Постанова Дніпровський апеляційний суд № 175/1919/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2668/24 Справа № 175/1919/21 Суддя у 1-й інстанції - Новік Л. М. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 квітня 2024 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Космачевської Т.В., суддів: Канурної О.Д., Халаджи О.В., за участю секретаря судового засідання Паромової О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Данильченко Михайло Сергійович, на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2023 року в цивільній справі номер 175/1919/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, В С Т А Н О В И В: У травні 2021 року до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що 27 лютого 2019 року відповідач ОСОБА_2 від позивача ОСОБА_1 отримав 10000,00 доларів США та зобов`язався за ці кошти виконати ряд будівельних робіт для будівництва житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Загальна сума майбутнього договору повинна була складати 65000,00 доларів США. Доказом зазначених обставин є розписка від 27 лютого 2019 року, яка підтверджує факт передачі грошових коштів. Повноцінного договору будівельного підряду, яким чітко було визначено обсяг, зміст робіт, вартість цих робіт, строк їх виконання тощо, між сторонами так і не було укладено. Між позивачем та відповідачем існували інші правовідносини про надання будівельних послуг, пов`язаних з будівництвом житлового будинку, однак вони мали індивідуальний характер та оплачувались окремо. 02 квітня 2021 року позивачем ОСОБА_1 було подано вимогу про повернення грошових коштів до відповідача ОСОБА_2 . До суду подано копії вимоги від 02 квітня 2021 року із підтвердженням відправлення поштою відповідачеві вимоги. Позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь суму боргу в розмірі 274665,00 грн. та суму судових витрат, що складаються з судового збору. Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2023 року позовні вимоги за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів залишено без задоволення. Із вказаним рішенням не погодився позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Данильченко М.С., подав апеляційну скаргу, просив апеляційний суд скасувати рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2023 року та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, судові витрати покласти на відповідача. Доводами апеляційної скарги наведено, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального i матеріального права. Матеріали справи не містять жодного доказу, що ОСОБА_2 витратив на будівництво будинку, хоча би гривню із отриманих коштів, такі встановлені судом обставин та зазначені у рішенні суду, відкрито суперечать тим поясненням, які надавалися відповідачем в судовому засіданні 03 жовтня 2023 року, підтвердженням цього є технічний запис судового засідання, фіксація якого міститься в матеріалах справи. Оскільки відповідач будь-яких дій на укладання основного договору та виконання попереднього договору не здійснив, надані позивачем кошти в розмірі 10000 доларів США є авансом та підлягають поверненню власнику, тобто позивачу. Помилкові висновки суду відносно того, що відповідач здійснював будівництво, витрачав отримані кошти на закупівлю матеріалів необхідних для будівництво, потягли за собою невірність застосування норм матеріального та процесуального права, в тому числі висновкі суду, що позивачем не надано експертиз, які підтвердили неналежність виконання будівельного підряду відповідачем. Неналежне дослідження судом доказів, неналежне встановлення судом обставин справи, привело до невірних висновків, невірного застосування норм права та невірного встановлення процесуального обов`язку позивача доводити обставини, яких не існувало, все це повинно бути виправлено судом апеляційної інстанції для ухвалення законного рішення суду та відновлення прав позивача, який є громадянам іншої держави. Від інших учасників справи відзив в письмовій формі на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача адвокат Данильченко М.С. доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити та ухвалити судове рішення про задоволення позовних вимог. У судовому засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат Московчук А.М. апеляційну скаргу не визнали, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін. Заслухавши суддю доповідача, представника позивача, відповідача та його представника, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що 27 лютого 2019 року відповідач ОСОБА_2 отримав 10000,00 доларів США та зобов`язався за ці кошти виконати ряд будівельних робіт для будівництва житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Загальна сума майбутнього договору повинна була складати 65000,00 доларів США. Доказом зазначених обставин є розписка від 27 лютого 2019 року, яка підтверджує факт отримання грошових коштів. Інформації щодо особи, на користь якої ОСОБА_2 взяв на себе зобов`язання по будівництву будинку та отримав кошти, текст розписки не містить (а.с. 5). З вимоги від 02 квітня 2021 року вбачається, що позивач ОСОБА_1 вимагає повернення грошових коштів в розмірі 10000,00 доларів США відповідачем ОСОБА_2 із підтвердженням відправлення поштою відповідачеві цієї вимоги (а.с. 10-12). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості. Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. У статті 15 Цивільного кодексу України зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Судом встановлено, що 27 лютого 2019 року відповідач ОСОБА_2 написав розписку про отримання 10000,00 доларів США та зобов`язання за ці кошти виконати ряд будівельних робіт для будівництва житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Загальна сума майбутнього договору повинна була складати 65000,00 доларів США. Доказом зазначених обставин є розписка від 27 лютого 2019 року, яка підтверджує факт отримання грошових коштів. Інформації щодо особи, на користь якої ОСОБА_2 взяв на себе зобов`язання по будівництву будинку та отримав кошти, текст розписки не містить. З вимоги від 02 квітня 2021 року вбачається, що позивач ОСОБА_1 вимагає повернення грошових коштів в розмірі 10000,00 доларів США відповідачем ОСОБА_2 із підтвердженням відправлення поштою відповідачеві цієї вимоги. В позовній заяві позивач ОСОБА_1 стверджує, що він передав грошові кошти в розмірі 10000,00 доларів США саме відповідачу ОСОБА_2 в якості авансу для будівництва житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , з майбутнім укладенням договору підряду на будівництво цього будинку, та на підтвердження цього надав розписку від 27 лютого 2019 року. Згідно зі статями 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно з частинами першою та другою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК). За змістом статей 626, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно з частиною першою статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Статтею 837 ЦК України визначено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Статтею 853 ЦК України визначено, що замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі. У разі виникнення між замовником і підрядником спору з приводу недоліків виконаної роботи або їх причин на вимогу будь-кого з них має бути призначена експертиза. Витрати на проведення експертизи несе підрядник, крім випадків, коли експертизою встановлена відсутність порушень договору підряду або причинного зв`язку між діями підрядника та виявленими недоліками. У цих випадках витрати на проведення експертизи несе сторона, яка вимагала її призначення, а якщо експертизу призначено за погодженням сторін, - обидві сторони порівну. Згідно зі статтею 857 ЦК України робота, виконана підрядником, має відповідати умовам договору підряду, а в разі їх відсутності або неповноти - вимогам, що звичайно ставляться до роботи відповідного характеру. Стаття 875 ЦК України передбачає, що за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов`язаних з місцезнаходженням об`єкта. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом. Отже, при виконанні певних робіт сторони повинні повідомляти один одного про стан виконання робіт, та сторона замовника має можливість робити зауваження стороні виконавця підряду. Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України). Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 у справі № 6-1967цс15, за своєю суттю розписка про отримання в грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Досліджуючи розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 606/2445/14-ц. З огляду на наведене, перевіряючи законність і обґрунтованість судового рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2023 року в межах доводів та вимог апеляційної скарги апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у зв`язку з недоведеністю позовних вимог, оскільки позивачем ОСОБА_1 не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження обставин, яким він обґрунтовує свої вимоги про порушення саме відповідачем ОСОБА_2 його прав та інтересів, тобто, будь-яких доказів щодо умов та вимог по виконанню будівельних робіт наведених в розписці, які повинен був виконати відповідач саме для позивача, а також підтверджень, що відповідач не виконував вимог та умов домовленостей саме з позивачем. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції, висновків суду не спростовують та переважно зводяться до незгоди із встановленими судом обставинами, та спрямовані на переоцінку доказів у справі, нових будь-яких доказів суду апеляційної інстанції не надано. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи в апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення. За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону. Підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Крім того, згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати ОСОБА_1 по сплаті судового збору, пов`язані з поданням апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Данильченко Михайло Сергійович, залишити без задоволення, рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2023 рокузалишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: Повне судове рішення складено 11 квітня 2024 року. Суддя: