Постанова Вінницький апеляційний суд № 148/1998/23

Справа № 148/1998/23 Провадження № 22-ц/801/725/2024 Категорія: 69 Головуючий у суді 1-ї інстанції Ковганич С. В. Доповідач:Оніщук В. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 березня 2024 рокуСправа № 148/1998/23м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Оніщука В. В. (суддя-доповідач), суддів: Голоти Л. О., Копаничук С. Г., з участю секретаря судового засідання Литвина С. С., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Служба у справах дітей Тульчинської міської ради, розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Дубового Артема Михайловича в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Тульчинського районного суду Вінницької області від 07 лютого 2024 року, постановлену у складі судді Ковганича С. В. в залі суду, встановив: Короткий зміст вимог У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28 квітня 2012 року між сторонами було зареєстровано шлюб, від якого мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивачем зазначено, що шлюб між ним та відповідачем існує формально, його збереження суперечить інтересам позивача, тому він наполягає на його розірванні. Також, позивач вважає, що малолітній син повинен проживати з ним, оскільки між ними наявний тісний емоційний зв`язок і дитина до нього прихильна, він підтримує його інтереси та сприяє всебічному розвитку, може забезпечити дитині належні умови для розвитку та його становлення як особистості. З посиланням на викладене ОСОБА_1 звернувшись в суд із даним позовом, просив розірвати шлюб між ним та ОСОБА_2 , а також визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 07 лютого 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задоволено. Ухвалою Тульчинського районного суду Вінницької області від 07 лютого 2024 року провадження у справі у частині позовних вимог щодо визначення місця проживання дитини закрито. Мотивуючи свій висновок про закриття провадження у справі в частині заявлених вимог, суд першої інстанції виходив із того, що представником позивача та позивачем не викладено обставин та відсутнє обґрунтування того, що між подружжям існує спір щодо визначення місця проживання дитини, зважаючи на те, що дитина проживає із позивачем та перебуває на його утриманні. Відтак, суд першої інстанції вважав, що відсутні правові підстави для вирішення судом спору щодо визначення (залишення) місця проживання дитини сторін, оскільки такого спору немає. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Дубовий А. В. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Рух справи в суді апеляційної інстанції Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 27 лютого 2024 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Оніщук В. В., судді: Копаничук С. Г., Голота Л. О. Ухвалами Вінницького апеляційного суду від 28 лютого 2024 року апеляційну скаргу було залишено без руху, надано строк для усунення недоліків, а також витребувано справу із суду першої інстанції. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 05 березня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі, надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 12 березня 2024 року справу призначено до розгляду на 28 березня 2024 року о 10 год. 00 хв. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про закриття провадження у справі, адже на момент звернення ОСОБА_1 до суду із позовом між сторонами дійсно існував спір щодо місця проживання дитини. Схожі доводи були озвучені і представником Служби у справах дітей Тульчинської міської ради, яка пояснила, що після того, як позивач звернувся із заявою про надання висновку, відповідач уникала надання будь-яких пояснень чи заяв органу опіки і піклування. Той факт, що в подальшому ОСОБА_2 звернулась до суду із заявою про визнання позову не може свідчити про наявність підстав для закриття провадження у справі, адже подання такої заяви, за певних обставин, є підставою для задоволення позову, а не для закриття провадження у справі. Відзиви на апеляційну скаргу не надходили. 28 березня 2024 року від представника позивача через систему «Електронний суд» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із його зайнятістю у іншому судовому процесі у Тернопільському міськрайонному суді Тернопільської області. Вирішуючи клопотання, колегія суддів виходиться із такого. Відповідно до ч. 1 ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Участь адвоката Дубового А. М. у іншому судову засіданні у суді першої інстанції не може бути визнана поважною причиною неявки до апеляційного суду, оскільки судове засідання у цій справі було призначене завчасно. Відтак, зважаючи на те, що заявник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів у своїй апеляційній скарзі та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК) і визначений законом строк розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції (ст. 371 ЦПК), колегія суддів вважає за можливе розглянути справу 28 березня 2024 року без участі адвоката Дубового А. М. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причин неявки не повідомили, а тому згідно із положеннями ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи. Позиція суду апеляційної інстанції Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Указаним вимогам ухвала суду першої інстанції не відповідає. Закриваючи провадження у справі із посиланням на п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд першої інстанції виходив із того, що предмет спору у цій частині був відсутній на час пред`явлення позову та розгляду справи у суді. Проте із таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може. У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України» (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказано на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09). Аналіз наведених норм права і практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, і в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах. Так, відповідно до частини першої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Частиною першою статті 161 СК України визначено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Відповідно до ч. 4 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Із матеріалів справи встановлено, що після фактичного припинення шлюбних відносин між сторонами їх малолітній син залишився проживати з батьком за їх постійним місцем проживання за адресою АДРЕСА_1 . Апеляційний суд враховує, що відповідно до висновку Служби у справах дітей Тульчинської міської ради № 32 від 17 січня 2024 року про доцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 з батьком (а. с. 105-106) відповідачка не заперечувала проти визначення місця проживання сина разом із батьком після її розлучення із позивачем, що підтверджується її заявою від 17 листопада 2023 року (а. с. 108). Також 06 лютого 2024 року відповідачка подала до суду заяву про визнання позовних вимог ОСОБА_1 (а. с. 138). Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що із позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 09 жовтня 2023 року, тобто до складення вказаного висновку Службою у справах дітей Тульчинської міської ради та поданих відповідачкою заяв. За таких обставин висновок суду першої інстанції про відсутність спору між сторонами про визначення місця проживання дитини на момент звернення ОСОБА_1 до суду із позовом є помилковим, а тому місцевий суд прийшов до передчасних висновків про закриття провадження у справі у зв`язку із відсутністю предмету спору, адже визнання позовних вимог відповідачем є підставою для вирішення спору по суті у відповідності до положень ст. 206 ЦПК України. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Ураховуючи викладене оскаржувана ухвала суду не може залишатися у силі. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно зі статтею 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена за неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм процесуального права, тому підлягає скасуванню на підставі статті 379 ЦПК України, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції у порядку цивільного судочинства. Щодо судових витрат Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій немає. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів, постановив: Апеляційну скаргу адвоката Дубового Артема Михайловича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Тульчинського районного суду Вінницької області від 07 лютого 2024 року скасувати. Цивільну справу № 148/1998/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини у частині позовних вимог про визначення місця проживання дитини направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду. Головуючий В. В. Оніщук Судді Л. О. Голота С. Г. Копаничук