Постанова 4876 № 904/4102/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03.04.2024 року м.Дніпро Справа № 904/4102/23 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Чус О.В. (доповідач), судді: Кощеєв І.М., Дармін М.О. секретар судового засідання Солодова І.М. за участю представників сторін: від позивача: Бєлєвцова О.С. (поза межами суду, з використанням власних технічних засобів) - адвокат; Горошко Т.М. (поза межами суду, з використанням власних технічних засобів) - адвокат; від відповідача: Беззубкін С.М. (в залі суду) - адвокат; розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.11.2023 (повний текст рішення складено 22.11.2023, суддя Фещенко Ю.В.) у справі № 904/4102/23 за позовом Акціонерного товариства "Укргазвидобування", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтосервіс", м. Дніпро про стягнення 31 615 020, 00 грн ВСТАНОВИВ: Акціонерне товариство "Укргазвидобування" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтосервіс" на свою користь пеню та штраф за договором поставки № УБГ 11/015-22 від 12.01.2022 у загальному розмірі 31 615 020 грн 00 коп. Позовні вимоги Акціонерне товариство "Укргазвидобування" обґрунтувало порушенням відповідачем зобов`язань за договором поставки № УБГ 11/015-22 від 12.01.2022 в частині повної та своєчасної поставки товару, внаслідок чого, на підставі пункту 7.9. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 12.07.2022 по 09.03.2023 в сумі 22 850 460 грн 00 коп., а також штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого товару в сумі 8 764 560 грн 00 коп. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.11.2023 у даній справі позовні вимоги Акціонерного товариства "Укргазвидобування" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтосервіс" про стягнення пені та штрафу за договором поставки № УБГ 11/015-22 від 12.01.2022 у загальному розмірі 31 615 020 грн 00 коп. задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтосервіс" на користь Акціонерного товариства "Укргазвидобування" 2 285 046 грн 00 коп. пені, 876 456 грн. 00 коп. штрафу та 474 225 грн 30 коп. витрат по сплаті судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Приймаючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що доказів на підтвердження повної та своєчасної поставки товару на виконання Специфікації № 1 до договору, а саме: на загальну суму 125 208 000 грн. 00 коп., відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності прострочення, шляхом надання належних доказів, не спростував. Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 22 850 460 грн. 00 коп. та штрафу в сумі 8 764 560 грн. 00 коп. місцевий суд визнав обґрунтованими. Судом першої інстанції зменшено розмір пені та штрафу на 90%, а саме: пені до 2 285 046 грн. 00 коп. (22 850 460,00 - 90%); штрафу до 876 456 грн. 00 коп. (8 764 560,00 - 90%). При зменшені розміру пені та штрафу на 90% суд першої інстанції виходив з наступного: - з 24.02.2022 на території України запроваджено воєнний стан, який істотним чином вплинув на можливість ведення господарської діяльності; у даному випадку сторони при всій своїй турботливості та обачності на момент укладення договору поставки (12.01.2022) не могли передбачити виникнення у подальшому таких обставин, як: запровадження воєнного стану, активні бойові дії на частині території України, заблоковане морське сполучення, аварійні та планові відключення електроенергії, довготривалі повітряні тривоги і т.ін. Отже, вказані обставини у своїх сукупності враховано судом під час вирішення питання щодо доцільності зменшення штрафних санкцій у даній справі, оскільки періодом прострочення є 12.07.2022 по 09.03.2023; - загальна сума штрафних санкцій за непоставлений відповідачем товар становить 31 615 020 грн 00 коп., що свідчить про загальну неспівмірність штрафних санкцій у спірних правовідносинах та не узгоджується з критеріями розумності, адекватності та справедливості штрафних санкцій. У такому розмірі (31 615 020 грн. 00 коп.), на думку суду, неустойка із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання перетворюється на несправедливо непомірний тягар для відповідача і стає джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора (позивача); - судом прийнято до уваги той факт, що відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Отже, суд погодився з позивачем, що сплата відповідачем 6 260 400 грн 00 коп. гарантії на користь позивача 29.12.2022 (платіж отримано позивачем 06.01.2023) (а.с.180-181 у томі 1) не виключає можливість застування до нього штрафних санкцій у вигляді пені та штрафу. У той же час, суд відзначив, що як неустойка (пеня і штраф) так і гарантія є способами забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням яких є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником. Отже, суд вказав, що отримані позивачем від відповідача у вигляді гарантії 6 260 400 грн. 00 коп. у достатній мірі компенсують позивачу можливі втрати (збитки), у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання відповідачем. При цьому, позивачем не спростовано того факту, що станом на теперішній час нових договорів щодо поставки товару - труби обсадної безшовної 177,8 х 10,36 мм, гр. м N-80, VAM21, PSL2, R3 позивач не укладав, що може свідчити про те, що з початком повномасштабного вторгнення, а також тимчасовою окупацією частини території України, потреба у вказаній трубі у позивача відпала; - в матеріалах справи відсутні докази завдання позивачу збитків внаслідок допущеного відповідачем порушенням; відомостей щодо наявності збитків чи інших невідворотних наслідків для позивача від допущеного відповідачем порушення матеріали справи також не містять; - судом прийнята до уваги причина невиконання відповідачем зобов`язань за спірним договором, а саме: відмова 01.03.2022 виробника товару - Vallourec Deutschland GmbH (Німеччина) від поставки товару в Україну, на що відповідач не міг вплинути та ніяк не міг цього передбачити в момент укладення спірного договору поставки з позивачем (12.01.2022). Також, судом враховано, що за контрактом № 0612 від 06.12.2021, укладеним між виробником вказаного товару - Vallourec Deutschland GmbH (Німеччина) та ТОВ "Інко-Профіт" (у даній справі посередник між відповідачем та виробником товару), умови поставки: CIF - порт м. Одеси, Україна (Інкотермс 2020); строк поставки: 740 тон у березні 2022 року та 740 тон у травні 2022 року (а.с.169-170 у томі 1). Судом також встановлено, що CIF (вартість, страхування і фрахт) - це термін Інкотермс, який означає, що продавець виконав постачання, коли товар перейшов через поручні судна в порту відвантаження. Враховуючи вказане, суд вважає, що обставини щодо неможливості поставки товару виробником Vallourec Deutschland GmbH (Німеччина) до порту м. Одеса у березні та травні 2022 року є об`єктивними та такими, що заслуговують на увагу, оскільки загальновідомим є факт воєнного блокування окупаційними військами морського сполучення з Україною в цей період; - відповідач, маючи на меті добросовісну поведінку у спірних правовідносинах, повідомляв позивача про неможливість виконання своїх зобов`язань за договором у повному обсязі, а також пояснив причини, які це зумовили (електронні листи від 03.03.2022 та від 23.08.2022); - у даному випадку порушеним є негрошове зобов`язання, але судом також враховано, що у договорі передбачений розмір пені (0,1%), який є більший, ніж визначений законодавством за порушення грошових зобов`язань, що може додатково свідчити про необхідність оцінки судом адекватності розрахованої пені за таким договором; - судом також враховано, що пеня та штраф є лише санкціями за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки позивач не може. Тому при зменшенні розміру пені та штрафу позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані. Не погодившись з зазначеним рішенням, Акціонерне товариство "Укргазвидобування" звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.11.2023 в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтосервіс" на користь Акціонерного товариства "Укргазвидобування" пеню в розмірі 20 565 414,00 грн та штраф в розмірі 7 888 104,00 грн, в іншій частині оскаржуване рішення залишити без змін. Судові витрати покласти на відповідача. В обґрунтування доводів апеляційної скарги в частині відмови в задоволенні позову товариство посилається на таке: -невірне застосування місцевим господарським судом норм матеріального права: ст. 233 ГК України, ч.3 ст.551 ЦК України; -на позивача не покладається обов`язок погодитись з умовами відповідача про внесення змін до договору поставки в частині продовження строків поставки, що фактично нівелюють погоджені зобов`язання та звільняють боржника від визначеної Договором відповідальності. Визначальним для внесення змін до Договору є не лише волевиявлення Постачальника, але і волевиявлення Покупця, якого не може бути примушено робити те, що не є обов`язковим для нього в силу ч.1 ст. 19 Конституції України; - судом також не була надана оцінка суперечливій позиції відповідача, який з одного боку, заперечував проти позову з підстав відсутності його вини та наявності випадку, підтвердженого Сертифікатом Херсонської ТПП, просив у позові відмовити, а з другого боку, просив зменшити розмір пені та штрафу, фактично визнаючи позов і суму стягуваної пені, що є взаємовиключним; - господарський суд дійшов помилкового висновку, що застосування господарської санкції до відповідача може бути поставлено в залежність від наявності чи відсутності збитків у сторони, що потерпіла від такого правопорушення, а не від самого факту вчинення боржником правопорушення у сфері господарювання. З таким аргументом суду позивач не погоджується, оскільки, по-перше: в силу ч.3 ст.12, ч.1 ст.74 ГПК України, тягар доведення обставин, що є підставою для зменшення неустойки покладено на відповідача, як заявника клопотання, а по-друге: обов`язок боржника зі сплати неустойки, за порушення умов договору, законодавцем не поставлено у залежність від наявності у кредитора збитків або шкоди; - при визначенні розміру санкції сторони договору керувалися співмірністю тих негативних наслідків, які матимуть для них місце, у випадку та у зв`язку з простроченням постачання товару. Таким чином, розмір нарахованих до стягнення штрафних санкцій - 22 850 460,00 грн пені та 8 764 560,00 грн штрафу, не є завищеним чи неспівмірним; - висновки рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 безпідставно застосовані судом першої інстанції в цій справі, оскільки, на думку скаржника, на відміну від зазначеного рішення, сторонами цього спору не є фізичні особи, а правовідносини не є кредитними, сторони в цій справі є рівними суб`єктами господарювання; - у даній справі підлягають застосуванню висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 20 лютого 2020 року у справі № 910/7970/19 про стягнення пені та штрафу щодо застосування ст.233 ГК України, ст.551 ЦК України, де зазначено, що суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність правових підстав для зменшення спірних сум штрафних санкцій за клопотанням відповідача, наголосивши, що за змістом статей 42, 218 Господарського кодексу України підприємництвом визнається самостійна, ініціативна та на власний ризик господарська діяльність, наслідки якої відповідач мав усвідомлювати під час подання заявки на укладення спірного договору та його підписання; - Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02.07.2019 у справі №910/15484/17 зробила висновок щодо застосування ст.ст. 42, 44 Господарського кодексу України: «у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій (п.6.42)»; - у будь-якому разі, сплата гарантом кредитору грошової суми за гарантією не виключає обов`язку постачальника відповідно до умов договору поставки, сплатити штрафні санкції за порушення строків поставки товару, оскільки сама по собі сплата кредитору коштів по гарантії не усуває факту допущеного порушення зобов`язання та не позбавляє постачальника обов`язку сплати штрафних санкцій за договором. Тобто, зазначені способи забезпечення виконання зобов`язання (штрафні санкції та гарантія) не є взаємовиключними. Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 01.04.2019 у справі №910/2693/18; -у постанові від 21.12.2018 у справі №908/7/18 Верховний Суд зробив висновок: «неустойка і банківська гарантія є різними способами захисту прав та законних інтересів суб`єктів господарювання, різними засобами забезпечення виконання господарських зобов`язань. Зазначені способи мають різну правову природу і не є взаємовиключними. Сплата коштів кредитору гарантом і сплата штрафних санкцій боржником не належать до одного виду відповідальності; - задоволення Гарантом вимоги Бенефіціара через настання гарантійного випадку, в жодному разі не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення господарського зобов`язання та відмови у задоволенні позовних вимог позивача; - підстави для звільнення від відповідальності як порушення зобов`язань по ланцюгу контрагентом відповідача Договором не передбачено; - не є винятковим випадком надана відповідачем фінансова звітність; - застосовуючи ст. 23З ГК України, ч.3 ст.551 ЦК України, суд не надав оцінку майновому стану відповідача, оскільки для висновку про майнову неспроможність відповідача, останнім надано не достатньо доказів, які б могли підтвердити його фінансову неспроможність оплатити пеню і штраф. Згідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 20.12.2023 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.12.2023 відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи № 904/4102/23. Доручено Господарському суду Дніпропетровської області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи № 904/4102/23. 27.12.2023 матеріали справи надійшли до Центрального апеляційного господарського суду. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.11.2023 у справі № 904/4102/23; розгляд апеляційної скарги призначено у судовому засіданні на 06.03.2024. 07.02.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від ТОВ «НАФТОСЕРВІС» надійшов відзив на апеляційну скаргу. Відповідач вважає, що судом вірно застосовано норми статті 233 ГК України і частини 3 статті 551 ЦК України права під час ухвалення рішення суду. На думку відповідача, судом першої інстанції враховано саме добросовісність поведінки ТОВ «НАФТОСЕРВІС», що полягала в своєчасному повідомлені про настання форс-мажорних обставин та намаганні подовжити строки поставки товару з метою виконання договірних зобов`язань та судом врахована поведінка відповідача, а не наявність або відсутність обов`язку позивача погодитись на запропоновані йому умови щодо зміни договірних зобов`язань. Щодо доводів скаржника, що розмір нарахованих штрафних санкцій, не є завищеним чи неспіввісним, ТОВ «НАФТОСЕРВІС» вважає, що судом першої інстанції правильно враховано, що розмір нарахованих штрафних санкцій (31 615 020 грн. 00 коп.) із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання перетворюється на несправедливо непомірний тягар для відповідача і стає джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора (позивача). Відповідач стверджує, що судом враховано факт сплати відповідачем банківської гарантії у розмірі 6 260 400 грн 00 коп. за таке ж порушення, що й нарахована неустойка, яка у достатній мірі компенсувала позивачу можливі втрати (збитки), у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання відповідачем. Також відповідач звертає увагу, що позивачем не здійснювались жодні оплати за договором на користь відповідача як то передплата. Судом правильно встановлено при ухвалені рішення, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про наявність збитків у позивача, що виникли в наслідок порушення відповідачем договірних зобов`язань. Окрім цього, у відзиві зазначено, що суд першої інстанції не виключав можливість застосування одночасно неустойки та гарантії, однак вірно врахував ту обставину, що позивач вже отримав у значній мірі компенсацію за порушення Відповідачем договору у формі банківської гарантії. З приводу виняткового випадку відповідач зазначає, що винятковим випадком в цій справі є те, що порушення умов договору відповідачем сталось в наслідок дії форс-мажорних обставин спричинених військовою агресією російської федерації на території України. Судом вірно враховано ті обставини, що: 1) договір поставки укладався до настання глобальних форс-мажорних обставин як війна в Україні; 2) з 24.02.2022 на території України запроваджено воєнний стан, який істотним чином вплинув на можливість ведення господарської діяльності; 3) відповідач своєчасно повідомляв Позивача про неможливість виконання свої зобов 'язань з огляду на настання форс-мажорних обставин; 4) відмова 01.03.2022 виробника товару - Vallourec Deutschland GmbH (Німеччина) від поставки товару в Україну, на що відповідач не міг вплинути та ніяк не міг цього передбачити в момент укладення спірного договору поставки з позивачем. 23.02.2024 до апеляційного суду надійшло клопотання позивача про залишення без розгляду відзиву на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що ТОВ «Нафтосервіс» подано відзив на апеляційну скаргу до суду 06.02.2024, тобто поза межами встановленого судом процесуального строку. Крім того, апелянт наголошує, що поновлення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу, не передбачено процесуальним законом та не є можливим саме в силу цього закону, причини пропуску нього строку також не є поважними. Як вважає позивач, відповідач не був позбавлений можливості добросовісно реалізувати надане ч. 2 ст. 119 ГПК України право на подачу до суду заяви про продовження строку на подачу відзиву на апеляційну скаргу до закінчення встановленого судом строку, однак відповідних процесуальних дій не вчинив у зв`язку з чим, зважаючи на положення ст.118 ГПК України, втратив відповідне право. Колегія суддів зазначає, що ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.01.2024, яка була доставлена до електронного кабінету відповідача 08.01.2024, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу: 15 днів з дня вручення ухвали, тобто відповідач мав подати відзив на апеляційну скаргу в строк до 23.01.2024. Відзив на апеляційну скаргу ТОВ «Нафтосервіс» був поданий 06.02.2024 з клопотанням про поновлення строку на його подання, яке обґрунтоване перебуванням адвоката Беззубкіна С.М. на лікуванні, на підтвердження чого надана копія медичної довідки №11 від 05.02.2024 та від 19.01.2024. З тексту довідки від 05.02.2024 - Беззубкін С.М. , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебував на амбулаторному лікуванні з 29.01.2024 по 05.02.2024. Отже, вона не підтверджує обставин, що виникли до 29.01.2024. Довідка від 19.01.2024 може підтверджувати обставини за період з 10.01.2024 по 18.01.2024, втім не до 23.01.2024. Крім того, коло представників юридичної особи не є обмеженим, тому перебування на лікуванні адвоката Беззубкіна С.М. не може бути єдиною поважною підставою для поновлення пропущеного процесуального строку. Відповідно до ч.2 ст. 118 ГПК України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуального строку, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про поновлення пропущеного процесуального строку на подання відзиву на апеляційну скаргу та залишає відзив на апеляційну скаргу без розгляду. У судовому засіданні 06.03.2024 розгляд апеляційної скарги відкладений до 03.04.2024. У судовому засіданні 03.04.2024 представники позивача просили апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.11.2023 в частині відмови у задоволенні позову скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтосервіс» на користь Акціонерного товариства «Укргазвидобування» пеню в розмірі 20 565 414,00 грн та штраф в розмірі 7 888 104,00 грн, в іншій частині рішення залишити без змін. Представник відповідача в судовому засіданні 03.04.2024 проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив відмовити в її задоволенні, рішення господарського суду залишити без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх учасників справи, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та надані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. З матеріалів справи вбачається, що 12.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафтосервіс" (далі - постачальник, відповідач) та Акціонерним товариством "Укргазвидобування" (далі - покупець, позивач) укладено договір поставки № УБГ 11/015-22 (далі - договір, а.с. 8-21 у томі 1), відповідно до умов пункту 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити покупцеві лот № 3 Магістралі, трубопроводи, труби, обсадні труби, тюбінги та супутні вироби (труби обсадні, безшовні з різьбою класу "Преміум" в асортименті) (далі - товар), зазначений в специфікації, що додається до договору і є його невід`ємною частиною, а покупець - прийняти і оплатити такий товар. У пункті 10.1. договору сторони визначили, що договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін (за наявності), за умови надання постачальником забезпечення виконання своїх зобов`язань по договору, які відповідають вимогам, вказаним у пункті 10.2. договору і діє до 31.03.2023. У розділі 13 договору визначені додатки до договору, а саме: - додаток № 1 - специфікація (пункт 13.1. договору); - додаток № 2 - форма - "Інформація про власників контрагента, включаючи кінцевого бенефіціарного власника (контролера)" (пункт 13.2. договору); - додаток № 3 - графік поставки товару (пункт 13.3. договору); - додаток № 4 - форма "Акт приймання-передачі товару" (форма акту призначена для постачальника, що не є резидентом України) (пункт 13.4. договору); - додаток № 5 - "Технічні характеристики товару" (пункт 13.5. договору); - додаток № 6 - "Типова форма банківської гарантії/стендбай акредитиву виконання зобов`язань постачальником за контрактом/ договором" (пункт 13.6. договору); - додаток № 7 - "План виробництва і контролю товару" (пункт 13.7. договору); - додаток № 8 - "План виробництва і контролю якості товару силами покупця" (пункт 13.8. договору); - додаток № 9 - "Санкційне застереження" (пункт 13.9. договору). Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано. Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України. Судом також встановлено, що у вказаному договорі сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, встановлених законом для даного виду договорів, договір підписаний уповноваженими представниками сторін, їх підписи скріплено печатками підприємств, отже, з урахуванням презумпції правомірності правочину, такий договір є правомірним, укладеним та таким, що породжує у сторін права та обов`язки щодо його виконання. Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Умовами пункту 1.2. договору передбачено, що найменування/асортимент товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю товару та загальна ціна договору вказується у специфікації (далі - специфікація), яка є додатком № 1 до договору та є його невід`ємною частиною. Строк поставки товару визначається графіком поставки товару, який є додатком № 3 до договору та є його невід`ємною частиною. У пунктах 3.1., 3.2. договору сторони погодили, що ціна договору вказується в специфікації в гривнях з урахуванням ПДВ (застосовується якщо постачальник є резидентом України, платником ПДВ) або в іноземній валюті без урахування ПДВ (застосовується, якщо постачальник не є резидентом України). Загальна вартість договору визначається загальною вартістю товару, вказаного в специфікації до договору. У розділі 5 договору сторонами були визначені умови щодо поставки товару, зокрема: - строк поставки, умови та місце поставки товару, інформація про вантажовідправників і вантажоотримувачів вказується в специфікації та графіку поставки до договору (пункт 5.1. договору); - датою поставки товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі товару, форма якого наведена у додатку № 4 до договору, який є невід`ємною частиною (застосовується, якщо постачальник не є резидентом України) або видаткової накладної. Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з дати підписання сторонами акту приймання-передачі товару або видаткової накладної (при наявності двох дат, датою підписання акту приймання-передачі товару або видаткової накладної вважається дата підписання покупцем) (пункт 5.2. договору); - передача та отримання товару проводиться шляхом підписання уповноваженими представниками сторін акту/актів приймання-передачі товару або видаткової/видаткових накладної/накладних. У випадку виявлення недоліків товару або товаросупровідної документації, покупець має право не підписувати акт/акти приймання-передачі товару або видаткову/видаткові накладну/накладні до усунення виявлених недоліків, а постачальник зобов`язаний усунути недоліки та оплатити документально-підтверджені витрати покупця, спричинені такими недоліками (пункт 5.9. договору). У відповідності до вказаних вище умов договору сторонами було підписано додаток № 1 до договору - Специфікацію № 1 (а.с. 22 у томі 1), в якій сторони узгодили поставку товару на загальну суму 125 208 000 грн. 00 коп., а також такі умови поставки: - найменування товару: труба обсадна безшовна 177,8 х 10,36 мм, гр. м N-80, VAM21, PSL2, R3; одиниця виміру - тонни; кількість - 1 480; загальна вартість - 125 208 000 грн. 00 коп.; - умови поставки товару: DDP (згідно з Інкотермс 2010) - станція (склад) призначення відповідно до місця поставки, вказаного в пунктах 10, 10.1. специфікації. Транспортні витрати по доставці товару в місце призначення включені в ціну товару; - строк поставки товару: згідно з графіком: 50% обсягу протягом 180-ти календарних днів з дати укладання договору; 50% обсягу протягом 240 календарних днів з дати укладання договору. Дострокова поставка дозволена. - відвантаження товару - згідно з графіком поставки; - виробник товару: Vallourec Deutschland GmbH, Німеччина; - вік виготовлення товару: не більше 12-ти місяців з дати виготовлення товару на дату поставки; - реквізити вантажовідправника: 49000, Дніпропетровська область, вулиця Юрія Кондратюка, 58.; реквізити вантажоотримувача: Філія БУ "Укрбургаз", 63304, Харківська область, м. Красноград, вулиця Полтавська, 86. - місце поставки: Поставка залізничним транспортом: - станція Красноград Південної залізниці, код 441606, отримувач: ФБУ "Укрбургаз", код 9239; - станція Полтава Південної залізниці, код 448709, отримувач: Полтавське відділення бурових робіт ФБУ "Укрбургаз", код 9239; - станція Шебелинка Південної залізниці, код 444106, отримувач: Шебелинське відділення бурових робіт ФБУ "Укрбургаз", код 9239; - станція Стрий Львівської залізниці, код 377408, отримувач: Стрийське відділення бурових робіт ФБУ ; "Укрбургаз", код 9239; Поставка автомобільним транспортом: - ФБУ "Укрбургаз", Харківська область, м. Красноград, вул. Українська, 165, Красноградська база ВТЗЖ: - ФБУ "Укрбургаз", Полтавське відділення бурових робіт, м. Полтава, вул. Ковалівська, 5; - ФБУ "Укрбургаз", Шебелинське відділення бурових робіт, Харківська область, Балаклійський район, с. П`ятигірське; - ФБУ "Укрбургаз", Хрестищенське відділення бурових робіт, Харківська область, Красноградський район, с. Наталине, вул. Промислова 7; - ФБУ "Укрбургаз", Стрийське відділення бурових робіт, Львівська обл., Стрийський р-н, с. Пукеничі, вул. Львівська

15. У розділі 6 договору були визначені права та обов`язки сторін. Так, згідно з пунктом 6.4. договору, постачальник має право, зокрема, на інспекцію процесу виробництва та виробництва якості товару (пункт 6.5. договору) та, зокрема, інспекцію процесу виробництва та якості товару за рахунок постачальника (підпункт 6.5.1. договору), а саме: - інспекція процесу виробництва та якості товару за рахунок постачальника (пункт 1 підпункту 6.5.1. договору); - постачальник зобов`язаний письмово погодити незалежну інспекційну компанію з покупцем. В рамках такої інспекції проводиться контроль наступних параметрів: дотримання процедур контролю якості виробництва згідно з процедурами АРІ 5СТ (зазначити стандарт); геометричні розміри товару; хімічний склад товару; механічні властивості товару; неруйнівний контроль (пункт 2 підпункту 6.5.1. договору); - повний обсяг контрольованих параметрів вказується в Плані виробництва і контролі якості товару, який є додатком № 7 до договору та є його невід`ємною частиною (пункт 3 підпункту 6.5.1. договору); - за 10 календарних днів до відвантаження товару постачальник зобов`язаний направити на електронну адресу покупця: I.Kozarovska@ukrburgas.com.ua наступні документи: - Звіт незалежної інспекційної компанії; - Сертифікати якості на готовий виріб (товар); - документи мають бути надані українською мовою або англійською мовою, з обов`язковим перекладом на українську або російську мову (пункт 4 підпункту 6.5.1. договору); - у випадку, якщо наданої інформації та/або документів буде не достатньо, постачальник зобов`язаний надати додаткову інформацію та/або документи на запит від покупця, направлений на електронну адресу постачальника, вказану в розділі XIV договору. Таку додаткову інформацію та/або документи постачальник зобов`язаний надати покупцю протягом 10-ти днів з дня отримання запиту від покупця, направивши їх на електронну адресу покупця: I.Kozarovska@ukrburgas.com.ua (пункт 5 підпункту 6.5.1. договору); - відвантаження та відправка товару постачальником покупцю здійснюється тільки після отримання покупцем звіту незалежної оцінки інспекційної компанії та погодження покупцем відвантаження та відправки товару щодо якого отримано звіт незалежної інспекційної компанії. Покупець має право відмовитися від товару без відшкодування постачальнику будь-яких збитків та/або витрат, які поніс постачальник, якщо контрольовані параметри товару не відповідають вимогам, вказаним у стандарті/-ах, у відповідності до якого/яких товар був виготовлений та/або умовам договору. Такий товар вважається таким, що не відповідає якості товару, передбаченій договором (пункт 6 підпункту 6.5.1. договору). У випадку, якщо наданої інформації та/або документів буде не достатньо, постачальник зобов`язаний надати додаткову інформацію та/або документи на запит від покупця, направлений на електронну адресу постачальника, вказану у розділі 14 договору. Таку додаткову інформацію та/або документи постачальник зобов`язаний надати покупцю протягом 10-ти днів з дня отримання запиту від покупця, направивши їх на електронну адресу покупця: I.Kozarovska@ukrburgas.com.ua/ Так, 12.01.2022 сторонами був підписаний Графік поставки товару (далі - графік), в якому визначені, зокрема, наступні відомості: - пункт приймання товару: ФБУ "Укрбургаз", Полтавське відділення бурових робіт, м.Полтава, вулиця Ковалівська, 5; ФБУ "Укрбургаз", Шебелинське відділення бурових робіт, Харківська область, Балаклійський район, с. П`ятигірське; ФБУ "Укрбургаз", Харківська область, м. Красноград, вулиця Українська, 165, Красноградська база ВТЗіК; ФБУ "Укрбургаз", Стрийське відділення бурових робіт, Львівська область, Стрийський район, с.Пукеничі, вулиця Львівська, 15; - строк/термін поставки: 50% обсягу протягом 180-ти календарних днів з дати укладання договору; 50% обсягу протягом 240 календарних днів з дати укладання договору. Дострокова поставка дозволена (а.с. 25 у томі 1). Враховуючи вказані обставини, судом встановлено, що: - граничним строком поставки частини товару на суму 62 604 000 грн. 00 коп. (50% обсягу) є 11.07.2022; - граничним строком поставки залишку товару на суму 62 604 000 грн. 00 коп. (50% обсягу) є 09.09.2022. Як зазначає позивач, відповідачем зобов`язання за договором поставки № УБГ 11/015-22 від 12.01.2022 щодо поставки товару виконані не були, товар за договором поставлений позивачу не був, внаслідок чого, на підставі пункту 7.9. договору, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 12.07.2022 по 09.03.2023 в сумі 22 850 460 грн. 00 коп., а також штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого товару в сумі 8 764 560 грн. 00 коп. Відповідач посилається на існування форс-мажорних обставин, внаслідок чого вважає заявлені позивачем пеню та штраф безпідставними. Вказане і є причиною спору. Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з даним позовом. Судом першої інстанції правильно встановлено, що товар на суму 125 208 000 грн. 00 коп. поставлено відповідачем не було, у зв`язку з чим правомірним є нарахування: - пені у період з 12.07.2022 по 09.03.2023 на суму 62 604 000 грн. 00 коп. (50% обсягу), яка в цей період складає 11 519 136 грн. 00 коп., а також в період з 10.09.2022 по 09.03.2023 на суму 62 604 000 грн. 00 коп. (50% обсягу), яка в цей період складає 11 331 324 грн. 00 коп.; - штрафу 7% від вартості непоставленого товару, який складає 8 764 560 грн. 00 коп. (125 208 000,00 х 7%). Згідно із статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. Згідно з п. 7.9. договору передбачено, що у разі невиконання постачальником взятих на себе зобов`язань з поставки товару у строки, зазначені у графіку поставки товару до даного договору, останній сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% від вартості із врахуванням ПДВ непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 календарних днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вартості із врахуванням ПДВ непоставленого або несвоєчасно поставленого товару. Зважаючи на зазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про правомірність нарахування позивачем відповідачу пені в сумі 22 850 460 грн. 00 коп. та штрафу в сумі 8 764 560 грн. 00 коп., у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань відповідачем за договором. За змістом апеляційної скарги, позивач судове рішення оскаржує в частині відмови у стягненні пені в розмірі 20 565 414,00 грн. та штраф в розмірі 7 888 104,00 грн., розмір яких зменшено господарським судом до 2 285 046,00 грн. - пені та до 876 456, 00 грн. - штрафу на підставі ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України. При цьому, аналізуючи висновок місцевого господарського суду про зменшення штрафних санкцій, з огляду на клопотання відповідача про зменшення розміру нарахованих позивачем санкцій (пені та штрафу) на 90 %, колегія суддів зазначає таке. Так, стаття 551 ЦК України передбачає, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина друга статті 551 ЦК України). При цьому, за приписами частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. На відміну від положень ЦК України, які штраф та пеню визначають як види неустойки в залежності від правил обчислення (частини друга та третя статті 549 цього Кодексу), а неустойку і як вид забезпечення виконання зобов`язання, і як правовий наслідок порушення зобов`язань, встановлених законом або договором, положення ГК України визначають неустойку, штраф та пеню як господарські санкції у вигляді грошової суми - штрафні санкції, суму яких учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Отже сплату неустойки як один із видів забезпечення виконання зобов`язання, встановлених договором або законом, та як один із встановлених договором або законом правових наслідків порушення зобов`язання передбачено лише нормами ЦК України (пункт 3 частини першої статті 611 цього Кодексу). Поширене застосування неустойки саме з метою забезпечення договірних зобов`язань обумовлено насамперед тим, що неустойка є зручним інструментом спрощеної компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежаним виконанням боржником своїх зобов`язань. Неустойка як господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань започатковує визначеність у правовідносинах за зобов`язаннями, а саме - відповідальність має настати щонайменше в межах неустойки. Тобто неустойка підсилює дію засобів цивільно-правової відповідальності, робить їх достатньо визначеними, перетворюючи в необхідний, так би мовити, невідворотній наслідок правопорушення. Отже неустойка стає оперативним засобом реагування у разі порушення або неналежного виконання зобов`язання, яким можна скористатись як тільки було порушено зобов`язання, не чекаючи викликаних ним негативних наслідків (в тому числі у вигляді збитків). Зокрема, задля прагнення учасників зобов`язання до дійсно оперативного, негайного використання свого права на неустойку для неї встановлений спеціальний скорочений строк позовної давності: позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України). Отже, завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання. Поряд з цим ГК України, також як і ЦК України, передбачає, що неустойка встановлюється договором або законом. Тобто неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов`язання; а також імперативний характер (встановлений законом), тобто договірно-обов`язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми. При цьому, для деяких видів зобов`язань неустойка встановлюється законом іншим нормативно-правовим актом безпосередньо, а тому сторони відповідно зобов`язання підпорядковуються існуючим правилам про неустойку стосовно як її розміру, так і порядку та умов про її стягнення, хоча при цьому не укладають не тільки угоди про неустойку, але і безпосередньо договору. Так, законодавець в ГК України, встановлюючи правила визначення розміру штрафних санкцій (зокрема і неустойки, стаття 231 цього Кодексу) та встановлюючи також як і ЦК України відмінності між порядками обчислення штрафу та пені (частина друга цієї статті Кодексу), уточнює, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором (частина четверта статті 231 ГК України). Відповідно до правової позиції, викладеної у пункті 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 та у постанові Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21: господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір. У зв`язку із викладеним, розмір неустойки у зобов`язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: - характером неустойки (договірний або встановлений законом); - підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); - складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; - умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов`язання, зокрема, у разі заподіяння збитків. Отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участю одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов`язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов`язання та виникнення зобов`язання. Згідно з частиною першою статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. За частиною другою статті 233 ГК України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Аналогічні положення також містить частина третя статті 551 ЦК України, положення якої України надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Такий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова

позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20). З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18). При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18). Поряд з викладеним апеляційний суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер. Крім того, категорії «значно» та «надмірно», які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20). Водночас, як свідчить судова практика, суди звертають увагу на те, що зменшення розміру пені на 99% фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі 918/116/19 (пункт 8.15), від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21 тощо). Колегія суддів зауважує, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об`єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки. При цьому, слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 911/2269/22 зазначила про те, що висновки Верховного Суду у справах щодо спорів, в яких вирішувалось питання щодо зменшення неустойки, демонструють очевидну різноманітність обставин (підстав та чинників), які беруться судом до уваги та впливають на рішення щодо зменшення розміру неустойки, що підлягає стягненню. Отже, і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір, і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду. Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22). У зв`язку з викладеним, індивідуальний характер підстав, з якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права. Вирішуючи питання щодо можливості зменшення штрафу, визначеного умовами пункту 7.9 договору № УБГ 11/015-22 від 12.01.2022, суд першої інстанції врахував: 1) наведені вище норми матеріального та процесуального права; 2) правові позиції Верховного Суду щодо цього питання; 3) відсутність доказів на підтвердження збитків, понесених позивачем; 4) неодноразові звернення відповідача до позивача з метою усунення перешкод у виконані договору щодо строків поставки товару позивачу; 5) не надання позивачем до суду доказів понесення збитків, внаслідок несвоєчасної поставки товару; 6) отримання позивачем компенсації у вигляді банківської гарантії; 7) невиконання відповідачем зобов`язань за спірним договором, а саме: відмова 01.03.2022 виробника товару - Vallourec Deutschland GmbH (Німеччина) від поставки товару в Україну, на що відповідач не міг вплинути та ніяк не міг цього передбачити в момент укладення спірного договору поставки з позивачем (12.01.2022); 8) порушеним є негрошове зобов`язання. В той же час, судом попередньої інстанції також було враховано інтереси позивача та прийнято до уваги, що позивач мав правомірні очікування поставки товару у повному обсязі та у строки, узгоджені сторонами. Разом з тим, апеляційний суд звернув увагу, що у даному випадку зменшення розміру штрафних санкцій на 90% не свідчить про нівелювання мети існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання. Загальна сума штрафних санкцій за непоставлений відповідачем товар становить 31 615 020 грн. 00 коп., що свідчить про загальну не співмірність штрафних санкцій у спірних правовідносинах та не узгоджується з критеріями розумності, адекватності та справедливості штрафних санкцій. Таким чином, колегія суддів погоджується з місцевим судом, що у такому розмірі (31 615 020 грн 00 коп.) неустойка із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання перетворюється на несправедливо непомірний тягар для відповідача і стає джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора (позивача). Перевіривши доводи сторін щодо застосування статей 233 ГК України та статті 551 ЦК України, а також подані на їх обґрунтування докази, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для застосування своїх дискреційних повноважень щодо зменшення штрафу до 90% та належним чином навів у тексті оскаржуваного судового рішення мотиви його прийняття. Окрім цього, щодо посилання позивача в апеляційній скарзі на постанови Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №910/15484/17 та від 20.02.2020 у справі № 910/7970/19 колегія суддів зазначає наступне. Приймаючи рішення про зменшення розміру штрафних санкцій, господарський суд надав належну оцінку обставинам, які підлягали оцінці та дослідженню для можливості суду встановити забезпечення балансу інтересів обох сторін спору, а не тільки відповідача, майнового стану сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнових, але й інших інтересів сторін, що заслуговують на увагу. Так, відповідно до статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Судова колегія звертає увагу на те, що відповідно до статті 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом. Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів. Необхідно враховувати, що укладаючи договір № УБГ 11/015-22 від 12.01.2022, сторони погодили усі його істотні умови, в тому числі ціну, штрафні санкції, строк виконання. Відтак відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за договором погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань, а також усвідомлював визначені договором строки поставки товару. Судом першої інстанції під час вирішення питання щодо доцільності зменшення штрафних санкцій у даній справі при зменшенні розміру було надано обґрунтовану та об`єктивну оцінку обставині, що з 24.02.2022 на території України запроваджено воєнний стан, який істотним чином вплинув на можливість ведення господарської діяльності; у даному випадку сторони при всій своїх турботливості та обачності на момент укладення договору поставки (12.01.2022) не могли передбачити виникнення у подальшому таких обставин, як: запровадження воєнного стану, активні бойові дії на частині території України, заблоковане морське сполучення, аварійні та планові відключення електроенергії, довготривалі повітряні тривоги і т.ін. Окрім цього, слід врахувати, що періодом прострочення є 12.07.2022 по 09.03.2023. Тобто, зазначені обставини були оцінені господарським судом. Укладаючи договір, сторони розраховують на його належне виконання і досягнення поставлених ним цілей. Проте, під час виконання договору можуть виявлятись обставини, які не могли бути враховані сторонами при укладенні договору, але істотно впливають на інтереси однієї чи обох сторін. При укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, при яких він буде виконуватися. Інтереси сторін можуть порушуватись будь-якою зміною обставин, що виникають у ході виконання договору, проте, лише істотна зміна обставин визнається підставою для вимоги про зміну чи розірвання договору. Зміна обставин вважається істотною, тільки якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах (постанова Верховного Суду від 16.02.2022 у справі №910/13557/21). Істотна зміна обставин є оціночною категорією, яка полягає у зміні договірного зобов`язання таким чином, що його виконання для однієї зі сторін договору стає більш обтяженим, ускладненим чим суттєво змінюється рівновага договірних стосунків (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №910/15484/17). Також, апеляційний суд погоджується з місцевим господарським судом, що позивачем не спростовано того факту, що станом на теперішній час нових договорів щодо поставки товару - труби обсадної безшовної 177,8 х 10,36 мм, гр. м N-80, VAM21, PSL2, R3 позивач не укладав, що може свідчити про те, що з початком повномасштабного вторгнення, а також тимчасовою окупацією частини території України, потреба у вказаній трубі у позивача відпала. Також слід звернути увагу, що висновки суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні не суперечать правовій позиції викладеній у постановах Верховного Суду 01.04.2019 у справі №910/2693/18 та від 21.12.2018 у справі №908/7/18, на які посилається апелянт, стосовно того, що сплата гарантом кредитору грошової суми за гарантією не виключає обов`язку постачальника відповідно до умов договору поставки, сплатити штрафні санкції за порушення строків поставки товару. З урахуванням зазначеного, суд першої інстанції, реалізовуючи свої дискреційні повноваження та користуючись наданою можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), що передбачено статтями 551 ЦК України та 233 ГК України, дійшов висновку про зменшення розміру нарахованих позивачем штрафних санкцій - пені з 22 850 460,00до 2 285 046 грн. 00 коп. та штрафу з 8 764 560,00 до 876 456 грн. 00 коп. Суд апеляційної інстанції констатує, що господарським судом було встановлено усі фактичні обставини справи, які є достатніми для прийняття рішення про зменшення боржнику розміру штрафних санкцій та надано їм належну правову оцінку. Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Враховуючи викладене, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.11.2023 у справі № 904/4102/23 в оскаржуваній частині, як таке, що прийняте при повному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, з додержанням норм матеріального та процесуального права, підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення. Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 282-284, 287 - 289 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.11.2023 у справі №904/4102/23 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.11.2023 у справі №904/4102/23 залишити без змін. Витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покласти на апелянта - Акціонерне товариство "Укргазвидобування". Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України. Повна постанова складена 04.04.2024. Головуючий суддя О.В. Чус Суддя І.М. Кощеєв Суддя М.О. Дармін