Постанова 4807 № 317/6804/23

Дата документу 02.04.2024 Справа № 317/6804/23 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №317/6804/23 Головуючий у 1 інстанції: Громова І.Б. Провадження № 22-ц/807/730/24 Суддя-доповідач: Дашковська А.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «02» квітня 2024 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Дашковської А.В., суддів: Бєлки В.Ю., Кочеткової І.В., секретар: Волчанова І.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 29 січня 2024 року про залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`ю чоловіка та жінки без шлюбу, заінтересована особа: Третя Запорізька державна нотаріальна контора, ВСТАНОВИВ: В листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про встановлення факту проживання однією сім`ю чоловіка та жінки без шлюбу, заінтересована особа: Третя Запорізька державна нотаріальна контора. В обґрунтування вимог зазначила, що ОСОБА_1 з 2009 року перебувала з ОСОБА_3 в цивільному шлюбі, тобто проживали однією сім`єю без шлюбу. З 2009 року по 2017 роки заявниця та ОСОБА_3 проживали в квартирі за адресою АДРЕСА_1 разом з матір`ю ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . З 2017 року по 2022 рік заявниця та ОСОБА_3 проживали однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер. Заявниця вказує, що відповідно до ст.1264 ЦК України вона є спадкоємицею четвертої черги, але для цього необхідно встановити, що вона зі спадкодавцем проживали однією сім`єю не менше 5 років до часу відкриття спадщини. На підставі зазначеного, просила встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та померлого ОСОБА_3 без шлюбу в період з 2012 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 (дату смерті ОСОБА_3 ). Ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 29 січня 2024 року заяву залишено без розгляду. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на відсутність у даному спорі ознак спору про право, сам факт виявлення спадкоємця не впливає на факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, просила скасувати ухвалу суду і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Залишаючи заяву про встановлення факту проживання однією сім`ю чоловіка та жінки без шлюбу без розгляду, суд першої інстанції виході з того, що під час розгляду справи у порядку окремого провадження виник спір про право. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції. Матеріалами справи підтверджено, що 14 лютого 2023 року в Третій Запорізькій Державній нотаріальній конторі відкрито спадкову справу №35/2023 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 (індекс 02-14) (а.с.76-92). Справа відкрита за заявою ОСОБА_5 , який є племінником померлого. Спадкоємець зазначив, що приймає спадщину, а саме квартиру за адресою АДРЕСА_3 , в якій на момент смерті був зареєстрований та проживав спадкодавець (а.с.77-82). 01.11.2023 року до Третьої Запорізької державної нотаріальної контори приватним нотаріусом Салтан В.В. було передано заяву ОСОБА_1 про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_3 , оскільки виявлено факт заведення спадкової справи (а.с.84). В своїй заяві ОСОБА_1 зазначила, що вона проживала з ОСОБА_3 , але не перебувала в зареєстрованому шлюбі. ОСОБА_3 постійно проживав на день смерті та був зареєстрований за адресою АДРЕСА_3 (а.с.85). При цьому в заяві вказала, що інших спадкоємців немає. Також в заяві ОСОБА_1 зазначила, що пропустила строк звернення до нотаріуса та звертатиметься до суду з позовом про надання додаткового строку на прийняття спадщини. Рішення зобов`язалась надати нотаріусу додатково. Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради на запит нотаріуса повідомив 10.11.2023 року, що за адресою м. Запоріжжя вул. Героїв полку «Азов», був 136-136 А кВ.78 в період з 25.03.2010 по 10.12.2022 року був зареєстрований ОСОБА_3 , інших осіб не зареєстровано (а.с.90 зворот). У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За положеннями ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Відповідно до ч.7 ст. 19 ЦПК України окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. За приписами частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: 1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 4) усиновлення; 5) встановлення фактів, що мають юридичне значення; 6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред`явника та векселі; 7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; 8) визнання спадщини відумерлою; 9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб (частина друга статті 293 ЦПК України). Частинами першою та другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18). Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним. Згідно з ч. 4 ст. 235 ЦПК України якщо під час розгляду справу в порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Частиною четвертою статті 315 ЦПК України встановлено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи - залишає заяву без розгляду. За приписами ч.ч. 1, 2 статті 294 ЦПК України під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи. З метою з`ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази. За ч. 4 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб. Отже, обов`язком суду при розгляді справи окремого провадження є дотримання вимог щодо всебічності, повноти і об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Як роз`яснено в п.п. 1, 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», розгляд в порядку окремого провадження справи про встановлення факту можливий, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. У тому разі, коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого судові факту пов`язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулась із заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю без шлюбу з ОСОБА_3 , посилаючись на необхідність встановлення такого факту для оформлення спадщини. Згідно зі ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття. Крім того, згідно з вимогами ст. 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття. Згідно з роз`ясненнями, які містяться у п.21 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7 до спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу. Таке право можуть мати й інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки. Разом із тим відповідно до пунктів 2, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. У справах про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем у разі наявності спору, належними відповідачами є спадкоємці, які прийняли спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування. Характерною ознакою категорії справ окремого провадження є відсутність у них спору про право і метою яких є встановлення юридичного факту або стану, при цьому в порядку окремого провадження може вирішуватися спір про факт, але не спір про право цивільне. У справах про встановлення факту, зокрема, проживання однією сім`єю чоловіка і жінки без шлюбу, суди мають встановити коло спадкоємців, а також між ким існує спір, адже існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним. Без відкриття провадження у справі неможливо встановити фактичні обставини щодо наявності спору про право. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 07.02.2024 року у справі № 545/844/23 (провадження № 61-15775св23). З урахуванням матеріалів позову та витребуваних документів, на підставі Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» (в даному випадку - спадкової справи після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 ), суд дійшов правильного висновку про залишення заяви без розгляду, оскільки до нотаріуса звернувся інший спадкоємець - ОСОБА_5 , про якого не зазначила заявниця, який заявив про прийняття спадщини (саме того майна, щодо якого вважає себе спадкоємицею ОСОБА_1 ), на підставі чого вбачається спір про право. Приведені в апеляційній скарзі доводи щодо відсутності спору про право та неможливість впливу існування іншого спадкоємця на встановлення факту у цій справі є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм права. Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що заявник просила встановити факт проживання однією сім`єю зі спадкодавцем і встановлення даного факту пов`язано з оформленням спадщини, при цьому матеріали справи містять заяву ОСОБА_5 про прийняття спадщини після спадкодавця, а отже він претендує на це майно. Отже, суд першої інстанції в даній справі вірно вбачав спір про право, який в порядку окремого провадження розгляду не підлягає. Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані. Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга не містить. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для її скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції залишенню без змін. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає за необхідне роз`яснити ОСОБА_1 , що вона не позбавлена можливості звернутися до суду із позовною заявою про встановлення зазначеного факту та визнання права власності на спадкове майно із використанням відповідних процесуальних інститутів позовного провадження до інших спадкоємців які прийняли спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем має бути відповідний орган місцевого самоврядування. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення. Ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 29 січня 2024 року про залишення без розгляду у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 02 квітня 2024 року. Головуючий А.В. Дашковська Судді: В.Ю. Бєлка І.В. Кочеткова