Постанова Закарпатський апеляційний суд № 309/1493/20

Справа № 309/1493/20 П О С Т А Н О В А Іменем України 07 березня 2024 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Куштана Б.П. (доповідача), суддів: Бисаги Т.Ю. і Фазикош Г.В., з участю секретаря Гусоньки З.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Лукачко Івана Йосиповича в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Хустського районного суду від 10 листопада 2022 року (у складі судді Сідей Я.Я.) за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог - Хустська міська рада, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_2 і ОСОБА_1 звернулися до суду з цим позовом червні 2020 р. Просили зобов`язати ОСОБА_3 демонтувати самочинно збудований вхідний тамбур і металічні турнікети, які знаходяться на території спільного дворогосподарства за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 та привести земельну ділянку до попереднього стану. Заявлені вимоги обґрунтовані наступними обставинами. Позивачі є власниками квартири по АДРЕСА_3 . По сусідству з ними проживає відповідач ОСОБА_3 , з якою у них спільне дворогосподарство, котре не може бути поділене, оскільки їх квартира знаходиться на задній частині подвір`я. Відповідачем до її квартири було добудовано вхідний тамбур площею 6,6 кв. м без проектної документації і дозволу на проведення будівельних робіт. Також біля своєї квартири, яка знаходиться на передній частині двору, відповідач огородила територію металічними турнікетами, провела благоустрій ділянки, висадила квіти, чим створила значні перешкоди у вільному доступі до квартири позивачів. За фактом самовільної добудови до квартири відповідача 22.07.2016 р. було притягнуто до адміністративної відповідальності. Позивачі постійно звертались до компетентних органів із заявами про відповідність дій відповідача вимогам закону, внаслідок чого актами перевірок відповідача зобов`язано привести прибудинкову територію до належного стану. Згодом позивачам стало відомо, що відповідач звернулася до суду з позовом про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_4 , яка після перепланування складалась із двох кімнат, коридору, кухні та веранди загальною площею 50,6 кв. м. Рішенням Хустського районного суду від 20.12.2016 р. позов ОСОБА_3 було задоволено, проте 29.01.2020 р. постановою Закарпатського апеляційного суду вказане рішення скасовано, у позові відмовлено. Отже, наразі добудований відповідачем вхідний тамбур площею 6,6 кв. м без проектної документації та дозволу на проведення будівельних робіт є переобладнанням двоквартирного будинку, що створює позивачам перешкоди у користуванні майном. Рішення Хустського районного суду від 10.11.2022 р. у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відмовлено. Указане судове рішення мотивоване тим, що позивачами не надано суду жодних належних і допустимих доказів факту протиправності дій відповідача; вчинення відповідачем дій, що перешкоджають позивачам використовувати належні їм права, тобто позивачами не доведено наявність порушеного права за негаторним позовом, що є підставою для відмови у позові. У апеляційній скарзі представник позивачів - адвокат Лукачко І.Й., просить скасувати рішення суду першої інстанції із підстав, передбачених ст.376 ч.1 п.1, п.4 ЦПК України, та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю, а також вирішити питання судових витрат. Узагальнені доводи скарги зводяться до такого: -Посилаючись на рішення Хустської міської ради № 453 від 30.09.1985 р., судом першої інстанції надано переоцінку доказу, який був досліджений Закарпатським апеляційним судом у справі № 309/3738/16-ц, а також у справі № 309/2130/20, якими скасовано рішення суду першої інстанції щодо законності будівництва на підставі вказаного рішення Хустської міської ради; -Твердження суду про недоведеність факту протиправних дій відповідача є безпідставним, оскільки добудова є самочинною, а наявність огорож і турнікетів визнана відповідачкою, яка заявила, що навіть після судового зобов`язання їх знесення вона поставить нові. У письмовому відзиві ОСОБА_3 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Узагальнені заперечення зводяться до такого: -Вхідний тамбур площею 6.6 кв. м побудовано на підставі дозволу виконкому Хустської міської ради № 453 від 30.09.1985 р. і на добудову отримано всі правовстановлюючі документи з оформленням державної реєстрації, а тому ця добудова є законною; -Позивачами не надано суду жодних належних і допустимих доказів факту протиправності дій відповідача, вчинення нею дій, що перешкоджають позивачам використовувати належні їм права, тобто позивачами не доведено наявність порушеного права за негаторним позовом. У судовому засіданні представник позивачів - адвокат Лукачко І.Й., підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі. Сторона відповідачки в судове засідання не з`явилася, хоча про дату, час і місце такого була належно повідомлена, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (стосовно відповідача ОСОБА_3 ) та довідкою про доставку електронного листа (стосовно представника ОСОБА_3 - адвоката Полякова М.В.) Окрім того, в грудні 2023 р. адвокат Поляков М.В. в інтересах ОСОБА_3 подав до апеляційного суду заяву про розгляд справи без їх участі (а.с.244). Подану ОСОБА_3 06.03.2024 р. заяву про перенесення розгляду справи в зв`язку з погіршенням здоров`я і сімейними обставинами колегія суддів відхиляє як необґрунтовану та бездоказову. За таких обставин колегія суддів вважає необхідним розглянути справу, оскільки правова аргументація відсутніх учасників спору відома та зрозуміла. Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції у цілому та ухвалення нового судового рішення про задоволення позову з таких мотивів. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції установив наступні факти й обставини. Позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є співвласниками квартири за адресою АДРЕСА_3 , на підставі договору купівлі-продажу від 14.02.1992 р. (а.с.14, 15) та свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.06.2007 р. (а.с.16), а відповідач ОСОБА_3 є власником квартири за адресою АДРЕСА_1 . Земельна ділянка за адресою АДРЕСА_5 , призначення якої - для обслуговування вказаного будинку, знаходиться у спільному користуванні сторін. Квартира АДРЕСА_6 знаходиться на задній частині подвір`я, а квартира АДРЕСА_7 - на передній частині. Доступ до квартири АДРЕСА_6 можливий через територію, яка прилягає до квартири відповідача ОСОБА_3 . На цій території відповідачем здійснено добудову тамбуру на підставі рішення виконкому Хустської міської Ради народних депутатів № 453 від 30.09.1985 р. «Про надання дозволу на добудову до комунальної квартири» приміщення розміром 3,5*7,0 м. за власні кошти. 19.07.2016 р. управлінням ДАБІ у Закарпатській області проведено перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, за результатами якої головним інспектором будівельного нагляду Управління ДАБІ у Закарпатській області складено акт № 416/1007, а приписом головного інспектора Управління ДАБІ у Закарпатській області від 19.07.2016 р. відповідача було зобов`язано отримати правовстановлюючі документи на добудову до квартири. Постановою Управління ДАБІ у Закарпатській області від 22.07.2016 р. № 229/1007 ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 96 КУпАП. Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 20.12.2016 р. позов ОСОБА_3 до виконавчого комітету Хустської міської ради визнано за відповідачем право власності на квартиру АДРЕСА_4 , яка після перепланування складається з 2-х кімнат, житловою площею - 32,7 кв. м, у тому числі із 1-ї кімнати, площею - 24,4 кв. м, 2-ї кімнати, площею - 8,3 кв. м, коридору, площею - 1,7 кв. м, ванни, площею - 2,5 кв. м, кухні, площею - 7,1 кв. м, та веранди, площею - 6,6 кв. м, тобто, загальна площа квартири складає 50,6 кв. м. Постановою Закарпатського апеляційного суду від 29.01.2020 р. указане рішення скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_3 до виконавчого комітету Хустської міської ради, третя особа: Хустське ДПТІ, про визнання права власності на самочинне будівництво відмовлено. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 77895030 від 10.01.2017 р., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 546449921108 за громадянкою ОСОБА_3 зареєстрована квартира загальною площею 50, 6 кв. м, житловою 32,7 кв. м по АДРЕСА_1 . (а.с.26). Свідок ОСОБА_4 У судовому засіданні суду пояснила, що вона проживає за адресою АДРЕСА_1 . Позивачі є співвласниками земельної ділянки за вказаною адресою. Кожен зі співвласників домоволодіння доглядає свою земельну ділянку, межі якої поділені умовно. З позивачами перебувають тривалий час у конфліктних відносинах з приводу користування спільним домогосподарством. Будь-яких перешкод у користуванні земельною ділянкою відповідачем не створюється. Двір поділений умовно на частини, ширина заходу на подвір`я складає чотири метри. Колегія суддів апеляційного суду не погоджується із висновками суду першої інстанції у зв`язку з наступним. Згідно з положеннями ст. 13 ч.1 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до вимог ст. 82 ч.4 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Так, чинною постановою Закарпатського апеляційного суду від 29.01.2020 р. у справі № 309/3738/16-ц за позовною заявою ОСОБА_3 до Виконавчого комітету Хустської міської ради, третя особа - Хустське ДПТІ, про визнання права власності на самочинне будівництво, апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Лукачко Іван Йосипович, задоволено, рішення Хустського районного суду від 20.12.2016 р. скасовано, а в задоволенні позову ОСОБА_3 до Виконавчого комітету Хустської міської ради, третя особа - Хустське ДПТІ, про визнання права власності на самочинне будівництво відмовлено. При цьому, апеляційним судом були встановлені такі факти й обставини: -у 2007 р. ОСОБА_3 на підставі рішення виконкому Хустської міської ради № 453 від 30.09.1985 р. зробила добудову до квартири, а саме - добудову вхідного тамбуру площею 6,6 кв. м.; -у липні 2016 р. виготовлено технічний паспорт на квартиру, де зроблено відмітку: «самочинно збудована площа будинку 6,6 кв.м», яка позначена під літерою «А1»; -19.07.2016 р. управлінням ДАБІ у Закарпатській області проведено перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, за результатами якої головним інспектором будівельного нагляду Управління ДАБІ у Закарпатській області складено акт № 416/1007 А приписом головного інспектора управління ДАБІ у Закарпатській області від 19.07.2016 р. її було зобов`язано отримати правовстановлюючі документи на добудову до квартири. Постановою управління ДАБІ у Закарпатській області від 22.07.2016 р. № 229/1007 ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 96 КУпАП; -земельна ділянка за адресою АДРЕСА_5 , призначення якої - для обслуговування вказаного будинку, знаходиться у спільному користуванні позивача та апелянтів. -квартира АДРЕСА_6 знаходиться на задній частині подвір`я, а квартира АДРЕСА_7 - на передній частині. Доступ до квартири АДРЕСА_6 можливий через територію, яка прилягає до квартири позивача, і саме на цій території позивачем здійснено добудову тамбуру, а відтак добудова такого тамбуру створює перешкоди апелянтам і здійснення такої добудови без їх згоди на земельній ділянці, яка знаходиться у спільному користуванні, не допускається; -отже, самочинна прибудова є фактично переобладнанням двоквартирного будинку, порушує права інших співвласників (власників іншої квартири), та крім того є приналежністю до основної речі квартири), а отже визнання права на таку самочинну -прибудову в порядку ст. 376 ЦК України є неможливим. Тобто, вказаним судовим рішенням, яке має преюдиційне значення для спірних правовідносин, установлено факт порушення прав ОСОБА_1 і ОСОБА_2 самочинною побудовою відповідачкою ОСОБА_3 вхідного тамбуру загальною площею 6.6 кв. м. Як видно з листа-відповіді відділу державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Хустської міської ради Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 11.06.2019 р., адресованого гр. ОСОБА_2 , відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 10.01.2017 р. № 77895030, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 546449921108, за ОСОБА_3 зареєстрована квартира загальною площею 50.6 кв. м (житловою площею - 32.7 кв. м) по АДРЕСА_1 , на підставі рішення Хустського районного суду від 20.12.2016 р. Відповідно до технічного паспорта від 26.07.2016 р. № 490 на житлову квартиру АДРЕСА_4 , виготовленого Хустським ДПТІ, самовільна добудова веранди площею 6.6 кв. м включена до загальної площі квартири - 50.6 кв. м (а.с.19). Тобто, державна реєстрація самочинної добудови здійснена на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасовано, та в обхід положень ст. 376 ЦК України, що є незаконним. Якщо право власності на об`єкт самочинного будівництва зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у разі задоволення позовної вимоги про знесення об`єкта самочинного будівництва суд у мотивувальній частині рішення повинен надати належну оцінку законності такої державної реєстрації. Якщо суд дійде висновку про незаконність державної реєстрації права власності на об`єкт самочинного будівництва, таке судове рішення є підставою для закриття розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи з огляду на положення пункту 5 частини першої статті 14 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ). У постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 (провадження № 14-445цс19) та від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19) зроблено висновок про те, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті. Отже, державна реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, не виключає можливість знесення такого об`єкта нерухомості в порядку, встановленому для самочинно побудованих об`єктів. Згідно з вимогами ст. 5 ч.1, ч.2 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Тобто, цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект щодо відновлення відповідних прав, свобод та інтересів настільки, наскільки це можливо. Суду завжди необхідно враховувати, до яких наслідків призведе застосування того чи іншого способу захисту: чи призведе це до тієї кінцевої мети, яку прагне досягнути позивач, звертаючись до суду. Приватноправовими нормами визначено обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова ВС від 08.11.2023 р. у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23). Згідно з вимогами ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. За приписами ст. 376 ч.4 цього Кодексу якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. Як зауважила ВПВС у постанові від 15.11.2023 р. у справі № 916/1174/22, можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені ст. 376 ЦК України. Якщо позивач прагне захистити свої права, порушені внаслідок самочинного будівництва, він має право звернутися до суду з позовною вимогою, сформульованою відповідно до положень частин 4 або 5 ст. 376 ЦК України. Тобто позивач може подати позов про визнання права власності на спірний об`єкт нерухомості (ч. 5 ст. 376 ЦК України) або про знесення спірного об`єкта нерухомості (ч. 4 ст. 376 ЦК України). У разі задоволення однієї із зазначених вимог юридична доля самочинно побудованого майна (спірного об`єкта нерухомості) буде вирішена у встановленому законом порядку. ВПВС також зазначила, що знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 р. у справі № 916/1608/18). Права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 ЦК України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з`явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження. Таким чином, оскільки факти самочинності добудови до квартири (вхідного тамбуру) та порушення у зв`язку з цим прав позивачів установлені преюдиційним судовим рішенням, а державна реєстрація права власності на об`єкт самочинного будівництва є незаконною, то заявлена позивачами вимога про захист порушеного права шляхом демонтажу самочинної добудови та металічних турнікетів є обґрунтованою і доведеною. Згідно з положеннями ст. 263 ч.1, 2, 5 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції не відповідає цим вимогам. Отже, за результатами розгляду апеляційної скарги та відповідно до ст. 376 ч.1, п.4 ЦПК України рішення суду першої інстанції належить скасувати, а позов - задовольнити. З приводу розподілу судових витрат колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог ч.1, ч.2 ст. 141 ЦПК України витрати, понесені апелянтом за подачу апеляційної скарги в сумі 2328.80 грн. (а.с.125), належить покласти на ОСОБА_3 (відповідача). Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1, п.4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ: 1.Апеляційну скаргу адвоката Лукачко Івана Йосиповича в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити. 2.Рішення Хустського районного суду від 10 листопада 2022 року скасувати. 3.Позов ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задовольнити. 3.1.Зобов`язати ОСОБА_3 демонтувати самочинно збудований вхідний тамбур і металічні турнікети, які знаходяться на території спільного дворогосподарства за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 та привести земельну ділянку до попереднього стану. 4.Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 2328 (дві тисячі триста двадцять вісім) гривень 80 (вісімдесят) копійок у відшкодування судового збору. 5.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. 6.Повне судове рішення складено 22.03.2024 р. Судді: