Ухвала КЦС ВС № 758/4711/23

У Х В А Л А 28 березня 2024 року м. Київ справа № 758/4711/23 провадження № 61-4021ск24 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Пророка В. В. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 12 грудня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, третя особа - голова комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України ОСОБА_2 , про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та ВСТАНОВИВ: У квітні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Левшунов Д. С. звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати незаконним та скасувати наказ Фонду соціального страхування України (далі - Фонд, ФССУ) від 29 березня 2023 року № 74-к про звільнення ОСОБА_1 ; поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління начальника відділу організації надання медичної реабілітації управління медичних та соціальних послуг виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України; стягнути з Фонду на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 31 березня 2023 року по дату ухвалення рішення, виходячи із розрахунку середньоденної заробітної плати, яка становить 1 952,19 грн; відшкодувати ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн; визнати незаконним та скасувати наказ «Про скорочення чисельності та штату працівників Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування та працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України» від 16 січня 2023 року № 9-ОД. 12 грудня 2023 року ухвалою Подільського районного суду м. Києва позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду. 19 лютого 2024 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 12 грудня 2023 року залишено без змін. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виснував, що позов ОСОБА_1 підписаний та поданий до суду її представником адвокатом Левшуновим Д. С. Звертаючись 27 квітня 2023 року до суду з позовом до ФССУ в інтересах ОСОБА_1 , адвокат Левшунов Д. С. порушив приписи пункту 3 частини першої статті 26 Закону України «Про запобігання корупції», відповідно до яких особам, уповноваженим на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зазначеним у пункті 1 частини першої статті 3 цього Закону, які звільнилися або іншим чином припинили діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, забороняється: протягом року з дня припинення відповідної діяльності представляти інтереси будь-якої особи у справах (у тому числі в тих, що розглядаються в судах), в яких іншою стороною є орган, підприємство, установа, організація, в якому (яких) вони працювали на момент припинення зазначеної діяльності. Позовну заяву до суду від імені позивача ОСОБА_1 подано особою, яка не мала повноважень (в силу прямої заборони на підставі пункту 3 частини першої статті 26 Закону України «Про запобігання корупції») на ведення справи, що стало підставою для залишення позову без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). 16 березня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 12 грудня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 лютого 2024 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Необхідно відмовити у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягають касаційному оскарженню, з огляду на таке. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8). Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення. За вимогами частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Частина третя статті 389 ЦПК України визначає випадки, за яких рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції не підлягають касаційному оскарженню, а саме не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України. 22 листопада 2023 року Рішенням Конституційного Суду України № 10-р(II)/2023 пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним). Конституційний Суд України керувався тим, що у касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених ЦПК України (абзац четвертий пункту 7.5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023). Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв`язанні цивільних спорів (абзац п`ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023). Конституційний Суд України наголосив, що унормування процесуальних відносин у спосіб визначення в ЦПК України підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв`язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики (абзац другий пункту 7.8 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023). Припис пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, що встановлює один із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, - визнання справи малозначною - є зрозумілим за змістом та передбаченим за наслідками застосування. Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності (пункт 7.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023). Установлений у пункті 2частини третьої статті 389 ЦПК України такий «фільтр» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, як малозначність справи, не є непереборною перешкодою для доступу особи до суду касаційної інстанції. Тому пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України містить домірні засоби законодавчого внормування процесуальних відносин щодо відкриття касаційного провадження у малозначних справах (абзац третій пункту 7.10 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду, зокрема, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні (частина четверта статті 19 ЦПК України). Відповідно до пункту 2 частини четвертої 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ, що виникають з трудових відносин. Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини. Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України. Додатково у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України конкретизовано випадки, за яких касаційне провадження має бути відкрите попри те, що справу визнано малозначною. Такими випадками, зокрема, є наявність у касаційній скарзі питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики (підпункт «а»); особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи (підпункт «б»); значний суспільний інтерес або винятковість її значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункт «в»); віднесення судом першої інстанції справи до категорії малозначних помилково. У справі предметом позову є вимога про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з розрахунку 1 952,19 грн середньоденної заробітної плати, відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн, що разом неперевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на день звернення з касаційною скаргою (757 000,00 грн). Необхідність розгляду справи в касаційному суді заявниця мотивує тим, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування положень частини другої статті 26 Закону України «Про запобігання корупції» в частині звернення Національного агентства з питань запобігання корупції до суду щодо визнання правочину (договору укладеного між адвокатом та клієнтом) недійсним. Верховний Суд звертає увагу, що фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики означає, що заявник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Наведені заявницею обставини не дають підстав вважати, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки заявниця на обґрунтування своїх доводів не навела переконливих та обґрунтованих аргументів, які підтверджували б те, що касаційна скарга має бути розглянута Верховним Судом на підставі зазначеного підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. З урахуванням статусу Верховного Суду, в деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, так як розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». У доводах касаційної скарги відсутнє обґрунтування необхідності у формуванні або суперечливість у практиці застосування статті 257 ЦПК України, а доводи стосуються оцінки доказів судами попередніх інстанцій. Залишення позову без розгляду - форма закінчення розгляду цивільної справи без ухвалення судового рішення у зв`язку із виникненням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому. При цьому, залишення позовної заяви без розгляду не порушує право ОСОБА_1 на судовий захист, оскільки відповідно до положень частини другої статті 257 ЦПК України залишення заяви без розгляду не перешкоджає повторному зверненню до суду з тією ж позовною заявою. Верховний Суд враховує предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства, судову практику у такій категорії справ та вважає, що справа є незначної складності і не відноситься до переліку справ, передбаченого частиною четвертою статті 274 ЦПК України, та відсутні підстави, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Верховний Суд не вбачає підстав, за наявності яких судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, мали бути переглянуті в касаційному порядку. Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження). Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Такий висновок відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37). При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36). ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на судові рішення у справі, що не підлягають касаційному оскарженню, з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити. Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 12 грудня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, третя особа - голова комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України Бахматський Олександр Олександрович, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: О. М. Ситнік Є. В. Петров В. В. Пророк