Постанова Київський апеляційний суд № 369/13963/21

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 27 березня 2024 року м. Київ Справа №760/6831/22 Провадження № 22-ц/824/5064/2024 Резолютивна частина постанови оголошена 27 березня 2024 року Повний текст постанови складено 28 березня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Стрижеуса А.М., суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І. секретаря: Мандрики О.П. сторони: позивач заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах Бучанської районної державної адміністрації Київської області відповідачі Дмитрівська сільська ради Бучанського району Київської області, ОСОБА_1 , третя особа Державне підприємство «Київське лісове господарство», розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури Грабець Ігоря Несторовича на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 травня 2023 року, у цивільній справі за позовом заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах Бучанської районної державної адміністрації Київської області до Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Державне підприємство «Київське лісове господарство», про усунення перешкод у користуванні майном, шляхом визнання недійсним рішення, скасування державної реєстрації права власності, повернення земельної ділянки,- В С Т А Н О В И В: 06 жовтня 2021 року заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області (далі - Бучанська РДА) до Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області, ОСОБА_1 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державне підприємство «Київське лісове господарство» (далі - ДП «Київське лісове господарство»), про усунення перешкод у користуванні майном, шляхом визнання недійсним рішення, скасування державної реєстрації права власності та повернення земельної ділянки. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що прокуратурою встановлено порушення вимог земельного законодавства при розпорядженні землями лісогосподарського призначення на території Дмитрівської сільської ради. Так, на підставі рішення 22 сесії Дмитрівської сільської ради 6 скликання від 18 грудня 2012 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1656 га у власність ОСОБА_1 із цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1 . Згідно з листом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 30 серпня 2021 року № 10-10-0.331-10059/2-21 земельна ділянка з кадастровим номером 3222484401:02:003:5106 зареєстрована в Державному земельному кадастрі 01 квітня 2013 року на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, розробленого ТОВ «Нова земля ХХІ» у 2012 році. На підставі вказаного рішення та розробленої документації із землеустрою ОСОБА_1 зареєстрував право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222484401:02:003:5106 площею 0,1656 га, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05 липня 2021 року № 264388274. Разом з тим, прокурор вважає, що передача у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 3222484401:02:003:5106 площею 0,1656 га відбулась з порушенням імперативних норм земельного та лісового законодавства, у зв`язку з чим рішення Дмитрівської сільської ради 6 скликання від 18 грудня 2012 року підлягає визнанню недійсним, а земельна ділянка підлягає поверненню у власність держави. Спірна земельна ділянка відносяться до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні Ірпінського лісництва ДП «Київське лісове господарство», що підтверджується проектами організації та розвитку лісового господарства, таксаційними описами, планами лісонасаджень за 2003 рік та 2014 рік. Згідно з листом ВО «Укрдержліспроект» від 05 серпня 2021 року № 411 земельна ділянка з кадастровим номером 3222484401:02:003:5106 за матеріалами лісовпорядкування 2003 року розташована в кварталі 59 виділ 14 Ірпінського лісництва ДП «Київське лісове господарство». Згідно з листом ДП «Київське лісове господарство» від 13 серпня 2021 року № 02-598 вказана земельна ділянка також розташована на землях державного лісового фонду Підприємства (Ірпінське лісництво, квартал 59, вид 5 (за матеріалами лісовпорядкування 2014 року). Позивач вказує, що рішення Дмитрівської сільської ради від 18 грудня 2012 року про передачу у власність земельних ділянок лісогосподарського призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд прийнято всупереч вимог п. ґ) ч. 4 ст. 84, ч. 2 ст. 56 ЗК України. Відповідно до листа ДП «Київське лісове господарство» від 13 серпня 2021 року №02-598 підприємство не надавало погодження щодо вилучення земельної ділянки з кадастровим номером 3222484401:02:003:5106. Листом Секретаріату Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2021 року № 26689/0/2-21 повідомлено що Кабінетом Міністрів України рішень про вилучення із державної власності земельної ділянки з кадастровим номером 3222484401:02:003:5106 не приймалось. Таким чином, позивач посилається на ту обставину, що ні землекористувач, ні розпорядник земельної ділянки дозволу на вилучення земель лісогосподарського призначення із постійного користування Ірпінського лісництва ДП «Київське лісове господарство» не надавали, у зв`язку з чим рішення Дмитрівської сільської ради від 18 грудня 2012 року суперечить вимогам ч.5 ст.116, ч.9 ст.149 Земельного кодексу України. Згідно з листом Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 17 серпня 2021 року № 04-48/1488 управління не надавало погодження на зміну цільового призначення спірної земельної ділянки, тому зміна цільового призначення спірної земельної ділянки відбулася з порушенням вимог ст. ст. 20, 186-1 ЗК України. Крім того, на думку позивача Дмитрівська сільська рада перевищила повноваження, визначені ЗК України та Законом України «Про місцеве самоврядування», під час розпорядження земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення, оскільки розпорядження зазначеною земельною ділянкою покладено на Бучанську РДА відповідно до вимог ч.5 ст.122, п.24 Перехідних положень ЗК України. Спірна земельна ділянка у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстрована за ОСОБА_1 і як наслідок Бучанська РДА позбавлена можливості користуватися і розпоряджатися спірною земельною ділянкою лісового фонду. За викладених обставин, на переконання позивача рішення державного реєстратора від 19 липня 2013 року про державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1656 га з кадастровим номером 3222484401:02:003:5106 має бути скасовано в судовому порядку з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_1 на оспорювану земельну ділянку. Зайняття земельної ділянки лісового фонду з порушенням ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. Бучанська РДА листом від 29 вересня 2021 року № 01.3-35/1334 повідомила прокуратуру про те, що ним не вживаються заходи цивільно-правового характеру, у зв`язку з відсутністю кошт ів на оплату судового збору. Сам факт не звернення до суду Бучанської РДА з позовом в інтересах держави, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що указаний уповноважений державою орган неналежно виконує свої повноваження щодо усунення перешкод у користуванні і розпорядженні землями лісового фонду, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави в особі Бучанської РДА та для звернення до суду з позовом, що відповідає нормам цивільного законодавства і практиці Європейського суду з прав людини. Враховуючи викладене, позивач просить: - усунути перешкоди у здійсненні Бучанською РДА права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 0,1656 га, що розташована в межах с. Дмитрівка Бучанського району Київської області, шляхом визнання недійсним рішення 22 сесії Дмитрівської сільської ради 6 скликання від 18 грудня 2012 року «Про затвердження проекту землеустрою, щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_1 »; - усунути перешкоди у здійсненні Бучанською РДА права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 0,1656 га, що розташована в межах с. Дмитрівка Бучанського району Київської області, шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 4128858 від 19 липня 2013 року з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222484401:02:003:5106. - усунути перешкоди у здійсненні Бучанською РДА права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 0,1656 га з кадастровим номером 3222484401:02:003:5106, що розташована в межах с. Дмитрівка Бучанського району Київської області, шляхом її повернення на користь держави в особі Бучанської РДА з незаконного володіння ОСОБА_1 ; - стягнути з відповідача на користь Київської обласної прокуратури судовий збір. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 жовтня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у цій справі. 07 грудня 2021 року до суду від Дмитрівської сільської ради Бучанського району надійшли заперечення (пояснення) проти позовної заяви, в яких заявник просив повернути позовну заяву заступнику керівника Києво-Святошинської прокуратури Київської області з причин відсутності у нього процесуальної дієздатності. Якщо суд вважає, що заступник керівника Києво-Святошинської прокуратури Київської області має процесуальну дієздатність щодо направлення до суду вказаних позовних вимог та мав право підписувати подану позовну заяву - відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Також просить застосувати наслідки спливу позовної давності щодо усіх заявлених позовних вимог. Зазначені заперечення мотивовані тим, що прокурором не надано доказів будь-якого звернення до територіальної громади с. Дмитрівка Бучанського району Київської області як і доказів їх бездіяльності, повноваженнями у спірних правовідносинах, які не були ними належним чином використані. Саме лише посилання у позовній заяві на те, що компетентний орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви до розгляду недостатньо. Прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону, про що викладено правові висновки, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18. Територіальна громада с. Дмитрівка була обізнана про відчуження спірної земельної ділянки з часу винесення відповідного питання на порядок денний 22 сесії 6 скликання, погодилась з таким відчуженням 18 грудня 2012 року приймаючи оспорюване рішення. Твердження прокурора про необізнаність територіальної громади с. Дмитрівка про відчуження спірної земельної ділянки, спростовується рішенням представницького органу вказаної територіальної громади, підписаним сільським головою. Вказане виключає можливість витребування спірної ділянки від ОСОБА_1 , з підстав передбачених ст.388 ЦК України, оскілки вказана спірна ділянка вибула з комунальної власності територіальної громади за рішенням представницького органу вказаної територіальної громади, прийнятого відповідно до діючого законодавства. Відповідач вважає, що прокурором не надано доказів, що спірна земельна ділянка сама чи в складі іншої земельної ділянки була віднесена до земель лісового господарства. Розмір земельної ділянки, отриманої відповідачем, відповідає нормі безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, встановленій ст. 121 ЗК України. Крім того, позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом, встановлений ст. 257 ЦК України. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 вересня 2022 року закрито підготовче засідання у цій справі. Призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 травня 2023 року в задоволенні позовних вимог заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах Бучанської районної державної адміністрації Київської області до Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Державне підприємство «Київське лісове господарство», про усунення перешкод у користуванні майном, шляхом визнання недійсним рішення, скасування державної реєстрації права власності, повернення земельної ділянки - відмовити. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи, що спірна земельна ділянка зареєстрована за ОСОБА_1 , а заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області позовних вимог про витребування спірної земельної ділянки не заявив, а тому заявлені ним позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні майном шляхом визнання недійсним рішення, скасування державної реєстрації права власності та повернення спірної земельної ділянки не є ефективним способом захисту права. Не погоджуючись з рішенням суду, заступником керівника Київської обласної прокуратури Грабець І.Н. подано апеляційну скаргу, в якій він просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 червня 2023 року апеляційну скаргу передано судді-доповідачу ОСОБА_2. Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 червня 2023 року витребувано з Києво-Святошинського районного суду Київської області справу № 369/139631/21. 24 липня 2023 року матеріали справи № 369/13963/21 надійшли до Київського апеляційного суду. Ухвалою Київського апеляційного суд увід 05 вересня 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури Грабець І.Н. на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 травня 2023 року у справі за позовом заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах Бучанської районної державної адміністрації Київської області до Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Державне підприємство «Київське лісове господарство», про усунення перешкод у користуванні майном, шляхом визнання недійсним рішення, скасування державної реєстрації права власності, повернення земельної ділянки. Ухвалою Київського апеляційного суду від 08 вересня 2023 року справу призначено до розгляду Київським апеляційним судом в судовому засіданні з викликом сторін. У зв?язку із звільненням судді ОСОБА_2 з посади судді Київського апеляційного суду, згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 листопада 2023 року справу передано судді-доповідачу Стрижеусу А. М. Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 грудня 2023 року прийнято до свого провадження справу за апеляційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури Грабець І.Н. на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 травня 2023 року у справі за позовом заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах Бучанської районної державної адміністрації Київської області до Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Державне підприємство «Київське лісове господарство», про усунення перешкод у користуванні майном, шляхом визнання недійсним рішення, скасування державної реєстрації права власності, повернення земельної ділянки. Правом відзиву на апеляційну скаргу, учасники справи не скористались. В судовому засіданні прокурор Батюк І.В. підтримала доводи апеляційної скарги. Представник Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області адвокат Білінський О.М.п проти доводів апеляційної скарги заперечував, посимлаючись на законність та обґрунтованість рішення суду. Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився. Судова повістка, яка надсилалися ОСОБА_1 повернулася до апеляційного суду з відміткою "адресат відсутній", а відповідно до п.3 ч.8 ст.128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду. Третя особа: ДП «Київське лісове господарство» явку свого представника в судове засідання неабезпечило, про днь та час розгляду справи повідомлялися належним чином. За таких обставин колегія суддів вважає мжливим розглянути справу за відсутності відповідача ОСОБА_1 та представника третьої особи ДП «Київське лісове господарство». Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків. Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Встановлено, що згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна земельна ділянка площею 0,1656 га з кадастровим номером 3222484401:02:003:5106 із цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_1 . Рішенням 22 сесії 6 скликання Дмитрівської сільської ради від 18 грудня 2012 року «Про затвердження проекту землеустрою, щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_1 » вирішено затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0, 1656 га в АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_1 , вилучити із земель запасу Дмитрівської сільської ради земельну ділянку площею 0,1656 га, розташовану у АДРЕСА_1 при умові виконання вимог, зазначених у висновках органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органів містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, природоохоронних і санітарно-епідеміологічних органів; передано безоплатно ОСОБА_1 зазначену земельну ділянку і віднесено її до категорії земель житлової забудови; доручено землевпорядній організації внести проект в натуру та виготовити державний акт на право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 ; землевпоряднику сільської ради внести зміни в земельно-облікові документи. 29 липня 2021 року заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури направив ДП «Київське лісове господарство» та Київському обласному та по м. Києву управлінню лісового та мисливського господарства листа № 559вих-21, в якому просив проінформувати чи відносилися, зокрема земельна ділянка з кадастровим номером 3222484401:02:003:5106 до земель лісогосподарського призначення за матеріалами лісовпорядкування 1993-2014 років (тощо, раніше у випадку наявності) ДП «Київське лісове господарство» з відображенням їх на графічних матеріалах; надати копії вищезазначених матеріалів лісовпорядкування, в тому числі протоколи лісовпорядних нарад про їх затвердження, планшети, карти-схеми, проекти організації лісового господарства, таксаційній описи, геодезичні журнали та плани лісонасаджень на території вказаної земельної ділянки; повідомити чи погоджувалось підприємством вилучення та чи затверджувалось погодження управлінням на вилучення та зміну цільового призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення із зазначеним кадастровим номером із долученням відповідних документів. Згідно з листом Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 17 серпня 2021 року № 04-48/1488 управління не надавало погодження на вилучення та зміну цільового призначення, зокрема земельної ділянки з кадастровим номером 3222484401:02:003:5106. Листом від 13 серпня 2021 року № 02-598 ДП «Київське лісове господарство» повідомило заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури про те, що, зокрема, земельна ділянка з кадастровим номером 3222484401:02:003:5106 повністю розташована на землях державного лісового фонду підприємства (Ірпінське лісництво, квартал 59, вид 5; Планшет № 3, Масштаб 1:10000). Підприємством не надавалося погодження (дозволи) щодо вилучення спірної земельної ділянки із земель лісогосподарського призначення. Проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 3222484401:02:003:5106 цільове призначення яких змінюється не погоджувалися. На підтвердження зазначеного ДП «Київське лісове господарство» надало копію фрагмента Планшета № 3 Ірпінського лісництва, масштаб 1:10000, копію проекту організації та розвитку лісового господарства виробничої частини ДЛГО «КИЇВЛІС» державного лісогосподарського об`єднання «КИЇВЛІС», копію таксаційного опису, Ірпінського лісництва, копію фрагменту плану лісонасаджень, масштаб 1:25000; копію наказу Київського обласного та по м. Києву Управління лісового та мисливського господарства від 26 липня 2019 року «Про затвердження матеріалів лісовпорядкування державних лісогосподарських підприємств, діяльність яких координується Київським обласним та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства», згідно з яким затверджено матеріали лісовпорядкування 2014-2015 років державних лісогосподарських підприємств, діяльність яких координується Київським обласним та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства. Також у матеріалах справи наявні фрагменти з Публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталу 59 Ірпінського лісництва ДП «Київський лісгосп» і межами його таксаційних виділів відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2014 та 2003 років та межами, зокрема спірної земельної ділянки. Відповідно до листа Секретаріату Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2021 року № 26689/0/2-21 Кабінетом Міністрів України рішень про погодження зміни цільового призначення, вилучення із державної власності, зокрема спірної земельної ділянки не приймалося. У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення в частині вимог заявлених заступником прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів Українидо ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , третя особа - ОСОБА_11 , про витребування земельних ділянок не відповідає. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 ЛК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу (частина друга статті 3 ЗК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)). За основним цільовим призначенням ЗК України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України). Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 ЛК України). До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 ЛК України). Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет : складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України). Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства - у частині використання й охорони лісового фонду (див. висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14). Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення. Відтак, вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України (див. висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14). У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що спірна земельна ділянка відноситься до земель державного лісового фонду та була передана у власність фізичній особі без її вилучення в належного користувача - ДП «Київське лісове господарство». У своїх заперечення на позовну заяву, Дмитрівська сільська рада Бучанського району просила повернути позовну заяву заступнику керівника Києво-Святошинської прокуратури Київської області з причин відсутності у нього процесуальної дієздатності. Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною другою статті 4 ЦПК України передбачено, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Передумовою участі органів та осіб в цивільному процесі є набуття ними цивільного процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право представляти інтереси інших суб`єктів, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність. Згідно з пунктом 3 частини першої та частиною другою статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом. На прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України (стаття 2 Закону України «Про прокуратуру»). Прокуратура виконує функцію нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами виключно у формі представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 1 Розділу ХІІІ Закону № 1697-VII). Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятої 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права. ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або ж у тому разі, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти росії» (Menchinskaya v. russia, заява № 42454/02, § 35)). Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді визначені у Законі № 1697-VII, частина третя статті 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Відповідно до частини четвертої статті 23 вказаного Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. З наведеного можна дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 37)). Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 69)). При цьому склад відповідачів визначається прокурором самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо. У рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(ІІ)/2019 Конституційний Суд України вказав, що стосовно повноваження прокуратури щодо представництва інтересів держави в суді в Основному Законі України міститься застереження «у виключних випадках і в порядку, що визначені законом». Про такі випадки йдеться, зокрема, у частині третій статті 23 Закону № 1697-VII. На думку Конституційного Суду України, це обумовлюється недопущенням свавільного втручання прокуратури у здійснення господарської та статутної діяльності юридичних осіб, досягнення цілей функціонування учасника відповідних правовідносин, виконання ним договірних зобов`язань тощо. При цьому на прокуратуру покладається обов`язок щодо обґрунтування необхідності такого втручання. У рішенні від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами органів державної влади, органів місцевого самоврядування. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 виснувала про те, що, звертаючись до компетентного органу перед пред`явленням позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону № 1697-VII, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39). Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (пункт 40 зазначеної постанови). Таким чином, за наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону № 1697-VII, і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом, як заявив прокурор. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження такого захисту (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц). Інакше кажучи, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює (пункт 26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18). Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України). Колегія суддів апеляційного суду бере до уваги, що прокурор звернувся до суду у жовтні 2021 року. На той час Великою Палатою Верховго Суду було сформовані висновки, згідно з якими у разі оскарження прокурором рішення органу влади, який має повноваження здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах, про надання права на земельну ділянку прокурор виступає у такій справі позивачем, а орган, який ухвалив відповідне рішення - відповідачем (див., наприклад, постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 40), від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 (пункти 26-30)). Втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим із відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала доступ до загальнонародних благ і ресурсів. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади, у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи у публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином, або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів держави, територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України). У позовній заяві прокурор вказав, що інтереси держави порушено внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування, не наділеним повноваженнями щодо розпорядження спірною земельною ділянкою лісогосподарського призначення державної власності в межах населеного пункту, незаконного наказу. Прокурор вказав, що оскільки згідно постанови Верховної ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17.07.2020 року №807-ІХ до складу Бучанського району Київської області включено Дмитрівську сільську територіальну громаду, у зв`язку з ліквідацією Києво-Святошинського району, отже, розполрядження земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення для лісогосподарськиї потреб на даний час покладено на Бучанську районну державну адміністрацію, у відповідності до вимог ч.5 ст.122, п.24 Перехідних положень ЗК України. Заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури направив 06 вересня 2021 року до Бучанської РДА листа № 806вих-21, в якому просив вирішити питання щодо звернення Бучанською РДА до суду з позовом до Дмитрівської сільської ради та громадян. Про результати та вжиті заходи - невідкладно проінформувати окружну прокуратуру або повідомити щодо наявних причин, які перешкоджають захисту порушених інтересів держави, з долученням відповідних підтверджуючих документів. Бучанська РДА листом від 29 вересня 2021 року № 01.3-35/1334 повідомила окружну прокуратуру про відсутність фінансової можливості сплатити судовий збір за подання позовної заяви. Листом від 01 жовтня 2021 року № 1257 вих-21 заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури повідомив Бучанську РДА про пред`явлення позову до суду. Колегія суддів вважає, що за обставин цієї справи, наявності суспільного інтересу у поверненні спірногї земельної ділянки, прокурор мав обов`язок звернутися до суду для захисту інтересів держави, зокрема в частині повернення земельної ділянки на користь належного суб`єкта - Бучанської РДА. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 6 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі № 6-32цс14). Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України). Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння. Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема землями лісогосподарського призначення, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна. Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна. Колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19, пункт 33) та від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 49). Крім того, не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації. Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18, пункт 5.17), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-386цс18, пункт 74), від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20, пункт 8.1). Колегія суддів апеляційного суду вважає, що вимоги про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність і про скасування державної реєстрації такого права за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди. У даній справі мета прокурора спрямована на відновлення власником володіння спірною земельною ділянкою. Тому не є належними й ефективними способами захисту вимоги визнати недійсним рішення двадцять другої сесії Дмитрівської сільської ради шостого скликання від 18.12.2012 року «Про затвердження проекту землеустрою, щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_1 » та скасувати рішення державного реєстратора №4128858 від 19.07.2013 року з одночасним припиненням права приватної власнті ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 32224844001:02:003:5106. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 виснувала, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем. У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 рокуу справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)). Саме тому, виходячи з мети позову, який заявив прокурор, і його обґрунтування, вимогу повернути на користь держави в особі Бучанської районної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1656 га з кадастровим номером 3222484401:02:003:5106 слід розуміти як вимогу про витребування цієї ділянки з володіння ОСОБА_1 на користь власника. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції). Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168). Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право. Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними. Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів. Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45). ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії. Критерій законності означає, що втручання держави у право особи на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону чи іншого нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя. Втручання держави в право особи на мирне володіння майном є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Легітимною метою такого втручання може бути здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів. Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом. З огляду на вищевказане у втручанні держави у право мирного володіння ОСОБА_1 земельною ділянкою для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд на території земель лісогосподарського призначення є легітимна мета контролю за використанням цієї ділянки за цільовим призначенням згідно із загальними інтересами. Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування. У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону (частини перша, друга статті 84 ЗК України - тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). У статті 57 ЛК України визначено вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, відповідно до частини першої якої зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України. Аналогічне положення міститься у статті 20 ЗК України. Порядок вилучення земельних ділянок визначено статтею 149 ЗК України, якою встановлено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. У частинах п`ятій статті 149 ЗК України встановлено, що районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності (крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті), які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі, інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції тощо) з урахуванням вимог частини восьмої цієї статті. Відповідно до частини дев`ятої статті 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема ліси для нелісогосподарських потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу. Оскільки за обставин цієї справи спірну земельну ділянку передано у приватну власність ОСОБА_12 за рахунок земель, що перебувають в постійному користуванні ДП «Київська лісова науково-дослідна станція», без виключення її з Державного лісового фонду України, межі цієї земельної ділянки накладаються на землі лісового фонду, Київський апеляційний суд дійшов висновку про те, що Державне агентство лісових ресурсів України, в інтересах якого пред`явлений позов прокурором, є належним позивачем у справі, позов якого спрямований на захист земель державного лісового фонду. Право Бучанської РДА повернути земельну ділянку, яка повністю розташована на землях державного лісового фонду, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її передання на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України, приписи якого та практика їхнього застосування щодо повернення такої ділянки є доступними, чіткими та передбачуваними. Немає жодних підстав вважати, що ОСОБА_1 не міг співвіднести чіткі законодавчі заборони з конкретним об`єктом на місцевості та власними діями щодо останнього. Враховуючи, зокрема, поведінку як органу місцевого самоврядування, який прийняв протиправне рішення, так і поведінку ОСОБА_1 щодо отримання у власність земельної ділянки державного лісового фонду для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд загальний інтерес у контролі за використанням цієї ділянки для гарантування безпечності довкілля, непогіршення екологічної ситуації, забезпечення правомірного, раціонального й ефективного користування земельною ділянкою у межах земель державного лісового фонду переважає приватний інтерес ОСОБА_1 у збереженні ним контролю за цією ділянкою. Земля є унікальним обмеженим природним і базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності та добросовісності, які є одними із фундаментальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункти 75-76), від 20 липня 2020 року у справі № 923/196/20 (пункт 39), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18(пункт 132)). Колегія суддів вважає, що за обставин цієї справи ОСОБА_1 не міг не знати про те, що земельна ділянка знаходиться у межах земель державного лісового фонду. Рішення суду про усунення перешкод Бучанській РДА з боку ОСОБА_1 у користуванні земельною ділянкою державного лісового фонду відповідатиме легітимній меті та дозволятиме її досягнути. Такий захід втручання у відповідне право є пропорційним цій меті, оскільки ОСОБА_1 , отримуючи земельну ділянку за рішенням Дмитрівської сільскої ради, діючи розумно, не міг не перевірити місцезнаходження об`єкта, а отже, міг та мав пересвідчитися у тому, що ця ділянка належить до державного лісового фонду. Немає жодних підстав вважати, що перед тим, як зареєструвати земельну ділянку у власність, у ОСОБА_1 були перешкоди самостійно чи з допомогою фахівця у галузі права ознайомитися із зазначеними вище вимогами законодавства та зробити висновки щодо режиму цієї ділянки. Згідно з пунктом 4 частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржуване судове рішення - скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З огляду на висновок апеляційного суду про часткове задоволення позову, судові витрати у сумі 2527,97 грн., понесені Київською обласною прокуратурою за майнову позовну вимогу, що задовольняється, покладаються на ОСОБА_1 , а саме: 2527,97 грн. - за подання позову у частині майнової вимоги (із 7097,97 грн. загальної суми сплаченого судового збору за дві немайнові вимоги і одну майнову вимогу), 2780,77 грн. - за подання апеляційної скарги у відповідній частині (із загальної суми 10602,0 грн сплаченого судового збору, розрахованого скаржником як 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви). Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381, 382, 383 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури Грабець Ігоря Несторовича на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 травня 2023 року, задовольнити частково.Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 травня 2023 року, скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог. Повернути на користь держави в особі Бучанської районної державної ад20міністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 0,1656 га з кадастровим номером 3222484401:02:003:5106, що роташована в межах села Дмитрівка Бучанського району Київської області. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Київської обласної прокуратури (Код ЄДРПОУ 02909996, банк отримувача -Держказначейська служба України м.Київ; МФО 820172, рахунок отримувача:UA028201720343190001000015641) 5 308,74 грн (п`ять тисяч триста вісім грн. 74 коп.) в рахунок відшкодування судових витрат за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя-доповідач А. М. Стрижеус Судді: Л. Д. Поливач О. І. Шкоріна