Постанова КЦС ВС № 181/1681/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 березня 2024 року м. Київ справа № 181/1681/23 провадження № 61-206св24 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: судді-доповідача Литвиненко І. В., суддів Грушицького А. І., Петрова Є. В., Пророка В. В., Ситнік О. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське», розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М. у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» про стягнення компенсації втрати частини заробітку, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У жовтні 2023 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 в якій він просив стягнути на його користь компенсацію втрати частини заробітку у розмірі 17 458,03 грн. Позовні вимоги мотивував тим, що у період часу 19 квітня 2018 року по 04 лютого 2020 року він працював у Товаристві з обмеженою відповідальності «Краснолиманське» (далі - ТОВ «Краснолиманське»). 04 лютого 2020 року він був звільнений з посади за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України, проте підприємство розрахунку з позивачем не здійснило. Межівський районний суд Дніпропетровської області рішенням від 06 травня 2023 року, ухваленим у справі № 181/682/23, стягнув з ТОВ «Краснолиманське» на користь позивача 35 204,99 грн заборгованості із виплати заробітної плати. 17 серпня 2023 року вказане судове рішення було виконане у примусовому порядку. З огляду на те, що мала місце затримка у виплаті позивачу належної йому до виплати на час звільнення заробітної плати він вважає, що має право на стягнення з відповідача на свою користь компенсації втрати частини заробітку у зв`язку із затримкою такої виплати. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Межівський районний суд Дніпропетровської області ухвалою від 03 жовтня 2023 року, постановленою під головуванням судді Філь О. Є., позовну заяву ОСОБА_1 залишив без руху. Ухвала мотивована тим, що позивач разом із позовною заявою надав клопотання про витребування у відповідача відомостей про помісячний розмір заборгованості, при цьому не надав доказів того, що відповідачем йому було відмовлено у наданні зазначеної довідки і взагалі, що запит на отримання довідки надсилався відповідачеві. Місцевий суд вказав, що позивачу необхідно надати докази підтвердження надіслання запиту відповідачу щодо отримання відомостей про помісячний розмір заборгованості та надати суду зазначену довідку або письмову відмову у її видачі. Межівський районний суд Дніпропетровської області ухвалою від 18 жовтня 2023 року, постановленою під головуванням судді Філь О. Є., позовну заяву ОСОБА_1 визнав неподаною та повернув позивачу. Постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви місцевий суд зазначав, що ухвалою від 03 жовтня 2023 року позовна заява була залишена без руху, як така, що не відповідає вимогам статей 175, 177 ЦПК України. Позивачу був наданий для виправлення недоліків строк десять днів з часу отримання копії цієї ухвали. Копія ухвали була надіслана представнику позивача на адресу електронної пошти та отримана ним 03 жовтня 2023 року. У визначений строк позивач недоліки позовної заяви не усунув. Не надав доказів підтвердження надіслання запиту відповідачу щодо отримання відомостей про помісячний розмір заборгованості позивача, не надав зазначену довідку або письмову відмову у її видачі. Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 21 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Межівського районного суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2023 року визнав неподаною та повернув апелянту. Постановляючи оскаржувану ухвалу суд апеляційної інстанції вказував, що Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 29 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без руху для сплати судового збору. На виконання ухвали Дніпровського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року, від ОСОБА_1 на адресу Дніпровського апеляційного суду надійшла заява про усунення недоліків, в якій апелянт зазначав, що у нього наявні пільги щодо сплати судового збору, встановленні частиною першою статті 5 Закону України «Про судовий збір», отже він звільнений від сплати судового збору у всіх судових інстанціях. Суд апеляційної інстанції зазначав, що станом на 21 грудня 2023 року вимоги ухвали Дніпровського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року про залишення апеляційної скарги без руху не виконані. Апеляційний суд вказував, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2018 року № 12-66гс18 висловлено правову позицію про те, що судовий збір справляється за подання апеляційних і касаційних скарг на всі без винятку ухвали, які підлягають оскарженню, незалежно від того, чи передбачено Законом України «Про судовий збір» сплата судового збору за подання таких заяв, за результатами розгляду яких виносяться відповідні ухвали. Тобто, на думку апеляційного суду, апелянт не є особою, яка належить до категорії осіб, стосовно яких законодавцем встановлені пільги щодо сплати судового збору, тому підстав для звільнення його від сплати судового збору немає. Короткий зміст вимог касаційної скарги У січні 2024 року представник ОСОБА_1 адвокат Трун О. В. звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження. У поданій касаційній скарзі представник заявника зазначає, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про повернення апеляційної скарги, оскільки позивач у поданій позовній заяві порушував питання про стягнення компенсації втрати частини заробітку. Вказує, що відповідно до приписів статті 2 Закону України «Про судовий збір» до структури заробітної плати входить: основна заробітна плата, додаткова заробітна плата й інші заохочувальні та компенсаційні виплати. Статтею 34 Закону України «Про оплату праці» працівнику гарантовано право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати, яка провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. Таким чином, компенсація втрати частини заробітної плати входить до складу фонду заробітної плати. Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано Рух справи в суді касаційної інстанції Верховний Суд ухвалою від 22 січня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу № 181/1681/23 з місцевого суду. 05 лютого 2024 року справа № 181/1681/23 надійшла до Верховного Суду. Верховний Суд ухвалою від 13 березня 2024 року справу призначив до розгляду колегією у складі п`яти суддів.

Позиція Верховного Суду Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Спірні правовідносини у справі склались з приводу стягнення з відповідача компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заборгованості із заробітної плати, яка була стягнута судовим рішенням від 06 червня 2023 року у справі № 181/682/23. На стадії касаційного провадження спірним є питання звільнення позивача від сплати судового збору за подання апеляційної скарги. Як убачається з матеріалів справи, підставою для залишення апеляційної скарги без руху слугувало те, що позивач не надав суду документ, який підтверджує факт сплати судового збору. На виконання зазначеної ухвали позивач подав до суду заяву, в якій зазначив про те, що компенсація за втрату частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати є складовою частиною фонду додаткової заробітної плати і, у разі порушення законодавства про оплату праці в частині її виплати позивач звільняється від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір». Однак суд апеляційної інстанції не взяв до уваги наведені позивачем аргументи та повернув апеляційну скаргу, зазначивши, що апелянт не звільнений від сплати судового збору під час звернення з апеляційною скаргою на ухвалу суду. Колегія суддів вважає таке твердження суду апеляційної інстанції помилковим, з огляду на наступне. Згідно з пунктом 3 частини четвертої та частиною п`ятою статті 356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Якщо апеляційна скарга подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення від сплати судового збору. Як на підставу звільнення від сплати судового збору позивач посилався на пункт 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір». Згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 зазначеного Закону від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. Предметом цього спору є нарахування та виплата позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати. Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці». Так, структура заробітної плати складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Відповідно до частини першої статті 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення) (частина перша, друга статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ). З наведеного випливає, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, є складовими заробітної плати. На належності сум компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013. Конституційний Суд України у вказаному рішенні виходив з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Так, держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати. У пункті 2.2 Рішення від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Отже, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати є компенсаторною складовою доходу у вигляді заробітної плати працівника. Виходячи з цього, очевидним є те, що спір про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати, стосується заробітної плати позивача. Наведене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 08 березня 2023 року у справі № 464/2834/21, від 29 листопада 2023 року у справі № 560/11895/23 та від 08 березня 2024 року у справі № 560/11906/23. Отже, позивач в цій справі звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір». Суд апеляційної інстанції не урахував правовий статус позивача та суть його спірних правовідносин, зокрема, що вони стосуються нарахування та виплати заробітної плати позивача, що в силу Закону України «Про судовий збір» надає йому можливість звернутись за захистом своїх права без сплати судового збору. Таким чином, суд апеляційної інстанції помилково залишив апеляційну скаргу без руху з підстав ненадання суду документа про сплату судового збору та в подальшому повернув апеляційну скаргу апелянту. З огляду на те, що оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції позбавляє права на апеляційне оскарження судового рішення і, як наслідок, незаконно перешкоджає подальшому руху судової справи, то вона підлягає скасуванню. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Частиною третьою статті 406 ЦПК України визначено, що касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. Частиною шостою статті 411 ЦПК України встановлено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. Оскільки порушення апеляційним судом норм процесуального права призвело до ухвалення незаконного судового рішення, оскаржувана ухвала апеляційного суду відповідно до статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду (вирішення питання про відкриття апеляційного провадження). Щодо розподілу судових витрат Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що справа направляється для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат. Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду П О С Т А Н О В И В : Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач І. В. Литвиненко Судді: А. І. Грушицький Є. В. Петров В. В. Пророк О. М. Ситнік