Постанова 4807 № 334/10226/23

Дата документу 26.03.2024 Справа № 334/10226/23 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 22-ц/807/757/24 Головуючий у 1-й інстанції: Телегуз С.М. Є.У.№ 334/10226/23 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 березня 2024 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Кочеткової І.В., суддів: Бєлки В.Ю., Дашковської А.В., секретар: Волчанова І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог АТ «ОТП Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 05 лютого 2024 року, В С Т А Н О В И В: У листопаді 2023 року ТОВ «Діджи Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимого щодо предмету позову АТ «ОТП Банк», про стягнення заборгованості за кредитним договором. Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя 05 лютого 2024 року позовну заяву залишено без розгляду. Судове рішення мотивовано тим, що представник позивача двічі не з`явився в підготовче судову засідання, про час і місце повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив. Не погоджуючись із ухвалою суду, ТОВ «Діджи Фінанс» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись напорушення норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Апелянт зазначав, що 03.02.2024 подав заяву про слухання справи за відсутності представника банку, а тому суд безпідставно залишив позов без розгляду. В засідання апеляційного суду належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи сторони і їх представники не з`явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Суд визнав за можливе розглядати справу за відсутності сторін і їх представників. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання. Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду. За приписами частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх прав, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно із частинами 1-4 статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року N 3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Ключовими принципами цієї статті є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд. Ураховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, ЄСПЛ у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення. В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою N 28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне «…суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), п. п. 28-36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II). В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» від 12 березня 2009 року (остаточне 12 червня 2009 року) за заявою N 20347/03 у § 35 зазначено, що, «… якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з`ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, N 93, сс. 24-25, п. 57)». Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року). У справі «Delcourt v. Belgium» Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення. У справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективний, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Встановлено, що ухвалою суду від 18.12.2023 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 16.01.2024 о 09-30 год. Копію ухвали суду від 18.12.2023 ТОВ «Діджи Фінанс та АТ «ОТП Банк» отримали в електронному вигляді в електронний кабінет, що підтверджується довідками про доставку електронного документа. 16.01.2024 представник позивача в підготовче судове засідання не з`явився, причини неявки не повідомив. Інші учасники в підготовче судове засідання також не з`явилися. Розгляд справи відкладено на 05.02.2024 у зв`язку з неявкою сторін. 05.02.2024 року представник позивача в підготовче судове засідання не з`явився повторно, про час і місце його проведення повідомлені належним чином. Відповідач, представник АТ «ОТП Банк» також в підготовче судове засідання не з`явилися, про час і місце його проведення повідомлялись належним чином. Втім, постановляючи ухвалу про залишення позову без розгляду, суд першої інстанції не врахував наявне в матеріалах справи клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача, яке згідно трекінгу «Укрпошта» отримано власноручно 03.02.2024 та зареєстровано судом першої інстанції 05.02.2024 без зазначення часу на штемпелі. З огляду на зазначене та у відповідності до норм статті 379 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що допущені судом порушення норм процесуального права призвели до постановлення помилкової (передчасної) ухвали, яка підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-394 ЦПК України, апеляційний суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» задовольнити. Ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 05 лютого 2024 року у цій справі скасувати, матеріали справи направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови. Повний текст постанови складено 27 березня 2024 року. Головуюча: І.В. Кочеткова Судді: В.Ю. Бєлка А.В. Дашковська