Постанова 4811 № 456/578/17

Справа № 456/578/17 Головуючий у 1 інстанції: Шрамко Р.Т. Провадження № 22-ц/811/333/21 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О. Провадження № 22-ц/811/3341/20 Провадження № 22-ц/811/3342/20 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 березня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Шеремети Н.О. суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П. секретаря: Цьони С.Ю. з участю: ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львовіцивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 22 листопада 2019 року, на додаткове рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 31 січня 2020 року та на додаткове рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 28 травня 2020 року,- ВСТАНОВИВ: у лютому 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , Сколівського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану про встановлення батьківства щодо ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що з травня 2013 року по липень 2014 року перебував у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 . Стверджує про те, що вони проживали в одній квартирі, вели спільне господарство, за час спільного проживання відповідачка завагітніла і ІНФОРМАЦІЯ_2 народила сина, ОСОБА_3 , і оскільки вони не перебували у зареєстрованому шлюбі, відповідачка записала сина на своє прізвище. Зазначає те, що з 2016 року у них склалися неприязні стосунки і вони перестали підтримувати подружні відносини, а весною 2016 року ОСОБА_1 поїхала в Італію, залишивши малолітнього сина у своїх знайомих, які не дозволяють йому бачитися з ним. Вважає, що відповідачка має намір вивезти дитину за кордон, а саме в Італію, про що вона неодноразово йому казала і, на його думку, у неї не виникне з цим труднощів, оскільки він не записаний батьком дитини, відтак його дозволу на виїзд дитини за кордон не потрібно. Звертає увагу, що за результатами генетичної експертизи, яка проводилася у грудні 2016 року, він є біологічним батьком дитини з імовірністю 99,99999361%. З наведених підстав просить: -встановити, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; -зобов`язати відділ РАЦСу реєстраційної служби Сколівського районного управління юстиції Львівської області внести зміни в Книгу реєстрації народжень про народження дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виправивши прізвище в графі батько « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 ». Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 22 листопада 2019 року позов ОСОБА_2 задоволено. Встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Зобов`язано Сколівський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області внести зміни в Актовий запис про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , змінивши прізвище в графі батько « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 ». У січні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення суду, яким внести змінив актовий запис про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , № 7 від 21.07.2014 року Хітарської сільської ради Сколівського району Львівської області в графі «батько» записати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , с. Нижня Стинава, громадянина України, який проживає в АДРЕСА_1 , а також змінити прізвище дитини « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 ». Додатковим рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 31 січня 2020 року заяву ОСОБА_2 задоволено. Резолютивну частину рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 22 листопада 2019 року у справі № 456/578/17 в абзаці третьому після слів « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 » доповнено словами «та внести зміни в актовий запис № 7 від 21.07.2014 року про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого Хітарською сільською радою Сколівського району Львівської області, в графі батько записати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , с. Нижня Стинава, проживаючого по АДРЕСА_1 » - далі по тексту. Додатковим рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 28 травня 2020 року резолютивну частину додаткового рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 31 січня 2020 року у справі № 456/578/17 в абзаці другому після слів: «проживаючого по АДРЕСА_1 », доповнити словами «прізвище ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , змінити на ОСОБА_5 » - далі по тексту. Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 22 листопада 2019 року, додаткове рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 31 січня 2020 року та додаткове рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 28 травня 2020 року оскаржила ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду та додаткові рішення суду є незаконними та необґрунтованими, ухваленими з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для розгляду справи. Апелянт стверджує, що її не було повідомлено належним чином про розгляд справи, вона не отримувала повісток про виклик до суду, що позбавило її можливості брати участь в судових засіданнях, чим грубо порушено її процесуальні права. Крім того, її не повідомлено про результати розгляду її заяви про відвід судді від розгляду даної справи. Зазначає, що суд дійшов до невірного висновку про те, що позивач є батьком її малолітнього сина, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , взявши до уваги лише голослівні твердження позивача, не врахувавши, що позивачем не надано доказів на підтвердження позовних вимог. Вказує, що суд розглянув справу односторонньо, безпідставно не взявши до уваги її заперечення, в яких вона вказала, що після розірвання шлюбу вони не підтримували ніяких стосунків та спільно не проживали. Суд не дав критичної оцінки показанням свідків, оскільки такі є заінтересованими особами і давали показання під впливом позивача. Апелянт вважає, що обставини, на які покликається суд в оскаржуваному рішенні суду, і які суд вважав встановленими, не відповідають фактичним обставинам справи. На думку апелянта, оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню, і оскільки підлягає скасуванню рішення суду, то і ухвалені додаткові рішення, як похідні, також підлягають скасуванню. Крім того, вона не отримувала ніяких повісток суду про виклик в судові засідання, на яких розглядалося питання про ухвалення додаткових рішень суду. З наведених підстав, з врахуванням уточнень апеляційної скарги, просить рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 22 листопада 2019 року, додаткове рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 31 січня 2020 року та додаткове рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 28 травня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 на підтримання доводів апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду та додаткових рішень суду в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають до задоволення з огляду на таке. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України). Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання факту, для якого судом призначалась судова генетична експертиза, а саме визнання батьківства ОСОБА_7 , стосовно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки матір дитини, ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленою про призначення експертизи, а також про час та місце відбору зразків для проведення експертизи, не з`явилася до експертної установи, що на переконання суду свідчить про її свідоме ухилення від участі у проведенні судової генетичної експертизи, а також не надала спростувань іншим доводам позивача. Крім цього, судом встановлено, що ОСОБА_1 за час спільного проживання з ОСОБА_2 завагітніла та ІНФОРМАЦІЯ_2 народила дитину ОСОБА_3 , позивач визнав своє батьківство та вважає ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 своїм рідним сином. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду з огляду на таке. Статтею 52 Конституції України передбачено, що діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Ніяких моральних та правових обмежень будь-які діти не знають. Права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державними органами реєстрації актів цивільного стану в установленому законом порядку. Згідно з ч. 1 ст. 121 СК України, права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду. Частина 1 ст. 126 СК України передбачає, що походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану. Відповідно до частини першої, другої статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. (ч. 2 ст. 128 СК України). Відповідно до ч. 3 ст. 128 СК України позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Згідно з ч. 4 ст. 128 СК України позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до ч. 1 ст. 135 цього Кодексу. Тобто, стаття 128 СК встановлює перелік необхідних умов для визнання батьківства у судовому порядку. По-перше, батьки дитини не повинні перебувати у зареєстрованому шлюбі між собою (реєстрація народження дитини в органах РАЦС і свідоцтво про її народження підтверджують, що вона народилася не в зареєстрованому шлюбі), по-друге, ймовірний батько дитини, народженої поза шлюбом, чи її мати відмовляються від подання спільної заяви про добровільне визнання батьківства. Частина 1 ст. 135 СК України передбачає, що при народженні дитини у матері, яка перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я по батькові батька дитини записуються за її вказівкою. Згідно з роз`ясненнями п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» справи про визнання батьківства щодо дитини, яка народилась не раніше 1 січня 2004 р., суд має вирішувати відповідно до норм СК України, зокрема ч. 2 ст. 128, на підставі будь-яких доказів, що засвідчують походження дитини від певної особи й зібрані з дотриманням норм цивільного процесуального законодавства. Пунктом 9 постанови передбачено, що питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Згідно з роз`ясненнями пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» визначено, що справи про визнання батьківства суд розглядає у позовному провадженні, у таких справах позови осіб, зазначених у ч. 3 ст. 128 СК приймаються до судового розгляду, якщо, зокрема дитина народжена матір`ю, яка не перебуває у шлюбі, немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду і запис про батька дитини в Книзі реєстрації народжень учинено за прізвищем матері, а ім`я та по батькові дитини записано за вказівкою матері (ч. 1 ст. 135 СК). Відповідно до роз`яснень п. 9 згаданої вище постанови, рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах РАЦС (прізвище, ім`я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено). Доказами батьківства конкретного чоловіка можуть бути різноманітні документи (листи, заяви за місцем роботи про надання матеріальної допомоги тощо), усні заяви та поведінка відповідача під час вагітності матері та після народження дитини (турбота про матір, вітання з новонародженим, обрання імені дитині та інше). Усе це може прямо чи опосередковано свідчити про те, що батьком дитини є саме позивач. Крім цього, на сьогодні існує багато видів різноманітних експертиз, які дозволяють встановити батьківство з великою мірою точності. Слід зазначити, що висновок експертизи з питання походження дитини є одним з доказів, які повинні бути оцінені судом у сукупності з іншими доказами у справі, оскільки ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства. Законодавством визначено перелік осіб, які вправі звернутися з позовом про визнання батьківства, зокрема, позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Рішення суду щодо визнання батьківства має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства в органах РАЦСу. Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_2 , вважаючи себе батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до суду з позовом про визнання його батьком дитини, ОСОБА_3 , мотивуючи тим, що після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 , вони надалі проживали разом, під час спільного проживання відповідачка завагітніла і ІНФОРМАЦІЯ_2 народила сина, ОСОБА_3 , якого позивач вважає своїм рідним сином. Судом першої інстанції встановлено, що шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 розірвано, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 , виданого відділом реєстрації актів цивільного стану м.Стрия Стрийського міськрайонного управління юстиції Львівської області 25 грудня 2008 року. З копії свідоцтва про народження від 21.07.2014 вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_6 народився ОСОБА_3 , його матір`ю записана ОСОБА_1 , а батьком ОСОБА_9 , тобто, ОСОБА_3 народився після розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_10 . Обгрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_2 , як на доказ про підтвердження батьківства, покликався на результати тесту ДНК, які показали, що він є біологічним батьком дитини, долучивши до матеріалів позову звіт по тесту на батьківство ID19484 від 12.01.2017, проведеного ASPER paternity. Згідно долученого звіту по тесту на батьківство ID19484 від 12.01.2017, проведеного ASPER paternity вбачається, що результати тесту ДНК показали, що з імовірністю 99,99999361% гаданий батько, яким у звіті зазначено ОСОБА_2 , є біологічним батьком дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дав оцінку зазначеному вище звіту по тесту на батьківство ID19484 від 12.01.2017, проведеного ASPER paternity, зазначивши, що згаданий звіт не є висновком експерта, крім цього, судом першої інстанції встановлено, що зразки для проведення експертизи, були відібрані самим позивачем, а відтак суд вірно зазначив, що звіт по тесту на батьківство ID19484 від 12.01.2017, не є належним та допустимим доказом на підтвердження батьківства. Європейський суд з прав людини, рішення якого є джерелом права згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», зауважив, що «на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини, його доказова цінність переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердження або спростування факту батьківства». Таким чином висновок судово біологічної (судово генетичної) експертизи має важливе значення у процесі дослідження батьківства. З ухвали Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 24.01.2018р. вбачається, що за клопотанням позивача ОСОБА_2 у даній справі призначено судово-генетичну експертизу про встановлення батьківства. З повідомлення про неможливість проведення експертизи Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 12.04.2018 вбачається, що 12.04.2018 до Львівського НДКЦ МВС України заявився ОСОБА_2 , однак ОСОБА_1 з дитиною ОСОБА_3 не з`явилася, що унеможливило відібрання експериментальних зразків та проведення судової молекулярно-генетичної експертизи, хоча відповідачу достовірно було відомо про призначення судом експертизи оскільки, така була призначена в судовому засіданні 24.01.2018р. і в даному засіданні була присутня відповідач. Відповідно до ст. 109 ЦПК України, у разі ухилення учасника справи від подання необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого судова експертиза була призначена. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що відповідач ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомлена про призначення експертизи, а також про час та місце відбору зразків для проведення експертизи, не з`явилася до експертної установи, що на переконання суду першої інстанції свідчить про її свідоме ухилення від участі у проведенні судової генетичної експертизи. Таким чином, суд першої інстанції, розцінивши нез`явлення відповідачки разом із дитиною до експертної установи для відібрання біологічних матеріалів для проведення судово - генетичної експертизи як ухилення від участі в проведенні експертних дій, дійшов висновку про наявність підстав для констатації того факту, що саме ОСОБА_2 є біологічним батьком дитини, ОСОБА_3 , оскільки такі дії відповідачки свідчать про її небажання отримати висновок експерта щодо походження дитини на спростування доводів позивача. А тому, з врахуванням того, що ОСОБА_1 не з`явилася в експерту установу, а також не надала спростувань доводам позивача, дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання факту, для якого судом призначалась судово-генетична експертиза, а саме визнання батьківства ОСОБА_7 , стосовно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази повідомлення ОСОБА_1 про необхідність її явки разом з сином, ОСОБА_3 , 2014 р.н., в експертну установу, що спростовує висновки суду про ухилення ОСОБА_1 від участі в судово-генетичній експертизі, призначеній судом. Оскільки ОСОБА_1 не була належним чином повідомлена про необхідність її явки разом з сином, ОСОБА_3 , 2014 р.н., в експертну установу, то це свідчить про наявність поважних причин її неявки разом з сином в експертну установу, а відтак відсутня вина ОСОБА_1 в непроведенні судово-генетичної експертизи, що спростовує висновки суду першої інстанції про ухилення відповідачки від проведення експертизи. Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання батьківства за відсутності висновку експерта, з врахуванням тверджень позивача, що саме він є батьком дитини, ОСОБА_3 , вважає його рідним сином, а також з врахуванням показань свідків та позивача про те, що після розірвання шлюбу він проживав разом з відповідачкою, не взявши до уваги та не давши оцінки категоричним твердженням ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_2 не є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і що після розлучення вона разом з позивачем не проживала. Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі сукупності доказів. Висновки експертизи, в тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ЦПК України, згідно з якими жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення. Доказами у зазначеній справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експерта. Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері та дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне їх виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства. Задовольняючи позов, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні покликався на те, що судом встановлено, що після розірвання шлюбу позивач ОСОБА_2 проживав разом з ОСОБА_1 , яка під час спільного проживання з ОСОБА_2 завагітніла та ІНФОРМАЦІЯ_2 , народила дитину ОСОБА_3 . Однак суд не взяв до уваги те, що відповідачка ОСОБА_1 категорично заперечила близькі стосунки з ОСОБА_2 після розірвання шлюбу, спільне з ним проживання, про що ствердила і в суді апеляційної інстанції. На думку колегії суддів, такі висновки суду спростовуються матеріалами справи, в яких відсутні належні та допустимі докази на підтвердження спільного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , ведення ними спільного господарства, спільний побут, спільний відпочинок, спільне проведення вільного часу вже після розірвання шлюбу. Позивач, всупереч вимогам статті 81 ЦПК України, не надав суду належних та допустимих доказів спільного виховання чи утримання дитини ОСОБА_3 , які б прямо чи опосередковано свідчили про те, що ОСОБА_2 є його батьком. Висновки суду першої інстанції ґрунтуються лише на твердженнях позивача, які, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не підтверджені належними та допустимими доказами, без врахування заперечень відповідачки щодо спільного проживання з ОСОБА_2 після розірвання шлюбу та категоричного її заперечення батьківства позивача щодо ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які позивачем не спростовані належними та допустимими доказами. На думку колегії суддів, показання свідків в суді першої інстанції, не є беззаперечними, достатніми доказами, що безспірно підтверджують твердження позивача про спільне його проживання разом з відповідачкою після розірвання шлюбу. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 09 серпня 2021 року в судовому засіданні, у якому була присутня ОСОБА_1 , у справі про визнання батьківства призначалася судово-генетична експертиза, проведення якої доручено експертам Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру, попереджено експертів про кримінальну відповідальність за відмову або дачу завідомо неправдивого висновку. Копія ухвали направлялася ОСОБА_2 направлялася за зазначеною позивачем адресою: АДРЕСА_1 , однак за закінченням терміну зберігання була повернута суду апеляційної інстанції. 23.09.2021 року судом апеляційної інстанції на адресу ОСОБА_2 , його представника ОСОБА_11 , ОСОБА_1 , за зазначеними ними адресами було надіслано клопотання експерта про явку ОСОБА_2 та ОСОБА_1 разом з дитиною, ОСОБА_3 , 2014 р.н., на 23.10 2021 року для відібрання зразків букального епітелію для проведення молекулярно-генетичної експертизи, що було отримане ОСОБА_1 , представником ОСОБА_2 ОСОБА_11 . З повідомлення про неможливість проведення експертизи від 28.10.2021 року №СЕ-19/114-21/15892-БД вбачається, що 23.10.2021 року до Львівського НДЕКЦ МВС прибули ОСОБА_1 разом з дитиною, ОСОБА_3 , проте ОСОБА_2 у визначений в клопотанні день не з`явився, що унеможливило відібрання зразків букального епітелію для проведення молекулярно-генетичної експертизи; з повідомлення експерта про неможливість проведення експертизи від 07.09.2022 року вбачається, що 05.09.2022 року до Львівського НДЕКЦ МВС не прибули ні ОСОБА_2 , ні ОСОБА_1 разом з дитиною, ОСОБА_3 , що унеможливило відібрання зразків букального епітелію для проведення молекулярно-генетичної експертизи. ОСОБА_2 неодноразово викликався в судові засідання до суду апеляційної інстанції, що підтверджується поштовими відправленнями, які направлялися за вказаною позивачем адресою, однак такі поверталися на адресу апеляційного суду з тих підстав, що адресат не проживає за вказаною адресою, однак позивач не повідомляв суд про зміну місця проживання, не звертався до суду про надіслання йому поштової кореспонденції за іншою адресою. Представник ОСОБА_2 ОСОБА_11 повідомлявся судом належним чином про день, час та місце розгляду справи, однак в судові засідання суду апеляційної інстанції не з`являвся. Звернувшись з позовом про визнання батьківства щодо ОСОБА_3 , будучи обізнаним про розгляд справи судом апеляційної інстанції, позивач не цікавився розглядом справи, судові повістки поверталися до суду апеляційної інстанції з відміткою про те, що ОСОБА_2 відсутній за вказаною адресою, що не проживає за вказаною адресою, а відтак суд апеляційної інстанції був позбавлений можливості заслухати пояснення ОСОБА_2 на спростування тверджень ОСОБА_1 , яка категорично заперечила батьківство ОСОБА_2 щодо ОСОБА_3 , 2014 року народження. В підтримання доводів апеляційних скарг, ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції заперечила батьківство ОСОБА_2 щодо ОСОБА_3 , 2014 р.н., ствердила, що ОСОБА_2 не є батьком дитини, не заперечувала щодо призначення судом апеляційної інстанції судово-генетичної експертизи, разом з дитиною, ОСОБА_3 з`явилася в експертну установу для відібрання зразків для проведення експертизи, категорично заперечила твердження позивача про те, що вони після розірвання шлюбу разом проживали, і що за час спільного проживання у них народився ОСОБА_3 , щодо якого ОСОБА_2 просить суд визнати його батьківство. Враховуючи відсутність висновку судово-генетичної експертизи, яка у такій категорії справ є одним із доказів підтвердження батьківства, а також те, що позивач, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не підтвердив належними до допустимими доказами своїх тверджень про спільне проживання його та ОСОБА_1 після розірвання між ними шлюбу, що категорично заперечила ОСОБА_1 , яка також заперечила і батьківство позивача щодо ОСОБА_3 , 2014 р.н., колегія суддів приходить до висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_2 , у зв`язку з чим оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення батьківства щодо ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Враховуючи те, що колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 22 листопада 2019 року та про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , а також те, що додаткове рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 31 січня 2020 року та додаткове рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 28 травня 2020 року суду ухвалені з приводу вимог, які є похідними від вирішення судом позовної вимоги ОСОБА_2 про визнання батьківства, колегія суддів вважає, що додаткове рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 31 січня 2020 року та додаткове рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 28 травня 2020 року також підлягають скасуванню. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 22 листопада 2019 року, додаткове рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 31 січня 2020 року, додаткове рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 28 травня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення батьківства щодо ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 25.03.2024 року. Головуючий: Н.О. Шеремета Судді: О.М. Ванівський Р.П. Цяцяк