Постанова Вінницький апеляційний суд № 153/1971/23

Справа № 153/1971/23 Провадження № 22-ц/801/518/2024 Категорія: 70 Головуючий у суді 1-ї інстанції Швець Р. В. Доповідач:Войтко Ю. Б. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 квітня 2024 року м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б., суддів Міхасішина І. В., Сопруна В. В., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 16 січня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Швеця Р. В. в залі суду в місті Ямпіль Вінницької області, дата складення повного судового рішення відповідає даті його ухвалення, у цивільній справі № 153/1971/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, встановив: Короткий зміст позовних вимог У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів. Позовні вимоги обґрунтувала тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Ямпільського районного суду Вінницької області від 07 грудня 2020 року між ними розірвано. Від спільного проживання у шлюбі народилося двоє дітей: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказала, що відповідач останні три роки повністю самоусунувся від утримання їхньої спільної неповнолітньої дитини, ніякої допомоги на її утримання не надає. На прохання позивача приймати участь у вихованні та утриманні дитини, відповідач не реагує, посилається на те, що на даний час у нього відсутні кошти. За вказаних обставини просить стягувати з відповідача на її користь аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини зі всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків встановленого прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи із 07 грудня 2020 року, з часу розірвання між ними шлюбу, і до досягнення дитиною повноліття, та вирішити питання про стягнення судових витрат. Рішення суду першої інстанції Рішенням Ямпільського районного суду Вінницької області від 16 січня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 (однієї четвертої) частини всіх видів заробітку, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 22 грудня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття. В решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати у справі. Рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми за один місяць допущено до негайного виконання. Рішення суду мотивовано тим, що позивачем наведено обставини щодо ухилення відповідача від добровільного надання матеріальної допомоги на утримання дитини, тому з урахуванням обставин встановлених судом та обставин, які визначені статтею 182 СК України, рівного обов`язку батьків щодо утримання їх спільної дитини, місцевий суд визнав за доцільне стягувати з відповідача аліменти у розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня звернення позивача з позовом і до досягнення дитиною повноліття. В іншій частині заявлених позовних вимог суд вважав за необхідне відмовити у зв`язку із недоведеністю. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення в частині розміру визначених судом аліментів скасувати як таке, що ухвалене без з`ясування всіх обставин справи, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягувати з нього аліменти на утримання неповнолітнього сина в розмірі 1/10 частки всіх видів доходів (заробітку) але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня звернення позивача з позовом і до досягнення дитиною повноліття. Рух справи в суді апеляційної інстанції Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 25 січня 2024 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Войтко Ю. Б., Міхасішин І. В., Сопрун В. В. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 30 січня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі та надано позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 22 лютого 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що дійсно на утриманні позивача з грудня 2022 року перебуває їхній спільний син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідач здійснював догляд за сином, який є дитиною з інвалідністю, майже на протязі більш ніж 5 років, а саме з 12.03.2018 по 02.12.2023. За ініціативи позивача він позбавлений опікунства щодо сина ОСОБА_3 і 02.12.2023 відповідний статус опікуна ним було втрачено. Вказує, що він не звертався до позивача із будь-яким питання стосовно надання коштів чи стягнення аліментів, а тому її твердження про те, що він ухиляється на протязі тривалого часу від виконання своїх батьківських обов`язків не знаходить свого дійсного підтвердження. Зауважує, що на його утриманні перебувають батьки похилого віку - пенсіонери ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . При цьому його мати є інвалідом II групи, часто хворіє та перебуває на постійному амбулаторному лікуванні. До того ж батькові майже 80 років він також сильно хворіє. Отже його батьки потребують значних коштів на ліки та на сам процес лікування. Також вказує, що на виконання ухвали суду про відкриття провадження у справі він надав відзив на позовну заяву та всі ці докази, оригінали довідок, та просив стягувати з нього аліменти в розмірі 1/10. Натомість місцевий суд в оскаржуваному рішенні безпідставно вказав, що відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву і не надав будь-яких доказів. Отже судом першої інстанції не було досліджено усі обставини справи. Він в жодному разі не відмовляється сплачувати аліменти та надавати кошти своїй дитині, але в разі стягнення з відповідача 1/4 всіх доходів, в нього не залишиться засобів на існування. Оскільки скаржник зобов`язаний утримувати інших утриманців, а тому враховуючи все вищевикладене, наявність на його утриманні батьків похилого віку - пенсіонерів, враховуючи що у нього мінливі заробітки, просить стягнути з нього аліменти на утримання неповнолітнього сина в розмірі 1/10 всіх доходів, але не менше як 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку. Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 указує, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. При цьому твердження відповідача про перебування сина на його утриманні не відповідає дійсності, оскільки він з жовтня 2016 року по березень 2020 року перебував безвиїзно за кордоном в Республіці Ізраїль. Разом з тим, увесь цей час він був оформлений по догляду за дитиною ОСОБА_3 , який є інвалідом з дитинства. Однак по факту з дитиною він, починаючи з 2016 року по теперішній час, не проживав, не виконував своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини та бачився з ним біля двох разів в рік. Враховуючи те, що відповідач з дитиною не проживав та не приймав участі у її утриманні та вихованні, позивач в кінці 2023 року звернулася до відповідних органів, та відповідно його було позбавлено (опікунства) статусу особи, яка здійснює догляд за дитиною інвалідом. Вона увесь цей період часу не вимагала від нього коштів на утримання дитини, однак звертаючись до суду з вказаною позовною заявою, просила суд стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини за минулий час, проте суд в цій частині відмовив їй в задоволенні позовних вимог. Фактичні обставини справи, встановлені судом Судом встановлено, що відповідно до копії витягу з реєстру територіальної громади №2023/010521319 від 22.12.2023, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.6). Згідно з копією витягу з реєстру територіальної громади №2023/008439121 від 18.10.2023, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , також зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.4). Із копії свідоцтва про народження, серія НОМЕР_1 , виданого 11.08.2012 відділом реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у м.Києві, встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Києві народився ОСОБА_4 , батьками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с.5). Із копії рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 07.12.2020, справа 153/1522/20, встановлено, що шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 20 травня 2000 року у Ямпільському районному відділі реєстрації актів громадянського стану Вінницької області, актовий запис №28 розірвано (а.с.7-8). Із відповіді №379496 від 25.12.2023 з Єдиного державного демографічного реєстру встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є громадянином України та зареєстрований по АДРЕСА_2 (а.с.10). Позиція суду апеляційної інстанції Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ураховуючи викладене, розгляд даної справи з ознаками малозначності, згідно з частинами четвертою, шостою статті 19, частиною першою статті 369 ЦПК України, здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, з огляду на таке. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає вищевказаним вимогам закону. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням обставин встановлених у справі та обставин, які визначені статтею 182 СК України, а саме матеріального становища сторін: позивача, на утриманні якої є неповнолітня дитина та відсутні відомості про наявність у неї доходів, а також відповідача, щодо якого відсутні відомості про його непрацездатність, стан здоров`я та наявність доходів, виходив з того, що розмір аліментів 1/4 зі всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму встановленого для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, є таким, що може належно забезпечити повноцінне харчування, одяг, розвиток та виховання дитини, придбання необхідних товарів для дитини цього віку. Зазначений висновок суду першої інстанції ґрунтується на нормах матеріального права та обставинах справи, з ним погоджується також суд апеляційної інстанції. Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. У частині першій статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» зазначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Статтею 51 Конституції України гарантовано, а статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. При визначенні розміру аліментів враховується стан здоров`я та загальний матеріальний стан того з батьків дитини, з якого вони будуть стягуватися. Свідченням матеріального становища платника аліментів є величина витрат на утримання особою себе та членів своєї сім`ї. За змістом частини першої статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. У частині другій статті 182 СК України зазначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину визначається Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік. Пленум Верховного Суду України у пункті 17 постанови № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснив, що вирішуючи питання стосовно розміру аліментів, суд повинен враховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність у нього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у частині другій статті 182 СК України. Що ж до максимального розміру аліментів, які стягуються з боржника, то відповідно до частини третьої статті 70 Закону України «Про виконавче провадження» він не повинен перевищувати 50 відсотків заробітної плати цієї особи. Тобто законодавством передбачений механізм, який надає можливість забезпечити виплату аліментів у розмірі не нижче мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України. Отже доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для стягнення з відповідача аліментів в розмірі у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, є необґрунтованими, оскільки скаржником не надано жодних доказів на їх підтвердження. Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дітям відповідного розміру утримання має доводитися сторонами відповідно до правил статей 12, 81 ЦПК України в контексті обов`язку батьків по утриманню дітей, поєднаного з презумпцією можливості батьків його забезпечувати, що витікає із свідомого рішення батьків народити дітей, яке нерозривно пов`язано з існуючою спроможністю батьків належним чином їх утримувати. Відповідно до змісту статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень і кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно з частинами першою, другою статі 76 ЦПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Відповідно до змісту статей 77-80 ЦПК України докази мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми. Частиною другої статті 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно з статтею 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. ОСОБА_2 не надав суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів про те, що на його утриманні перебувають батьки похилого віку. При цьому посилання скаржника на те, що на його утриманні крім спільної з позивачем дитини, є ще батьки - пенсіонери ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . При цьому його мати є інвалідом II групи, батьки часто хворіють та перебувають на постійному амбулаторному лікуванні, що підтверджується довідками сімейного лікаря Ямпільської амбулаторії загальної практики сімейної медицини № 381 від 26.12.2023, № 382 від 27.12.2023, апеляційний суд не бере до уваги. В свою чергу спільний син сторін у справі є дитиною з інвалідністю та потребує матеріальної підтримки батька. Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 є здоровим, працездатним та спроможний належним чином виконувати свій батьківський обов`язок забезпечувати свою неповнолітню дитину, яка потребує, зокрема, коштів на лікування. Крім того, у матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження наявності у відповідача будь-яких інших обставин, що унеможливлюють сплату ним аліментів у визначеному судом першої інстанції розмірі. Так, Сімейний Кодекс України виходить із принципу рівності прав та обов`язків батьків. Відповідно до закону утримувати неповнолітніх дітей зобов`язані обоє батьків, які мають рівні права та обов`язки. Статтею 5 Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен із подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу в шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей. Статтями 18, 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, встановлено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Відтак правильно встановивши характер спірних правовідносин, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено згідно з вимогами статті 89 ЦПК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що необхідним і достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини буде стягнення аліментів на утримання дитини у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 22 грудня 2023 року від дня пред`явлення позову і до повноліття дитини, що узгоджується з вимогами статей 182, 191 СК України. При цьому суд першої інстанції правильно виходив із захисту інтересів перш за все самої дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, збереження того рівня життя, який дитина має тоді, коли утримується обома батьками та отримує надійне стабільне матеріальне утримання як з боку матері, так і з боку батька. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, суд ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, то понесені судові витрати покладаються на учасника справи, який звернувся з апеляційною скаргою. На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 375, 382, 384 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 16 січня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, не підлягає. Головуючий Ю. Б. Войтко Судді: І. В. Міхасішин В. В. Сопрун