Постанова КЦС ВС № 638/10545/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 березня 2024 року м. Київ справа № 638/10545/23 провадження № 61-659св24 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Червинської М. Є., суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю., учасники справи: заявник - ОСОБА_1 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 наухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 вересня 2023 року у складі судді Подус Г. С. та постанову Харківського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Бурлака І. В., Тичкової О. Ю., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст заяви У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду. Заява мотивована тим, що 04 жовтня 2002 року ОСОБА_1 був затриманий і доставлений до прокуратури Золочевського району Харківської області, де його звинуватили у кримінальних діях за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 364, частиною першою-другою статті 368 КК України. Тобто з 04 жовтня 2002 року відносно нього здійснювалося кримінальне провадження, де він був обвинувачений у кримінальних діях за вказаними статтями. 10 березня 2009 року слідчим прокуратури Золочевського району Харківської області Прокопенко А. С. була винесена постанова про відмову в порушенні кримінальної справи відносно нього за ознаками злочинів, передбачених частиною першою статті 364, частиною першою-другою статті 368 КК України, у зв`язку з відсутністю в діях останього складу злочину. Таким чином, він ( ОСОБА_1 ) знаходився під слідством з 04 жовтня 2002 року до 10 березня 2009 року - 77 повних місяців та 6 діб. Вважає, що у зв`язку з незаконними діями працівників прокуратури йому було завдано моральної шкоди, пов`язаної з незаконним обвинуваченням в кримінальних діях, обмеження в правах та інших негативних наслідках, обумовлених проведенням незаконного слідства відносно нього протягом більше ніж 6 років. Керуючись статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів що здійснюють оперативно розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду», просив відшкодувати йому моральну шкоду за незаконне перебування під слідством в період з 04 жовтня 2002 року до 10 березня 2009 року за розміром, визначеним законом, - 77 повних місяців, у розрахунку 1 мінімальна заробітна плата за кожен місяць перебування під слідством, що складає 77 розмірів мінімальних заробітних плат на час прийняття судом ухвали та дорівнює 515 900,00 грн. Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 серпня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду, залишено без руху на підставі частини першої статті 185 ЦПК України. Надано позивачу строк 10 днів з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків, шляхом: - зазначення у позовній заяві відповідача, при цьому виконавши вимоги пункту 2 частини третьої статті 175 ЦПК України; - зазначення ціни позову; - конкретизування змісту позовних вимог, в частині особи, з якої позивач просить стягнути моральну шкоду; - надання до суду відомостей про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися та про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; - зазначення докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); - зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; - надання попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; - надання підтвердження того, що позивачем не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, що може бути оформлено шляхом складання письмової заяви із зазначенням таких відомостей або іншим зручним способом; - надання до суду копії позовної заяви та копії доданих документів у відповідності до кількості відповідачів та третіх осіб. 04 вересня 2023 року від ОСОБА_1 до суду першої інстанції надійшла заява вх. № 37662, згідно якої останній відмовився виконувати вимоги ухвали суду від 28 серпня 2023 року. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 вересня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачеві. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що у наданий судом строк недоліки позовної заяви, вказані в ухвалі суду першої інстанції від 28 серпня 2023 року, не усунуті, а тому позов підлягає поверненню. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Харківського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 вересня 2023 рокузалишено без змін. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 10 січня 2024 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 вересня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року. В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржені судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Доводи інших учасників справи Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи. 21 лютого 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Структура національного законодавства України та його загальний зміст свідчить про те, що процесуальні питання розгляду справ у судах можуть бути врегульовані не тільки процесуальними кодексами, а й нормативними актами, які за своєю загальною суттю хоч і не є процесуальними, однак, врегульовуючи матеріально-правові відносини, містять процесуальні норми, що стосуються процедур такого врегулювання. Саме до таких нормативних актів відноситься й Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266/94 ВР від 01 грудня 1994 року (далі - Закон № 266/94 ВР). Для визначення порядку виконання цього Закону було також прийнято наказ Міністерства юстиції України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 «Про затвердження Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» (далі - Наказ № 6/5/3/41). Відповідно до положень статті 3 Закону № 266/94 ВР в наведених у статті 1 випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в дохід держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода. Положення статті 4 цього Закону містять підстави відшкодування моральної шкоди. Зокрема, відшкодування моральної шкоди провадиться в разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. За положеннями частини першої статті 12 Закону № 266/94 ВР, розмір відшкодованої шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін із дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції. У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку (частина друга статті 12 Закону № 266/94 ВР). Таким чином, ці положення Закону № 266/94-ВР за своєю правовою суттю є процесуальною нормою про орган, який уповноважений на розгляд певних звернень громадян, та порядок оскарження прийнятого цим органом рішення. Крім того, Законом № 266/94-ВР та Наказом № 6/5/3/41 окремо визначено й порядок розгляду звернень про відшкодування моральної шкоди. Так, стаття 13 зазначеного Закону визначає, що питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно із частиною першою статті 12 зазначеного закону. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, установлених цивільним законодавством. При цьому Закон № 266/94-ВР не передбачає розгляду вимог про відшкодування моральної шкоди іншими органами, зазначеними у цьому Законі, крім суду. У відповідності до частини другої статті 1167 Цивільного кодексу України (далі- ЦК України) моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт. При цьому у частинах другій та четвертій статті 23 ЦК України зазначені підстави для відшкодування моральної шкоди, яка може полягатиу фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Крім того, як зазначалось раніше, підстави відшкодування моральної шкоди визначені і частиною четвертою та п`ятою статті 4 Закону № 266/94-ВР. Зазначені положення цивільного законодавства застосовуються при визначенні підстав та розміру моральної шкоди, спричиненої потерпілій особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, та свідчать про обов`язкове встановлення під час відшкодування шкоди не тільки підстав для відшкодування, а й того, у чому саме полягала моральна шкода та виходячи з принципів розумності та справедливості при визначенні її розміру. Разом з тим Законом № 266/94-ВР встановлено мінімальні гарантії держави на відшкодування моральної шкоди, оскільки зазначено, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Відшкодування моральної шкоди відповідно до частини першої статті 4 Закону № 266/94-ВР провадиться за рахунок державного бюджету. Крім того, Наказ № 6/5/3/41 містить також положення щодо строків розгляду таких звернень, форми постанови уповноваженого на розгляд цього звернення органу, форми доказів, необхідних для підтвердження шкоди, строків та порядку оскарження прийнятих постанов тощо. При цьому Наказ № 6/5/3/41 також містить посилання на право суду призначити незалежну експертизу для визначення наявності у громадянина моральної шкоди, висновок якої оцінюється поряд з іншими доказами у справі. Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що заява про відшкодування моральної шкоди розглядається тільки судом з урахуванням фактичних обставин щодо наявності моральної шкоди в межах, встановлених саме цивільним законодавством, з дослідженням доказів, у тому числі висновків експертизи. Такі процесуальні дії суду притаманні змагальному процесу, яким є за чинними на цей час процесуальними кодексами саме позовне провадження. При цьому слід приймати до уваги те, що стаття 136 ЦПК УРСР 1963 року «Прийняття заяви», яка діяла на час прийняття Закону № 266/94-ВР та час прийняття наказу № 6/5/3/41, зазначала, що суддя одноособово вирішує питання про прийняття заяви у цивільній справі, суддя відмовляє в прийнятті заяви. Одночасно стаття 137 ЦПК УРСР 1963 року визначала форму позовної заяви, відносно якої суддя мав право здійснити дії, зазначені у статті 136 цього Кодексу. Лише у ЦПК України 2004 року, як і в наступних редакціях цього Кодексу, у параграфі 1 глави 1 розділу 3 розмежовуються поняття «заява у позовному провадженні» та «позовна заява». За таких обставин термін «заява» при зверненні потерпілої особи до суду з вимогою про відшкодування моральної шкоди у сенсі Закону № 266/94-ВР та наказу № 6/5/3/41 слід розуміти як вимогу про відшкодування шкоди, і такі справи слід розглядати за правилами позовного провадження. При цьому не має значення назва такої вимоги, якщо з її змісту вбачаються усі складові елементи відповідно до вимог статті 175 ЦПК України. При цьому, позивачем у цих справах повинна бути потерпіла особа, а відповідачем - держава в особі відповідного органу. Відтак моральна шкода у цих правовідносинах у випадках, передбачених статтею 4 Закону № 266/94-ВР, відшкодовується особі, щодо якої допущено передбачені статтею 1 цього Закону дії без встановлення вини органу, що відповідає за відшкодування такої шкоди. Факт спричинення моральної шкоди підлягає встановленню та доведенню при розгляді відповідної вимоги, поданої у будь-якій формі з дотриманням необхідних, передбачених статтею 175 ЦПК України елементів у позовному провадженні. До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 201/10234/20 (провадження № 14-77цс21) та Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2022 року у справі № 308/2076/22 (провадження № 61-8792св22). З огляду на зазначене суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі правильно вважали, що у контексті цієї справи та своєї заяви ОСОБА_1 мав звернутися до суду з вимогою саме в порядку позовного провадження з дотриманням вимог, передбачених положеннями статей 175, 177 ЦПК України. Оскільки заява ОСОБА_1 містить не всі складові елементи відповідно до вимог статті 175 ЦПК України, тому судом першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, обґрунтовано було постановлено ухвалу про повернення позовної заяви у зв`язку з невиконанням вимог ухвали Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 серпня 2023 року. Доводи касаційної скарги про те, що Закон № 266/94-ВР дозволяє звернутися до суду саме із заявою про відшкодування моральної шкоди без зазначення відповідача, а не лише з позовною заявою, є безпідставними, оскільки заявник у змагальному процесі в межах саме позовного провадження має довести факт спричинення йому моральної шкоди з урахуванням фактичних обставин щодо наявності моральної шкоди в межах, встановлених саме цивільним законодавством, з дослідженням доказів. При цьому слід зауважити, що незазначення відповідача за поданими вимогами позбавляє в подальшому суд у випадку встановлення його неналежності здійснити процесуальні дії щодо його заміни на належного відповідача, оскільки таких правомочностей, як притягнення відповідача до участі у справі за власною ініціативою, у суду не передбачено процесуальним законом, що порушує принцип незалежності та безсторонності суду у поєднанні з принципом диспозитивності. Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року). Верховний Суд встановив, що оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 вересня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий М. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов