Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/14719/23

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/14719/23 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Панкеєва В.А. Суддя-доповідач - Біла Л.М. 02 квітня 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Білої Л.М. суддів: Матохнюка Д.Б. Гонтарука В. М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до суду із позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області щодо невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; - зобов`язати Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області нарахувати та виплатити йому середній заробіток за 2061 днів затримки повного розрахунку при звільненні за період з 24.09.2017 по 16.05.2023 включно обчислений шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати індексації. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2023 року позов задоволено частково. Суд визнав протиправними дії Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 24.09.2017 по 24.03.2018 та стягнув з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.09.2017 по 24.03.2018 у сумі 36 531, 04 грн. В задоволенні решти вимог позову судом першої інстанції відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. В обґрунтування вимог апеляційних скарг скаржник посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору. Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апелянта, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судом встановлені наступні обставини справи. Наказом Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області від 22.09.2017 №750 (по особовому складу) позивача звільнено у запас Збройних Сил та із 23.09.2017 виключено з кадрів Державної служби України з надзвичайних ситуацій. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 25.10.2022 у справі №240/10977/22, зокрема визнано протиправною бездіяльність Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області щодо непроведення та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період із 01.01.2016 по 23 вересня 2019 року, зобов`язано Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 23 вересня 2019 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24.01.2023 апеляційну скаргу позивача задоволено повністю, рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2022 року скасовано в частині відмови в зобов`язанні Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 23.09.2017 з урахуванням для обчислення індексації місяця підвищення тарифної ставки (окладу) січень 2008 року. В цій частині прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено, зобов`язано Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 23.09.2017 з урахуванням для обчислення індексації місяця підвищення тарифної ставки (окладу) січень 2008 року. В іншій частині рішення суду залишено без змін. На виконання рішення суду у справі №240/10977/22 відповідач перерахував позивачу кошти у розмірі 50027,65 грн. (13.05.2023 року в сумі 23567,54 грн., 17.05.2023 року в сумі 26460,11 грн.) Вважаючи, що за таких умов відповідач повинен виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Ухвалюючи оскаржуване рішення та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки в день звільнення позивача відповідачем не було здійснено остаточного розрахунку всіх виплат, позивач має право на застосування статті 117 КЗпП України в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Судова колегія, надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, враховуючи приписи ст. 308 КАС України, якими відзначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, відзначає наступне. Відповідно до статті 47 КЗпП України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до ч.1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Отже, частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Водночас, частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). У цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. Зазначені правові висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 по справі №821/1083/17. Судовими рішеннями у справі №240/10977/22 підтверджено, що при звільненні з військової служби позивач мав право на виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 23.09.2017 з урахуванням для обчислення індексації місяця підвищення тарифної ставки (окладу) січень 2008 року. Отже, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. Враховуючи наведене, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року по справі №813/356/16. Відтак, позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно статті 117 КЗпП України. Підставою цього є те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку. Як наслідок, бездіяльність військової частини щодо не проведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є протиправною. Тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню. За цих обставин, апеляційний суд резюмує, що висновок суду першої інстанції в цій справі про наявність підстав для задоволення позову є обґрунтованим, оскільки вимоги позивача про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до вимог статті 116 Кодексу законів про працю України ґрунтуються на нормах закону. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність. За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними. Тобто, норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби. Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладено в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16. Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскільки, при звільненні відповідач не провів повного розрахунку, то відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку, але не більш як за шість місяців. Разом з тим, Законом України № 2011-XII та іншими нормативно-правовими актами, які регулювали питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено відповідальність роботодавця за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків. Суд апеляційної інстанції зауважує, що відносини публічної служби є предметом конституційного та адміністративного права. Підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі. У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини шостої статті 7 КАС України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи. Згідно з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 17.02.2015 року (справа № 21-8а15), за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Отже, у даному випадку, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд дійшов правильного висновку про можливість застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України. Вказана позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 08.02.2018 року у справі № 805/977/16-а, від 04.04.2018 року у справі № 805/5111/15-а та від 07.02.2018 року у справі № 806/535/16. Отже зважаючи на те, що в рамках розгляду даної справи з`ясовано, що відповідачем після виключення позивача зі списків особового складу не проведено з останнім повного розрахунку, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, але не більш як за шість місяців. При цьому, судова колегія не надає оцінку висновкам суду першої інстанції стосовно суми середнього заробітку, який стягнуто судом першої інстанції на користь позивача, оскільки дане питання не є предметом апеляційного оскарження в межах даного провадження. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору в повному обсязі встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. В контексті викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. При цьому, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, судова колегія враховує, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2023 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Біла Л.М. Судді Матохнюк Д.Б. Гонтарук В. М.