2024 року Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах : головуючого Темнікової В.І., суддів Крамаренко Т.В., Тищук Н.О., із секретарем судового засідання Горенко Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївська електропостачальна компанія» на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 лютого 2024 року, постановлену під головуванням судді Притуляк І.О., в приміщенні того ж суду, за результатами розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївська електропостачальна компанія» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за спожиту електричну енергію, - В С Т А Н О В И В : В грудні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Миколаївська електропостачальна компанія» (далі ТОВ Миколаївська електропостачальна компанія») звернулося до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за спожиту електричну енергію. Заява обґрунтована тим, що відповідно до пункту 13 розділу ХVII «Прикінцеві та перехідні» положень Закону України «Про ринок електричної енергії» з 01 січня 2019 року ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» є електропостачальником та виконує функції постачальника універсальних послуг на закріпленій території Миколаївської області. Відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 14 березня 2018 року № 312, договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг укладається шляхом приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, опублікованого в засобах масової інформації та на веб-сайті постачальника, шляхом оплати рахунка, отриманого від постачальника універсальної послуги, або фактичного споживання будь-яких обсягів електричної енергії, або підписання заяви приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг. Враховуючи положення статей 633, 634, 641 та 642 ЦК України укладення договору про постачання електричної енергії між постачальником та побутовим споживачем відбувається шляхом заявочного приєднання побутового споживача до умов договору постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, що розміщений на офіційному веб-сайті Регулятора та Постачальника та не потребує двостороннього підписання письмової форми договору. Відповідно до пункту 12 Типового договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, Постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує Постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору. Нарахування за надані послуги з електропостачання здійснювались відповідно до показників електролічильника та встановлених тарифів на електроенергію. Між ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» та ОСОБА_1 укладено договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до Договору та пунктів 5.2.2 та 5.5.5 Правил, постачальник укладає договори, обов`язкові для здійснення діяльності з постачання електричної енергії споживачу та виконує умови таких договорів, а споживач зобов`язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів. Згідно пунктів 4.12, 4.19 Правил розрахунки споживачів за електричну енергію здійснюються за розрахунковий період, який становить один календарний місяця відповідно до умов договору. Плата за спожиту протягом розрахункового періоду електричної енергії вноситься не пізніше 20 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено іншого терміну. За адресою АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_1 відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 , за яким станом на 13 грудня 2023 року виникла заборгованість в сумі 3712,51 грн за період з квітеня 2019 року по листопад 2023 року. Посилаючись на викладене, а також Закон України від 15.03.2022 №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», яким внесено зміни до Цивільного кодексу України щодо строків позовної давності, на запроваджений в Україні воєнний стан, ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» просило видати судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на його користь борг за спожиту електричну енергію в сумі 3712,51 грн та судовий збір - 268 грн 40 коп. Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 лютого 2024 року у видачі судового наказу за заявою ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за спожиту електричну енергію відмовлено. Відмова у видачі судового наказу мотивована тим, що заявлені вимоги про стягнення боргу за період з квітня 2019 року по листопад 2023 року, який перевищує загальну позовну давність, та що пропуск строку позовної давності свідчить про наявність спору між заявником та боржником. Не погодившись з ухвалою суду, ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на незаконність, необґрунтованість та порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В апеляційній скарзі зазначає, що за особовим рахунком № НОМЕР_1 , станом на 01.04.2019, існувала заборгованість за спожиту електроенергію в сумі 107,93 грн. Згідно положень п. 4.24 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 14 березня 2018 року № 312 (далі - Правила), у разі відсутності графіка погашення заборгованості та при відсутності у платіжному документі у реквізиті призначення платежу посилань на період, за який здійснюється оплата або перевищення суми платежу, необхідної для цього періоду, ці кошти, перераховані споживачем за електричну енергію, електропостачальник має право зарахувати як погашення існуючої заборгованості цього споживача з найдавнішим терміном її виникнення. У квітні 2019 року та у вересні 2019 року боржником було сплачено 65,00 грн. та 50,00 грн. за спожиту електроенергію. Отже, заборгованість яка існувала станом на 01.04.2019 у сумі 107,93 грн було погашено. Також, в квітні 2019 року, за особовим рахунком № НОМЕР_1 , було спожито 59 кВтгод електричної енергії на суму 53,10 грн. Отже, період заборгованості за вищезазначеним особовим рахунком починається з квітня 2019 року. Статтею 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Однак, судом першої інстанції при постановлені оскаржуваної ухвали не взято до уваги те, що Законом України від 15.03.2022 № 2120- IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» внесено зміни до Цивільного кодексу України щодо строків позовної давності. Так, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено п.

19. Дана норма передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. З 24.02.2022 по 14.05.2024 в Україні запроваджено воєнний стан в останнє на підставі Закону України від 06.02.2024 № 3564-ІХ Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 05.02.2024 № 49/2024. Враховуючи викладене, на думку апелянта, суд першої інстанції помилково дійшов до висновку, що строк позовної давності сплив і відповідно Товариство звернулось з заявою про видачу судового наказу поза межами строків позовної давності, що призвело до постановлення ухвали, яка є незаконною та необґрунтованою. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. За приписами частини 2 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно з частиною 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Наказне провадження як особливий спрощений вид провадження у цивільному судочинстві спрямоване на швидкий та ефективний захист безспірних прав особи шляхом видачі судового наказу, що одночасно є і судовим рішенням, і виконавчим документом, без судового засідання та без виклику заявника (стягувача) і боржника. Процес доказування для першого починається з моменту подання заяви про видачу судового наказу та закінчується прийняттям цієї заяви судом, тоді як для боржника цей процес розпочнеться, якщо він вирішить подати заяву про скасування судового наказу після отримання копії останнього. Звернення до суду із заявою про видачу судового наказу є правом, а не обов`язком особи, якій належить право вимоги, а також органів і осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина 2 статті 160 ЦПК України). Відповідно до ч.ч.1,2 ст.160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст.161 цього Кодексу. Згідно з п.3 ч.1 ст.161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, електронних комунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та 3 відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості. Вимоги до форми і змісту заяви про видачу судового наказу встановлені ст.163 ЦПК України, а саме, заява про видачу судового наказу подається до суду у письмовій формі та підписується заявником або його представником. У заяві повинно бути зазначено: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб - громадян України), а також офіційні електронні адреси та інші дані, якщо вони відомі заявнику, які ідентифікують боржника; 3) ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) представника заявника, якщо заява подається представником, його місце проживання або місцезнаходження; 4) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; 5) перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. До заяви про видачу судового наказу додаються: 1) документ, що підтверджує сплату судового збору; 2) документ, що підтверджує повноваження представника, якщо заява підписана представником заявника; 3) копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред`явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості; 4) інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги. Згідно з п.5 ч.1 ст.165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред`явлення позову в суд за такою вимогою. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. ч. 1 та 5 ст. 261 ЦК України). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Оскільки заборгованість за житлово-комунальні послуги нараховувалась заявником щомісяця, то, перебіг загальної позовної давності слід відраховувати від кожного щомісячного платежу. Згідно п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно (частина 1 статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року). Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору (частина 1 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року). Розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк (пункти 4.12, 4.19 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 14 березня 2018 року № 312). Якщо договором не встановлений інший термін, то з 21 числа кожного місяця починається період прострочення оплати наданих у попередньому місяці послуг постачальника електричної енергії, а отже, і перебіг позовної давності щодо відповідного щомісячного платежу, за яким споживач допустив прострочення. Як убачається з довідки №369/42 від 13.12.2023р., яка додана до заяви про видачу судового наказу, у ОСОБА_1 за особовим рахунком № НОМЕР_1 , заборгованість за березень 2019р. становить 54,90грн., за квітень 2019р.- 53.10грн. і т.д. Згідно положень п. 4.24 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 14 березня 2018 року № 312 (далі - Правила), у разі відсутності графіка погашення заборгованості та при відсутності у платіжному документі у реквізиті призначення платежу посилань на період, за який здійснюється оплата або перевищення суми платежу, необхідної для цього періоду, ці кошти, перераховані споживачем за електричну енергію, електропостачальник має право зарахувати як погашення існуючої заборгованості цього споживача з найдавнішим терміном її виникнення. Згідно вказаної з довідки №369/42 від 13.12.2023р., у квітні 2019 року та у вересні 2019 року боржником було сплачено 65,00 грн. та 50,00 грн. за спожиту електроенергію. Отже, заборгованість яка існувала станом на 01.04.2019 була погашена. Також, в квітні 2019 року, за особовим рахунком № НОМЕР_1 , було спожито 59 кВтгод електричної енергії на суму 53,10 грн. З жовтня 2019 року відповідач жодного разу не оплачував надані позивачем послуги. Отже, період заборгованості за вищезазначеним особовим рахунком починається з квітня 2019 року. Як убачається з заяви про видачу судового наказу, ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» просило видати судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за спожиту електричну енергію в сумі 3712,51грн. за період з квітня 2019р. по листопад 2023року(включно). Тобто, за загальним правилом 3-річний строк позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості з квітня по грудень 2019р. на час звернення до суду з заявою сплинув у травні - грудні 2022 року. Однак, Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, за яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Законодавець застосував слово «продовжується», отже він мав на увазі, що якщо позовна давність спливає під час дії воєнного, надзвичайного стану, то останнім днем строку слід вважати перший робочий день після закінчення періоду дії в Україні воєнного, надзвичайного стану. Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ затверджено Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні з 24 лютого 2022 року до 26 березня 2022 року. Аналогічними Законами України воєнний стан продовжувався з 26 березня 2022 року по 25 квітня 2022 року, з 25 квітня 2022 року по 25 травня 2022 року, з 25 травня 2022 року по 23 серпня 2022 року, з 23 серпня 2022 року по 21 листопада 2023 року, з 21 листопада 2022 року по 19 лютого 2023 року, з 19 лютого 2023 року по 20 травня 2023 року та з 20 травня 2023 року по 18 серпня 2023 року, з 18 серпня 2023 року до 14 лютого 2024 року, та з 14 лютого 2024 року продовжено строк дії воєнного стану в України ще на 90 діб. Таким чином позовна давність до платежів починаючи з квітня 2019 року яка спливала під час дії воєнного стану, вважається продовженою на строк дії в Україні воєнного стану. За такого слід дійти висновку, що строк позовної давності до вимог про стягнення заборгованості за період з квітня 2019р. по листопад 2023 року включно не сплинув на час звернення заявника з заявою до суду. Суд зазначеним обставинам належної правової оцінки не надав та помилково дійшов висновку про відсутність правових підстав для видачі судового наказу на підставі п.5 ч.1 ст. 165 ЦПК України. Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Пунктом 4 частини 1 статті 379 ЦПК України передбачено однією із підстав для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала Заводського суду м. Миколаєва від 16 лютого 2024 року постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись статтями 374, 379, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївська електропостачальна компанія» задовольнити. Ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 лютого 2024 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Судді: Повний текст постанови складено 11 квітня 2024 року