Постанова 4824 № 752/9533/23

Головуючий у І інстанції Машкевич К.В. Провадження № 22-ц/824/6882/2024 Доповідач у 2 інстанції Матвієнко Ю.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 березня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Матвієнко Ю.О., суддів: Гуля В.В., Мельника Я.С., при секретарі: Ковтун М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 19 грудня 2023 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В: У травні 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до Голосіївськогорайонного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №б/н від 19 листопада 2019 року в розмірі 489 980,85 грн., з яких: 425 845,01 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 64 135,84 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом. Також, позивач просив сятгнути сплачений судовий збір у розмірі 7 349,71 грн. Обгрунтовуючи вимоги, позивач посилався на те, що відповідач звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Заяву № б/н від 19 листпада 2019 року, згідно якої отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком Договір про надання банківських послуг, про що свідчить його підпис у заяві. Відповідно до виявленого бажання, відповідачу було відкрито кредитний рахунок (що підтверджується Випискою по рахунку, яка додається до позову) та встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку. У подальшому, відповідач, ознайомившись із умовами обслуговування кредитних карток та підписавши паспорт споживчого кредиту від 19 листопада 2019 pоку, отримав картку типу: Преміальна картка World Elite (кредитний ліміт до 400 000 грн.). Номер та строк дії отриманої кредитної картки зазначено у довідці про отримання карток та виписці по рахунку, що додаються до позовної заяви. Інформація щодо встановлення та зміни розміру кредитного ліміту підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, яка також додається до позову. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п.п. 2.1.1.2.5 Договору, на підставі якого відповідач при укладанні Договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку. Власник картрахунку зобов`язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення Овердрафту, який відповідно до п. 1.1.1.44 Договору - короткостроковий кредит, який надається Банком Клієнту у разі перевищення суми операції за платіжною карткою над сумою залишку коштів на його Рахунку в розмірі ліміту кредитування. Пунктом 1.1.5.1 Договору передбачена можливість зміни Тарифів та інших невід`ємних частин Договору, про що Банк повідомляє Клієнтів щодо внесених змін шляхом використання будь-якого з наступних каналів: розміщення інформації на офіційному сайті Банку www.pivatbank.ua; розміщення інформації у відділеннях Банку; смс-повідомлення на фінансовий номер телефону Клієнта; повідомлення на електронну пошту Клієнта; інформування у Системі «Приват24» або «Приват24 для бізнесу»; IVR- дзвінки; повідомлення через банкомат та термінали самообслуговування; месенджері (Telegram, Viber та ін.); шляхом направлення листа поштою тощо. У разі незгоди зі змінами «Умов та правил надання банківських послуг» або «Тарифів» клієнт має право надати Банку заяву про розірвання Договору, виконавши умови п. 2.1.1.6.5 Договору. Згідно п. 1.1.2.1.2. Договору відповідач зобов'язаний вчасно здійснювати оплату банківських послуг відповідно до тарифів Банку, здійснювати погашення заборгованості у строки та в розмірах, визначених Договором. Відповідно до п. 1.1.3.1.5 Договору відповідач доручив Банку списувати кошти рахунків Клієнта у межах сум, що підлягають сплаті Банку за Договором, у разі настання термінів платежів (договірне списання), у межах платіжного ліміту рахунка. Списання коштів здійснюється відповідно до встановленого законодавством порядку. Відповідно до п. 2.1.1.3.1 Договору в разі несплати Мінімального платежу до останнього календарного числа (включно) місяця, наступного за місяцем, у якому було здійснено трати за рахунок кредитного ліміту, зобов`язання Клієнта вважаються простроченими. Відповідно до п. 2.1.1.6.1. Договору сторони узгодили, що в разі затримань Клієнтом сплати частини кредиту та/або процентів, які підлягають сплаті в порядку, передбаченому п. 2.1.1.3.1. Договору, щонайменше на один календарний місяць, Банк має право вимагати повернення кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі відсотки за фактичний строк його користування, в повному обсязі, виконати інші зобов`язання за Договором, в тому числі щодо сплати пені, в повному обсязі. Згідно п. 2.1.1.2.12. сторони дійшли згоди, що в разі починаючи з 181-го дня моменту порушення зобов`язань Клієнта з погашення кредиту, Клієнт зобов`язується сплатити на користь Банку заборгованість по кредиту, а також проценти від сум неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості «в розмірі - 74,4% - для преміальних карток: Platinum, World Black Edition, World Elit, Infinite, VISA Signature». Позивач свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме, надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. Натомість відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору. У зв`язку із зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором та з врахуванням внесених коштів на погашення заборгованості, відповідач станом на 18 січня 2023 року має заборгованість у розмірі 489 980,85 грн., з яких: 425 845,01 грн. - заборгованість тілом кредиту; 64 135,84 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 0,00 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 0,00 грн. - нарахована пеня; 0,00 грн. - нарахована комісія. Таким чином, згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором, загальна сума заборгованості відповідача за невиконання умов договору, станом на 18 січня 2023 року становить 489 980,85 грн., що і просив стягнути позивач на свою користь. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 19 грудня 2023 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором кредиту №б/н від 19 листопада 2019 року у розмірі 425 845,01 грн. та витрати по оплаті судового збору в сумі 6 387,63 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 , подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. Також просив стягнути з АТ КБ «Приват Банк» на його користь 8 819,65 грн. сплаченого ним судового збору та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000 грн. Обгрунтовуючи скаргу, відповідач посилається на те, що погоджується з висновком суду, що між ним та Банком не було укладено договору, який би містив істотні умови, в тому числі й щодо нарахування відсотків, комісій та інших платежів. Вказав, що у розрахунку заборгованості позивача, до тіла кредиту включалися відсотки, погашені за рахунок кредиту, а відтак не можна вважати заявлену до стягнення суму обґрунтованою. Так, з розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачем здійснювалось погашення заборгованості за поточним тілом кредиту в сумі 595 375, 33 грн. Однак, позивачем проводилось списання погашення заборгованості за простроченими тілом кредиту - 158 545,63 грн; погашення заборгованості по нарахованих відсотках - 94 872,32 грн.; погашення заборгованості по нарахованих відсотках - 39 899,04 грн., що на думку апелянта є безпідставним зняттям коштів, оскільки ОСОБА_1 не погоджував сплату відсотків за користування кредитними коштами. Апелянт вважає, що підлягала зменшенню сума заборгованості за тілом кредиту за рахунок безпідставно списаних банком відсотків. Розмір безпідставно списаних банком сум на погашення нарахованих відсотків та сума коштів, які апелянт самостійно сплатив на погашення тіла кредиту, перевищує розмір заявленої позивачем до стягнення з відповідача заборгованості, що має наслідком відсутність факту самої заборгованості та відповідно прийняття рішення про відмову у позові. У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов від представника позивача АТ КБ «ПриватБанк» - адвоката Абібулаєвої Т.Г., остання проти задоволення скарги заперечила та просила залишити рішення суду першої інстанції без змін, як таке, що ухвалене з додержанням вимог закону. У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Коханій О.В. апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник позивача АТ КБ «ПриватБанк» - адвокат Абібулаєва Т.Г. в апеляційному суді проти задоволення апеляційної скарги заперечила, просила рішення суду залишити без змін, як законне та обгрунтоване. Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, колегія суддів приходить до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного. Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення фактично оскаржене ОСОБА_1 лише в частині задоволених вимог позивача про стягнення з нього на користь Банку заборгованості за тілом кредиту, тому колегія суддів згідно вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України перевіряє законність та обґрунтованість рішення лише у цій частині. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у звя'зку з чим підписав анкету-заяву № б/н від 19 листопада 2019 року. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним Анкета-заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також те, що зобов'язується виконувати зазначені Умови та правила надання банківських послуг. При укладенні цього договору сторони керувалися ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно із якою, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Встановлено, що АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за кредитним договором виконано, відкрито відповідачу картковий рахунок та встановлено кредитний ліміт, який у подальшому збільшено до 400 000,00 грн., що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленою на ім`я позичальника (а.с.32). Разом з тим, в порушення умов договору відповідач свої зобов`язання за вказаним вище кредитним договором належним чином не виконав. Із наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором № б/н від 19 листопада 2019 року вбачається, що станом на 18 січня 2023 року відповідач має заборгованість в загальному розмірі 489 980,85 грн., з яких: 425 845,01 грн. - заборгованість тілом кредиту; 64 135,84 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 0,00 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 0,00 грн. - нарахована пеня; 0,00 грн. - нарахована комісія. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача тіла кредиту в розмірі 425 845,01 грн., суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності цих вимог, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного. Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). У відповідності з ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Згідно з ч.1 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Згідно ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Особливістю договору приєднання є те, що позичальник приймає й погоджується із запропонованими кредитором умовами без права вносити свої пропозиції щодо цих умов. Саме такий договір був укладений і виконувався сторонами, що підтверджується розрахунком заборгованості та випискою по рахунку, з яких вбачається, що відповідач ОСОБА_1 користувався карткою і вносив кошти на погашення кредиту. Вимог про визнання цього договору недійсним в цілому або його частин недійсними, а також про зміну або розірвання договору з передбачених законом підстав, відповідач не заявляв, в зв`язку із чим, виходячи з презумпції правомірності правочину, задекларованої у ст. 204 ЦК України, доведеним є факт існування між сторонами договірних відносин, які виникли на підставі укладеного між ними 19 листопада 2019 року договору приєднання. З матеріалів справи чітко вбачається, що відповідачу ОСОБА_1 було встановлено кредитний ліміт, він неодноразово поповнював рахунок, користувався кредитним лімітом. Оскільки наявними в матеріалах справи письмовими доказами підтверджується факт укладення між сторонами договору та факт існування за договором заборгованості внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх обов`язків по сплаті кредиту, висновок суду про стягнення з нього на користь позивача заборгованості за тілом кредиту є обґрунтованим, оскільки із наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що внаслідок неналежного виконання обов`язків за кредитним договором у відповідача виникла заборгованість за тілом кредиту у загальному розмірі (визначеному позивачем при зверненні до суду) 425 845,01 грн., яка і підлягала стягненню, зважаючи на те, що наданий позивачем розрахунок заборгованості, як належний, допустимий і достовірний доказ, відповідачем спростований не був. При цьому, відповідачем не заперечується факт отримання ним картки з кредитним лімітом та факт користування кредитними коштами з 2019 по 2023 рік. Таким чином, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, враховуючи вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, АТ КБ «ПриватБанк» мав право вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання боржника виконати обов`язок з повернення фактично отриманої та неповернутої суми кредитних коштів за поточним та простроченим тілом кредита. Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 365/159/19 та постанові від 02 грудня 2020 року у справі № 161/5267/20. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про відсутність у нього заборгованості перед АТ КБ «ПриватБанк» за вказаним кредитним договором є необґрунтованими та безпідставними, враховуючи наступне. Заперечуючи наявність заборгованості за договором б/н від 19 листопада 2019 року, ОСОБА_1 посилався на надану Банком виписку по рахунку, зазначивши, що ним Банку повернуто більше коштів, ніж фактично витрачено, з врахуванням сплачених відповідачем платежів та встановленого максимального розміру кредитного ліміту 400 000,00 грн. На обґрунтування розміру заборгованості Банком до позовної заяви додано розрахунок (а.с.6-12), в якому відображено заборгованість відповідача за тілом кредиту в розмірі 425 845,01 грн. Фактичне користування відповідачем кредитними коштами з використанням отриманої кредитної картки підтверджується випискою про рух грошових коштів по рахунках, відкритих на ім`я ОСОБА_1 , яка була надана позивачем до суду першої інстанції (а.с.13-31). Відповідно до п.п. 1.10., 4.1. - 4.3. Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 254 від 18.06.2003, операційна діяльність банку - це сукупність технологічних процесів, пов`язаних з документуванням інформації за операціями банку, проведенням їх реєстрації у відповідних регістрах, перевірянням, вивірянням та здійсненням контролю за операційними ризиками. Операції, які здійснюють банки, мають бути належним чином задокументовані. Підставою для відображення операцій за балансовими та/або позабалансовими рахунками бухгалтерського обліку є первинні документи, які мають бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення в паперовій та/або в електронній формі. Первинний документ - документ, який містить відомості про операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до п.п. 5.1. - 5.5. Положення інформація, що міститься в первинних, документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку, які ведуться на паперових носіях або в електронній формі. Банки обов`язково мають складати на паперових та/або електронних носіях такі регістри: особові рахунки та виписки з них; аналітичні рахунки з обліку внутрішньобанківських операцій; книги реєстрації відкритих рахунків; оборотно-сальдовий баланс; інші регістри відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку. Згідно з п.п. 5.6, 5.8. Положення виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Відповідно до п.4 Розділу VII Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого Постановою НБУ №705 від 05.11.2014 року, документи за операціями з використанням електронних платіжних засобів мають статус первинного документа та можуть використані під час урегулювання спірних питань. Наведене спростовує доводи апеляційної скарги щодо відсутності в матеріалах справи первинних документів, підтверджуючих облік проведених відповідачем операцій з використанням платіжної картки. Слід зауважити, що особливість кредитування рахунку полягає в тому, що кредит надається у вигляді відновлювальної кредитної лінії, при якій ліміт кредитної лінії визначається у вигляді максимальної суми кредитних коштів, що може знаходитись у користуванні позичальника на будь-яку дату протягом строку дії договору, при цьому, позичальник у разі часткового або повного повернення кредиту може повторно отримати кредитні кошти в межах вільного залишку ліміту.. Суд першої інстанції, відповідно до наданих позивачем розрахунків заборгованості та первинних бухгалтерських документів (виписки про рух коштів по картрахунку відповідачки) правильно визначив загальну суму заборгованості за тілом кредиту, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 і була обрахована як різниця між фактично отриманими кредитними коштами та коштами, сплаченими відповідачем. Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України). Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Відповідач, під час розгляду справи в суді першої інстанції та в суді апеляційної інстанції власних розрахунків заборгованості не надав та не заявляв клопотання про призначення судової економічної експертизи, отже належними та допустимими доказами не спростував розмір боргу за тілом кредиту, який визначений позивачем на підставі первинних бухгалтерських документів. Необгрунтованими є і доводи апеляційної скарги щодо неправомірного зарахування Банком до тіла кредиту відсотків за користування кредитними коштами, оскільки, відповідно до наданого позивачем розрахунку, тіло кредиту та нараховані відсотки винесені в окремі графи та вказані окремо, що було враховано судом першої інстанції при частковому задоволенні позову. Відтак, вказані доводи апеляційної скарги відповідача не заслуговують на увагу, натомість розрахунок, наданий позивачем, є чітким, зрозумілим, узгоджується з випискою по рахунку і приймається апеляційним судом як належний, допустимий і достовірний доказ. Інші доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди з висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилається відповідач в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності та взаємозв`язку, та з урахуванням часткової доведеності позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» обґрунтовано задоволено вимоги останнього шляхом стягнення на його користь із відповідача боргу за тілом кредиту у розмірі 425 845,01 грн. Даючи оцінку доводам, викладеним у апеляційній скарзі, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги відповідача цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, а скарги ОСОБА_1 без задоволення. У зв`язку із тим, що ціна позову в даній справі не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 389 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 19 грудня 2023 року- залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий: Судді: