Постанова 4824 № 761/7125/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а Номер апеляційного провадження № 22-ц/824/11586/2023 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 грудня 2023 року м. Київ Справа № 761/7125/23 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді-доповідача Ящук Т.І., суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М. за участю секретаря судового засідання Кравченко Н.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 травня 2023 року, ухвалене у складі судді Волошина В.О., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт-Капітал», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сазонова Олена Миколаївна, приватний виконавець виконавчого округу Київської області Канцедал Олександр Олександрович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, встановив: У лютому 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до відповідача ТОВ «Вердикт Капітал», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сазонова О.М., приватний виконавець виконавчого округу Київської області Канцедал О.О., в якому просив визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис від 26 жовтня 2021 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М., зареєстрований в реєстрі за № 12196. Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що 26 жовтня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М. було вчинено виконавчий напис про стягнення з позивача на користь відповідача 939 152,36 грн. На думку позивача даний виконавчий напис повинен бути визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, оскільки приватним нотаріусом було порушено вимоги ст. ст. 47, 87-89 Закону України «Про нотаріат», Глав 8, 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5, сума заборгованості не є безспірною та не підтверджена належними і допустимими доказами. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва 17 травня 2023 року позов задоволено. Визнано виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М. від 26 жовтня 2021р., зареєстрований в реєстрі за №12196, таким, що не підлягає виконанню. Стягнуто з ТОВ «Вердикт-Капітал» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1610, 40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн. Не погоджуючись з рішенням, генеральний директор ТОВ «Вердикт-Капітал» - Іжаковський О.В. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, включаючи стягнення витрат на надання правничої допомоги, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що договори (правочини) з додатками (наведені суми боргу боржника на момент відступлення права вимоги), які були пред`явлені нотаріусу для вчинення нотаріальної дії: виконавчого напису - не визнані судом недійсними, а так само, їхній зміст не містить положень щодо невідповідності законодавству України. Крім того, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості і ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів. Вказує, що із акту виконаних робіт від 24.02.2023 року, в якому вказано перелік наданих правничих послуг, вбачається, що адвокат надав позивачу (клієнту) ряд відповідних послуг. Проте, в розумінні ст.1, ч.1 ст.19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», такі надані адвокатом послуги, як: узгодження правової позиції, ознайомлення з матеріалами справи, укладення договору, консультації, правовий аналіз, вивчення законодавства, судової практики не є видами адвокатської діяльності, тобто взагалі не можуть вважатись правничою допомогою, а отже їх оплата взагалі не підлягає відшкодуванню. Що стосується «аналізу чинного законодавства та дослідження судової практики, правових позицій, тощо», то знати законодавство та судову практику - це професійний обов`язок адвоката. Вважає, що витрати на правничу допомогу, які судом першої інстанції було стягнуто із відповідача, не відповідають критерію їх реальності в зв`язку з відсутністю факту їх дійсності та необхідності, а також і те, що заявлені витрати на правничу допомогу не відповідають критерію розумності та вважає, що витрати є завищеними по нескладній категорії справи. Зазначає, що справа про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, не є складною та відноситься до категорії малозначних і доводи, наведені в позовній заяві (рішенні суду), ґрунтуються на загально відомих висновках, які зазначені в постановах Великої Палати Верховного Суду, і практику за категорією таких справ слід вважати установленою. Саме такі висновки покладені в основу позовної заяви, а тому гонорар адвоката в такому розмірі не відповідає критеріям співмірності (ч. 4 ст. 137 ЦПК України). Крім того, вартість адвокатських послуг є значно завищеною порівняно з іншими витратами на адвокатські послуги в аналогічних справах та є неспіврозмірними у порівнянні з обсягом виконаних робіт, складністю справи та ринковим цінам на адвокатські послуги в аналогічних справах. Середня вартість адвокатських послуг в аналогічних справах складає 1907 грн. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 вважаючи рішення суду законним та обґрунтованим, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін. Вказує, що відповідач в апеляційній скарзі взагалі не спростував аргументів, викладених судом першої інстанції, та позиції позивача, з приводу незаконності вчинення виконавчого напису нотаріуса, звів свої аргументи лише до цитування норм законодавства, що регулює порядок вчинення нотаріальних дій. Апеляційна скарга відповідача не містить жодного доказу, який би спростовував позовні вимоги позивача та вказував на незаконність або на необґрунтованість рішення суду першої інстанції. Крім того, відповідачем взагалі не береться до уваги та не надаються пояснення та аргументація щодо ініціювання здійснення виконавчого напису нотаріуса на підставі Кредитного договору №2203389794 від 20.06.2006 року, укладеного між AT «Райффайзен Банк Аваль та ОСОБА_1 , який був укладений в простій письмовій формі. Вважає, що відповідачем в апеляційній скарзі не спростовується, що вказаний виконавчий напис вчинений з грубим порушенням встановленої чинним законодавством процедури його вчинення та на підставі неправомірних вимог, за відсутності документів, що підтверджують безспірність вимог. Відповідач взагалі не наводить доказів обсягу, періоду, підстав набуття прав вимоги, жодним доказом не підтверджено посилання на так звану «безспірність вимог» відповідача до позивача. Зазначає, що відповідачем не подано доказів, що при вчиненні оскаржуваного виконавчого напису нотаріус, третя особа, отримувала від відповідача та позивача первинні документи щодо видачі кредиту та здійснення його часткового погашення (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо), тому у нотаріуса були відсутніми підстави вважати, що розмір заборгованості позивача перед відповідачем, а також суми штрафних санкцій та процентів, зазначені у виконавчому написі, є безспірними. Розрахунок боргу, здійснений відповідачем щодо наявності грошового зобов`язання позивача по кредиту, процентах річних та пені, не може вважатися документом, який підтверджує безспірність вимог до боржника. Вчиняючи виконавчий напис, нотаріус не врахував та не перевірив факту наявності чи відсутності спору щодо заборгованості, чим порушив вказану норму закону. Розрахунок розміру невиконаних зобов`язань за кредитним договором, суми боргу за тілом кредиту, відсотків за користування кредитом та пені у виконавчому напису зроблено відповідачем одноособово без урахування думки та позиції позивача та не відповідає дійсній сумі заборгованості. Виконавчий напис було вчинено на підставі розрахунку заборгованості, підготовленого працівниками банку (який відступив право вимоги), чи ймовірно відповідача (відповідачем не надано жодних доказів здійснення такого розрахунку), який є відображенням односторонніх арифметичних розрахунків відповідача і не може бути доказом безспірності грошових вимог відповідача до позивача. Отже, безспірність заборгованості підтверджується документами, передбаченими Переліком документів; нотаріус під час вчинення виконавчого напису не встановлює права та обов`язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність необхідних документів. Стверджує, що на підставі документів, наданих відповідачем третій особі із заявою про вчинення виконавчого напису, не можна встановити безспірність вимог відповідача до позивача, крім того кредитний договір № 2203389794 від 20.06.2008 року з усіма додатками, укладений в простій письмові формі, а отже спірний виконавчий напис вчинено з порушенням вимог закону. Щодо заперечень апелянта з приводу стягнення судом першої інстанції витрат на правничу допомогу зазначає, що розмір гонорару, оплата робіт адвоката визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Вказує, що посилання Генерального директора ТОВ «Вердикт Капітал» в апеляційній скарзі на проведений аналіз Акту виконаних робіт адвоката від 24.02.2023 року та на невіднесення зазначених робіт до видів адвокатської діяльності - є безпідставним, з огляду на рішення Європейського суду з прав людини, рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009, сталу судову практику. Посилання відповідача на розмір стягнень за іншими рішеннями та власне трактування обсягу часу витраченого адвокатом на надання послуг в рамках зазначеної справи - є таким, що не ґрунтуються на вимогах закону. Звертає увагу, що відповідач наводить ряд судових справ з так званим аналізом та дослідженням ринку правничих послуг, в яких, начебто, стягнення витрат на правничу допомогу з переліком судових справ в розрізі від 1000 грн. до 3000 грн., є необ`єктивним та таким, що здійснено на власний розсуд відповідача. Вказує, що доказами витрат на правничу допомогу позивача, поданими до матеріалів справи в суді першої інстанції є Договір про надання правової допомоги від 20.02.2023 року, Додаткова угода №1 до Договору про надання правової допомоги від 20.02.2023 року, Акт виконаних робіт від 24.02.2023 року, меморіальний ордер № СВ 07152549 від 28.02.2023 року, квитанція до платіжної інструкції на переказ готівки №СВ07152549/1 від 28.02.2023 року, платіжна інструкція від 18.04.2023 року, квитанція до платіжної інструкції на переказ готівки № СВ07301105/1 від 18.04.2023 року, Акт виконаних робіт від 04.05.2023 року. В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила рішення суду залишити без змін. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, будучи повідомленими про день та час розгляду справи у встановленому законом порядку, про причини своєї неявки суд не повідомили, а тому колегія суддів вважала можливим розглянути справу за їх відсутності відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи, вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 20 червня 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» укладено кредитний договір №2203389794 про надання кредитних коштів на суму 34 284 доларів США, строком на 84 місяці, тобто на строк до 20.06.2015 року, зі ставкою 13,800 %, з цільовим призначенням - для купівлі автомобіля, а позичальник зобов`язувався використати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити проценти за користування кредитом, комісії згідно умов договору та тарифів банку, та виконати всі інші боргові зобов`язання в порядку та строки, визначені договором (а.с. 15-20). 26 жовтня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 12196, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованості за кредитним договором № 2203389794 від 20 червня 2008 року, укладеним між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , у розмірі 939 152,36 грн., яка складається: простроченої заборгованості за сумою кредиту - 489 152,36 грн.; заборгованості за процентами та комісією 450 000 грн. Стягнення проводилось з 23 вересня 2018 року по 23 вересня 2021 року (а.с. 13). 04 лютого 2022 приватним виконавцем виконавчого округу Київського області Канцедалом О.О. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого напису № 12196 від 26 жовтня 2021 року, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М. (а.с. 26-27). Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що протягом розгляду справи стороною відповідача не було надано суду в порушення положень ст. ст. 76-81 ЦПК України, належних і допустимих доказів в обґрунтування того, що приватному нотаріусу були подані відомості про безспірність суми заборгованості позивача за кредитним договором, як і відсутні відомості, що сума заборгованості утворилась у зазначений у виконавчому написі час (за період з 23 вересня 2018 року по 23 вересня 2021 року). Крім того, зі змісту виконавчого напису не вбачається, що приватним нотаріусом було враховано строки позовної давності. Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню ґрунтуються на вимогах закону, а тому підлягають задоволенню. Крім того, враховуючи положення ст. 137 ЦПК України, суд дійшов висновку, що розмір витрат на правничу допомогу підлягає зменшенню до розміру 10000 грн., при цьому судом враховано, що вирішення питання про компенсацію витрат на правничу допомогу Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «East/West Alliance Limited» проти України»», зазначив, що оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97). Також судом враховано, що частина послуг, які надавалися адвокатом не є професійною правничою допомогою, зокрема: копіювання документів, надсилання відповідних документів, як і не є професійною правничою допомогою підвищення кваліфікації адвоката щодо вивчення судової практики з певних правовідносин. З висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, вважає їх законними, обґрунтованими, зробленими з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 . Відповідно до ст. 87 Закону України «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій). Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису. У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій). Згідно з підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу. Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій. Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати, а також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем. Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Проте характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) зазначено, що для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису. Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. У постанові Верховного Суду від 10 січня 2023 року у справі № 619/4933/20 (провадження № 61-12141св21) зазначено, що « […] чинне законодавство України не зобов`язує нотаріуса викликати позичальника і з`ясовувати наявність чи відсутність його заперечень проти вимог позикодавця. Проте, право позичальника на захист його інтересів забезпечується шляхом направлення йому повідомлення про заборгованість та необхідність її погашення. Однак, враховуючи те, що нотаріальне провадження є безспірним, для забезпечення такої безспірності нотаріусові бажано з`ясувати у позичальника наявність заперечень щодо вчинення виконавчого напису або сплати ним боргу. Учинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих кредитором повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка на письмовому повідомленні про його отримання. Неотримання боржником вимоги про усунення порушень за кредитним договором об`єктивно позбавляє його можливості бути вчасно проінформованим про наявність заборгованості та можливості надати свої заперечення щодо неї або оспорити вимоги кредитора. Якщо боржник не має можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору між нею та відповідачем щодо суми заборгованості, це об`єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач не довела належними та допустимими доказами направлення позивачу та отримання ним вимоги про усунення порушень за договором позики грошових коштів, що є самостійною підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню». Підпунктом 3.2 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (далі - Перелік), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку (підпункт 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року скасовано. Визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, а саме: п. 1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в частині «а після слів «заставлене майно» доповнити словами «(крім випадку, передбаченого пунктом 1-1 цього переліку)»; доповнити розділ пунктом 1-1 такого змісту: «1-1. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов`язанням до закінчення строку виконання основного зобов`язання. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов`язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувана про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв`язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу», п.

2. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: «Доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин

2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.». Зобов`язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили. Судове рішення про визнання протиправним (незаконним) та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень має ті ж наслідки, що і визнання такого акта чи окремих його положень такими, що втратили чинність (скасовані) органом, уповноваженим приймати або скасовувати такий акт. Отже, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Таким чином, постанова № 662, якою вносилися зміни до Переліку документів, що передбачали можливість вчинення нотаріусами виконавчих написів на кредитних договорах, не посвідчених нотаріально, яка набрала чинності 10 грудня 2014 року, втратила чинність (у частині) 22 лютого 2017 року з набранням законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду у справі № 826/20084/14. Вказані правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі № 910/10374/17 (провадження № 12-5гс21). Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, оскаржуваний виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом 26 жовтня 2021 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14. Відповідно до пункту 1 Переліку (в редакції, чинній на момент вчинення виконавчого напису) «Нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно», для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання». З наданих сторонами доказів та висловлених доводів і заперечень вбачається, що укладений між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та позивачем ОСОБА_1 кредитний договір, який наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника. Встановивши, що в матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази на підтвердження безспірності заборгованості боржника ОСОБА_1 перед банком, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання виконавчого напису № 12196 від 26 жовтня 2021 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сазонової О.М. таким, що не підлягає виконанню. Доводи апеляційної скарги щодо недоведеності позивачем позовних вимог, колегія суддів відхиляє, оскільки в даному випадку відповідачем не надано належних і допустимих доказів в обґрунтування того, що приватному нотаріусу були подані документи та відомості про безспірність суми заборгованості позивача за кредитним договором. В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що при зверненні до нотаріуса про вчинення виконавчого напису до заяви були долучені всі необхідні документи на підтвердження безспірної заборгованості боржника, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Крім того, у відповіді на відзив на позовну заяву позивач посилається, зокрема, на те, що на підтвердження безспірності заборгованості та її розрахунку нотаріусу мають бути подані документи, що свідчать про визнання боржником вимог кредитора. Тобто нотаріус повинен упевнитись в розумінні боржником пред`явлених до нього вимог і визнання їх. Документом, що підтверджує такий факт, є отримання боржником вимоги стягувача з підписом боржника про його отримання. Однак, вимоги про усунення порушення позивачу надіслано не було. В матеріалах справи дійсно відсутні докази про направлення позивачу та отримання ним письмової вимоги про усунення порушень, виниклих за укладеним кредитним договором №2203389794 від 20.06.2008 року, а відтак, і виконання вимог підпункту 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, що є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Таким чином, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог колегія суддів вважає обґрунтованими, оскільки : кредитний договір від 20.06.2008 року, що був укладений між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , не був нотаріально посвідчений; датою остаточного погашення кредиту за кредитним договором є 20 червня 2015 року, тоді як у виконавчому написі нотаріуса зазначено, що стягнення проводиться за період з 23.09.2018 року по 23.09.2021 року, тобто за період після завершення трирічного строку позовної давності з моменту настання строку погашення кредиту; до матеріалів справи відповідачем не надано вимоги про усунення порушення, яка була надіслана ТОВ «Вердикт капітал» на адресу ОСОБА_1 перед вчиненням виконавчого напису нотаріуса. Доводи апеляційної скарги про те, що саме позивач повинен надати докази на підтвердження своїх вимог, суперечать принципу змагальності й диспозитивності цивільного процесу, оскільки позивач стверджує, що такої вимоги про усунення порушення та погашення заборгованості не отримував. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції належним чином з`ясувавши обставини справи та дослідивши надані позивачем докази, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки кредитний договір між банком та позивачем був укладений в простій письмовій формі, що виключає законну підставу для вчинення нотаріусом виконавчого напису нотаріуса, адже кредитний договір не був посвідчений нотаріально. Крім того, в матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази на підтвердження безспірності заборгованості боржника ОСОБА_1 перед банком та відповідачем не спростовано аргументів стосовно дотримання відповідачем норм законодавства щодо надіслання позивачеві письмової вимоги про усунення порушень. Згідно з ч. 1, п.1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч.1, 2, 3 ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Частинами 2-4 статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до частин 5, 6 статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони. Відповідно до п. 1, 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони. Таким чином, суд може зменшити розмір судових витрат, якщо: заявлені судові витрати завищені, враховуючи обставини справи (ціна позову, тривалість справи, виклик свідків, призначення експертизи тощо); суду не було надано достатніх доказів фактичного здійснення витрат (відсутні акт прийому-передачі юридичних послуг, платіжне доручення та квитанції про сплату за надані послуги тощо); заявлені судові витрати були недоцільні або не обов`язкові (не підтверджена нагальна потреба у вивченні додаткових джерел права, завищений обсяг часу на технічну підготовку документів тощо). Як зазначено у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №756/2114/17, «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня 2014 р. у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 р. у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 р. у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 20.02.2023 року між ОСОБА_1 та адвокатом Олексієнко Т.В. укладено договір про надання правової допомоги б/н. Відповідно до ордеру серії АІ № 1293475 ОСОБА_1 отримує правову допомогу на підставі договору про надання правової допомоги б/н від 20.02.2023 року у Шевченківському районному суді м. Києва та Київському апеляційному суді адвокатом Олексієнко Т.В. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 4085/10 від 17.09.2009). Пунктом 5.1. договору про надання правової допомоги від 20.02.2023 року визначено, що за надання правової допомоги клієнт зобов`язується виплатити адвокату гонорар у розмірі визначеному за домовленістю сторін. Відповідно до п.1 додаткової угоди № 1 до договору про надання правової допомоги від 20.02.2023 року, сторони домовились, що вартість робіт адвоката за надання правової допомоги з розгляду справи щодо спору з ТОВ «Вердикт Капітал», та пов`язаних справ, в разі виникнення, при необхідності в суді апеляційної інстанції, становитиме 60 000 грн. Пунктом 3 вказаної додаткової угоди № 1 визначено, що після підписання додаткової угоди клієнт сплачує на користь адвоката - 20 000 грн., що включає надання консультації з питань оскарження виконавчого напису нотаріуса та перспектив розгляду справи в суді, підготовка та подання позовної заяви до суду, збирання та подання доказів. 24.02.2023 року між ОСОБА_1 та адвокатом Олексієнко Т.В. укладено Акт виконаних робіт, відповідно до якого: 1. консультування з підстав та наявності доказів щодо звернення до суду про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, укладання договору про надання правової допомоги, тривалістю 2 години, вартістю 3 000 грн. 2. збирання доказів, з метою звернення до суду з позовною заявою - підготовка, направлення адвокатського запиту до ТОВ «Вердикт Капітал» тривалістю 2 години, вартістю 2500 грн.; - підготовка, направлення адвокатського запиту приватному нотаріусу КМНО Сазанової О.М. тривалістю 2 години, вартістю 2500 грн.; - отримання відомостей щодо стану виконавчого провадження з виконання виконавчого напису №12196 від 26.10.21 тривалістю 2 години, вартістю 2000 грн.; 3. підготовка подання позовної заяви про визнання виконавчого напису №12196 від 26.10.21 таким що не підлягає виконанню тривалістю 5 годин, вартістю 5000 грн.; - підготовка клопотання про витребування доказів тривалістю 2 години, вартістю 2500 грн.; підготовка та подання заяви про вжиття заходів забезпечення позову тривалістю 2 години, вартістю 2500 грн. Відповідно до акту виконаних робіт від 04 травня 2023 року, адвокатом Олексієнко Т.В. також було виконано наступні роботи ( надані послуги): складання та надіслання заяви до приватного виконавця Канцедал О.О. про зупинення виконавчих дій, вартістю 2000 грн.; підготовка та направлення учасникам процесу відповіді на відзив відповідача та заперечення на клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу - вартістю 5000 грн., подання клопотання та ознайомлення з матеріалами справи, вартістю 1000 грн., подання заяви про вжиття заходів процесуального примусу до приватного виконавця Канцедал О.О., вартістю 2000 грн. ( а.с. 147). Оплата наданих послуг адвоката Олексієнко Т.В. на суму 20 000 грн. підтверджується меморіальним ордером № СВ 7152549 від 28.02.2023 року (а.с. 62); на суму 10 000 грн. - платіжною інструкцією DО0000000 від 18.04.2023 року (а.с. 146). Встановлено, що предметом даного спору є визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису № 12196, виданого 26.10.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованості, що виникла за кредитним договором № №2203389794 у розмірі 939 152, 36 грн. Враховуючи вищевикладені висновки Верховного Суду, керуючись такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, приймаючи до уваги обсяг вчинених процесуальних дій представником ОСОБА_1 - адвокатом Олексієнко Т.В., обсяг виконаної адвокатом роботи, враховуючи складність справи, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про зменшення суми витрат позивача на професійну правничу допомогу із заявлених до стягнення 60 000 грн. до 10 000 грн. Доводи апеляційної скарги представника позивача про те, що надані адвокатом послуги, такі як: узгодження правової позиції, ознайомлення з матеріалами справи, укладення договору, консультації, правовий аналіз, вивчення законодавства, судової практики не є видами адвокатської діяльності, а тому не можуть вважатись правничою допомогою, а отже їх оплата не підлягає відшкодуванню, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки з матеріалів справи встановлено, що позивачем було фактично сплачено витрати на правничу допомогу в сумі 30 000 грн., натомість суд першої інстанції, зменшуючи суму витрат, що підлягає до відшкодування за рахунок відповідача, до 10 000 грн., належним чином обґрунтував своє рішення, врахував обґрунтованість понесених витрат та їх необхідність, а також їх співмірність та пропорційність до предмета спору. Доводи апеляційної скарги про те, що витрати на правничу допомогу, які стягнуто судом першої інстанції, не відповідають критерію їх реальності в зв`язку з відсутністю факту їх дійсності та необхідності, розумності, колегія суддів відхиляє, оскільки вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, виходячи із предмету спору, обґрунтованості витрат, пропорційності ( співмірності) до предмета спору, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що витрати на послуги адвоката в сумі 10 000 грн. відповідають критерію розумної необхідності таких витрат, а тому підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції колегія суддів відхиляє, оскільки вони спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні суду. Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить. Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Отже, рішення ухвалене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 375, 381 - 383 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» - залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 травня 2023 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 02 квітня 2024 року. Суддя - доповідач: Ящук Т.І. Судді: Кирилюк Г.М. Рейнарт І.М.