Постанова 4803 № 216/7179/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3371/24 Справа № 216/7179/23 Суддя у 1-й інстанції - Чирський Г.М. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 квітня 2024 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Бондар Я.М., суддів - Зубакової В.П., Тимченко О.О. сторони: позивачка ОСОБА_1 , відповідач Акціонерне товариство «Українська залізниця», розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 грудня 2023 року, яке ухвалено суддею Чирським Г.М. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та (відомості про дату складення повного судового рішення у справі відсутні), ВСТАНОВИВ У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (надалі АТ «Українська залізниця») про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення. Позовну заяву мотивовано тим, що вона працює оператором пульту керування 3 розряду у структурному підрозділі "Вагонне депо Мудрьона" Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця». У 2017-2021 роках їй надавалась щорічна тарифна відпустка та вона користувалася правом на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, яка оплачувалась відповідачем не у повному обсязі. За невідомих їй обставин, не була надана матеріальна допомога у повному обсязі, лише у розмірі: 2017 рік - 2105,00 грн., 2018 рік 2202,50 грн., 2019 рік 2508,75 грн., 2020 рік 2627,50 грн., 2021 рік 4540,00 грн. А мала бути у розмірі: 2017 рік - 3200,00 грн, недоплачено 1095,00 грн., 2018 рік - 3723,00 грн., недоплачено 1520,50 грн., 2019 рік - 4173,00 грн., недоплачено 1664,25 грн., 2020 рік - 4723,00 грн., недоплачено - 2095,50 грн., 2021 рік - 6000,00 грн, недоплачено 1460,00 грн. Відповідач проігнорував пункти 3.1.15. Колективного договору, яким встановлено, що при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадку поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати згідно з положенням за письмовою заявою матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 40% тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги по професії, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. Просила суд стягнути з АТ «Українська залізниця» на свою користь 7835,25 грн. недоплаченої частки заробітної плати (матеріальної допомоги на оздоровлення) за 2017-2021 роки та 2500,00 грн. витрат на правову допомогу. Рішенням Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 грудня 2024 року позов задоволено. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2017-2021 роки у сумі 7835,25 грн. та витрати на правничу допомогу у сумі 2 500 грн. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у сумі 1 073,60 грн. В апеляційній скарзі відповідач АТ «Українська залізниця» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що права позивачки при виплаті допомоги на оздоровлення були порушені відповідачем через застосування як розрахункової величини прожиткового мінімуму, оскільки відповідач діяв на підставі вимог ч.3 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1174, яким було встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій; а також як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів.Сторонам, які уклали колективні договори і угоди, у тримісячний строк привести їх норми у відповідність із цим Законом згідно із законодавством.До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини, вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Також апелянт зазначає, що суд не звернув уваги на те, що позивачка звернулася до суду лише у 2023 році, тобто з пропуском строку передбаченим ч.1 ст. 233 КЗпП України, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Вважає, що стягнутий розмір витрат на правову допомогу у розмірі 2500,00 грн. є завищеним, необґрунтованим, неспівмірним із складністю справи та витраченим адвокатом часом, на що суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов до помилкового висновку про задоволення цих вимог. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивачка ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 з 01.08.1983 року працює в у структурному підрозділі «Вагонне депо Мудрьона» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» AT «Українська залізниця» оператором пульту керування 3 розряду, що підтверджується копією трудової книги позивача (а.с. 15-17). У періоди з 03.09.2017 по 03.10.2017, з 02.09.2018 по 02.10.2018, з 17.09.2019 по 07.10.2019, з 13.10.2020 по 02.11.2020, з 12.07.2021 по 11.08.2021 позивачу надавалась щорічна тарифна відпустка та вона користувалася правом на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, яка оплачувалась відповідачем не у повному обсязі.. Відповідно наданих суду табуляграм, позивачу була виплачена матеріальна допомога на оздоровлення: 2017 рік 2105,00 грн., 2018 рік 2202,50 грн., 2019 рік 2508,75 грн., 2020 рік 2627,50 грн., 2021 рік 4540,00 грн. Зі змісту п. 3.1.15 Колективного договору відокремленого структурного підрозділу «Вагонне депо Мудрьона», укладеного між адміністрацією в особі начальника відокремленого структурного підрозділу «Вагонне депо Мудрьона» ДП «Придніпровська залізниця» ОСОБА_2 та головою первинної профспілкової організації відокремленого структурного підрозділу «Вагонне депо Мудрьона» ДП «Придніпровська залізниця» ОСОБА_3 на 2015-2016 роки, встановлено, що при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини, незалежно від періоду її надання, виплачувати згідно з положенням за письмовою заявою матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 40 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги згідно з Положенням. На спільному засіданні адміністрації СП «Вагонне депо Мудрьона» та профспілкового комітету первинної профспілкової організації СП «Вагонне депо Мудрьона» постановлено продовжити дію колективного договору СП «Вагонне депо Мудрьона» у 2017, 2018, 2019, 2020, 2021 роках, що підтверджується копіями витягів із протоколів № Пр.-10 від 18.01.2017, № пр.-22 від 05.01.2018, № Пр.-34 від 02.01.2019, № Пр.-46 від 11.01.2020, № Пр.58 від 29.12.2020 ( а.с. 24,26-30). Спільною Постановою керівництва структурного підрозділу «Вагонне депо Мудрьона» регіональної філії «Придніпровська залізниця» і первинної профспілкової організації ВСП «Вагонне депо Мудрьона» №368 від 14.04.2017 року постановлено застосовувати з 01.04.2017 у діючому колективному договорі СП «Вагонне депо Мудрьона» замість величини «мінімальна заробітна плата», як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом». Постановою керівництва структурного підрозділу «Вагонне депо Мудрьона» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» і первинної профспілкової організації ВСП «Вагонне депо Мудрьона» № Пр.-3 від 16.06.2021 року, внесено зміни до колективного договору СП «Вагонне депо Мудрьона» на 2015-2016 року (зі змінами та доповненнями), дія якого продовжена на 2021 рік спільною постановою керівництва СП «Вагонне депо Мудрьона» і профкому ВСП ««Вагонне депо Мудрьона» від 29.12.2020 пр. №58, а саме: у пункті 3.1.15 перший абзац викласти в новій редакції: «При наданні працівникам вагонного депо щорічно відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати один раз на рік згідно з положенням, за письмовою заявою працівника, матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 50 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу за посадою, яку обіймає працівник, встановленого штатним розписом на дату подання заяви, але не менше двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законодавством України на 01 січня (податкового) звітного року»( а.с. 31). Згідно з п.1.4 Колективного договору, зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників вагонного депо Мудрьона, вносяться протягом строку його дії до узгоджувальної комісії і при погодженні сторін затверджуються на спільному засіданні адміністрації і профспілкового комітету вагонного депо Мудрьона, а всі інші на конференції трудового колективу (а.с. 21). Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік - мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн. Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік - мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3723 грн. Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік - мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 4173 грн. Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік - мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 4723 грн.(на серпень місяць). Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік - мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 6000 грн. Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2018 року був встановлений на рівні 1 762,00 грн., з 01 липня 2018 року - 1 841,00 грн., з 01 грудня 2018 року 1 921,00 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2202,50 грн., 2 301,25 грн. та 2 401,25 грн. відповідно, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3 723,00 грн. Законом України «Про державний бюджет України на 2019 рік» встановлений прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2019 року був встановлений на рівні 1 921,00 грн., з 01 липня 2019 року - 2 007,00 грн., з 01 грудня 2 102,00 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2 401,25 грн., 2 508,75 грн. та 2 627,50 грн. відповідно, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 4 173,00 грн. Згідно із Законом України «Про державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2020 року був встановлений на рівні 2 102,00 грн., з 01 липня 2020 року - 2 197,00 грн., з 01 грудня 2020 року 2 270,00 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2 627,50 грн., 2 746,25 грн. та 2 837,50 грн. відповідно, мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2020 року була встановлена на рівні 4 723,00 грн., з 01 вересня 2020 року 5 000,00 грн. Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2021 року був встановлений на рівні 2 270,00 грн., з 01 липня 2021 року - 2 379,00 грн., з 01 грудня 2021 року 2 481 грн., тому два прожиткових мінімуми для працездатних осіб, встановлених законом, становив 4 540,00 грн., 4 758,00 грн. та 4 962,00 грн. відповідно, мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2021 року була встановлена на рівні 6 000,00 грн., з 01 грудня 2021 року 6 500,00 грн. Звертаючись до суду з позовом про стягнення з відповідача недоплаченої суми матеріальної допомоги на оздоровлення, позивачка посилалася на те, що відповідачем по справі були порушені умови Колективного договору щодо виплати працівнику матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі, встановленому п. 3.1.15 Колективного договору. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що прийняття 14.04.2017 року спільної Постанови керівництва структурного підрозділу «Вагонне депо Мудрьона» регіональної філії «Придніпровська залізниця» і первинної профспілкової організації ВСП «Вагонне депо Мудрьона» №368 про застосовування з 01.04.2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством та вказана постанова повинна була прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва дирекції і профспілкових комітетів, а на конференції трудового колективу дирекції, оскільки на момент прийняття вказаної постанови, зокрема у 2017 році мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн., отже вказана сума є більшою за 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, який становив 2000 грн., тому суд приходить до висновку, що при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення у 2017-2020 роках підлягають застосуванню положення Колективного договору. Також Постанова керівництва структурного підрозділу «Вагонне депо Мудрьона» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» і первинної профспілкової організації ВСП «Вагонне депо Мудрьона» № Пр.-3 від 16.06.2021 року не прийнята на конференції трудового колективу дирекції та за наведених вище обставин не може вважатись такою, що змінила положення п. 3.1.15 Колективного договору. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом першої інстанції. Згідно ст. 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів. Відповідно до ст. 13 КЗпП Українита ст. 7 Закону України«Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами. Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії. Згідно ст.18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника. Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Як вбачається із матеріалів справи, згідно Колективного договору між адміністрацією в особі начальника відокремленого структурного підрозділу «Вагонне депо Мудрьона» ДП «Придніпровська залізниця» ОСОБА_2 та головою первинної профспілкової організації відокремленого структурного підрозділу «Вагонне депо Мудрьона» ДП «Придніпровська залізниця» ОСОБА_3 на 2015-2016 роки, передбачено, що при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини, незалежно від періоду її надання, виплачувати згідно з положенням за письмовою заявою матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 40 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги згідно з Положенням. Проте позивачці замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, застосували величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, отже роботодавцем вчинено дії, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством та вказані постанови повинна була прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а на конференції трудового колективу депо, оскільки на момент прийняття вказаної постанови, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн., отже вказана сума є більшою за 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, який становив 2000 грн., тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає застосуванню не спільна постанова керівництва структурного підрозділу «Вагонне депо Мудрьона» регіональної філії «Придніпровська залізниця» і первинної профспілкової організації ВСП «Вагонне депо Мудрьона» №368 від 14.04.2017, яка погіршує становище працівників, а п. 3.1.5 Колективного договору, й доводи апеляційної скарги в цій частині є неприйнятними та не спростовують наведеного. При цьому, судом першої інстанції вірно враховано положення статті 9 КЗпП України, згідно якої умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними, та констатовано, що вказана правова норма не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством, адже вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними. Колегією суддів не приймаються доводи апеляційної скарги відповідача про те, що пунктом 5 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується, як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Сторонам, які уклали колективні договори і угоди, утримісячний строк привести їх норми у відповідність із цим Законом згідно із законодавством. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так, стаття 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Стаття 22 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Проаналізувавши у сукупності положення ст.ст.22, 58 Конституції України, ст. 9 КЗпП України, колегія суддів дійшла висновку, що нові Закони, які погіршують становище працівників, зокрема призводять до зменшення певних виплат, розмір яких врегульований до прийняття цих Законів, договорами про працю не мають зворотньої сили. Як вже зазначалося вище, відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік», мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн., тоді як прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був становлений на рівні 1600 грн. Таким чином, Закон України «Про внесення змін до законодавчих актів України» погіршив становище позивача та інших працівників підприємства щодо розміру матеріальної допомоги, звузив його право на матеріальну допомогу, а тому не має зворотньої сили та не може бути застосований при визначення розміру цієї допомоги. Твердження ж відповідача про те, що, після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-УІІІ від 06.12.2016 року, фактичний розмір матеріальної допомоги на оздоровлення не змінювався, а змінилась лише розрахункова величина, колегією суддів не приймаються, так як вказані зміни потягли зміну реального розміру допомоги, про що зазначено вище. Отже, застосування адміністрацією відповідача замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом і подальше внесення змін до пункту 3.1.15 Колективного договору є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством, оскільки, як зазначено вище, на момент внесення змін, мінімальна заробітна плата по Україні була значно більшою ніж 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, і навіть дещо більшою за 2 прожиткових мінімуми для працездатних осіб у 2021 році. Слід зазначити, в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач попереджав позивачку про погіршення існуючих умов оплати праці. Питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, в даному випадку, колективним договором, п. 3.1.15 якого визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40 % відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. Посилання в апеляційній скарзі на те, що після набрання чинності Законом № 1774-VIII, фактичний розмір матеріальної допомоги на оздоровлення не змінювався, а змінилась лише розрахункова величина, є безпідставними, оскільки вказані зміни потягли зміну реального розміру матеріальної допомоги. З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про неправомірність дій відповідача щодо невиплати позивачці частини матеріальної допомоги на оздоровлення. Щодо строків позовної давності слід зазначити наступне. За змістом ст.2 Закону України «Про оплату праці», до складу заробітної плати крім основної та додаткової, входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати. Матеріальна допомога на оздоровлення, що надається до щорічної відпустки, є систематичною матеріальною допомогою. Це визначає пункт 2.3.3. Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Госкомстату від 13 січня 2004 року №

5. Таку допомогу виплачують робітникам певних категорій: на оздоровлення; через екологічний стан регіону. Матеріальна допомога на оздоровлення належить до заохочувальних та компенсаційних виплат, що належать до фонду оплати праці. Аналіз наведених положень законодавства дає суду підстави дійти висновку про те, що матеріальна допомога входить до структури заробітної плати, а отже до позовних вимог щодо спірних правовідносин застосовуються скорочені строки позовної давності, встановлені нормами ст.233 КЗпП України. Так, відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України, в редакції, яка була чинною до 19 липня 2022 року, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Згідно з ч.1 ст.233 КЗпП України (із змінами, внесеними Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ, який набрав чинності 19 липня 2022 року), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Водночас, на підставі п.1 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.233 КЗпП, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 12 березня 2020 року на всій території України установлено карантин, який неодноразово продовжувався, і був відмінений постановою КМУ від 27 червня 2023 року № 651 Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 24.00 год. 30 червня 2023 року. Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі. Отже, строки звернення позивачки до суду за вирішенням трудового спору не було пропущено, оскільки з вимогою про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 2017 року по 17 червня 2022 року вона мала право звернутися до суду без обмеження будь-яким строком. З урахуванням наведенного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для застосування до вказаного спору строків позовної давності і відмови з цих підстав у задоволенні позовних вимог. Положеннями ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1)на професійну правничу допомогу; 2)пов`язані із залученням свідків,спеціалістів,перекладачів,експертів та проведенням експертизи; 3)пов`язані з витребуванням доказів,проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням,забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Згідно зі ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Відповідно до ст.137 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Згідно з ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, у разі задоволення позову на відповідача, у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно задоволених вимог. Відповідно до п.8 ч.2 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем надано копія ордеру, договір про надання правової допомоги, копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, акт про надання правової допомоги, оригінал квитанції про сплату витрат за правничу допомогу в сумі 2500,00 грн. (а.с. 41-49). Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19). Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони. Враховуючи, складність справи, виконані адвокатом роботи під час розгляду справи у суді, час, витрачений адвокатом на виконання наданих послуг, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, суд першої інстанції з яким погоджується колегія суддів, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки витрат на правову допомогу у розмірі 2500,00 грн., що є співмірними з наданим адвокатом обсягом послуг, які відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» - залишити без задоволення. Рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 грудня 2023 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 09 квітня 2024 року. Головуючий: Судді: