Постанова Київський апеляційний суд № 761/36749/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/742/2024 Справа № 761/36749/23 П О С Т А Н О В А Іменем України 01 квітня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А., розглянув в порядку письмового провадження в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва щодо відмови поновити пропущений процесуальний строк та повернення заявникові зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди, зобов`язання не вчиняти дії, постановлену у складі судді Саадулаєва А.А. у м. Київ 08 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа Служба у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та у її вихованні та про стягнення моральної шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, в с т а н о в и в : Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2023 року відкрито провадження в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа Служба у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та у її вихованні та про стягнення моральної шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення. В грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом, в якому просив поновити строк на подання зустрічного позову, прийняти його зустрічний позов до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди, зобов`язання не вчиняти дії, стягнути з ОСОБА_2 на його користь моральну шкоду, завдану кримінальним злочином, в розмірі 990000 грн., зобов`язати ОСОБА_2 не вивозити дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі України до досягнення дитиною повноліття. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 08 грудня 2023 року відмовлено в поновленні процесуального строку для прийняття зустрічного позову ОСОБА_1 , повернуто зустрічний позов заявнику. Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 , не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на необґрунтованість ухвали та порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 08 грудня 2023 року, ухвалити нове судове рішення про прийняття зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди, до розгляду. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, наводив зміст ч. 1, 2 ст. 193 ЦПК України, вказував, що його зустрічний позов та первісний позов ОСОБА_2 взаємопов`язані, виникають з одних правовідносин (участі батьків у вихованні дитини та стягнення моральної шкоди внаслідок завдання злочину), їх спільний розгляд є не лише доцільним, а є вкрай необхідним. Пояснював, що зустрічний позов обґрунтовано тим, що 14 лютого 2018 року між сторонами було укладено шлюб, під час якого ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_4 . Згодом шлюб між сторонами розірвано, в 2020 році між сторонами виник спір щодо визначення місця проживання дитини. ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, в якому просила визначити з нею місце проживання дитини та винести рішення про відібрання дитини від батька без позбавлення його батьківських прав, а ОСОБА_1 подано зустрічний позов про визначення місця проживання дитини разом з батьком. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 22 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 04 липня 2022 року, постановою Верховного Суду від 30 листопада 2022 року первісний позов ОСОБА_2 залишено без задоволення, зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено, визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 . Згодом ОСОБА_2 звернулася до Служби у справах дітей із заявою про визначення способу участі матері у вихованні сина - встановлення графіку спілкування. 07 березня 2023 року виконавчим комітетом Обухівської міської ради Київської області було ухвалено рішення № 87, яким встановлено ОСОБА_2 час побачення та спілкування з малолітнім ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зобов`язано її дотримуватися встановлених днів та годин для спілкування з дитиною, постійно цікавитися життям, здоров`ям та всебічним розвитком дитини через засоби телефонного зв`язку, шляхом особистого відвідування дитини, надавати матеріальну та іншу допомогу у вихованні та розвитку дитини. ОСОБА_1 , батьку малолітнього ОСОБА_3 , не перешкоджати зустрічам та спілкуванню матері з дитиною, сприяти досягненню домовленості між сторонами. Отже, наявне рішення служби у справах дітей, яким визначено спосіб участі матері у вихованні сина. ОСОБА_1 зазначене рішення виконується в повному обсязі, ним створено всі необхідні умови для зустрічей ОСОБА_2 та дитини у повній відповідності до рішення, матеріали справи не містять доказів на спростування викладеного. ОСОБА_1 сприяє у проведенні зустрічей сина з матір`ю, їх зустрічі відбуваються в спокійній обстановці, без присутності батька. В первісному позові ОСОБА_2 просить суд встановити інший графік спілкування з сином, зокрема, з можливістю спілкуватися з сином декілька днів за місцем її проживання. Проте, ОСОБА_1 наполягає на тому, щоб спілкування ОСОБА_2 з сином відбувалось виключно за місцем проживання батька та сина, з огляду на те, що зокрема 01 січня 2021 року ОСОБА_2 вивезла сина за межі України на підставі підробленого документу - заяви-згоди ОСОБА_1 в той час, коли дитина була направлена на госпіталізацію, крім того, дитина має захворювання, яке вимагає спеціального режиму харчування та систематичного догляду. Графік, встановлений рішенням служби у справах дітей, прийнято з урахуванням наведених вище обставин. Крім того, під час розгляду справи № 752/6099/20 службою у справах дітей складено висновок від 13 жовтня 2021 року № 3302, відповідно до якого, зокрема, мали місце випадки незаконного вивезення ОСОБА_2 ОСОБА_4 за кордон без згоди батька. Також в судових рішеннях у справі № 752/6099/20 встановлено наступні обставини, які не підлягають доказуванню відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, що ОСОБА_2 вивезла ОСОБА_4 за межі України до російської федерації фактично без згоди батька ОСОБА_1 в той час, коли дитина була направлена на госпіталізацію. ОСОБА_1 в зустрічному позові просив ухвалити рішення про зобов`язання ОСОБА_2 не вивозити дитину ОСОБА_4 за межі України до досягнення дитиною повноліття. Зобов`язання не вчиняти дії є належним способом захисту його порушених ОСОБА_2 прав як батька ОСОБА_4 , оскільки у разі задоволення первісного позову ОСОБА_2 в тій редакції, яку вона просить, єдиним способом, який убезпечить ОСОБА_1 від вивозу ОСОБА_2 сина за межі України, буде судове рішення про зобов`язання не вчиняти дії. Тим більше, що станом на сьогодні під час правового режиму воєнного стану згода другого з батьків на вивіз дитини за межі України не потрібна, чим може скористатися ОСОБА_2 , враховуючи такі факти в минулому. Вказував, що як вбачається з обвинувального акту від 16 лютого 2022 року, ОСОБА_1 є потерпілим в кримінальному провадженні від дій ОСОБА_2 і має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення його прав. В зустрічному позові ОСОБА_1 навів підстави для стягнення з ОСОБА_2 моральної шкоди і пояснив, що вчиненим нею злочином йому було завдано моральну шкоду, яка відобразилась в тому, що він був змушений жити без сина тривалий час, перебувати в будинку, в якому знаходилась порожня кімната Ріната, тривалий час не знав про місцезнаходження сина, з ким він живе, був змушений звертатись до правоохоронних органів з метою розшуку сина. На тривалий час з моменту вивезення сина до його повернення ОСОБА_1 фактично «випав з життя», оскільки його психологічний стан не дозволяв повноцінно працювати. Згодом ОСОБА_1 стало відомо, що дитина перебуває в рф, де ОСОБА_2 уклала шлюб з громадянином рф ОСОБА_7 . Чоловік ОСОБА_2 телефонував ОСОБА_1 , шляхом шантажу вимагав укладення мирової угоди та відмови ОСОБА_1 від своїх прав на сина. Підсумовував, що ним доведено, що його зустрічний позов та первісний позов ОСОБА_2 взаємопов`язані, виникають з одних правовідносин (участі батьків у вихованні дитини та стягнення моральної шкоди внаслідок завдання злочину), для встановлення обставин необхідна одна доказова база, спільний розгляд позовів є доцільним та необхідним. Від позивача за первісним позовом ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_8 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Посилалася на те, що жодні доводи апеляційної скарги не стосуються підстав, з яких оскаржуваною ухвалою було повернуто зустрічну позовну заяву, а саме через пропущення процесуальних строків для її подачі, але в апеляційній скарзі про це не зазначено. Так, судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі встановлено, що як вбачається з матеріалів справи, ухвалу про відкриття провадження в справі, позовну заяву з додатками відповідачем отримано 13 жовтня 2023 року, останнім днем для подачі відзиву, а отже і зустрічного позову, з урахуванням встановленого строку ухвалою суду, було 30 жовтня 2023 року. Судом першої інстанції також зазначено, що відповідач скористався своїм правом на подачу відзиву на позовну заяву у строки, встановлені судом, а зустрічний позов подано лише 07 грудня 2023 року, тобто з пропущенням строку, встановленого для подачі зустрічного позову. Сторона позивача погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Вказувала, що відповідач посилається на факт запровадження в Україні військового стану і що це нібито заважало йому подати зустрічний позов вчасно. Але при цьому відповідачем подано відзив на позов у встановлені законом строки. Тобто є очевидним, що відповідач через запровадження воєнного стану не знаходився в якихось обставинах, які перешкоджали йому займатись питаннями супроводження справи № 761/36749/23, адже якби такі обставини були, то і відзив відповідачем не було би подано вчасно. Також відповідач посилався на те, що 01 грудня 2023 року ним отримано відповідь на відзив і він, проаналізувавши її доводи та вивчивши вимоги позову, вирішив подати зустрічний позов. Разом із тим, відповідачем не зазначено, що саме в доводах позивача, викладених у відповіді на відзив, змусило його подати зустрічну позовну заяву і чому саме ці доводи слугували поштовхом для таких його дій. Зауважувала, що відповідач не позбавлений права звернення до суду з окремим позовом, тобто суд першої інстанції фактично ніяк не обмежив права відповідача на судовий захист, а натомість, безумовно діяв в інтересах дитини, бо у справі № 761/36749/23 розглядається питання визначення матері графіку побачень з дитиною, а зустрічна позовна заява подана майже через два місяці після відкриття провадження в справі та ще з безпідставним порушенням строку на її подання на 37 днів, що безумовно значно затягнуло би розгляд справи і в кінцевому результаті в першу чергу порушило б права дитини в частині якнайшвидшого вирішення судом питання її доступу до матері та отримання материнської опіки. Щодо стягнення відповідачем з позивача моральної шкоди, вимогу про що заявлено в зустрічній позовній заяві, повідомляла, що відповідач скористався своїм правом звернення до суду з окремою позовною заявою з такими ж вимогами та звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва, справа № 752/1444/24, тож якщо відповідач вважає, що потребує судового захисту з питань, вказаних ним у зустрічній позовній заяві, то він може отримати такий судовий захист не лише виключно в межах розгляду справи № 761/36749/23. Звертала увагу, що в зустрічному позові відповідач з метою доведення розміру моральної шкоди просить суд призначити судову експертизу. Тож, мало того, що вимога, заявлена позивачем, про стягнення моральної шкоди ніяк не пов`язана з іншою заявленою ним вимогою (про заборону вивозу дитини), так ще й розгляд такої вимоги, з врахуванням проведення судової експертизи, значно затягнув би розгляд первісної позовної заяви, що призвело би до порушення прав дитини. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Ухвала суду першої інстанції щодо відмовити поновити пропущений процесуальний строк віднесена до п. 10 ч. 1 ст. 353 ЦПК України, а про повернення заяви позивачеві (заявникові) - до п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України. Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Повертаючи ОСОБА_1 зустрічний позов, суд першої інстанції керувався вимогами п. 3 ч. 2 ст. 49, ч. 1 ст. 193, ч. 3 ст. 194 ЦПК України та виходив з того, що відповідач не був позбавлений можливості у строки, встановлені ст. 193 ЦПК України, подати зустрічний позов, однак не навів поважних причин пропуску строку, тому відсутні підстави для поновлення процесуального строку для подачі зустрічного позову. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації. Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2023 року відкрито провадження в справі за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_1 , третя особа Служба у справах дітей та сім`ї Виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та у її вихованні та про стягнення моральної шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 31 жовтня 2023 року. Встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву і всіх доказів, які можливо доставити до суду, що підтверджують заперечення проти позову, протягом п`ятнадцяти днів з дня одержання копії цієї ухвали. Вказано, що у відповідності до ч. 1 ст. 193 ЦПК України відповідач має право пред`явити зустрічний позов в строк для подання відзиву, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня одержання копії цієї ухвали. Подаючи зустрічну позовну заяву 07 грудня 2023 року, ОСОБА_1 вказував, що 13 жовтня 2023 року отримав копію ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2023 року, відповідно, останній день подачі зустрічного позову 31 жовтня 2023 року. Станом на сьогодні триває підготовче засідання. Оскільки станом на сьогодні в Україні запроваджено правовий режим воєнного стану, на думку ОСОБА_1 , це є поважною причиною пропуску строку на подання зустрічного відзиву. 01 грудня 2023 року ОСОБА_1 отримав від представника ОСОБА_2 відповідь на відзив. Проаналізувавши його, повторно детально вивчивши позовні вимоги представника ОСОБА_2 , додатки до позову, ОСОБА_1 вважав за необхідне скористатись правом на подання зустрічного позову. Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 49 ЦПК України, відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст.193 ЦПК України відповідач має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. Частиною сьомою статті 178 ЦПК України передбачено, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі. Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 123 ЦПК України). Перебіг строку, закінчення якого пов`язане з подією, яка повинна неминуче настати, закінчується наступного дня після настання події (частина четверта статті 124 ЦПК України). Судом встановлено і безпосередньо у зустрічній позовній заяві зазначається, що ухвалу про відкриття провадження у справі, позовну заяву із додатками, позивачем отримано 13 жовтня 2023 року, отже останній день для подачі відзиву, а отже і зустрічного позову, з урахуванням встановленого строку ухвалою суду, було 30 жовтня 2023 року. Судом першої інстанції враховано, що відповідач скористався своїм правом на подачу відзиву на позовну заяву у строки, встановлені судом, а зустрічний позов був поданий лише 07 грудня 2023 року, тобто з пропущенням строку встановленого для подачі зустрічного позову. Тобто є очевидним, що відповідач через запровадження воєнного стану не знаходився в якихось обставинах, які перешкоджали йому займатись питаннями супроводження справи № 761/36749/23, адже якби такі обставини були, то і відзив відповідачем не було би подано вчасно. Відповідно до ч. 3 ст. 194 ЦПК України, зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог частин першої та другої ст.193 цього Кодексу, ухвалою суду повертається заявнику. Копія зустрічної позовної заяви долучається до матеріалів справи. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 127 ЦПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Судом першої інстанції надано належної оцінки доводам ОСОБА_1 щодо пропуску строку для подання зустрічного позову, з посиланням на запровадження воєнного стану, та правомірно відхилено ці докази, враховуючи наступне. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» не є поважною причиною для безумовного поновлення процесуальних строків. Для такого поновлення необхідним є клопотання, в якому будуть зазначені інші обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та перешкоджали вчиненню тих чи інших дій, а також докази, що підтверджують ці обставини. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07 грудня 2021 року у справі № 756/10191/20 (провадження № 61-10617св21), від 05 вересня 2022 року у справі № 697/2360/21 (провадження № 61-4902св22), від 14 вересня 2022 року у справі № 200/21749/17 (провадження № 61-4826св22) від 19 жовтня 2022 року у справі № 404/3219/16-ц (провадження № 61-4960св22), від 06 лютого 2023 року в справі № 752/6869/21 (провадження № 61-9292св22). Враховуючи на те, що в поданому клопотанні про поновлення строку відповідач посилався лише на факт запровадження воєнного стану, проте не зазначені інші обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та перешкоджали вчиненню тих чи інших дій, а також докази, що підтверджують ці обставини, причини пропуску строку, зазначені у клопотанні відповідача, визнано судом першої інстанції необґрунтованими. Щодо посилань відповідача на поважність причин пропуску строку через те, що 01 грудня 2023 року відповідач отримав від представника ОСОБА_10 відповідь на відзив і проаналізувавши його доводи, повторно детально вивчивши позовні вимоги, відповідач вирішив подати зустрічний позов, суд першої інстанції зазначив, що як вбачається із відповіді на відзив від 20 листопада 2023 року, позивач надала свої пояснення із приводу графіку побачень із дитиною встановлених рішенням Службою у справах дітей та сім`ї Виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області, з приводу виїзду позивача із дитиною до рф, з приводу виїзду відповідача із дитиною до Королівства Іспанії та ОАЕ, з приводу хвороби дитини, з приводу місця проживання позивача, з приводу психологічної консультації дитини та надання характеристики, з приводу іспанського суду та з приводу шлюбу з громадянином рф. Натомість, в судовому засіданні представник відповідача не повідомила обставин, викладених у відповіді на відзив, які не були і не могли бути відомі відповідачу до подачі відповіді на відзив. Отже, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, що відповідач не був позбавлений можливості у строки, встановлені ст. 193 ЦПК України, подати зустрічний позов, отже відповідач не навів поважних причин пропуску строку, а тому відсутні підстави для поновлення процесуального строку для подачі зустрічного позову. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2022 року в справі № 237/3566/17 (провадження № 61-13886св21), від 08 грудня 2023 року в справі № 606/1497/23 (провадження № 61-15924св23) вказано, що право на пред`явлення зустрічної позовної заяви не є абсолютним; подаючи зустрічну позовну заяву, заявник повинен дотримуватись вимог ЦПК України щодо її подання. З огляду зазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачем порушено строк на подання зустрічної позовної заяви та відсутні підстави для поновлення пропущеного строку для подання зустрічної позовної заяви і є підстави для повернення зустрічної позовної заяви, і дані обставини доводами апеляційної скарги не спростовуються. Апеляційний суд враховує, що жодні доводи апеляційної скарги не стосуються підстав, з яких оскаржуваною ухвалою було повернуто зустрічну позовну заяву, а саме через пропущення процесуальних строків для її подачі, але в апеляційній скарзі про це не зазначено. Доводи апеляційної скарги, що зустрічний позов та первісний позов ОСОБА_2 взаємопов`язані, виникають з одних правовідносин (участі батьків у вихованні дитини та стягнення моральної шкоди внаслідок завдання злочину), для встановлення обставин необхідна одна доказова база, спільний розгляд позовів є доцільним та необхідним, будь-яким чином не стосуються підстав повернення зустрічного позову судом першої інстанції та відхиляються апеляційним судом, оскільки стосуються змісту зустрічного позову та обґрунтованості його спільного розгляду з первісним позовом, і не мають будь-якого відношення до дійсних підстав повернення позову судом першої інстанції в зв`язку з пропуском строку його подання та відсутністю підстав для поновлення цього строку, при цьому сам зміст зустрічного позову судом першої інстанції правомірно не оцінювався. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про повернення зустрічного позову з підстав, передбачених ч. 3 ст. 194 ЦПК України в зв`язку з пропуском строку подання зустрічного позову, та відхиляються апеляційним судом як безпідставні. Апеляційний суд приймає до уваги, що відповідач не позбавлений права звернення до суду з окремим позовом, тобто суд першої інстанції фактично ніяк не обмежив права відповідача на судовий захист. Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі і не спростовують висновків суду першої інстанції. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала відповідає обставинам справи, ухвалена з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасована з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 08 грудня 2023 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Судді : Кашперська Т.Ц. Фінагеєв В.О. Яворський М.А.